Смекни!
smekni.com

Особливості перехідної економіки України (стр. 3 из 4)

В умовах формування ринку вже почалися істотні зрушення у відносинах власності. Вони відбуваються на основі Закону України "Про власність" та інших відповідних законодавчих актів. У цих документах передбачено перехід від монополії держави на привлас­нення засобів, результатів виробництва та управління ним до різ­номанітних форм власності. Цей перехід грунтується на самостій­ності господарювання підприємств і широкому роздержавленні власності та приватизації.

Роздержавлення власності означає перетворення державних під­приємств у такі, що засновані на інших, недержавних формах влас­ності. Приватизація — це процес придбання громадянами у влас­ність усіх або частини акцій (паїв) акціонерних, інших господар­ських товариств, а також підприємців, заснованих на змішаній або колективній власності.

Роздержавлення і приватизація відбуваються у таких формах: перетворення державного підприємства на акціонерне чи інше гос­подарське товариство; викуп майна державного підприємства, зда­ного в оренду, орендним підприємством або іншим орендарем; ви­куп майна державного підприємства членами трудового колективу; продаж державних підприємств за конкурсом або на аукціоні юри­дичним особам і громадянам.

При цьому не слід прагнути повного роздержавлення і привати­зації власності. Світова практика доводить, що сучасне розвинене виробництво неможливе без наявності в більших чи менших розмі­рах державної власності та державного регулювання, Загальна при­ватизація нині стала б таким самим насильством над економікою, яким свого часу була загальна націоналізація. Слід пам'ятати, що широкомасштабна приватизація в ряді країн Заходу розпочалася ще в 70-х роках XX ст. у зв'язку з недостатньою конкурентоспро­можністю підприємств, що належали державі.

Виходячи з цього, оптимальна політика роздержавлення полягає по-перше, у різкому скороченні сфери державної власності та роз­ширенні сфери інших форм власності, по-друге, у здійсненні якіс­них змін у самій державній власності шляхом перетворення тру­дових колективів державних підприємств на реальних суб'єктів власності та господарювання. Потрібні обов'язкове дотримання оп­тимального співвідношення державної форми з іншими формами власності та роздержавлення на основі науково обгрунтованої еко­номічної політики.

У ринковій економіці приватна, колективна і державна форми власності взаємодіють і виконують свої власні функції. При пере­ході до ринку приватний і колективний сектори можуть розвива­тися двома напрямами. Перший — це порівняно швидкий розви­ток приватних і колективних форм з їхніх залишків, які якимось чином збереглися. Другий — поступове розмежування приватних і колективних економічних відносин від державного сектора еконо­міки і їх поєднання. Головною проблемою економічної політики перехідного періоду є співвідношення та взаємодія між приватною, колективною та державною формами розвитку економіки. Об'єк­тивною реальністю перехідного періоду від командної до ринкової економіки є протиріччя між державним і приватним секторами економіки. Розв'язати це протиріччя можна тільки шляхом підтримки і достатнього розвитку колективної і приватної форми власності. Головною умовою економічної політики в поєднанні державної, колективної і приватної форм власності є забезпечення пріоритету національних економічних інтересів, формування духу українсько­го підприємництва.

Закони України "про власність", "Про форми власності на зем­лю" та інші законодавчі акти дають такі визначення форм влас­ності.

Приватна власність громадян:

а) особиста власність, що формується за рахунок трудових дохо­дів від ведення власного господарства, від коштів, вкладених у кре­дитні заклади, акції та інші цінні папери;

б) власність трудового господарства — це власність членів сім'ї та інших осіб, які спільно ведуть трудове господарство (майстерні, інші малі підприємства у сфері побутового обслуговування, торгівлі, громадського харчування, житлові будинки і господарські будівлі, машини, обладнання, транспортні засоби, сировина, матеріали та інше майно, потрібне для самостійного ведення господарства);

в) власність селянського й особистого підсобного господарства, Селянське господарство може мати у власності землю, житлові бу­

динки, господарські будівлі, насадження на земельній ділянці, про­дуктивну і робочу худобу, сільськогосподарську техніку, транспортні засоби, інше майно, потрібне для самостійного ведення сіль­ськогосподарського виробництва, переробки і реалізації продукції. Вироблена продукція і отримані доходи є власністю селянського господарства і використовуються ним на свій розсуд.

Суб'єктами права приватної власності є громадяни України, іно­земні громадяни та особи без громадянства.

