Смекни!
smekni.com

Економічна ефективність ринкових структур (стр. 6 из 7)

З точки зору галузевої належності, найбільші підприємства зосереджені в електроенергетиці: тут середня залишкова вартість ОВФ, яка припадає на одне підприємство, дорівнює 187970,1 тис. грн. За електроенергетикою йдуть підприємства чорної металургії - 120425,9 тис. грн., паливної промисловості - 70015,8 тис., кольоро­вої металургії - 25591,3 тис., машинобудування і металообробки - 10289,7 тис. грн. Середній розмір підприємств в економіці України (за показником залишкової вартості ОВФ) становив на І півріччя 2000 p. 6723,9 тис. грн. Природно, даний показник обчис­лено без урахування малих підприємств.

Таблиця 3.2

Структура залишкової вартості ОВФ в економіці України за формами власності в І півріччі 2000 p. [14, с. 39]

Найменування

Всьо-го

у тому числі

дер­жав-них

з них

Ко-лек­тив-них

з них

При-ват-них

інших

форм влас­ності

зага-льно-дер­жав-них

кому­наль­них

спіль­них

оренд­них

акціо­нер-них това­риств

Залишкова вар-тість ОВФ (тис. гри.) Промисловість у цілому в тому числі: електроенергетика паливна про­мисловість чорна металур­гія кольорова ме­талургія машинобуду­вання і металообробка Інші галузі 100,0 100,0 100,0 100,0 100,0 100,0 100,0100,0 60,38 39,04 57,39 84,68 13,73 26,30 20,76 22,03 36,27 38,45 55,39 84,66 13,72 26,30 20,47 21,31 24,11 0,59 2,01 0,02 0,01 0,00 0,29 0,72 39,05 60,54 42,61 15,31 86,27 73,63 79,13 76,47 0,43 0,60 0,00 0,06 0,47 1,20 1,44 0,81 0,76 0,77 0,50 0,13 0,00 0,00 0,28 2,34 31,75 55,29 41,56 13,51 84,30 68,71 72,91 64,42 0,18 0,06 0,00 0,01 0,00 0,07 0,03 0,18 0,39 0,35 0,00 0,01 0,00 0,00 0,08 1,32

На рисунку 3.2 зображений розподіл в економіці України підприємств за середньою залишковою вартістю ОВФ по галузях економіки і формах власності.

З рисунку 3.2 видно, що найбільший розмір за вказаним показником мають підприємства електроенергетики, що перебувають у державній власності, найменший - також підприємства електроенергетики, але ті, що перебувають у власності іноземних громадян або держав. Середній розмір приватних підприємств є лише не набагато більшим від зазначеного: у машинобудуванні та металообробці - 286,5 тис. грн., у кольоровій металургії-358,1 тис., у паливній металургії - 639,6 тис. грн. Крім держави, великими підприємствами електроенергетики, паливної промисловості, чорної та кольорової металургії, машинобудування і металообробки, а також підприємствами інших галузей володіють акціонерні товариства.

Рис. 3.2. Середня залишкова вартість ОВФ, що припадає в середньому па одне підприємство, в економіці України за формами власності та галузями промисловості в І півріччі 2000 p. [14, с. 39]

Аналіз даних таблиці 3.2 показує, що монополію державної власності ще далеко не подолано - 60,38% залишкової вартості ОВФ в економіці перебувають, станом на І півріччя 2000 p., у державній власності. Аналогічні показники по промисловості в цілому становлять 39,04%, по електроенергетиці - 57,39, паливній промисловості -84,68, кольоровій металургії - 26,30, машинобудуванню і металообробці - 20,76% тощо. З урахуванням того, що в руках держави залишилися найбільші підприємства, можна дійти таких висновків:

- технічна і технологічна структури промислового виробництва в Україні говорять про монополізацію ринку в базових галузях економіки. Тому зміна власника у цих галузях без кардинального розв'язання проблеми упорядкування структури підпри­ємств не вирішує проблеми монополізму, а тому нині не може бути визнана доцільною;

- створення ринкових відносин необхідно інтенсивно підтримувати лише в тих галузях, де проблему монополізму вирішено;

- має всебічно заохочуватися політика розвитку в монополізованих галузях дрібного і середнього бізнесу, який би брав на себе спеціалізоване виконання робіт допоміжного характеру, виключивши з структури монополіста непрофільні та допоміжні виробництва.

