Підвищення продуктивності праці означає зниження трудових витрат, а отже, і суми заробітної плати в собівартості кожної гривні продукції. Якщо продукція підприємства, взятого для прикладу, склала 5100 тис. грн., то витрати на заробітну плату основних робітників склали за планом 6,3 коп. (320 : 5100), а фактично 5,9 коп. (300 : 5100) на кожену грн. продукції. При технічних удосконаленнях виробництва збільшується заробітна плата робітника. Тепер токар за один день одержить не 3, а 4 грн. Виходить, впровадження нової техніки вигідно і для підприємства (скорочується собівартість) і для робітника (підвищується заробітна плата). Якщо робітник збільшує виробіток не за рахунок технічного вдосконалення, а за рахунок підвищення своєї кваліфікації, за рахунок досвіду і т.д., то норми виробітку і розцінки за вироби не переглядаються. Підвищується заробітна плата в тій же пропорції, що і продуктивність праці. Звідси частка заробітної плати в собівартості залишається колишньою. Таке підвищення продуктивності праці також вигідно підприємству, збільшується випуск продукції. А з ростом випуску продукції змінюються і витрати на неї, але різні витрати поводяться по-різному: деякі ростуть пропорційно обсягу випуску продукції, наприклад витрати матеріалів, інші чи зовсім не збільшуються, чи ростуть незначно. Останні називають умовно-постійними. Наприклад, для перевиконання плану випуску виробів немає необхідності збільшувати адміністративно-управлінський персонал і загальногосподарські витрати. Виходить, ріст продуктивності праці, збільшуючи обсяг виробництва, обумовлює економію витрат по обслуговуванню виробництва і керуванню.
От чому в нашому прикладі не можна вважати, що підвищення продуктивності праці принесло економію тільки в 20 тис. грн. по заробітній платі основних робітників.
Знижується частка заробітної плати допоміжних робітників у собівартості одиниці продукції, що враховується в групі витрат по змісту й експлуатації устаткування. Зменшується частка й інші витрати цієї групи, а також накладних і невиробничих витрат.
Крім технічних вдосконалень росту продуктивності праці сприяють і організаційні заходи, особливо ті, котрі ведуть до скорочення втрат робочого часу. Так, у результаті втрат робочого часу народне господарство щорічно недоодержує понад 2 млрд. грн. промислової продукції. Загублена хвилина — це недоотримана продукція, це збільшення витрат на продукцію. Непродуктивні втрати часу виникають внаслідок поганої організації праці і внутрішнього планування, несумлінним відношенням до свого громадського обов'язку, до своєї праці. Дорогим хвилинам повинний бути гарний рахунок.
Вдосконалювання і краще використання техніки. До складу витрат по змісту й експлуатації устаткування входять амортизація, витрати на поточний ремонт, матеріали, паливо й енергія, а також заробітна плата на зміст устаткування й інших робочих місць, відшкодування зносу інструментів, витрати на їхнє відновлення й ін.
Впровадження передової техніки і технології, модернізація устаткування, краще використання техніки крім підвищення продуктивності праці знижують, як правило, суму амортизаційних відрахувань у собівартості чи одиниці на 1 грн. продукції. На кожен вид основних фондів, у тому числі на виробниче устаткування, у відповідності з термінами фізичного і морального зносу затверджені норми амортизаційних відрахувань, що створюють грошовий фонд, достатній для капітального ремонту і його відновлення.
З ростом і вдосконалюванням техніки сума щорічної амортизації також росте, але оскільки росте і випуск продукції, виготовленої на більш продуктивному устаткуванні, то сума амортизації в собівартості одиниці звичайно зменшується. Економія на амортизації особливо відчутна при перевиконанні планів випуску продукції.
З підвищенням продуктивності праці допоміжних робітників знижуються витрати на кожну гривню продукції заробітної плати цих робітників. Новітнє устаткування з більш високими експлуатаційними можливостями дозволяє заощаджувати допоміжні матеріали, паливо й енергію. Дбайливе використання інструментів, багаторазове заточення різців, свердлів також ведуть до економії. Вартість інструментів списується на собівартість виробів. Від того, скільки виробів виготовлено за допомогою цих інструментів, залежить вартість інструментів, що падає на один виріб.
Вдосконалювання і краще використання техніки, економія у витратах по змісту й експлуатації устаткування ведуть до зниження частки цих витрат на кожну грн. продукції.
Економія матеріальних витрат. Під матеріальними витратами звичайно розуміють витрати сировини, матеріалів, напівфабрикатів, палива й енергії. Промисловість одержує щорічно велику економію в результаті поліпшення їхнього використання.
Зниження собівартості продукції багато в чому залежить від застосування науково обґрунтованих норм витрат сировини, матеріалів, палива й енергії, від систематичного зниження їхньої питомої витрати на кожен виріб. Втрати металу у виді різних відходів ще дуже великі. У машинобудуванні вони складають приблизно 5 млн. т в рік. А щоб одержати таку кількість металу, необхідна праця колективів п'яти великих металургійних заводів, праця гірників і інших робітників.
Величезна економія може бути отримана шляхом застосування більш прогресивних, економічних видів сировини і матеріалів, насамперед продуктів хімічної промисловості. Зниження норм витрати матеріалів, заміна дефіцитних і дорогих матеріалів менш дефіцитними і більш дешевими ведуть до зниження матеріальних витрат на кожну грн. продукції.
Висновок
Дослідивши в даній роботі питання аналізу собівартості продукції на прикладі ЗАТ „Лукор” можна зробити наступні висновки:
· Підсумком аналізу собівартості є виявлення резервів подальшого поліпшення показників. Резерви повинні бути узагальнені, взаємно ув'язані, визначена їхня загальна сума й основні напрямки реалізації.
· Задачами аналізу собівартості продукції є: оцінка обґрунтованості і напруженості плану по собівартості продукції, витратам виробництва і звертання на основі аналізу поводження витрат; установлення динаміки і ступеня виконання плану по собівартості; визначення факторів, що вплинули на динаміку показників собівартості і виконання плану по них, величини і причини відхилень фактичних витрат від планових; аналіз собівартості окремих видів продукції; виявлення резервів подальшого зниження собівартості продукції.
· Аналіз собівартості продукції спрямований на виявлення можливостей підвищення ефективності використання матеріальних, трудових і грошових ресурсів у процесі виробництва, постачання і збуту продукції.
Вивчення собівартості продукції дозволяє дати більш правильну оцінку рівню показників прибутку і рентабельності, досягнутому на підприємстві.
Література
1. Баканов М.И., Шеремет А.Д. Теория экономического анализа: Учебник. - 3-е изд., перераб. М.: Финансы и статистика, 1994. 288 с.: ил.
2. Економічний аналіз: Навч. посібник / М. А. Болюх, В. 3. Бурчевський, М. І. Горбаток; За ред. акад. НАНУ, проф. М. Г. Чу-маченка. — К.: КНЕУ, 2006. — 540 с.
3. Івахненко В.М. Курс економічного аналізу: Навч. посіб. — 3-тє вид., перероб. і доп. — К.: Знання-Прес, 2008. — 190 с.
4. Мацкевичюс И.С., Кальчинскас Г.Л. Управление затратами. М.: Финансы и статистика, 1989. 221 с.: ил.
5. Шеремет А. Д., Протопопов В. А., Анализ экономики промышленного производства: Учеб. для вузов по спец. «Журналистика».–М.:Высш. шк., 1984.–352 с.