регистрация / вход

Органы прокуратуры, их значение и роль в осуществлении контрольно-надзорных функций

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ УКРАЇНИ ХАРКІВСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ім. Г.С. СКОВОРОДИ Нікопольський юридичний факультет кафедра правових дисциплін

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ УКРАЇНИ

ХАРКІВСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ

УНІВЕРСИТЕТ ім. Г.С. СКОВОРОДИ

Нікопольський юридичний факультет

кафедра правових дисциплін

ДИПЛОМНА РОБОТА

З ТЕОРІЇ ДЕРЖАВИ ІПРАВА

НА ТЕМУ:

Органи прокуратури їх значення і роль у здійсненні контрольно-наглядових функцій державних органів влади в Україні

Студентки 52 групи

Черниш Наталіі Миколаєвни

Науковий керівник: кандидат

юридичних наук, доцент

Письменицький А.А.

Рецензент:

Нікополь

1999

Зміст

1. Вступ

2. Основна частина

2.1 Роль та місце прокуратури

2.1.1 Поняття державно-властної діяльності

2.2.2.Органи державно-властної діяльності

3. Контрольно-наглядова діяльність органів державної влади.

4. Законе забезпечення діяльності прокуратури

4.1. Конституційне регулювання діяльності прокуратури.

4.2. Спеціальне законодавство про прокуратуру.

5. Роль та перспективи діяльності прокуратури в формуванні демократичноі держави України.

6. Перспективи і проблеми контрольно-наглядової гілки влади.

7. Висновки.

Вступ

Украина, вступив на путь развития и становления действительно суверенного и независимого государства, неуклонно ориентируясь на признанные мировым сообществом демократические и гуманистические по своему составу и направленностью международные стандарты, приступила к формированию государственных институтов, местного саморегулирования, системы национального права.

Конституция Украины, принятая на пятой сессии Верховного Совета Украины 28 июн1996 года, определяет Украину как суверенное и независимое, демократическое созидательное правовое государство. Основоположными признаками такого государства объективно выступают верховенство Права, первоочерёдная социальная ценность прав и свобод человека и гражданина.

Поэтому ст. 3 Конституции Украины подчёркивает, что «Человек, его жизнь и здоровье, честь и достоинство, неприкосновенность и безопасность признаются в Украине высшей социальной ценностью.

Права и свобода человека и её гарантии определяют содержание и направленную деятельность государства. Государство отвечает перед человеком за свою деятельность. Утверждение и обеспечения прав и свобод человека является главной обязанностью государства»

Конституционное закрепление такого подхода к человеку и гражданину и права требует организации и осуществления деятельности государства, его органов и должностных лиц полной ответственности по правовым установкам[1] . Эти требования имеют свои ориентиры в повседневной жизни каждого гражданина.

Всё указанное, а также активные процессы строительства суверенного Украинского государства, деятельность, направленная на образование национальной системы права, требует глубокого знания и понимания не только содержания предписания действующего законодательства, однако и основных принципов, идей, закономерностей и направлений развития основоположных государственно-правовых явлений.

В умовах катастрофічного росту злочинності, у тому числі організованної і корумпованої, а також погіршення ії криміногенної характеристики, зростає роль органів прокуратури в посиленні нагляду за органами, що ведуть боротьбу зі злочинністю та проводять оперативно-розшукову діяльність в забезпеченні одного з головних принципів криминального судочинства – невідворотності покарання за кожний вчинений злочин.

В Україні здійснюються великомасштабні перетворення, спрямовані на зміцнення демократії й створення правовоі держави. Проходить переоцінка цінностей в економічній, соціальній, управленській, духовній та іншій сферах життя суспільства. Однією з головних проблем громадського розвитку є зміцнення законності та правопорядку.

Це висуває на перший план завдання забезпечення законності, захисту прав і законних інтересів громадян, верховенство закону. Криміногенна ситуація в державі набирає загрозливого характеру і все далі погіршується. Зростає протидія силам провопорядку.

Майже повсюдно, особливо у великих промислових центрах, збільшується кількість небезпечних злочинів, поєднаних з насильством, жорстокістю й цинізмом. Злочинність стає більш організованною. Вона є одним з головних факторів, що негативно впливають на забезпечення правопорядку і внутрішньої безпеки держави.

Характерною ознакою суспільних відносин стала зневага до законів та їх ігнорування.

Кримінальні структури проникли у сферу економіки, зовнішньоекономічну діяльність, кредитно-банківську систему. Рекет контролює діяльність суб’єктів бізнесу.

За такої ситуації правоохоронні, інші державні органи в окремих випадках проявляють терпимість до грубих порушень громадського порядку та інших факторів безаконня. Все це загострює соціальну напругу, наносить моральну й матеріальну шкоду суспільству, спричиняє недовіру значної частини населення чинності закону.

У зв’язку з цим зростає роль не тільки прокуратури а й взагалі контрольно-надзорної функції держави, щодо виконання вимог закону.

Актуальність цієї теми складається також у тому, що контрольно-наглядові органи державної влади у Конституції України, законах України та у більшості науково-правової літератури не розглядається як система органів, що утворюють самостійну гілку державної влади. Так, відповідно до Конституції України: “державна влада в Україні здійснюється за принципом її поділу на законодавчу, виконавчу і судову”[2] . Про контрольно-наглядову гілку влади тут не згадується.

У той же час, у Конституції України та й в інших законодавчих актах вказується на конкретні повноваження і порядок формування таких державних органів, як Прокуратура України, Конституційний Суд України. Особливості формування і функціонування цих державних органів не дозволяють їх віднести повною мірою до будь-якої з конституційно визначених гілок державної влади.

Конституцією України не визначається така гілка державної влади, як контрольно-наглядова. Проте чітко визначений конституційний статус самої наявності контрольно-наглядових органів. Їх “підвішений” стан у системі гілок державної влади потребує більш чіткого конституційного і законодавчого закріплення і наукового обгрунтування.

На користь необхідності й актуальності наукового дослідження сфери контрольно-наглядових структур держави говорить і недостатня освітленість даної проблеми в науковій юридичній літературі.

Все це призводить до стійкої потреби роздивитися дану проблему з погляду наявних наукових концепцій у цій області знань і засобів, методів законодавчого регулювання такого напрямку у функціях державної влади.

У багатьох навчальних посібниках для середніх навчальних закладів по дисципліні “Основи держави і права” про Конституційний Суд і Прокуратуру мова йде просто як про органи держави, а не як про контрольно-наглядові органи влади в цілому і їхньому відношенні з іншими гілками влади.

Значимість даних органів надзвичайно велика. Вони сприяють процесу формування і функціонування системи “стримувачів і противаг”, як елемента принципу “розподілу влад”. У такий спосіб ця структура державних органів сприяє усуненню узурпації влади.

Ще одним доказом на користь актуальності аналізованої теми є не тільки визначення контрольно-наглядових функцій держави, як самостійної гілки влади, але і встановлення місця і ролі цієї гілки влади в структурі функціонування законодавчої, виконавчої і судової влади.

Державна влада в Україні

Влада у свідомості простої людини завжди мала якийсь відтінок таємності. Спочатку причиною цього була нерозвиненість людської свідомості, пізніше, з виникненням держави , влада набула закритого політичного характеру, її насамперед використовували для підкорення одних іншим.

Звичайно, було б неправильно усю різноманітну палітру влади зводити виключно до політичних відносин. Здебільшого вказують, що влада – це вольові, передбачені і врегульовані соціальними нормами двосторонні відносини, у яких ті, хто має владу, визначають, використовуючи різні засоби і методи, поведінку підвладних для задоволення суспільно корисних інтересів, цілей і завдань.

Узагальнюючи різні визначення поняття влади (а їх дуже багато), можна стверджувати, що поняття влади об’єднує три основних елементи, а саме: суверенність, тобто самостійність її носія; волю, яка є панівною, а також силу, яка забезпечує здійснення цієї волі, коли вона не використовується добровільно.

Виходячи зі сказанного, можно підсумувати, що влада: це по-перше завжди двосторонні відносини, тобто відносини між суб’єктом, що має владу, і підвладним (підлеглим); по-друге, підвладному суб’єкту адресується вольовий обов’язковий для виконання припис, який він під загрозою застосування примусу повинен виконати. Поряд з цим слід врахувати, що наведенні вище ознаки влади зосереджують увагу лише найбільш вразливих, гострих та крайніх ознаках і проявах. Проте влада може проявлятися у досить різних формах, за допомогою широкого кола методів. Адже м’яке дерегування з боку диригента оркестром – це теж один з проявів влади, керівництва, заснованного на владних ознаках. Тому стосовно визначення суті владних відносин дуже велике значення мають питання, пов'язані з формами, методами. Засобами здійснення влади[3] .

Саме враховуючи викладене вище, і слід підходити до диференціації влади у ході її конкретного дослідження. Здебільшого, за сферою її застосування, владу диференціюють на політичну, економічну, ідеологічну та загальносоціальну, визначаючи при цьому особливий статус державної влади, яку інколи навіть ототожнюють із владою, що є неправильним. Виходячі з такої теоритичної конструкції, Конституція України і проголосила у ст.5, що носієм влади і єдиним джерелом влади в Україні є її народ, який здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади і місцевого самоврядування. Тобто Конституція України офіційно визнала пануючою владою – владу народу і затвердила верховенство цієї влади над усіма іншими. Це вбачається у конституційному положені, що право визначати і змінювати конституційний лад в Україні належить виключно народові України і ніким не може бути узурповане.

Відповідно до цього однією з найважливіших форм народовладдя є безпосереднє здійснення влади народом шляхом всеукраїнського референдуму, який може здійснюватися навіть за народною ініціативою на вимогу не меньш як трьох мільйонів громадян України.

У цьому розумінні хотілося б зауважити, що шлях держави України до поглибшення безпосередніх форм здійснення влади народом був би більш послідовним, якби поряд з проголошенням народної ініціативи щодо всеукраїнського референдуму відбулося б конституційне встановлення права законодавчої ініціативи з боку народу, як це передбачено,наприклад, в Австрії, Білорусі, Іспанії, Італії, Латвії та деяких інших країнах. Сутність її полягає в тому, що певна кількість виборців має право порушити перед парламентом питання про прийняття конкретного закону, а представницький орган зобов’язаний розглянути ці пропозиції.

Народ України може здійснювати владу також через органи державної влади і органи місцевого самоврядування, що передбачено ст.6-7 Конституції. При цьому державна влада в Україні, як відомо, здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу і судову, тобто згідно з принципом розподілу влад. Принцип розподілу влад – це модель побудови державного апарату, у відповідності з якою влада в державі повинна бути розподілена між законодавчими, виконавчими та судовими органами, при цьому кожна з влад по відношенню до інших самостійна і незалежна, що виключає можливість узурпації всієї влади в державі якоюсь особою чи окремим органом. Отже, основна ідея такого поділу полягає в запобіганні існуванню такої державної структури, яка могла б зосередити у своїх руках надзвичайні повноваження, що мають належати до різних гілок влади, у запобіганні створенню передумов для безконтрольного здійснення, а то і зловживання владними повноваженнями. У цьому розумінні слід було б більш чітко визначити правовий статус Президента України, виходячи з того, що в Україні діє змішана форма правління, яка передбачає, що законодавча і виконавча влади не мають переваг одна перед одною, а сам Президент визнається Головою держави, виступає від її імені. До того ж вкрай важливим є й тепер законодавче визначення правового статусу, зокрема, Адміністрації Президента України.

У відповідності з Конституцією України, Верховна Рада здійснює не тільки законодавчу, але й установчі та контрольні функції. Проте вона, так само як, до речі, й інші напрями діяльності Верховної Ради, не може бути оцінена однозначно. Позитивним є те, що на конституційному рівні розширилось коло суспільних відносин, які регулюються безпосередньо законами.

Говорячи про законодавчу діяльність в Україні, разом з тим не можна обійти мовчанням невисоку якість і нестабільність багатьох законів (майже у 130 з них були внесені, інколи неодноразові зміни і доповнення), недостатню наукову обгрунтованність їх зміну, відсутність належної системи урахування і використання суспільної думки, хиби у застосуванні законодавчої техніки. Через існуюче у країні політичне протистояння, у тому числі і у Верховній Раді, поспіхом була прий нята нова Конституція України, яку ті, хто її приймав, вже намагаються змінювати.

Враховуючи зазначене у майбутньому необхідно забезпечити кардинальне удосконалення законодавчої діяльності Верховної Ради України щодо поліпшення процедурної регламентації законодавчого процесу. Останній повинен бути спрямованним на сприяння досвіду, суспільної думки, задоволенню вимог соціального прогресу.

Значні зміни необхідні і у політичній ідеології та психології наших політичних діячів, перед усім депутатів Верховної Ради. Тепер кожен з них виступає у ролі борця за соціальну справедливість, за демократичні засади державної діяльності. І це дуже добре, особливо коли орієнтуються при цьому не на слова, а на практичні діла. Однак при цьому дуже часто не враховується, що іншої людини – депутата чи урядовця, які беруть участь у вирішенні відповідних справ, може бути й інша думка з тих чи інших питаннь. І єдиний демократичний шлях до утвердження демократичних засад – діловий, позитивний компроміс, порозуміння, вміння поступитися чимось для вирішення того чи іншого дійсно важливого питання.

Слід визнати і те, що багато в чому недоскональна робота Верховної Ради України зумовлюється і невдалою її структурою. Адже йдеться про таку інституцію, як парламент, орган народного представництва. Наша Верховна Рада є продуктом старої радянської системи і, певна річ, не відповідає загальновизнаним світовою теорією і демократичною практикою принципам розподілу влад і “поділеної демократії”. Вона раніше традиційно об’єднувала всю систему рад з верху до низу й виконувала не тільки законодавчі, а й управлінські та інші функції, що не відповідає її сьогоднішньому статусу, але це ми спостерігаємо і тепер.

Враховуючи вимоги теорії парламентаризму, принципу розподілу влад, слід дійти висновку, що структурно-організаційна модель парламенту в Україні повинна бути двопалатною. При цьому існування другої палати в складі парламенту необхідно пов’язувати з представництвом територій у Верховній Раді України. А це у свою чергу дасть можливість : більш повно врахувати місцеві інтереси і потреби на загальнодержавному рівні; налагодити через цю структуру оперативний зв’язок між загальнодержавними і місцевими органами; дасть останнім можливість самим вирішувати дійсно актуальні питаня місцевого рівня; сприятиме посиленню єдності державного керівництва імісцевого самоврядування; у законодавчій роботі сприятиме врахуванню більшої кількості чинників, яківпливатимуть на практичну реалізацію законів.

Слід зазначити, що в процесі підготовки проекту Конституцїї України 1996р. питання про створення двопалатного парламенту обговорювалося як на засіданнях робочої групи з питаннь підготовки нової Конституції, так і у Конституційній комісії, однак, на жаль, воно не дістало необхідної підтримки за мотивом, що це сприятиме поширенню місництва, а тому заважати посиленню державного керівництва. На мою думку життя довело безпідставність такого підходу.

Виконавча влада в Україні покликана відпрацьовувати шляхи і засоби реалізації законів, займатися поточним управлінням, у процесі якого здійснювати розпорядчу діяльність. При цьому одним з найважливіщих завдань держави є забезпечення невтручення інших державних органів у сферу діяльності виконавчої влади, що стверджувало багато класів теорії парламентаризму.

Проте, хоча Конституція України ліквідувала верховенство однієї влади над іншою, вона все ж встановила, що Кабінет Міністрів України відповідальний перед Президентом України та підконтрольний і підзвітний Верховній Раді України.

Підконтрольність і підзвітність Кабінету Міністрів Верховній Раді України проявляється, наприклад, у затвердженні останньою Державного бюджету України та внесенні змін до нього, у організації контролю за виконанням Державного бюджету України та прийнятті рішення щодо звіту про його виконання.

Із зазначеного, однак, не можна робити висновок, що Кабінет Міністрів перебуває наче у “подвійній підлеглості” – як Президенту держави, так і Верховній Раді. Такий підхід є помилковим, оскільки сенс прнципу розподілу влад у тому, що кожна з гілок влади – як законодавча, так і виконавча – має свій особливий, тільки їй притаманний конституційний статус.

