Загальна характеристика основних економічних моделей (стр. 7 из 19)

Якщо виміряти вагу економічних коливань втратами виробництва в роки спадів, то 14 рецесій в 1900-1953 pp. обійшлися в середньому втроє дорожче, ніж наступні сім. Навіть якщо виключити Велику депресію 1930-х pp., то і тоді спади більш раннього періоду були в 1,5 рази важчими, ніж рецесії в 1954-1999 pp. Середній розмах циклічних коливань в останньому періоді був вдвоє меншим. Середня тривалість фаз підйому зросла з 2,5 до 5 років, а фаза спаду скоротилася з 17 до 11 місяців.

Серед причин послаблення циклу - зміни в характері економіки США. В минулому одним із найбільш нестійких компонентів ВВП були товарні запаси. Сьогодні фірми намагаються працювати із значно меншими товарними запасами, ніж раніше, і можуть краще пристосовувати їх до кон'юнктури, яка змінюється. Структура виробництва також змінилася в бік від секторів, більше схильних до коливань, до менш нестійких. Попит на послуги, який відрізняється відносно невеликою чутливістю до циклічних коливань, становить більше половини ВВП порівняно з 1/3 в 1950 р. Навпаки, на частку чутливої до циклу обробної промисловості припадає сьогодні менша частина сукупного виробництва і зайнятості, ніж в минулому. Зростаюча роль стабілізаційної політики - фіскальної і кредитно-грошової, - протидіючої дестабілізуючим впливам на економіку, також сприяла вирівнюванню ділового циклу.

3. Російський варіант перехідної економіки

3.1 Історичний підхід до модернізації російської економіки

Аналітичні дослідження, виконані в роботі [99], показали, що в 2001 р. відставання Росії за рівнем показника ВВП на душу населення становило від США - 65 років, Великої Британії - б7 років, Канади - 60 років, Швеції - 57 років, Франції - 50 років. Протягом двох століть дистанція за рівнем розвитку між Росією і найбільшими країнами континентальної Європи залишалася досить стабільною і становила приблизно два покоління (50-65 років). Почавши сучасне економічне зростання приблизно на два покоління пізніше, ніж воно почалося в Західній Європі, у 80-х pp. XIX ст. Росія зберігала сформовану дистанцію.

Вільям Естерлі в роботі [111] ввів в оборот такий термін, як „здатність національних інститутів забезпечувати сучасне економічне зростання". Застосувавши це визначення до реалій російського розвитку останніх півтора століть, можна сказати, що здатність російських соціально-економічних інститутів забезпечити економічне зростання була протягом усього цього періоду на середньосвітовому рівні. Якщо прийняти гіпотезу, що дистанція, що існувала протягом півтора століть, збережеться і далі, то через 50-65 років рівень життя, структура зайнятості, інфраструктура в Росії будуть приблизно такими ж, якими вони є сьогодні у Франції або Німеччині.

Екс-міністр РФ Е. Ясін [100] в історичному аспекті виділяє два шляхи розвитку Росії: 1) зверху і 2) знизу. Росія остаточного вибору свого варіанта розвитку ще не зробила. Перший варіант має немало прихильників.

Шлях перший - модернізація зверху - це шлях посиленого впливу державної влади на досягнення цілей модернізації. Це означає перерозподіл валового продукту на користь держави, концентрації в її руках ресурсів, необхідних для масових державних інвестицій в реконструкцію народного господарства, а також масштабне використання владного адміністративного або навіть репресивного ресурсу для спонукання людей до дій в цілях модернізації, заради „суспільного блага" в інтерпретації влади. Це повернення до мобілізаційної економіки, яка панувала в Росії більше 70 років і призвела її до краху. Це була друга масштабна спроба модернізації зверху в російській історії. Перша, здійснена Петром Великим, вважається канонічно успішною, яка дійсно привела країну в ряди сучасних держав, хоча вона і коштувала їй третини населення.

В умовах сучасної Росії перший шлях приречений на провал, який став би для неї дійсно трагедією. Історичний досвід показує, що модернізація зверху може бути успішною після тривалого періоду спокійної еволюції без втручання держави, причому видимий успіх іноді досягається на відносно коротких відрізках часу, що посилює її привабливість. А потрясіння, які вона викликає, звичайно виявляються настільки віддаленими, що їх з давно здійсненою та возвеличеною істориками модернізацією зверху вже ніхто і не пов'язує. Так, визнано, що Жовтнева революція в основному була обумовлена половинчастістю селянської реформи, але при цьому не завжди згадують, що петровські реформи зміцнили кріпосницькі порядки в Росії, тоді як в Європі від них уже відмовлялися, і тим самим закріпили та посилили надовго соціально-економічну відсталість країни. Те, що при Петрі було джерелом сили, при Миколі І стало джерелом слабкості, а при Миколі II - основою революційних потрясінь.

Але для петровської модернізації зверху умови були сприятливі: країна була готова до них, а, крім волі монарха, ніякої іншої суспільної сили не було.

Сталінська модернізація зверху була якісно іншою: вона спиралася на потенціал незавершених аграрних перетворень та очікування творчих сил революції, а також на заперечення колишніх інститутів, включаючи мораль і законність. Але вона здійснювалася в країні, яка і без марксистських схем була на підйомі. Руйнування творчих сил, які розвивалися знизу, - ринку, капіталізму - зумовило недовге життя модернізаторського пориву і призвело до виснаження економічних і соціальних сил суспільства. Суспільство виявилося хворим і, очевидно, не готовим до експериментів нових диктаторів.

