Конспект лекцій «Антикризове управління підприємством»
Предмет «Економіка підприємства»
Для узагальнюючої характеристики суті та мети антикризових перетворень в економічній літературі та господарській практиці використовуються такі поняття: санація, реструктуризація, фінансове оздоровлення.
Розглянемо особливості даних термінів та коректність їх застосування.
Термін „санація" використовується у широкому та вузькому контексті слова (значенні). У широкому контексті слова під санацією розуміють сукупність усіх заходів, що здійснюються з метою ліквідації недоліків у роботі підприємства, та забезпечення його ритмічної й ефективної діяльності. Ця точка зору є розповсюдженою серед зарубіжних фахівців з питань фінансового оздоровлення.
Наприклад, німецькі дослідники Б. Бекендерфе та М. Герінг тлумачать санацію як комплекс послідовних, взаємопов'язаних заходів фінансово-економічного, виробничо-технічного, організаційного та соціального характеру, спрямованих на виведення суб'єкта господарювання зі стану кризи та відновлення або досягнення його прибутковості та конкурентоспроможності в довгостроковому періоді. Таке визначення суті терміну „санація" підтримують і вітчизняні фахівці. У вузькому значенні термін „санація" використовується для характеристики заходів щодо недопущення банкрутства та ліквідації підприємства, що здійснюються тільки за рахунок зовнішньої допомоги. Таке визначення цього терміну дано в [152, с.308-310]. Існує й протилежна точка зору, згідно з якою під санацією розуміється сукупність заходів для оздоровлення підприємства без допомоги кредиторів [239, с 100]. Крім того, існує також і різне визначення мети проведення санації: 1) відновлення платоспроможності для запобігання порушенню справи про банкрутство (таке тлумачення змісту санації наведено в термінологічному словнику іноземних слів); 2) відновлення розмірів наявного капіталу до обсягів, які відображено в балансі підприємства. Визначена мета - у межах визначеного терміну не допустити порушення справи про банкрутство - може бути досягнута по-різному: дотримання поточної платоспроможності (тобто створення умов, які б усували формальний привід для порушення судової процедури у будь-який спосіб), або успішна робота з кредиторами, а також проведення операцій щодо їх заспокоєння та реструктуризації боргів. Такий вид санації називають санацією бізнесу.
Друга точка зору на цілі санації набула розповсюдження в Німеччині [239, с 100]. Вона обмежує зміст та завдання санації балансовою політикою, спрямованою на найбільш раціональне (з точки зору акціонерів) відображення дефіциту коштів, що має місце. Оскільки в товариствах капіталу номінальний капітал не повинен змінюватись за річним звітом, то суми, яких не вистачає, мають бути показані як дефіцит статутного фонду. Якщо втрати остаточно перевищують власний капітал і вартість боргів перевищує вартість майна, має місце перевищення боргу. Якщо акціонер може вибрати між зниженням його частки в капіталі товариства і доплатою за акції, то має місце альтернативна санація. За звичай зменшення капіталу за балансом компенсується збільшенням капіталу із залученням нових грошових коштів шляхом випуску „молодих" акцій (двоступенева санація). Тобто у цьому випадку йдеться про санацію балансу підприємства, а не самого бізнесу. Описані процедури нормалізують звітність підприємства, визначають джерело коштів для покриття поточних збитків, але не ліквідують причини виникнення дефіциту коштів.
Визначення терміна „санація" дано в Законі „Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом [6]: „система заходів, що здійснюються під час провадження у справі про банкрутство з метою запобігання визнанню боржника банкрутом та його ліквідації, спрямована на оздоровлення фінансово-господарського становища боржника, а також задоволення повному обсязі або частково вимог кредиторів шляхом кредитування, реструктуризації підприємства, боргів і капіталу та (або) зміну організаційно-правової та виробничої структури боржника".
Окремо визначено і сутність терміна „досудова санація" - „Система заходів щодо відновлення платоспроможності боржника, які може здійснювати власник майна (орган, уповноважений управляти майном) боржника, інвестор, з метою запобігання банкрутству боржника шляхом реорганізаційних, організаційно-господарських, управлінських, інвестиційних, технічних, фінансово-економічних, правових заходів відповідно до законодавства до початку порушення провадження у справі про банкрутство".
Законодавчо передбачені процедури санації можуть бути класифіковані за такими ознаками [ 209, сі 1]:
залежно від специфіки правового становища та специфіки діяльності боржника - загальні та спеціальні;
залежно від ініціатора проведення (порядку входження в судові процедури) - добровільні та примусові;
залежно від формалізації порядку здійснення, ступеня самостійності в проведенні - судові та досудові;
залежно від тривалості терміну проведення санації - в межах загального терміну проведення, в межах спеціальних термінів, передбачених для окремих категорій боржників, прискорена санація (передбачена в Російській Федерації для малих та середніх підприємств).