Центральні органи виконавчої (міністерства, комітети, відомства) здійснюють відповідне галузеве, міжгалузеве та інше управління окремими напрямами соціально-економічного і політичного життя країни. Виконавчу владу на місцях здійснюють місцеві державні адміністрації, голів яких призначає на посаду і звільняє з посади Президент України.

На сучасному кризовому етапі розвитку України для поліпшення оперативного керівництва важливо значно посилити роль виконавчої влади у вирішенні актуальних питаннь життя суспільства, але це аж ніяк не може робитися за рахунок інших гілок влади.

Надзвичайно важливе місце у системі розподілу влад посідає судова влада. З цього приводу заслуговує на увагу положення ст.6 Конституції України, де вперше у нашій практиці застосоване визначення “судова влада” яка є складовою частиною принципу розподілу влад у правовій державі. Відповідно до цього за органами суду визначається самостійність і незалежність у здійсненні правосуддя, забороняється здійснення функцій правосуддя будь-якими іншими державними органами чи посадовими особами. Конституція України суворо заборонила створення будь-яких надзвичайних та особливих судів. Суди є різними за своєю юрисдикцією, але усі вони врешті – решт мають одне призначення – захист прав і свобод громадян, конституційного ладу нашої країни, національної безпеки, дотримання законності і справедливості у суспільстві. При цьому забезпечення реалізації передбачених Конституцією України прав і свобод людини і громадянина становить головний зміст діяльності органів судової влади. Адже згідно з Конституцією юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі, тобто судовому захисту підлягають усі права, свободи та обов’язки громадян.

Найактуальнішими завданнями сьогодення стосовно зміцнення судової влади та підвищення ефективності її праці слід вважати, на мою думку, створення системи апеляційних судів, а також системи спеціалізованих судів, що сприятиме підвищенню професійногорівня при розгляді відповідних судових справ; перебудова відповідно до Конституції України діяльності судів загальної юрисдикції, утворення Вищої ради юстиції та кваліфікаційних комісій суддів; вдосконалення системи підготовки суддів тощо.

Особливо тепер, у перехідний період життя суспільства, доцільно поставити питання про створення в Україні особливої контрольно-наглядової влади, що сприяло б консолідації зусиль у цій дуже важливій сфері суспільного життя. Функціональним призначенням цих органів у загальному плані слід вважати захист і охорону конституційного ладу України. Що ж до системи цих органів, то вона повинна бути побудованна на засадах принципу координації зусиль вже існуючих державних структур, які у різних сферах життя, відповідно до своїх повноважень, здійснюють контрольно-наглядові функції[4] .

ПОНЯТТЯ ДЕРЖАВНОЇ ВЛАДИ

Державна влада характеризується як вияв державноі організаціі суспільства, включає в себе особливості держави і характеризується поширеністю за територією, універсалбністю, самостійністю, верховністю, легітимністю, незалежністю, повнотою. У найбільш концентрованому вигляді ознаки державноі влади виявляються через іі суверенність:

1) верховенство – державна влада є вищою владою у суспільстві;

2) повнота (неподільність) – державна влада належить народу, який є іі єдиним джерером;

3) самостійність – державна влада незалежить від волі будь-яких інших організацій, окремих осіб чи інших суспільств.

Суверенність державноі влади обумовлюється іі можливостями реально, а не тільки ідеологічно впливати на суспільні відносини. Це забезпечується особливими державними утвореннямиі засобами іх впливу (підприємствами, армією,судами,поліцією тощо).

Влада – це авторитетна сила, вольові відносини між людьми, у яких ті, хто має владу, визначають програму повідінки підвладних осіб. Інакше кажучи, це реальна можливість здійснення своєі волі у соціальному житті, нав’язування іі іншим людям, при використанні різних засобів і методів, включаючи і примус. Звідси стає зрозумілим, що влада – це завжди двобічні відносини, де воля носія влади здійснюється через підлеглість підвладного. В суспільстві влада – це необхідність, бо за іі допомогою забезпечується нормальне функціонування всіх соціальних суб’єктів, вона забезпечує організованність і порядок, координує діі різних елементів держави і суспільства.

