Смекни!
smekni.com

Геологічна будова Боково-Хрустальського вугленосного району та підрахунок запасів камяного вугілля (стр. 2 из 4)

У свиті

основні робочі пласти
розробляються численними шахтами. До менш витриманих пластів відносяться
Основні пласти свити
- до теперішнього часу в районі майже повністю відпрацьовані.

1.5 Якість вугілля

За вихідного матеріалу вугілля Боково-Хрустальського району відносяться до гумусовим, за ступенем метаморфізму - до антрацитів з скляним блиском, незграбним, рідше раковістим зламом, масивної або шаруватої текстури. Теплота згоряння антрацитів коливається в межах 8020 - 8510 ккал / кг; об'ємний вихід летких

- 88 - 241 см³ / г; питомий електроопір
) – 1,1 - 5,7.

Зольність товарних антрацитів в середньому по району

складає 12,5%, межі коливань від 9,5 до 28,2%.

Вугілля району використовуються в якості енергетичного палива та високоякісних ливарних антрацитів, що володіють високими механічними та термічними властивостями.

1.6 Гідрогеологічні умови

Підземні води району приурочені до четвертинною і кам'яновугільним відкладів. Водоносність четвертинних покладів незначна.

Води кам'яновугільних відкладів відносяться до типу пластових тріщин і присвячені до вапняку і піщаників. Найбільш водообільними горизонтами є:

Притоки породи по діючих шахтах становлять 25 -150 м³ / ч. Мінералізація води карбону складає 0,2 -2 г/ л; жорсткість 2-22 мг.екв. Шахтні води володіють мінералізацією до 3 г / л і жорсткістю до 40 мг.екв.

1.7 Гірничогеологічні умови експлуатації

В районі працює близько 50 шахт виробничою потужністю до 900 тис. на рік. Покрівля розробляючих пластів представлена в основному глинистими і алевролітовими сланцями, рідше вапняками і пісковиками. Грунт пластів складений глинистими і алевролітовими сланцями. Газовий режим шахт вельми складний: шахти з виділення в гірські вироблення метану відносяться до негативних І, ІІ, ІІІ категорій і зверх категорійних. Температура порід на глибині 500 - 600м від поверхні дорівнює 20-22 °, на глибині 1000-1100-28-31 ° С.


2. ХАРАКТЕРИСТИКА ДІЛЯНКИ ШАХТНОГО ПОЛЯ

2.1 Розмір і ступінь вивченості

Шахтне поле центрального вугленосного району має розміри:

по простяганню –1735 м.

по падінню – 675 м.

Проводились дослідження пласта l6 свити C42 не маючого безпосереднього виходу на поверхню і залягаю чого на глибині від – 525 до – 840 м.

2.2 Вік та склад порід

В геологічній будові ділянки шахтного поля приймають участь кам’яновугільні відкладення світ С52, l62, l72 середнього відділу. Відкладення представлені комплексом перешарованих пісковиків, алевролітів прошарки вапняків вугілля. Породи карбону повсякчасно перекриті рихлим відкладенням палеогенового віка, потужністю 50-70м. Рихлі відкладення представлені кварцовими пісками, глинами, олоками. Мезозойські відкладення на ділянці не зустрічаються. Маркуючи ми горизонтами, на поверхню виходять низи світи С72 й верхня частина світи С62. На геологічній карті маємо виходи пластів:

маркуючи – М1.

вугільних l8, l8H, l8B.

2.3 Умови залягання порід

В межах ділянки шахтного поля породи міняють кут падіння від 200до 30°.

Аз. простягання: 90 град.;

Аз. падіння 0 град.

Ділянка шахтного поля ускладнена двома тектонічними порушеннями(направленими назустріч один одному), що мають такі елементи залягання:

- Падіння порушення 600та 80°;

- Амплітуда порушення 60 м та 80 м.

Тип тектонічних порушень – підкид .

- Кут падіння 60 град. та 80 град. ;

- Аз. простягання: град.;

Аз. падіння: град.;

2.4 Вугленосність та якість вугільного пласта

В межах ділянки, яка досліджується, максимальну вугленосність має свита – С52.

Пластами що найбільш розробляються є пласти k1, k2, k3, k4,k5,k6причому основним робочим пластом є пласт k6. За ступенем витриманості пласт відноситься до відносно витриманих.

Потужність пласта збільшується від 0,21 м до 0,7 м.

За генезисом вугілля гумусове, за петрографічним складом –

ЗольністьА= 9,5 – 28,2%;

Вологість W=2,0 – 16%;

Марка вугілля: ОС

Об’ємна маса вугілля: 1,38 т/м3

Вихід летючих речовин Vdaf= 88- 241 см³/г;

Нижня теплота згорання QSdaf–8020-8510 ккал/кг;

Індекс Рога RI–од;


3. РЕЗУЛЬТАТИ ГЕОЛОГО-РОЗВІДНИЦЬКИХ РОБІТ

3.1 Методика детальної розвідки вугільного шару

Планування і проведення детальної розвідки здійснюються в тісному зв'язку з річними, п'ятилітніми і перспективними планами розвитку відповідних галузей гірничодобувної промисловості. Вибір ділянок для детальної розвідки з фонду попередньо розвіданих узгоджується з зацікавленими експлуатаційними і проектними організаціями.

