ДЕСНЯНСЬКИЙ ТЕХНІКУМ ПРИ МАУП
Циклова комісія економічних дисциплін
Зародження та основні етапи розвитку економічної думки
Курсова робота
студента II курсу,
групи КФ
денної форми навчання
Колосової Анастасії Олегівни
Науковий керівник
Шпильова Олена Степанівна
Київ 2005
План
Вступ
I. Зародження економічних ідей. Основні представники.
II. Зародження і розвиток політичної економії, її напрями і школи.
2.1. Основоположники економічних вчень;
2.2. Основні етапи розвитку економічної науки;
2.3. Різні школи економічної теорії;
2.4. Структура загальної економічної теорії.
IIІ. Економічна думка на сучасному етапі.
3.1. Система сучасних економічних наук та їх течії;
3.2. Прагматизм політекономії;
3.3. Неокласицизм;
3.4. Економічний лібералізм;
3.5. Економічний дирижизм.
Висновок
Додатки
Список використаної літератури
Вступ
"Економічна теорія не є набором вже готових рекомендацій, застосовуваних безпосередньо в господарській політиці. Вона є скоріше методом, ніж вченням, інтелектуальним інструментом, технікою мислення, яка допомагає тому, хто володіє нею, приходити до правильних висновків".
Д.М. Кейнс
Економічна наука є однією з найдавніших. Її предмет намагалися окреслити давньогрецькі філософи Арістотель і Ксенофонт[1] у IV-III ст. до н.е. Глибокий інтерес до економічної теорії зумовлений тим, що вона вивчає проблеми вирішальної є сфери життя суспільства-виробництва економічних благ, обміну, розподілу та споживання національного багатства в матеріальній та нематеріальній формах, економічні потреби, інтереси й цілі людини, а також закони, які управляють цими процесами і втілюються в раціональній економічній політиці держави.
Наукові дискусії про предмет економічної теорії тривають дотепер. Очевидно, що без з’ясування предмета економічної теорії, найважливіших об’єктів її вивчення та функції неможливе розуміння загальних основ економічного розвитку
Економічна теорія як фундаментальна наука безперервно розвивається формуються нові наукові школи та напрями досліджень, набувають логічної довершеності економічні концепції. Особливих якісних змін набувають теоретичні дослідження економічного життя суспільства на етапі трансформаційних перетворень, виникає потреба у необхідності підготувати суб’єктів господарювання та суспільство в цілому до нових умов економічної співпраці.
В свою чергу, політична економія як наука досліджує і розкриває економічну анатомію суспільства, її категорії, закони функціонування і розвитку. Будучи суспільною дисципліною, в її предметі особливе місце посідають характер і соціальний зміст зв’язків і відносин, в які вступають люди в процесі виробництва, розподілу, обміну і споживання суспільно корисних благ, соціально-економічний статус окремої людини, соціальних груп і класів у цьому процесі.
Існує розгалужена система наук, які вивчають економічне життя суспільства. До них відносяться фундаментальні (теоретичні) економічні науки, зокрема економічна теорія, котрі є науками про загальні Ц принципи і закони економічного розвитку, та окремі галузеві (прикладні) економічні науки, які застосовують ці загальні принципи, закони, методи дослідження по відношенню до окремих особливих Ч об'єктів, мають свій особливий предмет вивчення.
Курс економічної теорії повинні вивчати всі фахівці, втому числі, а може і в першу чергу, правознавці. Справа в тім, що немає в суспільстві жодної сфери життя, жодної професії, де людина могла б відчути себе незалежною від світу економіки, змогла б дозволити собі нехтувати н законами. Недарма у давні часи вчені, які намагалися у наукових цілях уявити таку вільну від економіки людину, могли це зробити лише у образі Робінзона Крузо — єдиного мешканця безлюдного острова.
Я вважаю, що кожний із фахівців, що вступають у світ економіки, ставлять перед собою різні завдання. Але загальні, фундаментальні відомості про устрій цього захоплюючого світу потрібні всім на зразок загальних уявлень про теорію держави та права. Для юристів актуальність оволодіння економічними знаннями зв'язана перш за все з тим, що прошарки суспільних відносин — економічні та правові, тісно зв'язані між собою, останні відчувають на собі активний вплив перших, а фундаментальні економічні знання дозволяють їм знайти відповіді у широких діапазонах проблем — від питання про причинний зв'язок між змінами в економічних відносинах і відповідних необхідних реформах правових систем до пошуку закономірностей появи раціональних форм та методів юридичної діяльності в нових умовах..
Понад 11 років Україна функціонує як незалежна країна. Здобуття незалежності поставило перед нею нові, надзвичайно складні завдання. Україна прагне увійти в число високо розвинутих цивілізованих країн світу, тож одне з найскладніших серед цих завдань - формування високо ефективної соціально орієнтованої економіки. Як свідчить світова практика, в сучасних умовах вимогам такої системи відповідає ринкова економіка.
