У січні 1990 р. було проголошене внутрішнє конвертування польської валюти (злотого) водночас із встановленням фіксованого обмінного курсу злотого до американського долара. Останнє було необхідне для забезпечення номінального "якоря" грошово-кредитної політики. Однак застосування контрольованого обмінного курсу не виправдало себе в довгостроковому періоді. Основними причинами цього стали реальне зростання злотого і очікування можливого погіршення торгового балансу країни. Відтак у травні 1991 р. Польща відмовилася від фіксованого прив'язування курсу злотого до долара на користь прив'язку до кошика з п'яти валют її головних торгових партнерів. Крім того, проведена девальвація мала перекрити негативні наслідки подорожчання валюти.
Проте цього кроку виявилося недостатньо, і тому в жовтні 1991 р. система фіксованого валютного курсу була замінена на режим плаваючого курсу валюти (Злотий залишився прив'язаним до того самого кошика з п'яти валют). Це рішення було продиктоване тривогою за можливе зниження конкурентоспроможності польського експорту і відсутністю координації між монетарною та фіскальною політикою, остання з яких до того ж не відповідала змінам грошово-кредитної політики, що є необхідною умовою здійснення ефективного контролю над обмінним курсом.
На початку "еклектичного" періоду впровадження паралельного контролювання обмінного курсу і грошової маси (1991 р) органи влади прагнули досягти одночасно двох цілей: дотримати стійкого антиінфляційного напряму і підтримати міжнародні валютні резерви на рівні, достатньому для укладення угоди з членами Лондонського і Паризького клубів. Остання мета була однаково важливою як для зміцнення економіки, так і для зниження темпів інфляції в довгостроковому періоді. Тому реакція НБП на стрімке зростання міжнародних резервів та збільшення пропозиції грошової маси була досить-таки обережною.
У 1994-1995 рр. основним джерелом значного росту міжнародних резервів стало збільшення надлишку поточного балансу. Можна визначити три найважливіші причини цього явища:
* значне зростання експорту (наприклад, у 1994 р. на 24,8%), зумовлене знеціненням реального обмінного курсу (наслідок 8,0% девальвації в серпні 1993 р);
* ріст виробництва;
* надходження завдяки стрімкому зростанню кількості некласифікованих поточних господарських операцій, спричинених здебільшого значними різницями в цінах.
Акумуляція резервів, незважаючи на окремі рішення, прийняті у вересні і листопаді 1994 р. та лютому 1995 р., продовжувала знижувати рівень валютного курсу. Підвищення ліквідності польської банківської системи зумовило зростання пропозиції грошової маси в 1995 р. До того ж впровадження низхідного тиску на номінальні процентні ставки на міжбанківському грошовому ринку спричинило занепокоєння НБП щодо можливого зниження ставок депозитів, встановлених комерційними банками, і послідовного падіння коефіцієнта заощаджень.
Втручання - "чистки" НБП спричинили на першому етапі зміни в здійсненні операцій на відкритому ринку. У другій половині 1994 р. центральний банк розпочав відкритий розпродаж векселів, і зокрема власних. Обсяг "чисток" досяг максимуму в квітні 1996 р., однак згодом, на тлі стабілізації резервного фонду в іноземній валюті, він різко знизився.
Після успішних переговорів з членами Лондонського клубу в лютому 1995 р. були здійснені конкретні кроки щодо збільшення гнучкості обмінного курсу. Метою цього процесу було зниження темпів зростання міжнародних резервів і створення коридору для очікуваного росту злотого. Інше завдання полягало в запобіганні валютному ризику, пов'язаному з припливом капіталу, здебільшого спекулятивного характеру. Зростання злотого мало відбутися без адміністративного тиску з боку НБП, шляхом безпосереднього впливу на ціну іноземних валют.
Це вимагало впровадження більш гнучкого механізму обмінного курсу. У березні 1995 р. офіційні обсяги купівлі та продажу НБП були розширені, що фактично стало поштовхом для ревальвації (підвищення валютного курсу) злотого. У травні того самого року механізм утримання курсу валюти на відносно стабільному рівні був замінений на механізм валютного коридору, спочатку встановленого в межах плюс-мінус 7,0%. За рекомендацією уряду, НБП намагався стримувати зростання злотого в межах коридору, зокрема за допомогою інтервенції на валютних ринках. Таке втручання було необхідним для того, аби дати економічним агентам якийсь час для коригування своєї поведінки напередодні збільшення гнучкості обмінного курсу. Іншою метою стало впровадження умов, сприятливих для встановлення довгострокової рівноваги обмінного курсу. [17]
Різке збільшення пропозиції грошей (понад допустимий рівень) було результатом тривалого припливу міжнародних валютних резервів. Однак це не сприймалось як потенційне джерело інфляційного тиску, оскільки інтенсивний попит на кошти не зменшувався (Однак кількісно визначити грошовий попит виявилося неможливо). Крім того, зростання пропозиції грошової маси випередило зростання номінального ВВП за умов зниження інфляції. Проте в грудні 1995 р. НБП прийняв рішення переоцінити злотий.