Оцінка монополізованості промислового виробництва за часткою державної власності не досить повно характеризує глибину проблеми. Насправді спеціалізація виробництва в економіці України досягла такої стадії, коли той чи інший продукт із завданими властивостями випускався практично одним, принаймні, двома-трьома виробниками. Роки реформування не тільки не внесли істотних змін уданий процес, але й значно його погіршили.

Для доведення монополізованості ринку немає необхідності розглядати кожну номенкла­туру товару окремо. Монополізованість проявляється навіть при розрахунку відповід­них показників за укрупненою номенклатурою товарів. Проблема монополізму поси­люється природною наявністю підприємств - природних монополістів, до яких українсь­ке законодавство відносить підприємства, що працюють у таких сферах:

- транспортування нафти і нафтопродуктів трубопроводами;

- транспортування природного і нафтового газу трубопроводами та його розподіл;

- транспортування інших речовин трубопровідним транспортом;

- передача і розподіл електроенергії;

- користування залізницями, диспетчерськими службами, вокзалами та іншими об'єктами інфраструктури, що забезпечують рух залізничного транспорту загального користування;

- управління повітряним рухом;

- зв’язок загального користування;

- централізоване водопостачання і водовідведення;

- централізовані поставки теплової енергії;

- спеціалізовані послуги транспортних терміналів, портів, аеропортів [14, с. 41-42].

Об’єктивною перешкодою для запровадження конкуренції в умовах природної монополії служать надзвичайно великі перешкоди. Найвищою перешкодою “на вході” в галузь для нових фірм є обсяг інвестицій, необхідний для створення альтернативного об’єкта. Тому цілком закономірно, що порівняно з новими фірмами переваги належать підприємствам, які тут функціонують. Останні виграють у ціновій конкурентній боротьбі завдяки використанню резервів потужностей та діяльності ефекту масштабу.

Економічна недоцільність конкуренції у сферах діяльності природних монополій пояснюється тим, що виграш від її наявності не покриває значних витрат суспільства на її запровадження та підтримку. Адже присутність більшої кількості виробників на ринку сприятиме пропорційному скороченню виробництва кожного з них, і як результат, недовикористання основних виробничих потужностей. Внаслідок цього зростатимуть тарифи на поставки, що, безперечно, матиме негативні наслідки для суспільства [17, с. 41].

У зв’язку з тим, що проблема існування природних монополій і їх ефективності є надзвичайно актуальною для економіки України, слід пам’ятати, що найбільш економічним режимом експлуатації таких систем є максимальне завантаження, яке досягається підключенням усіх потенційних споживачів. Саме тому держава в більшості випадків сама створює легальні бар’єри, надаючи компаніям – природним монополістам виключні права на здійснення певного виду діяльності, блокуючи таким чином вхід у ці галузі потенційних конкурентів. В Україні запроваджено ліцензування діяльності не тільки господарюючих суб’єктів на ринках природних монополій, але й на суміжних з ними.

Таким чином, природна монополія є станом товарного ринку, на якому необмежена ринкова влада окремого господарюючого суб’єкта є економічно обґрунтованою та виправданою із суспільної точки зору, оскільки компенсується значною економією споживчого надлишку. Однак держава повинна використовувати увесь арсенал засобів економічного, правового, адміністративного характеру з метою встановлення таких “правил гри” для цих суб’єктів, які б дали змогу отримати оптимальний результат.

З сказаного виходить, що завдання побудови ринкових відносин в економіці України, яке має своєю невід'ємною складовою необхідність створення ринкових суб'єктів господарювання, наштовхується на серйозну проблему монополізованості базових галузей промисловості та істотної частини всієї економіки. Приватизація підприємств цих галузей не змінює у загальному плані рівень монополізації за широким спектром товарних ринків, з чого випливає висновок про те, що заміна державної власності на приватну не може бути визнана у таких галузях доцільною.

Таким чином, у процесі формування ринкових суб'єктів господарювання проблема монополізованості економіки України є істотною перешкодою. Суть проблеми полягає в тому, що за існуючої структури економіки в цілому і промислового виробництва зокрема монополізм державної власності може бути замінений тільки монополізмом окремого виробника, що аж ніяк не сприяє завданню формування суб'єктів ринкового господарювання. Більше того, монополізм окремих виробників вимагає досить жорсткого контролю з боку держави і ніяк не забезпечує автома­тичного діяння ринкових регуляторів, а також ставить під великий сумнів питання формування ефективного власника.