І. Зародження економічних ідей. Основні представники
Економічна теорія як наука пройшла довгий шлях розвитку. Економічна думка зародилася в далекій давнині. Спочатку економічні погляди не виділяли у спеціальну галузь знань, вони були складовою єдиної неподільної науки. Разом з розвитком людського суспільства, матеріального виробництва поступово набувалися досвід і вміння виготовлення різних видів продукції. Ці знання зберігалися та передавалися від покоління до покоління у вигляді навичок, звичаїв, заповідей та правил поведінки.
Економічні ідеї дістали відображення в єгипетських папірусах, збірках законів вавилонського царя Хаммурапі, давньоіндійських ведах. У Китаї поширилося конфуціанство, економічні погляди якого виклав Менцзи (372—329 до н.е.), який захищав селянське землеволодіння.
Мислителі Стародавньої Греції та Стародавнього Риму намагалися визначити принципи й методи організації управління господарством рабовласників. Вчення про його організацію називали економією, а вчення про управління державою — політикою. Наприклад, Ксенофонт (430—355 до н.е.) у своїй праці «Економікос»[2] визначав економію як науку про збагачення господарства. Він високо оцінював гроші як концентроване багатство і засіб обігу.
Філософ Платон (427—347 до н.е.) у своїх творах висунув концепцію про ідеальну державу, в якій існує єдність інтересів усіх станів.
Вершиною економічної думки Стародавньої Греції були твори Арістотеля[3] (384 — 322 до н.е.). Своє економічне вчення він розвивав виходячи з передумови, що рабство є природним явищем і завжди має бути основою суспільного виробництва.
Оскільки в Стародавній Греції існувало товарне виробництво, Арістотель досліджував товарно-грошові відносини і зробив це досконаліше, ніж інші античні мислителі. Він розрізняв простий товарообіг та обіг грошей, рух грошей як засобу обігу та їх рух як грошового капіталу. Вперше у світовій літературі він вказав на відмінності між споживною вартістю та вартістю товару. За грошима Арістотель визнавав лише дві функції — міри вартості та засобу обігу.
Арістотель поділяв багатство на два види: 1) як сукупність споживних вартостей; 2) як нагромадження грошей, золота та срібла. Перший вид багатства він вважав природним, оскільки воно створюється у процесі виробничої діяльності людей. Другий вид багатства він назвав протиприродним, тому що воно виникає у процесі обігу. Відповідно до цього науку про багатство він поділяв на дві частини: економіку і хрематистику, тобто вміння «робити» гроші.
Значним внеском у розвиток економічного знання було римське право приватної власності, яке стало класичним для всієї історії і відіграло важливу роль у подальшому розвиткові економічних відносин.
У середні віки, коли в усіх сферах життя панувала релігія, економічні ідеї розвивалися у межах церковних вчень під впливом політичних теорій та фантазій.
У цей період переважали феодальні економічні відносини. Вони характеризувалися наявністю двох основних класів — феодалів і селян. Тому економічні вчення представників класу феодалів були спрямовані на узурпацію селянських земель і виправдання феодальної організації господарства. Представники ж селянства обґрунтовували необхідність ліквідації поміщицького землеволодіння та передачі землі селянам.
Меркантилізм, класична політична економія, марксистська політична економія. Економічна теорія як самостійна наука виникла в XVII ст. — у період становлення капіталістичного способу виробництва та формування національного ринку. Тоді ж з'явився і термін «політична економія».
Капіталістичні відносини виникли спочатку в торгівлі. Тому першою школою буржуазної політичної економії був меркантилізм. Меркантилізм (від італ. merkante — купець) — економічне вчення епохи первісного нагромадження капіталу, що виникло в останній третині XV ст. і відображало інтереси торгової буржуазії. Багатство ототожнювалося з грошима, золотом, сріблом. Меркантилісти стверджували, що джерелом збагачення є зовнішня торгівля, а тому дослідженню підлягає лише сфера обігу.
Меркантилізм у своєму історичному розвиткові пройшов два етапи. На ранньому етапі (XV — початок XVI ст.) він виступав у вигляді монетаризму, для якого характерною була ідеалізація золота та срібла як єдиної форми багатства. Його представники (У. Стаффорд в Англії, Г. Скаруффі в Італії, Ж. Боден у Франції, О. Ордін-Нащокін в Росії та ін.) висунули теорію «грошового балансу», згідно з якою заборонялося вивезення грошей, золота та срібла з країни, встановлювалися високі мита на ввезення товарів. З середини XVI ст., коли торгівля різко зросла, а контроль за нею став малоефективним, виявилася повна неспроможність монетаризму.