галопуюча інфляція, коли зростання цін досягає 20-50%, а інколи 100% на рік. Для цього виду інфляції характерне стрибкоподібне, вкрай нерівномірне зростання цін, яке важко передбачити і яке не піддається регулюванню. Від такої інфляції важко захиститися, і вплив її на економіку різко негативний;
гіперінфляція, що характеризується надзвичайно високими темпами зростання цін - більш як 100% на рік. На цій стадії гроші починають втрачати свої функції, купюри низьких номіналів та розмінна монета зникають з обігу, падає роль грошей в економіці, поширюється бартер.
За чинниками, що спричинюють інфляційний процес, можна виділити багато видів інфляції. [9, с.138] Проте на практиці всі ці чинники часто діють одночасно, накладаючись один на одного. Тому чітко вичленити такі види інфляції практично неможливо, і в літературі за цим критерієм заведено виділяти лише два види інфляції:
інфляцію витрат;
інфляцію попиту.
Інфляція витрат спричинюється тиском на ціни з боку зростання виробничих витрат. Це передусім зростання заробітної плати, витрат на енергетичні й сировинні ресурси, а також падіння продуктивності праці, посилення монополізації виробництва і ринку, зростання в структурі виробництва галузей з уповільненими темпами підвищення продуктивності праці (наприклад, послуг), з високою часткою витрат на заробітну плату та низькою питомою вагою виробництва предметів споживання тощо.
Інфляція попиту спонукається тиском на ціни з боку грошей, внаслідок зростання їх пропозиції банківською системою і зумовленого цим збільшення платоспроможного попиту на товарних ринках. Визначальним чинником цієї інфляції є зростання пропозиції грошей, тому її ще називають монетарною інфляцією.
Інфляція призводить до відчутних наслідків у багатьох сферах суспільного життя, насамперед у соціальній та економічній. Якраз через ці наслідки інфляція постійно перебуває в центрі суспільної уваги, викликає занепокоєння в підприємців, політиків, усієї громадськості.
Також широкий діапазон негативних наслідків інфляції в економічній сфері. Особливо відчутно вона впливає на сферу виробництва, торгівлю, кредитну і грошову системи, державні фінанси, валютну систему і на платіжний баланс країни [4, с.256].
Інфляція негативно впливає на структуру споживчого попиту, що дезорганізує господарські зв’язки та виробництво, а також викликає перерозподіл багатства в суспільстві.
Інфляція особливо на галопуючих та гіпервисоких стадіях сама зумовлює нові інфляційні чинники і посилює руйнівний вплив на грошовий обіг.
Негативно впливає інфляція і на фінансову систему, особливо на другій стадії, коли емісія грошей не встигає за їх знеціненням. Особливу увагу заслуговує питання впливу інфляції на зовнішньоекономічні зв’язки. Найбільш узагальненим наслідком є падіння курсу національної валюти відносно валюти країн, де інфляція відсутня чи розвивається низькими темпами [18, с.11-16].
Отже, дуже важливо правильно оцінити причини загострення інфляції, її рівень, адже засоби регулювання інфляції будуть ефективніші лише в разі їх адекватної відповідності її суттєвим причинам. Передусім, слід по можливості найбільш точно поставити діагноз, якого виду інфляцію і кризу переживає держава. Тоді можна оцінити альтернативи виходу з ситуації, що склалася.
У будь-якому суспільстві існують об'єктивний зв'язок і взаємозалежність між наявним працездатним населенням і характером, ступенем його участі в суспільному виробництві. Сукупність економічних відносин, пов'язаних із забезпеченням робітників місцями й участю в господарській діяльності, можна розглядати як зайнятість.
Зайнятість - найважливіший показник використання людських ресурсів у виробничому процесі. Зайнятість поряд з реальним валовим внутрішнім продуктом та інфляцією широко застосовується як загальний показник поточного стану економіки країни. Вона розкриває один з найважливіших аспектів соціального розвитку людини, пов'язана із задоволенням її потреб у сфері праці. У Законі України „Про зайнятість населення" [1] до зайнятого населення належать громадяни нашої країни, які проживають на її території на законних підставах, а саме:
працюючі за наймом на умовах повного або неповного робочого дня на підприємствах, установах, організаціях незалежно від форм власності, у міжнародних та іноземних організаціях в Україні та за кордоном;
громадяни, які самостійно забезпечують себе роботою, включаючи підприємців, осіб зайнятих індивідуальною трудовою діяльністю, творчою діяльністю, члени кооперативів, фермери та члени їхніх сімей, які беруть участь у виробництві;
вибрані, призначені або затверджені на оплачувану посаду в органах державної влади, управління чи в суспільних об'єднаннях;
громадяни, які служать у збройних силах, прикордонних, внутрішніх, залізничних військах, органах національної безпеки та внутрішніх справ;
особи, які проходять професійну підготовку, перепідготовку та підвищення кваліфікації з відривом від виробництва; які навчаються у денних загальноосвітніх школах, в спеціальних та вищих навчальних закладах;
зайняті вихованням дітей, доглядом за хворими,інвалідами та громадянами похилого віку;
працюючі громадяни інших держав, які тимчасово перебувають в Україні і виконують функції не пов'язані з забезпеченням діяльності посольств і місій.
