Державні витрати на соціальні потреби змінюють співвідношення між витратною та заощаджувальною частинами грошових доходів. Збільшується частка поточних витрат, оскільки зайняті суб'єкти, оцінюючи свій добробут у довгостроковій перспективі, розраховують на фінансову та іншу допомогу держави в пенсійний період. Як наслідок, відбувається зниження частки вкладів у сукупному доході, зменшується обсяг кредитних ресурсів і джерел нагромадження, що зумовлює уповільнення економічного зростання та негативно впливає на зайнятість.
Прихильники ТЕП порівнювали податки з «клином», що «вбивається» між факторними доходами, які впливають на пропозицію, і чистими факторними витратами, що визначають попит на фактори. Автором теорії «податкового клина», який держава «вбиває» між економічними суб'єктами і процесом виробництва, є А. Лаффер. Граничні ставки оподаткування, за порівнянням А. Лаффера, - це «клин між тим, що роботодавець виплачує факторам виробництва, і тим, що вони в кінцевому рахунку одержують у вигляді доходу після відрахування податків... Щоб збільшити виробництво продукту, потрібно здійснити такі заходи політики, які одночасно підвищували б і попит компаній на фактори виробництва, і бажання цих факторів бути зайнятими. З цією метою необхідно знизити усі види податків. Але ці скорочення будуть ефективними, якщо найбільшою мірою знижуються граничні ставки податків» Слід зазначити, що сучасні теорії оподаткування підкреслюють наявність ще однієї проблеми - часового проміжку від прийняття рішення щодо зниження податкових ставок до стабілізації бюджетних надходжень внаслідок розширення податкової бази.
Шкоди економічному зростанню і стабільному розвиткові завдає також інфляція, сприяючи підвищенню номінальних процентних ставок та обмежуючи доступ підприємців до джерел кредиту. Це призводить до значного обмеження дії «найважливішого елементу економічної системи суспільства».[2] У поєднанні з високими ставками оподаткування прибутку, вірогідне зменшення дивідендів, яке примушує акціонера утримуватися від вкладання капіталу. У практичній діяльності на реальні доходи в цій ситуації має вплив також додатковий інфляційний податок - сума податкових платежів дорівнює звичайному податку, помноженому на темп інфляції. А. Ауербах довів, що в умовах постійного збільшення темпу зростання цін збільшується тривалість використання основного капіталу, підвищується частка морально застарілого оснащення, що гальмує освоєння досягнень НТП і уповільнює економічне зростання .
Оптимальному рівню оподаткування і стимулюючому впливу зниження податків на інвестиційну діяльність присвячене дослідження А. Лаффера, який показав, як фіскальна політика впливає на сукупну пропозицію. Економічний зміст так званої «кривої Лаффера» полягає в тому, що коли податковий прес переходить оптимальну межу, то надходження в бюджет згодом починають зменшуватись. На думку вченого, у вигляді податків не можна стягувати до бюджету понад 30-35% доходів - певний фіскальний оптимум. У забороненій зоні доходи бюджету з підвищенням податкової ставки знижуються. В умовах перевищення оптимального рівня оподаткування спостерігаються такі негативні економічні процеси: скорочення ділової активності, зниження зацікавленості у заощадженні та інвестуванні, банкрутство суб'єктів підприємницької діяльності, ухиляння від сплати податків, значна частка економічних суб'єктів починає функціонувати в «тіньовому» секторі економіки.
А. Лаффер зазначив, що вплив податків на попит відчувається швидше. У короткостроковому періоді їх зниження однозначно спричиняє зростання сукупного попиту та зменшення обсягів податкових надходжень. Для того, щоб став відчутним вплив змін в оподаткуванні на пропозицію, потрібно більше часу, оскільки це пов'язано з процесом виробництва, але позитивний ефект від цих змін є також досить тривалим.
Сьогодні продовжується вивчення математичних та емпіричних аспектів даної кривої. Виділяють два напрями цього питання: теоретичний і прикладний. З одного боку, це моделювання фіскальних та виробничих процесів і теоретичне обґрунтування параболічного вигляду графіка та наявності точок Лаффера, з іншого - практичні розрахунки щодо визначення цих точок для окремих країн.
С. Мовшович і Л. Соколовський досліджували коректність застосування кривої Лаффера стосовно того чи іншого конкретного виду податку і довели, що ця крива найкраще описує залежність податкових надходжень у бюджет від ставки податку на додану вартість (ПДВ). Результатом досліджень останніх років став висновок про те, що зміна ставки податку на прибуток не описується цією кривою і що зростання цієї ставки призводить до збільшення відповідних надходжень у бюджет.
