Своєрідність позицій авторів ТЕП спостерігається і в питанні про бюджетний дефіцит. На відміну від монетаристів, які вважали, що він не є серйозною загрозою для економіки в тому випадку, коли його розміри і спроможність функціонування не суперечать установці М. Фрідмена на стабілізацію темпу зростання пропозиції теорії грошей. Тенденцію до дефіцитності державного бюджету вбачають у «схильності демократичних урядів приділяти більше уваги витратам, а не доходам». Згідно з ТЕП, для стимулювання розширення виробництва та збільшення зайнятості, необхідно переглянути та докорінно змінити існуючу податкову політику. Високі податки, на їхній погляд, є причиною перерозподілу ресурсів з приватного сектора в державний, що призводить до спадання продуктивності праці, зростання витрат виробництва та цін. Їхнє зниження сприятиме скороченню витрат виробництва, зростанню прибутків, стимулюванню ефективного попиту. Тобто інфляція - це не лише грошовий феномен, як вважали монетаристи. Бюджетний дефіцит зумовлено не обсягами надходжень, а розмірами видатків, які породжують інфляцію. Якщо їх скоротити, зникне необхідність підвищення рівня надходжень, не потрібне буде збільшення маси грошей для покриття дефіциту. Будь-які намагання уряду зрівняти соціальне становище членів суспільства за рахунок державних витрат перешкоджають стабільному розвиткові економіки, побудованої на принципі реалізації індивідуальних інтересів. Держава має забезпечувати однакові можливості для розвитку підприємництва, захищаючи ринкові механізми, та будувати соціальну сферу, залучаючи до участі в цьому будівництві через систему державного страхування якнайширші маси населення.
Оскільки зниження податків приведе до зменшення бюджетних надходжень, пропонувалися різні способи вирішеної проблеми бюджетного дефіциту. Для цього передбачало їх зменшити соціальні програми, скоротити апарат державного управління, відмовитися від малоефективних державних витрат (наприклад, субсидій промисловим підприємствам, витрат на розвиток інфраструктури тощо). Згідно з ТЕП, зниження податків приведе до зростання реального ВВП як податкової бази, що разом із скороченням державних витрат забезпечить збалансування державного бюджету.
А. Лаффер вважав, що зниження податкових ставок не викличе скорочення загальної суми бюджетних надходжень, а приведе до збільшення виробництва і зростання доходів, суттєво розширить загальну базу оподаткування, та доходи бюджету не скоротяться. Але для повного збалансування державного бюджету необхідно скоротити соціальні виплати населенню, що становлять значну частину державних витрат. Зменшення податкового тягаря дозволить знизити ціни на ресурси, скоротити витрати виробництва в багатьох галузях і в такий спосіб не тільки погасити інфляцію, але й створити умови для зростання виробництва та зниження дефіциту бюджету.
Отже, основні елементи економічної політики держави відповідно до концепції економіки пропозиції включають: орієнтованість економічної політики на виробництво, пропозицію; зниження податків з юридичних осіб з метою вивільнення частини прибутків для інвестування; зниження податків з фізичних осіб задля стимулювання заощаджень населення; приватизація і дерегулювання економіки; скорочення державних витрат, передусім у соціальній сфері; регулювання пропозиції грошової маси.
Підсумовуючи принципові висновки теорії пропозиції, американський економіст Т. Рот вказував, що «рушієм неінфляційного економічного зростання є відповідні дані в теорії податкові стимули, які підкріплені зниженням темпу зростання грошової маси».
ТЕП є однією з найбільш практично орієнтованих концепцій економічного неоконсерватизму 80-х років XX ст. Твердження економіки пропозиції - розміщення та ефективне використання ресурсів має вирішальне значення для економічного зростання як у коротко-, так і у довгостроковому періоді. Основною перешкодою на шляху розширення пропозиції і ефективного використання факторів виробництва вважається негативний вплив рівня і структури оподаткування на стимули до праці та інвестування, а також інституційних обмежень, пов'язаних, перш за все, з діяльністю профспілок, на ефективне розміщення ресурсів.
Сепплай-сайдери стверджували, що функціонуючі в США у післявоєнний період податкова та соціальна системи негативно впливали на процеси нагромадження капіталу і зростання виробництва. Високі податки чинили суттєвий вплив на зростання витрат виробництва, а тому розглядалися як одна з головних причин інфляції витрат. З іншого боку, надмірне оподаткування провокувало штучне урядове підвищення цін на деякі товари і послуги, що призводило до неефективного використання ресурсів. Представники ТЕП вважали, що немає суперечності між цілями антиінфляційної політики та стимулювання економічного зростання, більше того, їх досягнення передбачає використання однакового методу - повномасштабного зниження податків.