Колективна власність:

а) власність орендного підприємства — це вироблена продукція, отримані доходи і придбане за рахунок коштів цього підприємства

майно;

б) власність колективного підприємства. Ця форма власності виникає в тому випадку, якщо все майно державного підприємства переходить у власність трудового колективу шляхом викупу оренд­ного майна або придбання майна іншими законними способами. Майно колективного підприємства, включаючи вироблену продук­цію і одержані доходи, є загальним надбанням його колективу;

в) власність кооперативу — це майно, що створюється за раху­нок грошових та інших майнових внесків членів кооперативу, ви­робленої продукції, доходів, отриманих від реалізації, та іншої ді­яльності, передбаченої статутом кооперативу;

г) власність акціонерного товариства становить майно, придба­не за рахунок продажу акцій, а також отримане в результаті його господарської діяльності чи придбане ним іншими законними шля­хами;

д) власність господарських асоціацій (об'єднань) становить май­но, добровільно передане їм підприємствами та організаціями, а також одержане в результаті їхньої господарської діяльності. Водно­час господарська асоціація не має права власності на майно тих підприємств, що входять до її складу;

е) власність громадських організацій — будови, споруди, житло­вий фонд, обладнання, майно культурно-освітнього та оздоровчого призначення, грошові засоби, акції, інші цінні папери. У власності громадських організацій можуть бути підприємства, створювані згідно з цілями, визначеними їхніми статутами і за рахунок коштів цих організацій;

є) власність релігійних організацій становлять будови, предмети культу, об'єкти виробничого, соціального і благодійного призна­чення, грошові кошти і майно, потрібне для діяльності цих органі­зацій.

Суб'єктами права колективної власності є трудові колективи державних підприємств, колективи орендарів, колективні підприєм­ства, кооперативи, акціонерні та господарські товариства, господарські об'єднання, професійні спілки, політичні партії та інші гро­мадські об'єднання, релігійні та інші організації, що є юридичними особами.

Державна власність:

а) загальнодержавна власність — це майно органів влади й уп­равління; оборонні об'єкти; енергетична система; система транспор­ту загального користування, зв'язку та інформації, що мають за­гальнодержавне значення; кошти державного бюджету, державні банки; підприємства і народногосподарські комплекси; страхові, ре­зервні та інші фонди; культурні та історичні цінності, що належать усьому народу; навчальні заклади та інше майно, що становить матеріальну основу суверенітету України і забезпечує її економіч­ний та соціальний розвиток;

б) комунальна власність — це власність адміністративно-терито­ріальних утворень (краю, області, району), тобто власність органів влади й управління, кошти місцевого бюджету, житловий фонд, комунальне господарство. У віданні місцевих органів можуть буги підприємства сільського господарства, торгівлі, побутового обслу­говування, транспорт, промислові будівельні та інші підприємства і комплекси, заклади народної освіти, культури, охорони здоров'я тощо;

в) власність державних підприємств — це майно і кошти, які закріплені за державними підприємствами і якими вони можуть розпоряджатися. До них належать виробничі фонди, доход, акції тощо, необхідні для діяльності підприємств.

Власність спільних підприємств, іноземних громадян, організа­цій і держав. Спільні підприємства, що створюються на території України в формі акціонерних та інших господарських товариств, мають власне майно, потрібне для здійснення діяльності, передба­ченої засновницькими документами.

Іноземні юридичні особи мають право володіти на території України промисловими та іншими підприємствами, будівлями, спо­рудами та іншим майном, потрібним для здійснення ними госпо­дарської та іншої діяльності згідно з законодавчими актами України.

Іноземні держави і міжнародні організації вправі мати на тери­торії України майно, потрібне для здійснення дипломатичних, кон­сульських та інших міжнародних відносин відповідно до міжнарод­них договорів і законодавства України.

У законодавстві України, зокрема, зазначається, що у власності громадян можуть бути житлові будинки, квартири, дачі, гаражі, предмети домашнього господарства та особистого споживання; гро­шові кошти; акції, облігації, інші цінні папери; засоби масової інфор­мації; підприємства, майнові комплекси у сфері виробництва това­рів, побутового обслуговування, торгівлі, інших сферах підприєм­ницької діяльності, а також будови, споруди, обладнання, транс­портні засоби тощо; земельні ділянки; будь-яке інше майно виробни­чого, споживчого, соціального, культурного призначення, за винят­ком окремих видів майна, яке виходячи з державної та громадської безпеки не може належати громадянину.

Приватна власність повинна мати в основному трудовий харак­тер. З цього приводу у Законі України "Про власність" зазначає­ться, що власність громадянина створюється і примножується за рахунок його доходів від участі у виробництві та іншого розпоря­дження своїми здібностями до праці, від підприємницької діяль­ності, від ведення власного господарства і доходів від коштів, вкла­дених у кредитні заклади, акції, інші цінні папери, придбання май­на законними шляхами.