Помірний розвиток інфляції в Польщі став для монетарних органів влади аргументом для послаблення політики процентної ставки, особливо в першій половині 1996 р. До того ж нижчі номінальні процентні ставки повинні були зменшити доходи (в іноземній валюті) від цінних паперів з фіксованим доходом, деномінованих у злотих, що послабило тиск на злотий, здійснюваний на валютних ринках. Це спричинило зростання іноземних резервів у квітні 1996 р. Однак менші процентні ставки активізували процес надання комерційними банками позик на невизначений термін, збільшили внутрішній попит і призвели до стрімкого зростання дефіциту поточного рахунку.
На тлі непевності, що спостерігалася на міжнародних фінансових ринках у серпні 1996 - грудні 1997 років, подальше погіршення поточного рахунку загрожувало валютною кризою і руйнуванням антиінфляційних механізмів. Внутрішній попит був зумовлений трьома головними чинниками:
зростанням реальної заробітної плати;
збільшенням пропозицій щодо кредитування з боку комерційних банків (Причиною цього феномена стало поліпшення інвестиційної активності реального сектора, підвищення попиту населення на товари народного споживання та зростання конкуренції серед банків, які займалися обслуговуванням дрібної клієнтури);
зростанням дефіциту бюджету.
Незважаючи на те, що протягом 1996-1997 рр. втручання НБП посилилося, реакція з боку банків, що займалися обслуговуванням дрібної клієнтури, не була вчасною, а згодом взагалі ослабла через згадувану вже проблему надмірної ліквідності. Крім того, конкуренція в банківському секторі, що набула сили в цей період, сприяла тому, що комерційні банки стали утримувати частку на ринку за рахунок незначної маржі від позичок.
У вересні 1997 р. НБП вдався до заходів, які рідко застосовують центральні банки країн світу. Населенню була надана можливість вкладати власні заощадження в Національний банк Польщі на основі конкурентоспроможних процентних ставок на термін від шести до дев'яти місяців. Мета цього кроку була така:
* знівелювати потенційно негативні ефекти одноразової позики, яку центральний банк надав уряду після катастрофічної повені влітку 1997 р.;
* стримати внутрішній попит і заохотити населення до заощаджень.
Зростання внутрішніх процентних ставок стало штучним стимулом для припливу іноземного капіталу. Однак через хвилювання на міжнародних фінансових ринках (травнева криза чеської крони, липнева тайська криза, азіатська криза восени) та деяка деструкція, що спостерігалася на внутрішній політичній та економічній аренах (повінь, можливі парламентські вибори тощо), приплив іноземного капіталу виявився обмеженим, порівняно з тим, на який можна було очікувати з огляду на різницю в процентних ставках.
Із зростаючою відкритістю економіки дедалі очевиднішою ставала непослідовність "еклектичної" монетарної політики. Застосування паралельного контролю за зростанням пропозиції грошової маси та обмінним курсом не виправдало себе у довгостроковому періоді. Значний розрив у процентних ставках і позитивні економічні перспективи на початку 1998 р. повернули іноземних інвесторів. Загроза, що виникла для механізму стабільності обмінного курсу, потребувала зміни монетарної стратегії. Ймовірні альтернативні рішення обмежувалися двома варіантами: або реалізація єдиної проміжної цілі, що грунтується на валютному курсі чи пропозиції грошової маси, або відмова від проміжних цілей як таких на користь прийняття стратегії прямого контролю над інфляцією (DIT).
За умов стрімкого розвитку польського фінансового ринку контролювання монетарних інструментів ускладнювалося. Ще однією перешкодою стало зростання монетизації економіки внаслідок збільшення попиту на гроші. Волатильність грошового мультиплікатора зумовлювалася здебільшого зовнішніми чинниками. Як наслідок - взаємозв'язок між інфляцією та грошовими агрегатами (Традиційно визначається як агрегат М2 або, зважаючи на дивергентну наявність грошових якостей їх окремих складників, як агрегат Divisia) став нестійким.
З огляду на підтримку зовнішнього балансу економіки в контексті збільшеної мобільності світового капіталу контролювати валютний курс стало невигідним. Більше того, контроль над валютним курсом також потребував певної еластичності фіскальної політики як щодо внутрішнього, так і зовнішнього порушення грошового обігу.