Кейнсіанець Дж. Тобін зазначав, що «неоконсерваторам притаманні догматизм, втрата почуття реальності, зневажливе ставлення до уроків кризи». Його підтримував Дж. Гелбрейт. Але це не вплинуло на те, що у 80-х роках низка принципів теорії пропозиції була покладен; в основу економічної політики урядів США, Великобританії та інших розвинених країн. Саме неоконсерватори довели необхідність перебудови систем державного регулюванні економіки, які склалися у цих країнах в останній період.
Як засвідчив досвід США у 1980-х роках, результуючий і стимулювальний вплив зменшення граничних податкових ставок на потенційні темпи економічного зростання порівняно невеликі. Разом із тим значна частина економістів вважає пом'якшення податкової політики вагомим важелем впливу на стимулювання вітчизняного виробництва скорочення некритичного імпорту. Цієї ж точки зору дотримуються й українські економісти . [4]
Практичне застосування. Податкова політика держави має формуватися у відповідності до тих завдань, які стоять перед урядом на певному етапі економічного розвитку суспільства. З розвитком ринкових відносин та появою нових інструментів державного регулювання економіки, уряди країн проводять податкові реформи, які сприяють зниження податкового тиску на підприємців з підвищення підприємницької . активності. Таке ж завдання стоїть і перед урядом України, проте в сучасних умовах слід враховувати й бюджетні обмеження: реформування податкової системи в нашій країні дійсно повинно активізувати підприємницьку діяльність, знизивши рівень податкового навантаження, але водночас не призвело до істотного зниження бюджетних доходів, компенсувати яке в короткостзоковому періоді уряд не в змозі. При коригуванні податково—бюджетної системи існує необхідність врахування наявності державного боргу, рівня податкової заборгованості, сплати фінансових санкцій. Визначення реального податкового навантаження - не самоціль, а інструмент фінансового оздоровлення та підйому економіки. Зменшення податкового тягаря дозволить знизити ціни на ресурси, скоротити витрати виробництва з багатьох галузях не тільки інфляцію, а й створити умови для зростання виробництва і зниження дефіциту бюджету.
У нашій державі ще не створена система оподаткування, яка відповідала б сучасним ринковим відносинам. В Україні рівень оподаткування є одним із найвищих, що обґрунтовується як об'єктивними, так і суб'єктивними чинниками. До яких належать: неможливість швидкого реформування відносин власності, комерціалізація охорони здоров'я, освіти, науки, культури, фінансування яких потребує значних коштів. Суб'єктивними факторами є: повільність ринкових перетворень, помилки у проведенні податкової політики, що спричинили масове ухилення від сплати податків і збільшенн сектору тіньової економіки, дефіцит державного бюджету, неефективні витрати тощо.
Керівництво нашої країни має усвідомити, що необхідним є поступове удосконалення податкової системи, приведеним у відповідність з економічними реаліями. Реформуванню податкової системи має відбуватися відповідно до довгострокових макроекономічних цілей розвитку України.
2. Теорія раціональних очікувань
Ця теорія показує, як очікування людей впливають на поведінку всіх суб'єктів економіки та на їхню ділову активність. Нобелівськой лауреат в галузі економіки Р. Лукас, Т. Сарджент та Н. Уоллес розкривають суть теорії раціональних очікувань.
Ще навіть на початку XX ст. проблеми очікувань для економічної теорії не існувало. Хоча, наприклад, очікування інфляції впливають на готовність працівників добиватися вищої зарплати і на ціни облігацій; інвестиційні витрати залежать від очікувань фірм щодо майбутніх прибутків від інвестиційних проектів; побоювання вкладників відносно того, що банки перебувають у складному становищі, змушують їх вилучати вклади; у свою чергу, очікування, що НБУ девальвує або ревальвує національну валюту, є головною рисою спекулятивних атак на валюту. І тільки з середини 50-х років економісти зрозуміли, що очікування людей істотно впливають на поведінку всіх суб'єктів економіки і на їхню ділову активність.
Проте тривалий час не було якоїсь переконливої теорії, яка б пояснювала, як очікування формуються, адже спостерігати їх безпосередньо неможливо. А це означало, що проблема очікувань багатогранна і досить суперечлива. Учасники економічної діяльності (фірми, домашні господарства, підприємці, працівники) не тільки стежать за інформацією, не тільки отримують її. Вони її переробляють, оцінюють, вивчають. Маючи певний соціальний статус, професійні навички, досвід, наслідуючи традиції та "правила гри", люди неоднозначно реагують на очікувані зміни й зовнішні події, що відбуваються. Знайомство з механізмом формування очікувань дозволяє точніше уявити вплив економічної політики на розвиток господарського процесу.