Загальна характеристика основних економічних моделей (стр. 2 из 19)

1) перехідна економіка глибоко депресивного типу з тривалістю падіння 7-9 років та досягненням докризового рівня строком 17-22 роки, що супроводжується незворотними якісними змінами в технологічній, кваліфікаційній та організаційно-економічній базі (Україна, Киргизія, Грузія тощо);

2) перехідна економіка глибоко депресивного типу (подібно попередньому) з відносно помірними темпами внутрішнього зростання та з щедрим бюджетним фінансуванням освіти, науки, охорони здоров'я і оборони за рахунок нафто- та газодоларів від експорту та намаганнями формувати „другу економіку" в інших країнах шляхом зовнішнього інвестування щедрої виручки від експорту паливно-енергетичних ресурсів (Росія).

Динаміка реального ВВП для України і Росії за період 1990-2006 pp. зображена на рисунку 1.2. 1990-ті роки були десятиріччям економічного переходу, зниження обсягів виробництва, високого рівня безробіття і значної бідності як в Росії, так і в Україні. Коли в 1989 р. впав берлінський мур, серед західних економістів були поширені оптимістичні погляди на економічне майбутнє країн Східної Європи та колишнього СРСР. В той час більшість американських та західноєвропейських економістів вважали, що ліквідація адміністративно-командної системи вивільнить потенціал до швидкого зростання. Ці очікування ґрунтувались на простому погляді, що економічне виробництво відбувається тоді, коли фінансовий капітал, робоча сила та людський капітал об'єднуються на робочому місці. Оскільки багато хто із західних економістів вважав (і продовжує вважати), що цінові сигнали неврегульованого ринку є найефективнішим способом координації економічної активності, вони дійшли висновку, що як тільки Східна Європа та колишній СРСР перейдуть до ринкової економіки, відбудуться зміни на краще. Якби це дійсно сталося, історія пішла б іншим шляхом. Протягом 1990-х років багато хто на Заході був шокований фактичним зниженням всіх економічних показників, в тому числі рівня життя на пострадянському просторі, яке відбулося [93].

Далі, крім американського варіанта ринкової економіки, розглянемо досвід ринкових перетворень в Китаї і Російській Федерації.

Рис. 2.2 - Динаміка ВВП України (Ь₀и) та Росії (b₀r), b₀с - траєкторії довгострокового економічного зростання (3 %), b_of- докризовий рівень

2. Американська модель ринкової економіки

2.1 Загальні положення про те, як працює американська економіка

В межах кожної економічної системи підприємці і менеджери організовують природні і трудові ресурси та технічні засоби з метою виробництва і розподілу товарів і послуг. Однак те, яким чином організовуються і використовуються зазначені різнорідні елементи, і є відображенням політичних ідеалів і культури відповідної країни.

США нерідко характеризуються як країна з „капіталістичною" економікою. Цей термін згідно з вченням Карла Маркса використовувався для визначення системи, у якій найважливіші економічні рішення приймаються невеликою групою людей, що контролює величезні обсяги коштів, або капіталу. Згідно з марксистською концепцією в умовах капіталістичної економіки влада зосереджена в руках багатих представників ділових кіл, основна мета яких полягає у максимальному збільшенні прибутку, а у соціалістичній же економіці держава повинна мати більш широкі владні повноваження й, у першу чергу, прагнути реалізувати політичні цілі, а не гнатися за прибутком [88].

2.2 Економічний розвиток та олігархи

Швидкий економічний розвиток, що почався після Громадянської війни (1861-1865 pp.) заклав основу сучасної промислової економіки США. Вибух нових відкриттів і винаходів призвів до настільки глибоких змін, що їхні результати іноді називали „другою промисловою революцією". На заході штат Пенсільванія була знайдена нафта. Була винайдена друкарська машинка, почали використовуватися морозильні залізничні вагони і були відкриті телефон, фонограф і електричне світло. І, нарешті, на початку XX ст. автомобіль прийшов на зміну кареті, а люди почали літати на літаках.

Паралельно з цими досягненнями розвивалася промислова інфраструктура країни. В Аппалачах від Пенсільванії і далі на південь до Кентуккі були знайдені багаті родовища вугілля. У районі озера Верхнє на півночі Середнього Заходу почали роботу великі залізорудні шахти. Там, де вдалося з'єднати ці два найважливіші сировинні продукти, процвітали сталеливарні заводи. Слідом за великими мідними і срібними шахтами відкрилися свинцеві шахти і цементні заводи.

В міру зростання промисловості розвивалися методи масового виробництва. Наприкінці XIX ст., ретельно вивчивши функції різних робітників і запропонувавши потім нові більш ефективні способи праці, Фредерік У. Тейлор став піонером в сфері наукових методів управління. Масове виробництво надихнуло Генрі Форда застосувати в 1913 р. конвеєрну лінію, на якій кожен робітник виконував одне просте завдання по збиранню автомобіля. Обравши далекоглядну політику, Форд запропонував своїм робітникам щедру зарплату - п'ять доларів у день, що дозволило їм купувати вироблені ними автомобілі (які коштували тоді 240 дол.) і тим самим забезпечило розширення виробництва.