Державна влада – це влада, що здійснюється тільки державою. Характерним для неі є суверенність, універсальність і здатність владопримусового впливу на поведінку усіх людей та йх організацій, що забезпечується державно-правовими методами.

За місцем у системі державного апарату органи держави мажна класифікувати на первинні, тобто такі, що створюються шляхом прямого волевиявлення всього (або певноі частини) населення, і похідні ті, що створюються первинними, походять від них і ім підзвітні. За характером і змітом діяльності поділяються на: а) органи законодавчоі влади; б) органи виконавчоі влади; в) органи судовоі влади; г) контрольно-наглядові органи.

Прокурор (від лат. procyrator – завідуючий, управляючий, піклувальник) – офіційна посадова особа прокуратури. У Стародавньому Римі – управляючий майном, маєтком тощо. Ними були улюблені раби імператора[5] . Посада прокурора як державного чиновника запроваджувалась із введенням Августовської Конституції. Це був, власне, слуга імператора з представницькою владою, і особливу роль вони відігравали при зборі податків, управлінні імператорським маєтком тощо. Пізніше прокурор став представником у суді за призначенням свого довірителя.

15 грудня 1917 року на Україні розпочалась робота по створенню судів та прокурорського нагляду УНР. Був ухвален закон “Про утворення Генерального Суду” де засновувалась прокураторія . Керівництво прокураторією мав здійснювати Старший прокурор.

Теория правового государства и практичное ее воплощение в розбудову украинской государственности вносят свои изменения в доктрину разделения властей. В демократическом правовом государстве власть принадлежит народу, который является его единым источником и носителем, суверенитет власти народа – это основа суверенитета государственной власти. Поэтому говорить о разделении власти народа или государственной власти не совсем верно, поскольку последняя есть государственной формой выражения власти народа. Наиболее целесообразным будет разговор о разделе не государственной власти, а сфер работы и полномочий между разными субъектами, которые по роду своей деятельности реализуют функции государства[6] .

Согласно с Конституцией Украины 1996 г. органом законодательной власти в Украине является Верховный Совет Украины. Он правомочный рассматривать важные вопросы, что не входят согласно с Конституцией к компетенции органов государственной исполнительной или служебной власти, а также не являются такими, что решается исключительно всеукраинским референдумом, Верховный совет Украины состоит из 450 народных депутатов Украины и проводят свою работу по сессиям. Сессии Верховного Совета состоят из пленарных заседаний, а также с заседаний комитетов и временных комиссий Верховного Совета.

Президент Украины является главой государства. Эта государственная должность характеризуется такими признаками: выступает от имени государства, гарантирует государственный суверенитет, территориальную целостность Украины, поддержание прав и свобод человека и гражданина. Кроме того статус главы государства предусматривает исполнение Президентом государства объединительной функции по отношению к деятельности отдельных ветвей государственной власти, исполнения Президентом роли арбитра между органами законодательной и исполнительной власти в результате того или иного недоразумения между ними. Нельзя не сказать и о том, что Президент Украины своей должностью уособливает государство как главное политическое объединение общества.

Кабинет Министров Украины является высшим органом в системе органов исполнительной власти. Он ответственный перед Президентом Украины и подконтрольный и підзвітний Верховному Совету Украины в пределах, которые установлены Конституцией Украины. В состав Кабинета министров Украины входят Премьер-министр Украины, который назначается Президентом Украины с соглашения больше чем половины конституционного состава Верховного Совета Украины. Первый вице-премьер министр, три вице-премьер министра и министры.

Персональный состав Кабинета Министров Украины назначается Президентом Украины по представлению Премьер-министра Украины.

Органами государственной власти в областях и в районах являются ответственные государственные администрации. На местах действуют также органы как местного самоуправления, которые представляют интересы ответственных территориальных обществ, сельские, поселковые, городские, а также районые и областные советы. В автономной Республике Крым центральными органами государственной власти является Верховный Совет и Совет Министров Автономной Республики Крым.

Судебную власть в Украине осуществляют Верховный Суд Украины, высшие суды специализированных судов, апелляционные и местные суды, специализированные суды.