Розрізняють такі форми зайнятості: повну, неповну, часткову, первинну та вторинну зайнятість.
Повна зайнятість - це діяльність протягом повного робочого дня (тижня, сезону,року), яка забезпечує дохід у нормальних для даного регіону розмірах.
Неповна зайнятість характеризує зайнятість конкретної особи або протягом неповного робочого часу або з неповною оплатою чи недостатньою ефективністю. Неповна зайнятість може бути явною або прихованою.
В Україні прихована неповна зайнятість поки що не регламентована законом. Водночас прихована неповна зайнятість набула загрозливих розмірів [11, с.138]
Часткова зайнятість - це добровільна неповна зайнятість
Первинна зайнятість характеризує зайнятість за основним місцем роботи.
Якщо крім основної роботи чи навчання ще є додаткова зайнятість, то вона називається вторинною зайнятістю.
Види зайнятості характеризують розподіл активної частини трудових ресурсів за сферами використання праці, професіями, спеціальностями, тощо. Під час їх визначення враховують:
характер діяльності;
соціальна належність;
галузева належність;
територіальна належність;
рівень урбанізації;
професійно - кваліфікаційний рівень;
статева належність;
віковий рівень;
вид власності.
Окрім цих видів зайнятості, існують ще так звані нетрадиційні, до яких належать: сезонна, поденна та тимчасова зайнятість, зайнятість неповний робочий день.
Сьогодні в Україні ці види зайнятості охоплюють велику частку населення.
В умовах перехідної економіки в Україні досить поширена нерегламентована форма зайнятості, яка функціонує і як первинна, і як вторинна зайнятість громадян.
В Україні спостерігається скорочення працюючих та зростання обсягів прихованого і відкритого безробіття. За 2002 рік чисельність населення, зайнятого в усіх сферах економічної діяльності, скоротилася майже на 3% порівняно з 2001 роком. Протягом 2002 року з різних причин залишили постійні робочі місця 20,6% робітників і службовців. Дві третини звільнених були прийняті в різні сектори економіки, а одна третина знайшла самостійне заняття або поповнила лави безробітних. Висока мобільність кадрів спостерігається переважно у виробничих галузях.
Безробіття - складне економічне, соціальне і психологічне явище. Водночас безробіття - це економічна категорія, яка відбиває економічні відносини щодо вимушеної незайнятості працездатного населення [16, с.47].
Факторами формування безробіття можуть бути такі:
нестача сукупного економічного попиту;
недостатня мобільність робочої сили;
структурні зрушення в економіці;
демографічні зміни в чисельності робочої сили;
сезонні коливання в рівнях виробництва окремих галузей економіки.
Досвід переходу окремих країн до ринку свідчить про те, що в кожний період рівень зайнятості і масштаби безробіття характеризуються значними коливаннями, зумовленими сукупним впливом багатьох чинників. При цьому причини появи безробіття і його види можуть дуже різнитися
Розрізняють відкрите і приховане безробіття.
Відкрите безробіття означає існування явно незайнятого населення, приховане - наявність формально зайнятого населення.
Можна виділяти такі види безробіття: фрикційне, структурне, циклічне, сезонне, інституціональне.
Фрикційне безробіття пов'язане з переміщенням людей з однієї роботи на іншу, а також з однієї місцевості в іншу. В умовах ринкової економіки цей вид безробіття завжди існує. Одні змінюють роботу добровільно, інші у зв'язку з звільненням або втратою сезонної зайнятості. Дехто шукає роботу вперше. Наприклад, в США наприкінці 80-х років близько 49% безробітних не працювали менше 5 тижнів. Це свідчить про нормальний процес перерозподілу трудових ресурсів відповідно до потреб виробництва, а також про високу ефективність ринку праці.
Структурне безробіття відрізняється від фрикційного передусім тим, що працівники, які втратили роботу в одних секторах економіки, не можуть бути використані в інших секторах. Окрім того, структурне безробіття є тривалим і має, як правило, хронічний характер [7, с.258]. Причиною структурного безробіття є територіальна і кваліфікаційна невідповідність між вільними робочими місцями і безробітними.