Наведена класифікація підтверджує тезу про багатоаспектність терміну, що розглядається. Включення терміна „санація", в широкому контексті цього слова (як синонім термінів „оздоровлення", „лікування"), до термінологічного апарату антикризового процесу є коректним. Він може використовуватися для визначення якісних цільових параметрів антикризового процесу, тобто загального спрямування антикризової програми підприємства та заходів, що передбачаються.
Змістовна інтерпретація терміна „реструктуризація", що набув досить широкого розповсюдження останнім часом (з 1997 p.), також перебуває на стадії формування.
Можуть бути виокремлені три точки зору стосовно тлумачення змісту цього терміна. В межах першої точки зору, зміст терміна „реструктуризація" пов'язується із завданнями антикризового управління, зокрема фінансовим оздоровленням неплатоспроможних підприємств.
Саме з точки зору такого підходу трактується зміст цього терміна в методичних вказівках щодо проведення реструктуризації державних підприємств, затверджених наказом Міністерства економіки України (січень 1998р.) [58], в Методиці розробки планів реструктуризації державних підприємств та організацій, розробленій Агентством з питань банкрутства та затвердженій відповідним наказом (червень 1997р.) [49]. Відповідно до цих документів, під реструктуризацією розуміється здійснення організаційно-економічних, правових, технічних заходів, спрямованих на зміну структури підприємства, його управління, форм власності, організаційно-правових форм, здатність привести підприємство до фінансового оздоровлення, збільшення обсягу випуску конкурентоспроможної продукції, підвищення ефективності виробництва.
Метою проведення реструктуризації є створення повноцінних суб'єктів підприємницької діяльності, спроможних ефективно функціонувати в умовах переходу до ринкової економіки і виробляти конкурентоспроможну продукцію, що відповідає вимогам товарних ринків. Отже, першим завданням реструктуризації визнається фінансове оздоровлення підприємств, що, певним чином, обумовлюється цільовим спрямуванням даних рекомендацій.
Друга точка зору на сферу застосування терміна „реструктуризація" має історичні корені. Цей термін набув поширення у Франції, Португалії, Чилі, Японії, Канаді, Бразилії, Мексиці, Німеччині, США та в інших капіталістичних країнах наприкінці 80-х, початку 90-х років минулого століття.
Причиною його виникнення став глобальний перегляд економічної ролі держави в сучасному суспільстві, викликаний неефективністю державного підприємництва та державного регулювання ринкових відносин.
Державні підприємства цих країн, особливо оборонного призначення, традиційно працювали в надзвичайно „тепличних" умовах. Вони виявилися повністю неспроможними до функціонування в умовах конкурентної боротьби, орієнтації на постійні зміни попиту споживачів, проведення діяльності в умовах жорстких фінансових обмежень. Виникла необхідність реструктуризації державних підприємств, основний зміст якої полягав у впровадженні нової парадигми бізнесу в їх практичну діяльність.
Основною формою реструктуризації була їх реорганізація, тобто зміна форми власності. Виходячи з цього розуміння, термін „реструктуризація" має використовуватися виключно стосовно до державних підприємств і характеризувати засоби та інструменти їх структурної перебудови, адаптації до умов конкурентного ринкового середовища, розглядатися як невід'ємний елемент їх доприватизаційної підготовки, що забезпечує зростання інвестиційної та кредитної привабливості підприємств.
Згідно з третьою точкою зору, яка є найпоширенішою, під реструктуризацією розуміють комплексну програму впровадження змін, метою якої є зростання ринкової вартості підприємства. У цьому розумінні реструктуризацію можуть і повинні здійснювати не тільки кризові та державні підприємства, а й усі суб'єкти господарювання, оскільки, відповідно до сучасної концепції менеджменту, стратегічною метою підприємства визнається зростання ринкової вартості та добробуту власників (акціонерів).
Відповідно до розробок всесвітньовідомої консалтингової фірми МакКінзі, що поділяє таке тлумачення змісту даного терміна, зростання ринкової вартості підприємства має забезпечуватися за рахунок можливих внутрішніх змін (мобілізація внутрішніх резервів удосконалення усіх аспектів діяльності) та оцінки їх можливого впливу на зростання вартості підприємства; розробки альтернативних варіантів зовнішніх змін, які пов'язуються зі здійсненням операцій продажу структурних одиниць, їх закриттям, перепрофілюванням або наданням більшої господарської самостійності, купівлею нових бізнесів (компаній, структурних підрозділів) тощо; розробки та впровадження спеціальних інструментів фінансового інжинірингу, використання яких дає змогу додатково збільшити ринкову вартість підприємства за рахунок ефективного фінансового менеджменту (управління дебіторською та кредиторською заборгованостями, грошовими потоками, оптимізація структури капіталу тощо).