13. Міністерство економіки та з питань європейської інтеграції один раз на півріччя до 30 числа місяця, що настає за звітним періодом, інформує Кабінет Міністрів України про хід виконання державного замовлення і в разі потреби готує пропозиції про вжиття додаткових заходів для забезпечення його виконання. [7]
Державне замовлення - це засіб прямого державного регулювання господарських зв'язків між державою-замовником і підприємством-виконавцем, спосіб реалізації суспільних і державних потреб, концентрації та ефективного витрачання державних ресурсів, форма співробітництва держави і підприємств під час вирішення стратегічних завдань особливої важливості.
Державне замовлення полягає у формуванні на контрактній (договірній) основі складу та обсягів продукції, необхідної для державних потреб; розміщенні державних контрактів на її поставку (закупівлю) серед підприємств, організацій та інших суб'єктів господарської діяльності країни всіх форм власності.
Державний контракт - це договір, укладений державним замовником від імені держави з виконавцем державного замовлення, в якому визначені економічні й правові зобов'язання сторін і обумовлені взаємовідносини замовника і виконавця. Контрактна система спрямована на посилення державної підтримки пріоритетів, які забезпечують структурну перебудову, економічну стабільність.
Значення держзамовлення досить важливе в економіці ринкового типу, за його допомогою реалізують суспільні потреби, ведуть будь-яку пріоритетну політику. Держзамовлення в умовах ринку є базою для добровільної угоди між державою і підприємством. Такий підхід дає змогу не тільки реалізувати ідею свободи для підприємств, а й ставить держзамовлення в один ряд із важелями державного регулювання тільки економічного походження.
Ідею договору між державою і підприємством можна реалізувати за допомогою створення контрактної системи управління держзамовленням за наявності законодавчих гарантій прав підприємств на самостійність та ініціативу. [1,62]
Науковою основою, що дозволяє зрозуміти застосування державного замовлення в механізмі регулювання економіки, служить аналіз ролі та співвідношення плану і ринку, монополії і конкуренції.
Взаємозв'язок "ринок - конкуренція - монополія - план" став об'єктом уваги економістів лише в минулому столітті, та й то не одразу і не в повному обсязі. Тривалий час, продовжуючи традиції Адама Сміта та інших класиків, політична економія прискіпливо розглядала тільки стосунки двох ланок: "ринку" і "конкуренції". Сучасний стан даної проблеми відбито у неокласичних моделях "цілковитої конкуренції", де досліджується певний тип ринкової структури, якому притаманні такі установчі принципи та характерні риси: принцип атомістичності; вільне ціноутворення; однорідність товарної маси; принцип екстремальності. [2]
Такі економічні важелі, як прейскуранти, вексельні курси, розвиток поштово-телеграфного зв'язку, удосконалення засобів транспортування підвищили інформованість і надали змогу розробляти сценарії поведінки ринкових контрагентів. Поява ж державної статистики і приватного ринку інформації про ринкову кон'юнктуру дозволили підприємцям черпати її не тільки з власного досвіду, не після того, як товар виготовлено і відправлено на ринок, а ще до початку його виробництва. З цього моменту ринок сам відджерелює передбачливість, продукує планомірність. Отже, свідоме регулювання пропорцій обміну, в тому числі за допомогою державного замовлення, узгодження контрагентами рівноважних цін, обсягів попиту та пропозиції стають властивими товарній організації суспільного виробництва на певному ступені її розвитку.
Якщо до цього регульовані, планомірні відносини існували тільки в межах фабрики, де йшов свідомий розподіл ресурсів згідно з "залізним законом суворо визначених пропорцій та відносин", то удосконалення ділової інформації, надання державою інформації щодо планів закупівлі товарів та послуг дозволило підприємцям поширити сферу раціональної організації безпосередньо на мінові операції. А породжена таким чином "прозорість" зв'язків закладає підвалини змін ринкової організації як такої. Широкого розповсюдження набуває робота за замовленням, контрактова система, безпосередню участь в якій приймають державні органи регулювання економіки. Ареал "виробничої" часткової планомірності, притаманний організації виробництва в межах окремого підприємства, доповнюється частковими планомірностями сфери обігу. Відбувається нарощування масиву планів і, як наслідок, підвищення якості планової діяльності.