Друга половина XIX ст. стала епохою олігархів. Багато американців ідеалізували цих бізнесменів, що створили величезні фінансові імперії, їх успіх часто залежав від уміння усвідомити довгостроковий потенціал нового виду послуги або продукту, як це вдалося Джону Д. Рокфеллеру з нафтою. Це були жорсткі суперники, що цілеспрямовано прагнули до фінансового успіху і влади. Крім Рокфеллера і Форда, серед інших гіганттів були Джей Гулд, що нажив капітал на залізницях, фінансист Джон Морган і сталеливарний олігарх Ендрю Карнегі. Деякі олігархи відповідно до ділових стандартів того дня були чесними людьми, інші -навпаки, для досягнення багатства і влади використовували насильство, хабарі й обман. Так чи інакше інтереси бізнесу стали значною мірою впливати на уряд.

Мабуть, найбільш яскравий підприємець Морган з великим розмахом проводив свої операції як в особистому, так і в діловому житті. Він і його компаньйони грали на гроші, плавали на яхтах, давали пишні банкети, будували палаци і скуповували скарби європейського мистецтва. На відміну від нього люди, подібні до Рокфеллера і Форда, виявляли пуританські якості. Вони залишилися вірні цінностям маленького містечка і дотримувалися відповідного способу життя. Будучи добропорядними парафіянами, вони мали почуття відповідальності за інших. Вони вірили, що успіху можна домогтися завдяки особистій чесноті, і проповідували працю й ощадливість. Пізніше їхні спадкоємці заснували найбільші благодійні фонди Америки.

Якщо інтелектуали вищого суспільства Європи в цілому ставилися зневажливо до торгівлі, живучи в суспільстві з більш рухливою класовою структурою, більшість американців з ентузіазмом сприйняли ідею збагачення. Вони насолоджувалися пов'язаним з діловим підприємством ризиком і хвилюванням, а також більш високим рівнем життя і потенційними нагородами у вигляді влади і пошани, принесеними діловим успіхом.

Однак у міру дозрівання американської економіки в XX ст. образ ділового магната (олігарха), що шпурляється грішми, втратив свою привабливість як американський ідеал. Радикальні зміни відбулися з виникненням корпорацій спочатку в залізничній галузі, а потім і повсюдно. На зміну баронам-підприємцям прийшли технократи, що стали на чолі корпорацій, і високооплачувані менеджери [89].

Технологічна революція 80-90-х pp. в XX ст. породила нову ділову культуру, схожу з епохою олігархів. Голова компанії „Майкрософт" Білл Гейтс нажив величезні статки на розробці і продажу програмного забезпечення. Гейтс створив настільки прибуткову імперію, що в кінці 1990-х років відділ по боротьбі з монопольною діяльністю Міністерства юстиції США подав на його компанію в суд, звинувачуючи її в залякуванні конкурентів і створенні монополії. Але Гейтс також є творцем одного з найкрупніших благодійних фондів. Більшість ділових лідерів Америки ведуть менш примітне життя порівняно з Гейтсом. Вони керують діяльністю корпорацій і одночасно є членами рад директорів благодійних товариств і навчальних закладів. їм не байдужі становище національної економіки і взаємовідносини Америки з іншими країнами і вони певним чином можуть впливати на уряд, але вони його не контролюють як це здавалося деяким олігархам кінця XIX ст. [88].

В сьогоднішніх умовах вказані уявлення застаріли. Навіть якщо капіталізм у його чистому вигляді коли-небудь і існував, він давно зник, а держава в СІНА і цілому ряді інших країн регулює національну економіку з метою обмеження концентрації влади і рішення багатьох соціальних проблем, пов'язаних із пануванням приватних комерційних інтересів. У результаті американську економіку варто віднести до економічної системи „змішаного" типу, у якій держава відіграє важливу роль поряд із приватним підприємництвом [88].

2.3 Структурні аспекти розвитку американської економіки

За тривалий період часу підвищення ефективності американської економіки визначається прогресивними структурними змінами.

Спеціалісти виділяють три етапи структурних перетворень, які відрізняються інтенсивністю та глибиною впливу на відтворювальний процес (див. рисунок 1.1). Перший етап завершився в 1905 р., коли частка американських сільськогосподарських робітників вперше стала менше частки зайнятих в промисловості.

Для другого етапу був властивий розвиток переважно базових галузей промисловості - гірничорудної, металургійної, металообробної, хімічної, текстильної, автомобілебудування тощо. Починаючи з 1929 р. частка старих галузей постійно знижувалася, особливо це стосувалося текстильної промисловості, яка в XIX ст. відігравала головну роль в промисловому виробництві і зовнішній торгівлі. Відносно найбільш високі темпи зростання були характерними для таких галузей, як електроенергетика, хімія, транспортне машинобудування, приладобудування.