Особую роль в системе судебной власти Украины принадлежит Конституционному суду, который является единым органом конституционной юриспруденции в Украине, который решает вопросы об соответствии и других правовых актов Конституции Украины и дает официальное толкование Конституции Украины и законов Украины.

Важное Место в механизме Украинском государстве занимают органы прокуратуры, систему которой возглавляет Генеральный прокурор Украины. Согласно с Конституцией Украины прокуратура выполняет такие обязанности:

· поддержание государственного обвинения в суде;

· в случаях, определенных законом, представляет интересы гражданина или государства в суде;

· осуществляет надзор за соблюдением законов органами, которые проводят оперативно-розыскную деятельность, дознания, досудебное следствие;

· осуществляет надзор за соблюдением законов при исполнении судебных решений в уголовных делах, а также при применении других способов принудительного характера, связаных с ограничением личной свободы граждан.

С вопросом организации и деятельности государственого аппарата тесно связана теория разделения власти. Она относится к тем политико-правовым доктринам, которые имеют сложную историю своего становления и развития. Традиционно ее связывают с именем Ш.Монтескье (1689-1755), который выработал схему, согласно которой власть в государстве должна быть поделена между законодательными, исполнительными и судебными органами. При этом каждая из властей по отношению к другим самостоятельная и независимая, что исключает возможность узурпации всей власти в государстве каким-либо лицом или отдельным органом государства. Позднее Ж.-Ж.Русо предложил рассмотреть эти три власти как особенные явления единой власти всего народа.

Впервые конституционное закрепление теория разделения властей получила в Конституции США 1787г., в которой от имени всего американского народа были разделены полномочия органов государства – конгресса, президента и подотчетных ему министерств, судов. Кроме этого, эта теория была дополнена системой взаимных «сдержек» и «противовесов». Выясняя отдельные аспекты этой теории, следует помнить, что ныне она претерпела некоторые дополнения. А именно:

1.В конституциях некоторых государств дополнительно выделили избирательную власть.

2.В Конституции Алжира 1976г. зафиксирована политическая власть руководящей партии, законодательная – парламенту, исполнительная – президенту и правительству, судебную, контрольную , учредительную, т.е. такую, которая направленна на разработку и внесение изменений в Конституцию.

3.Иногда эта теория рассматривается с наиболее обширных позиций и тогда говорят про раздел власти между государством и гражданским обществом, т.е. диференцируют власть на политическую, экономическую, идеологическую, массовых движений и т.д.

4.В последнее время в этой теории начали отводить надлежащее место ее социальным, организационным, юридическим и другим аспектам[7] .

Науковий підхід до вирішення питання щодо місця прокуратури потребує серйозного аналізу функціонування правоохороних органів, зокрема прокуратури, в більшості європейських країн. Наприклад, прокуратура Словацької Республіки та Угорщини – самостійні органи, неподпорядковані виконавчій владі. У Польщі та Австрії прокурори підпорядковані міністрові юстиції. В інших європейських країнах це питання вирішується по-різному. Від виконавчої влади, незалежні прокурори в Білорусі, Латвії, Росії, Португалії та Македонії. Навпаки, підпорядковані виконавчій владі прокурори Німеччини, Франції, Данії, Голандії. Поряд існують ще дві моделі.

В Іспанії, Албанії, Болгарії, Хорватії прокуратура входить до складу судової влади, а у Швеції прокуратура хоча і є частиною виконавчої влади – не підпорядкована міністру юстиції. Повне підпорядкування прокуратури законодавчій владі має свою перевагу у високому ступені незалежності прокурорів від будь-яких органів. Але поряд з цим має також і недоліки в надмірній юридичній владі прокурорів.

Кожна спроба створити щонайнезалежнішу систему пов’язана із забезпеченням її незалежного функціонування. Гарантія свободи має бути збалансована гарантією проти сваволі. Незалежність і відповідальність мають бути врівноважені. Підпорядкованність всіх прокурорів Генеральному прокуророві України і його відповідальність перед парламентом будуть гарантувати потужний баланс незалежності і контролю.

