· Офшорні банки, банківські філіали, кредитні заклади можуть створюватися з метою акумулювання прибутку у країнах із зменшеним або нульовим оподаткуванням або для об’єднання фінансових коштів і полегшення руху грошей. Вони можуть використовуватися для фінансування міжнародних операцій його засновників, минаючи валютні обмеження. В офшорних зонах ця діяльність суворо регламентується, як і прийнято в усьому світі. Лідером у цьому напрямі є Швейцарія зі своїми багаторічними традиціями. За законом у цій країні державні службовці несуть сувору відповідальність за розголошення інформації, одержаної в якості річного фінансового звіту, іншої службової інформації.
· Фінансові компанії і брокерські фірми. Таким компаніям, так само як і банкам, потрібна репутація. Володіння фінансовою компанією дає можливість проводити вигідну кредитну політику з точки зору мінімізації податків на надані кредити і позичкові кошти. Офшорна компанія може надати кредит фірмі, що знаходиться у зоні підвищеного оподаткування під високий відсоток. Це дає можливість спрямувати валютні ресурси у третю країну і звільнити одержаний прибуток від податків або значно їх знизити. Для реєстрації таких типів компаній найкраще підходять європейські офшорні зони, такі як Люксембург, Швейцарія, Нідерланди, Ліхтенштейн, Ірландія.
· Інвестиційні і трастові компанії управляють активами клієнтів. Використання інвестиційних компаній дає змогу зосередитися на особливо вигідних проектах або обирати зони з потенційно високими доходами за наявності великої кількості варіантів. Трастові компанії дають можливість зменшити податки на спадок і приріст капіталу або уникнути їх взагалі. Ці види діяльності найбільш розповсюджені у Нідерландах.
· Холдингові компанії використовуються для фінансування діяльності своїх дочірніх підприємств шляхом надання їм можливості знижувати податки за рахунок виплати материнським компаніям відсотків за надані позики. Це можливо за умови, що холдингова компанія створена в офшорній зоні, в якій вона не сплачує податок на прибуток та інші корпоративні податки. Повністю звільняє від податків холдингові компанії при певних умовах Люксембург.
· Офшорні підприємства, створені для проведення транзитних торгових операцій, маніпуляцій з рахунками-фактурами і сумою контракту. Вибір офшорної зони у такому випадку залежить від бажання показувати офшорний характер цих операцій. Основний прибуток при використанні таких схем осідає в офшорній компанії, що не сплачує податки.
· Фірми-перевізники і судноплавні компанії займаються морськими і авіаперевезеннями. Вони реєструються в офшорних зонах для зменшення податків на судноплавну і судновласницьку діяльність шляхом придбання або оренди суден і акумулювання прибутку від своєї діяльності у зонах зменшеного оподаткування. Для цієї діяльності підійдуть практичні всі офшорні зони, що є острівними державами. Більша частина світового торгового флоту зареєстрована саме в них.
· Штаб-квартири промислових, торгових та інших компаній. Характерною рисою цього виду діяльності є необхідність найму великої кількості працівників, а основним параметром для створення подібних структур є рівень прибуткового податку.
· Інформаційні агентства та видавничі фірми. Необхідні країни з низьким рівнем оподаткування авторських винагород, низькою вартістю виробництва поліграфічної продукції, гарними засобами комунікацій. Кіпр і о. Мен повністю відповідають цим вимогам.
· Офшорні інвестиційні фонди найчастіше не сплачують податку на прибуток, дивіденди і відсотки оподатковуються за зниженою ставкою або не оподатковуються взагалі. Фонди об’єднують кошти дрібних інвесторів. Це дає їм можливість вкладати капітали у більш дорогі проекти, економлячи при цьому на дослідженні ринку, комісійних і управлінських витрат.
· Інші компанії зі спеціальними цілями.
Основними перевагами для власників при використанні офшорних компаній є:
1. досягнення анонімності, конфіденційності;
2. низькі податки або їх відсутність;
3. прибуток/капітал у твердій валюті в надійних банках і стабільній країні;
4. банківські рахунки в будь-якій валюті;
5. можливість вільного використання валюти;
6. ефективна і недорога банківська система;
7. відсутність контролю валютного обміну;
8. можливість отримання дозволу на роботу і виду на проживання (на Кіпрі);
9. можливість законного володіння нерухомістю за кордоном.
Офшорні зони завжди цікавили підприємців як спосіб приховування капіталу, а потім вже як спосіб оптимізації оподаткування. Сьогодні понад 25% світового капіталу і майже 60% фінансових потоків у світі проходить через офшорні зони. Разом з тим завдяки їм кожного року «відмивається» до 600 млрд. дол. США незаконних грошей. З кожним роком ця сума збільшується на декілька мільярдів.