Потрібно чітко усвідомлювати, що модернізація зверху, щоб досягти результатів, які можна було хоча б спочатку трактувати як позитивні, повинна забезпечити колосальну концентрацію ресурсів, волі і влади, в першу чергу, такої, як у Петра І, Сталіна, і у влади повинна бути готовність до придушення тих, хто не погодиться поступитися власними інтересами. А пригнічення власних інтересів є пригніченням тієї енергії та ініціативи людей, які самі могли б при іншому варіанті стати головною силою модернізації.

Шлях другий - модернізація знизу, з опорою на приватну ініціативу та енергію кожного. Цей шлях, як показує світовий досвід, забезпечує ринкова модель економіки.

Одним із найбільших недоліків нинішньої реформи в Росії є та обставина, що вона була „опущена" зверху і без наукової проробки економічної моделі реформ, особливо її стратегічного вектора. Це не могло не вплинути і на її соціально-економічні результати [110].

3.2 Оцінка першого етапу російської кризи

Динаміка ВВП, реальної заробітної плати та інвестицій в основний капітал за період з 1990 р. по 2005 р. зображена на рисунку 3.1. Як видно з рисунка, найнижче значення ВВП становило 58,5 % (1998 p.), реальної заробітної плати - 42,1 % (1999 р.) і капітальних інвестицій - 20,9 % (1998 p.).

Рис. 3.1 - Динаміка реальної заробітної плати, ВВП та інвестицій в основний капітал в Росії

Безробіття становило 10,5 млн, або 13 % чисельності самодіяльного населення. І найгірший показник - депопуляція. Кількість померлих перевищувала кількість народжуваних на 950 тис. осіб на рік.

Криза охопила ціле десятиріччя. Вона розвивалася дуже нерівномірно. Якщо взяти промислове виробництво, то в 1990 р. воно скоротилося на 2 %, в 1991 р. - на 8 % тобто, спад на 10 % був ще за часів радянської влади, при централізованій економіці, в надрах якої ця криза почалася. На час переходу до ринку в 1992 р. спад становив 19 %, в 1993 р. - ще 14 %, в 1994 р. - 20 %, в 1995 р. - 4 %, в 1996 р. – 6 %. 1997 p. був єдиний рік, коли виробництво не спадало, але і не зростало. І в 1998 р., коли на загальну соціально-економічну кризу наклалася фінансова, промислове виробництво впало ще на 5 %.

Історія людства таких глибоких криз в мирний час у великій країні не знала. Найбільша криза до російської спостерігалася в 1929-1933 pp. в США, але вона була менш глибокою за економічними показниками і за показниками рівня життя. Єдине, що тоді було більшим, це кількість безробітних, яка перевищувала 13 млн. осіб. Але інвестиції скоротилися не в 5 разів, а в 4 рази; рівень падіння ВВП і реальної заробітної плати в Росії був більшим, ніж в США, відповідно в 1,17 і в 2 рази. Американська криза тривала всього 4-5 років.

Навіть якщо взяти періоди війн, то після Першої світової і громадянської війн валовий продукт Росії знизився в 5 разів в 1921 р. порівняно з 1913 р. Але рівень 1913 р. був досягнутий в 1928 р., за 15 років. Після Великої Вітчизняної війни, коли було окуповано 2/3 економічного потенціалу Радянського Союзу, рівень 1940 р. був відновлений в 1948-1949 pp.

Німеччина, зруйнована бомбардуваннями і військовими діями, деморалізована, досягла довоєнного 1937 р. в 1948 р. Японія відновлювалася ще швидше.

Єдина криза в історії людства, тривалість якої перевищувала 15 років, це російська. Вона наклала відбиток на все життя в країні, і її наслідки будуть відчуватися дуже довго. Чому все так відбувалося? Російська криза особлива, оскільки відбулося суміщення декількох факторів. По-перше, криза вибухнула в рамках соціалістичної системи, централізованого, планового господарства. Вона була проявом її нездатності ефективно управляти економікою. По-друге, криза була підсилена розпадом Радянського Союзу. Впродовж року зв'язки між колишніми республіками Союзу, які складали єдиний народногосподарський комплекс, скоротилися в 4 рази. Природно, це відбилося на падінні виробництва. Третій фактор пов'язаний з масовою конверсією військових виробництв. Випуск військової техніки скоротився обвально в період кризи - в цілому в 11 разів. Слід врахувати, що на підприємствах дев'яти оборонних міністерств працювали 9 млн. людей.

Четвертий фактор - власне перехід до ринку. Ринок - це система, де виробляється те, що може бути оплачено з боку виробників. Продукція повинна бути реалізованою. В плановому господарстві вироблялось багато продукції, на яку не було попиту. Тому перехід до ринку хворобливо вплинув на всю структуру і обсяги виробництва. Наприклад, Росія виробляла в 7 разів більше тракторів, ніж США. Продавали їх нижче собівартості, оскільки тракторні заводи знаходилися на дотації. Для цього колгоспам і радгоспам видавалися безвідсоткові держкредити, які Пленуми ЦК партії раз в 3-5 років списували. Коли перейшли до ринку, ціна на трактори різко підвищилася, в неї стали включати капітальні вкладення, витрати на розробку, прибуток - і тепер уже господарства повинні були розраховуватися своїми грошима, а не держкредитами. В результаті виробництво тракторів скоротилося приблизно в 20 разів. Такі приклади можна навести і по вантажівках, і бульдозерах, і залізничних вагонах, і верстатах, і по багатьох інших товарах. Якщо стільки продукції не потрібно, то і виплавляти 146 млн. т сталі (коли Америка виплавляла всього 70 млн. т) безглуздо - з падінням платоспроможного попиту виробництво сталі скоротилося в 3 рази.