Конкретний об'єкт детальної розвідки - родовище з оптимальними для розкриття і розробки розмірами по простяганню і падінню шарів, запаси вугілля в межах якого при відповідних гірничо-геологічних умовах, забезпечують роботу вуглевидобув-ного підприємства, встановлену техніко-економічними розрахунками виробничої потужності.

Згідно "Основним напрямкам і нормам технологічного проектування вугільних шахт, розрізів ...", при горизонтальному і пологому (0 - 250) заляганні розміри полів шахт приймаються звичайно ізометричними чи з невеликим збільшенням довжини по простяганню стосовно ширини по падінню шарів. Чим крутіше кути падіння шарів, тим різкіше зростає довжина поля по простяганню; ділянки з дуже крутим заляганням сприятливі для промислового освоєння тільки при високій вугленасиченості, яка забезпечує наявність необхідної кількості запасів при оптимальній довжині поля по простяганню.

При підземному способі розробки розкриття шарів виробляється вертикальними чи похилими стволами, а в районах гірського рельєфу - штольнями в сполученні, у необхідних випадках, зі сліпими вертикальними стволами і капітальними чи погоризонтними (при положистому заляганні), поверховими (при похилому і крутому заляганні) квершлагами.

При пологому заляганні похилу висоту між горизонтами приймають 1000 -2000 м, а між горизонтами, перспективними для розробки, до 3000м. При похилому і крутому заляганні похила висота поверху 350 – 400 м (при кутах падіння до 500), 145 - 155м (при кутах падіння 50 -і 550) і 125 - 135м (при кутах падіння більш 550);

При проектуванні детальної розвідки границі полів майбутніх шахт і розрізів установлюються насамперед з урахуванням структурних особливостей родовища. Детальна розвідка невеликих родовищ, що можуть бути відроблені одним гірничо-видобувним підприємством, проводиться в їхніх природних геологічних границях. При значних розмірах родовища чи беззупинному поширенні вугленосної формації на великих площах великих басейнів площа детальної розвідки обмежується розвитком плікативних структур третього класу, їхніми осьовими площинами, зонами ризької зміни елементів залягання, великими розривними порушеннями та ін. Враховуються також особливості рельєфу, гідрографії поверхні, наявність штучних споруджень, під якими необхідно залишати великі охоронні цілики. У деяких випадках границі приймаються по умовним лініям виходячи з кількості запасів, необхідного для забезпечення роботи майбутнього вуглевидобувного підприємства. Глибина розвідки встанавлюється з урахуванням сформованого в даному районі досвіду експлуатації і технико-економічних доробок на базі даних про гірничо-геологічні особливості родовища.

Проведені на стадіях детальної розвідки роботи конкретизують і уточнюють отримані в результаті попередньої розвідки представлення про особливості геологічної будівлі досліджуваної площі, промислової значимості вугільних шарів, ступеня їхньої витриманості, контури промислового поширення, тектоніки родовища (характер і ступінь ускладненості основних структурних форм залягання порід вугленосної товщі доповненими складками, волнистістю, флексурами, розривними порушеннями).

3.2 Оконтурювання запасів вугілля різних груп та категорій

Система розміщення розвідницьких виробок, їх глибини і відстані між ними визначаються в кожнім окремому випадку в залежності від ступеня витриманості вугільних шарів або складності умов їхнього залягання.

Так як би перетворюється в ряд зімкнутих багатогранних призм, кожна з який має висоту, рівну міцності шару у виробці, при якій вона виділена. Запаси вугілля в кожній призмі визначаються як добуток її висоти на площу основи й об'ємну масу, а загальні запаси по шару (покладу) - підсумовуванням запасів окремих призм.

Метод розрізів (перетинів). За даними виробок будуються геологічні розрізи, на яких зображуються перетини шару у вертикальній чи горизонтальній площини. На цих перетинах виконуються оконтурювання запасів, виділення фігур підрахунку, що поєднують запаси різного промислового значення (балансові чи забалансові) і ступеня розвіданності; при цьому враховуються однорідність геологічної будівлі шару, складу і якості вугілля, ідентичність гірничо-геологічних умов.

Блоки, запаси яких підраховують, виділяють між суміжними перетинами, на яких оконтурюються підраховуємі фігури. Обсяг запасів у блоках визначається як добуток величини лінійних запасів підраховуємих фігур при умовно прийнятій їхній товщині в 1м на довжину блоку - відстань між суміжними перетинами (розрізами). Якщо площі фігур у суміжних перетинах більш-менш рівновеликі, а перетини близькі до рівнобіжних, обсяг блоку (V) визначають по формулі призми: