Смекни!
smekni.com

Нова економична политика та ии законодавче оформлення (стр. 5 из 6)

Правове регулювання всієї сукупності майнових взаємин за умов непу здійснювалося цивільним кодексом УСРР 1922 р. До відносин, що виникали після 31 січня 1923 р. треба було застосовувати норми цивільного кодексу. ЦК УСРР будувався у повній відповідності до ЦК РСФРР 1922 р. Він складався з чотирьох частин і 435 статей.

Демократичний характер мала стаття 4 ЦК, котра характеризувала цивільну правоздатність, що надавалася усім громадянам, не обмеженим судом у правах. Стать, раса, національність, віросповідання, походження не впливали на обсяг цивільної правоздатності.

Належну увагу ЦК приділяв праву власності. Розрізнялась власність: 1) державна (націоналізована); 2) кооперативна; 3) приватна. Перевага надавалася державній власності. Так, земля, надра, ліси, води, залізниці загального користування проголошувалися виключно власністю держави. Ці об'єкти вилучалися з цивільного об'ернення. Дозволивши різні форми власності, ЦК УСРР забезпечував певну свободу договору. Це було закріплено у ст. 26-43 ЦК, а також у спеціальному розділі "Зобов'язальне право". У цьому розділі регламентування підстави виникнення і припинення зобов'язань, визначалися різні види договорів, загальні і конкретні до кожного з них вимоги. Статті 403-415 торкалися зобов'язань, що виникали внаслідок заподіяння іншому шкоди.

В останньому розділі ЦК містилися норми спадкового права, допускалося спадкування за законом та заповітом. Крім ЦК УСРР діяли й інші нормативно-правові акти, що регулювали цивільно-правові відносини.

Цивільне право України відігравало значну роль у створенні належних умов для здійснення непу, регулюючи перш за все взаємовідносини між державною і приватною власністю.

Сімейне право.

У першій половіні 20-х років шлюбно-сімейні відносини в Україні регулювало сімейне законодавство, прийняте ще в 1918-1920 рр. 31 травня 1926 р. ВУЦВК прийняла кодекс законів про родину, опіку, подружжя та про акти громадянського стану. Кодекс мав такі розділи: "Родина", "Про опікунство", "Подружжя", "Права громадян змінювати свої прізвища та ім'я", "Визнання особи безвісно-відсутньою або померлою".

За кодексом визнавалася обов'язковість державної реєстрації шлюбу в органах РАГСу. Коли сторони з якіхось причин не могли оформити фактичний шлюб шляхом реєстрації, суди могли в кожному окремому випадку визначити права кожного з незареєстрованого подружжя на одержання аліментів від іншого і на нажите під час шлюбу майно. Вчинення релігійного шлюбу не мало будь-якого правового значення. Розлучення також було віднесено до відання органів РАГСу.

Кодекс вважав роздільною власністю тільки майно, придбане до шлюбу, а майно, яке придбане під час спільного життя, вважалося таким, що належало їм обом на основі спільної власності. У випадку розлучення спільне майно ділилося на рівні частини.

Кодекс визначав порядок отримання аліментів. Таке право виникало у одного з подружжя у випадку непрацездатності, яка виникла до шлюбу, під час шлюбу або не пізніше одного року після розлучення.

Кодекс регулював широке коло питань, пов'язаних з правовідносинами між батьками та дітьми. Вони не залежали від того, зареєстрований шлюб батьками чи ні. Кодекс також встановлював право всиновлення (удочерення).

Земельне право.

Завдання підвищення продуктивності сільського господарства за умов переходу до непу потребувало законодавчого забезпечення стабільності одноосібного землекористування.

ЗК УСРР перш за все зазначив, що "право приватної власності на землю надра, води та ліси в межах УСРР скасоване назавжди", а всі землі в межах УСРР, "в чійому б віданні вони не були, - становлять власність Робітничо-Селянської держави".

Право користування землями сільськогосподарського призначення ЗК надавав хліборобам та їх об'єднанням, міським поселенням, державним постановам і підприємствам. Він встановлював, що право на користування землею для ведення сільського господарства міють всі громадяни УСРР (неезалежно від статі, віросповідання, національності), які бажають обробляти землю власною працею. Громадяни, що бажають одержати землю в трудове користування, наділяються землею або земельними громадами, до складу яких вони входять, або земельними громадами, до складу яких вони входять, або земельними органами, якщо в розпорядженні останніх є запасна земля. Право на землю, надану лише в користування, вважалось безстроковим і могло бути припинено лише на підставі, визначеній законом.