В. Папава вважав[3], що дана крива від початку була побудована з точки зору макроекономіки, тому вона може бути вжита не щодо окремих видів податків, а, як і передбачав А. Лаффер, щодо усередненого сукупного податку (УСП). Хоча в більшості країн, на його думку, використовується поняття «податкового тягаря», який визначається співвідношенням фактичних податкових надходжень в бюджет країни та об'єму валового внутрішнього продукту [ВВП]. Суперечність такого підходу пов'язана з тим, що, з одного боку, в ньому не знаходять відображення потенційні податкові надходження, які з різних причин, і перш за все через важкий податковий тягар не надходять до бюджету, а з іншого - частина ВВП, яка вироблена через ті ж причини в тіньовій економіці.
Дж. Бьюкенен і Д. Лі підкреслювали важливість врахування того, на якому головному інтервалі розглядається крива Лаффера. Стосовно неї довгостроковим періодом вважається такий проміжок часу, який достатній для пристосування платників податків до будь-яких змін ставки податку. Автори, аналізуючи криву Лаффера для довгострокового та короткострокового періодів, що мають різну випуклість і разом з тим точку перетину, на підставі цього розкривали протиріччя, яке існує у практиці: оскільки в короткостроковому періоді зменшення податків знизить податкові надходження до бюджету, то уряд намагається утримувати їх на високому рівні; підприємці ж будуть вимагати їх зменшення для стимулювання економіки з боку пропозиції, що призведе до зростання податкових надходжень у довгостроковій перспективі.
Є. Балацький звертав увагу на те, що в основу концепції кривої Лаффера покладена ідея про існування залежністі податкової бази від ставки УСП за аналогією із залежних від неї податкових надходжень у бюджет. Сам автор одночасно описує аспекти кривої Лаффера як фіскального, так і виробничого прояву зміни ставки УСП. Є. Балацький пропонував два підходи до розуміння точок Лаффера: 1] коли досягається максимальне значення ВВП; 2] коли максимуму досягають податкові надходження в бюджет. Вчений вважав, що максимальний обсяг ВВП досягається при значенні показників податкового тягаря менших, ніж якби в бюджет надходили максимальні податкові доходи. Це означає, що у проміжках точок Лаффера двох видів збільшення податкових надходжень до бюджету можна забезпечити і при відносному згортанні виробництва [при скороченні ВВП], тобто «поправки» до кривої ґрунтуються на врахуванні фактора часу, зокрема такого інтервалу, який необхідний для прояву ефекту Лаффера. Тому, на його думку, «синтез із наслідками Лаффера», більше відображає реальність, коли координати показують «податкові надходження - час».
Для України, як країни із посткомуністичною економікою варто також застосовувати цей Лафферів принцип – зниження податкового тягаря для зростання економічної активності та збільшення податкових надходжень у бюджет. Тому що, по-перше, країни, які роблять перші кроки у ринковій економіці, мають значні запаси вільних виробничих потужностей. Унаслідок цього можливе суттєве збільшення випуску продукції без особливого інвестування, що є сприятливою передумовою для прояву ефекту Лаффера (використання потенціалу підприємців, які випускали неконкурентоспроможну продукцію) По-друге, в умовах зародження основ ринкової економіки полегшення податкового тягаря шляхом скорочення податкових ставок якщо й потягне за собою стимулювання пропозиції, то в такому ж напрямі впливатиме і на попит. По-третє, виходячи з кейнсіанського підходу скорочення податкових ставок зумовлює зростання споживання. У короткостроковому періоді це викликає зростання попиту на товари і послуги, що, відповідно, впливає на обсяг виробництва і зайнятість. Унаслідок збільшення споживання скорочуються вклади, що зумовлює загострення конкуренції між інвесторами, і відповідно збільшення процентних ставок. Зміна процентних ставок у бік зростання - це перешкода для вітчизняних інвестицій, проте стимул для припливу іноземного капіталу. Даний ефект кваліфікується як негативний для країн із розвинутою економікою, але для країн із трансформаційною економікою він має такі позитивні аспекти: 1] при наявності вільних виробничих потужностей скорочення податкового тягаря може непрямо сприяти використанню хоча б їх частини для розширення виробництва; 2) заміщення «макроекономіки» конкурентоспроможним виробництвом можливе виключно на підставі залучення іноземних інвестицій.