Привабливість офшорних зон для українських бізнесменів пояснюється такими обставинами:
— нестабільність фінансово-кредитної системи України;
— високий ступінь ризику при вкладанні капіталу;
— великий податковий тиск.
Фінансові юрисдикції є більш захищеними, оскільки працюють, як правило, у стабільному фінансовому полі, що робить їх гарантами захисту інтересів клієнтів, тому що в іншому випадку вони постраждають у першу чергу від форс-мажорних обставин.
ДІЯЛЬНІСТЬ ВІЛЬНИХ ЕКОНОМІЧНИХ ЗОН НА УКРАЇНІ
Територіальні пільги, які у сотнях країн зарекомендували себе як ефективний інструмент залучення інвестицій, в Україні у часи Леоніда Кучми використовувалися просто як засіб розрахунків з лояльною до влади регіональною елітою. За словами колишнього зам міністру економіки Володимира Рябошлика, ВЕЗ та ТПР не стали локомотивом інвестицій, тому що споконвічно створювалися для інших цілей – контрабанди та ухилень від податків.
Закон «Про загальні принципи створення та функціонування спеціальних (вільних) економічних зон», прийнятий у 1992 році, визначає лише загальні принципи роботи спец режимів та не задає критеріїв їх ефективності. Рамкового закону про ТПР взагалі немає. ВЕЗ та ТПР створювалися у ручному режимі: особливості багатьох зон, у тому числі податковий режим, визначалися окремими законами або наказами президента. Особливих вимог до компаній, які бажали стати суб’єктами спеціального податкового режиму, не пред’являлося. Потенційний інвестор повинен був пред’явити бізнес-план на розгляд спеціального господарського органу – адміністрації спец зони. Границею для входження у ТПР була інвестиція у розмірі 250 тис. доларів. Таке нормативне поле нарекло СЕЗ та ТПР на участь інструмента мінімізації податкових зобов’язань. Уряд Юрія Єханурова восени 2005 року видав постанову, яка дозволяла суб’єкта СЕЗ безмитно ввозити сировину для виробництва товарів у СЕЗ за умови, що готова продукція протягом дев’яноста днів буде експортуватися. Цікавість до цієї новизни проявили лише три підприємства – «Ядзакі», «Джейбіл» та Миколаївський суднобудівний завод. Тобто тільки три компанії працювали на зовнішній ринок. Пільги наряду з високим рівнем корупції давали можливість безмитно завозити продукцію в Україну, що призводило до недобросовісної конкуренції на внутрішньому ринку.
Україна на відміну від Польщі та Китаю не стала витрачатися на інфраструктуру спец зон та їх рекламу. Саме тому у деякі зони та території інвестиції так і не прийшли. За тією ж причиною інвестиції у спец зони окупаються повільно – інвестори повинні були за свій рахунок провести воду, газ, електроенергію, каналізацію, а також побудувати під’їзні дороги. Ще одна особливість СЕЗ на Україні – законодавство, регламентуюче їх діяльність, суперечить податковому та митному законодавству. Наприклад, згідно Закону «Про режим іноземного інвестування», податком на додану вартість не обкладається все майно, яке ввозиться в країну в якості інвестицій, Закон «Про податок на додану вартість» виключає з податкової бази основні засоби, які надійшли в якості інвестицій, а Закон «Про спеціальний режим інвестиційної діяльності у Закарпатській області» поширює пільги по ПДВ тільки на обладнання.
Однією з основних цілей створення спец режимів було залучення іноземних інвестицій. Однак лише третина інвестицій в СЕЗ та ТПР за станом на 1 січня 2005 року були іноземні. Низька активність іноземців пояснюється нестабільністю умов ведення бізнесу в Україні в цілому і в спец зонах зокрема. Наприклад, у 1999 році був ведений мораторій на утвердження нових СЕЗ та ТПР (згодом депутати його неодноразово порушували), пізніше був ведений мораторій на нові інвестиційні проекти. Всього об’єм освоєних суб’єктами спец режимів інвестицій (як зовнішніх, так і внутрішніх) склав 9,8 млрд. гривень та порівняний з розміром наданих податкових пільг (8,4 млрд. гривень).
Потрібно врахувати, що спеціальні податкові режими існували лише п’ять-шість років. За цей час ними змогли скористатися тільки найсміливіші інвестори, які розраховували свої бізнес-плани, включаючи графік внесення інвестицій, не на п’ять, а на десять років та більше. Тобто більша частина запланованих інвестицій не була здійснена.
За результатами аналізу, який провів Міністерство економіки влітку 2005 року, колишній міністр економіки Сергій Терьохін заявив, що лише за чотирма з 626 інвестиційних проектів інвестиційні обов’язки були повністю виконані. Однак вже восени 2005 року робоча група під керівництвом Анатолія Кінаха прийшла до інших висновків – обов’язки виконали по 30% проектів, ще 40% проектів мали право на існування після певної корекції бізнес-планів.