Значну увагу ЗК приділяв регламентації трудового землекористування, оскільки одноосібна форма в сільському господарстві на той час була переважаючою. Кодекс надавав детальну правову регламентацію інституту селянського двору - основної виробничої одиниці в сільському господарстві. ЗК встановлював умови і підстави поділу двору. Забезпечуючи стійкість трудового землекористування, ЗК уводив такі інститути, як трудова оренда землі і допоміжна наймана праця в трудових землеробних господарства.

Кодекс містив досить важливе право земельної громади самій обирати форми землекористування, наприклад, общинну, дільничу, колективну. Найсприятливіші умови забезпечував спільний обробіток землі. ЗК УСРР регулював питання землекористування в містах, землевпорядкування і переселення.

Важливим законодавчим актом, що дорівнював кодексові, був Закон про ліси УСРР (3 листопада 1923 р.). Він був тісно пов'язаний із земельним кодексом, оскільки розвивав і конкретизував правила використання лісів як всенародного добра.

Трудове право.

Нова економічна політика внесла у трудове право суттєві зміни, які можна звести до трьох головних положень: скасування трудової повиннності, заміна регламентації нормування праці, відродження договірних засад.

Одним з перших нормативних актів, що відповідали умовам непу, стала постанова Раднаркому УСРР від 19 квітня 1921 р. "Про полегшений перехід робітників і службовців з одного підприємства на інше". Запроваджувалися чергові і додаткові відпустки для робітників і службовців із збереженням заробітної плати. 31 травня 1921 р. Раднарком прийняв постанову "Про надурочні роботи", де зазначалося, що такі роботи допускаються лише у виняткових випадках. "Кодекс законів про працю малолітніх і підлітків" встановлював правила охорони праці названих категорій учасників трудових відносин. Але більш детально питання трудового права регулювалися Кодексом законів про працю в УСРР, який був уведений в дію 15 листопада 1922 р.

У першій статті КЗпП встановлював, що його норми "поширюються на всіх осіб, працюючих за наймом, в тому числі і вдома (квартирники) і обов'язкові для всіх підприємств, установ і господарств (державних, не виключаючи військових, громадських і приватних, в тому числі тих, що надають надомну роботу), а також для всіх осіб, що застосовують працю за винагороду". Всі договори і угоди про працю, що погіршували умови праці, вважалися недійсними. Наймання і надання робочої сили проводилися на основі принципу добровільної угоди працівника. Трудова повинність застосовувалася лише у виняткових випадках. КЗпП визначав поняття колективного договору і трудового договору.

У КЗпП визначалося, що тривалість нормального робочого часу на виробництві та на необхідних для виробництва допоміжних роботах не повинна перевищувати восьми годин. 6-годинний робочий день встановлювався для осіб у віці 16-18 років, для тих, хто працював на підземних роботах, і для осіб розумової праці.

Згодом в Україні почали набувати силу загальносоюзні акти в галузі трудового праваю Так, Рада праці і оборони СРСР ухвалила 18 травня 1926 р. постанову "Про підвищення продуктивності праці в промисловості на транспорті". Вона вміщувала вимоги до всіх установ та організацій вжити рішучих заходів до зміцнення трудової дисципліни, раціонального використання робочого часу, ліквідації прогулів на виробництві та випадків невиходу на роботу.

Кримінальне право.

У систематизованому викладі норми кримінального права були викладені у кодексі 1922 р. За основу кодексу УСРР був взятий кримінальний кодекс РСФРР.

КК УСРР мав загальну та особливу частини. У КК викладалися завдання кодексу про правовий захист держави від злочинів і від суспільно-небезпечних елементів шляхом застосування до винуватих покарання, або інших заходів соціального захисту. У ст. 6 надавалося визначення злочину: "Злочином називається будь-яка суспільно-небезпечна дія або бездіяльність, що загрожує основам радянського ладу і правопорядку, встановленому робітничо-селянською владою на перехідний до комуністичного суспільства період". В кодексі визначалася мета покарання та інших заходів соціального захисту: а) загальне попередження нових порушень як з боку порушника, так і з боку інших нестійкиз елементів суспільства; б) пристосування порушника до умов співжиття шляхом виправно-трудового впливу; в) позбавлення злочинця мождивості вчинення дальших злочинів.