З поширенням ареалу свідомого регулювання починається відхід капітанів бізнесу від вихідного ствердження, що успіх підприємства визначається перш за все раціональною внутрішньою організацією виробництва продукції: зниженням витрат за рахунок виявлення внутрішньовиробничих резервів, підвищенням продуктивності та скороченням збитків усіх видів ресурсів. Фабричний раціоналізм поступово відходить на другий план як обмежений. Зростаюча відкритість виробничо-торговельних ланок, інтенсифікація їх зв'язків призводить до принципово нової картини передумов комерційного успіху. Тепер ставка робиться на здатність підприємства своєчасно передбачати розвиток зовнішніх для нього процесів і подій у ринковому та науково-технічному оточенні, розпізнавати майбутні загрози і переваги, нові ділові можливості та, зробивши з цього відповідні висновки, негайно пристосуватися до нових умов, в тому числі і по використанню можливостей виконання державного замовлення на свою продукцію.
Утворення співнапружжя неповних планомірностей фірм дає змогу підтримувати між постачальниками та клієнтами довгострокові зв'язки, які забезпечують усталеність процесу господарювання та ефективне примушення співучасників кооперації. Економляться й кошти: замість того, щоб знову шукати на ринку контрагента, кожен виходить на свого "старого" партнера. Більше гарантій добросовісного дотримування кооперантами усіх умов контракту, в тому числі сталості цін, високої якості продукції, своєчасності постачання сировини та комплектуючих в передбачених угодою обсягах і т. ін. Формується нова ділова етика тощо. А головне - в умовах усталених тривких зв'язків закономірно складаються нові можливості для поглиблення суспільного поділу праці: зростає чисельність часткових робіт, яка неминуче призводить не тільки до помітного зростання продуктивності праці, але й до розтрощення атрибутів суцільної конкуренції. Разом з появою диференціації продукту зникає однорідність товарної маси, виникають чималі витрати входу і виходу з галузі. Як наслідок, суттєво ускладнюються господарські зв'язки, мов лавина насувається неузгодженість, розбіжність інтересів контрагентів. Отже, на порядку денному постало питання про зміну вільної конкуренції таким економічним механізмом, який би відповідав новим умовам. І конкуренція поступилася своєю монополією на регулювання ринкової економіки на користь новому економічному утворенню - монополії. Поступилася так, тоді й настільки, де, коли і наскільки виявилася або не ефективною, або взагалі відсутньою. Тобто відступ вільної конкуренції і просування монополії - це результат руху певних об'єктивних обставин. [2]
Як феномен виробництва, монополія являє собою групу підприємств, пов'язаних між собою, по-перше, технологічною залежністю, взаємним постачанням продукції тощо; по-друге, належністю одному акціонерному товариству або перебуванням під його контролем. В межах монопольної фірми виникає єдність власності з єдністю розгалуженого виробничого процесу. Завдяки цьому монополія здійснює суворий облік ресурсів, свідомий їх розподіл між окремими видами виробництва, привносячи тим самим часткову планомірність у відтворювальний процес.
У порівнянні з поодиноким підприємством, особливо періоду вільної конкуренції, монополістичне об'єднання на порядок підносить планку планомірності, оскільки обсяг виробництва у дрібних фірмах не досягає критичної маси, яка дає змогу суттєво впливати на параметри ринкового процесу. До того ж, внутрішньофірмове планування у дрібних компаніях розвинуто менше, ніж у великих, хоча б тому, що вони не мають засобів, достатніх для довгострокового планування. Особливо це стосується інвестиційних процесів та стосунків з державою. Але за межами монополії і, частково, усередині її продовжують діяти закони конкуренції. Це обумовлює неоднорідність механізму впливу монополії на відтворення капіталу і продукту, оскільки ступінь її панування над різними фазами кругообороту капіталу, що їй належить, неоднакова. На стадії виробництва при визначенні пропорцій розподілу праці усередині своїх підприємств та між ними монополістична компанія звичайно дотримується послідовної планової організації всіх операцій. На стадії ж реалізації товарного капіталу, а іноді й на стадії перетворення грошового капіталу в уречевлені та особисті фактори виробництва, окрема монополія може лише прагнути ефективного регулювання сфери обігу у своїх інтересах.
Як правило, монополістична компанія поділяє ринок з іншими компаніями, тому її влада над пропозицією, попитом і цінами на ринках товарів і капіталу не абсолютна, а відносна. Як наслідок, товарна та грошова фази кругообороту монополістичного капіталу, на відміну від продуктивної, регулюються і плановим, і конкурентним механізмами одночасно.
Врешті-решт, монополістична планомірність вимушена адаптуватися до спонтанних ринкових процесів, прямувати за їх диктатом, перебудовуватися залежно від зміни ситуації на ринку. Це - по-перше.