Повне включеня прокуратури до складу виконавчої влади несе в собі небезпеку впливу з боку останньої на прокуратуру та служіння її політичній меті і базовим політичним поглядам Уряду. Тим більше, що на перспективу все слідство перейде в підпорядкування відповідних структур виконавчої влади. Крім того, міліцією, яка здійснює оперативно-розшукову діяльність, також керує представник виконавчої влади – Міністр внутрішніх справ.

Виходячи з вимог Конституції України щодо самостійності прокуратури як державної системи, правове положення прокуратури в пректі нового Закону України про прокуратуру, слід визначити як щось середнє між виконавчою і судовою владою. Таке становище прокуратури дає об’єктивну можливість виконувати незалежний нагляд за законністю органів, що ведуть боротьбу зі злочинністю та проводять оперативно-розшукову діяльність, а також адміністраціями місць позбавлення волі[8] .

Такими засобами є встановлення різних строків повноважень парламенту, президента і призначеня різних дат їх виборів, право парламенту на дострокове припинення повноваження президента країни (право імпічменту), право президента на розпуск парламенту в разі його неспроможності вирішувати найважливіші питання суспільного і державного життя, спільне призначення президентом і парламентом вищих посадових осіб держави, підписання президентом країни законодавчих актів, прийнятих парламентом і т.д.

Ідея розподілу влад вперше знайшла своє відтворення в історично відомому документі “Пакти і Конституція законів та вольностей Війська Запорізького”, написаному П.Орликом ще у 1710р.

У відповідності з Конституцією України в цій статті не лише закріплений поділ державної влади на законодавчу, виконавчу та судову, а й закріпляється важливе положення про те, що органи, які уособлюють ту чи іншу гілку влади, здійснюють свої повноваження у встановлених Конституцією межах і відповідно до законів України (ч.2 ст.6)

Кожна гілка влади повинна чітко, компетентно і відповідально, в повному обсязі виконувати притаманні їй функції. Тоді буде надійно, міцною і спроможною вся державна влада.

Як пише відомий український вчений академік АПН М.В.Цвік[9] , хоча в умовах перехідного періоду за розхитаності державної дісципліни й ознаках паралічу влади об’єктивно необхідним є зміцнення виконавчої влади, це однак не можна робити за рахунок делегування їй законодавчих повноважень. Передача виконавчій владі функцій законотворення розхитує принцип розподілу влад, порушує баланс гілок влади, послаблює парламент, ставить його під президентом і урядом[10] .

Такий підхід свідчить і про неможливість делегування законодавчій, виконавчій та судовій гілкам влади контрольно-наглядових повноважень за умов існування самостійних контрольно-наглядових органів державної влади.

ПОНЯТТЯ КОНТРОЛЬНО-НАГЛЯДОВОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

До контрольно-наглядових органів влади України можна віднести:

Конституційний Суд України

Прокуратуру України

Державні інспекції (податкова, пожежна, екологічна і т.д.)

Крім цього, контрольно-наглядові функції властиві таким державним органам як Антимонопольний комітет України, Національний Рада по телебаченню і радіомовленню і деякі інші органи державної влади[11] .

Ці організації відносяться до державних органів влади, а не до державних установ, підприємств і організацій - тобто елементам державного механізму, що не мають владно-розпорядчих функцій так, як вони не забезпечують господарчу діяльність держави, а здійснюють визначені контрольно-наглядові функції.

Насамперед, доцільно використовувати для розгляду особливості контрольно-наглядових структур і функцій державної влади характеристику самих понять “контроль” і “нагляд”.

Характерною рисою даних понять є подібність змісту цих визначень. Так, поняття “нагляд” визначається[12] як спостереження або спостереження з метою перевірки , а поняття “контроль” - як перевірка , спостереження з метою перевірки[13] .

Отже основною функцією контрольно-наглядової діяльності є ПЕРЕВІРКА І СПОСТЕРЕЖЕННЯ З МЕТОЮ ПЕРЕВІРКИ .

Характеризуючи функції різноманітних державних органів влади ми можемо виявити, що їм властиві такі види діяльності як перевірка і спостереження. Це призводить до закономірного висновку про те, що такі функції державних органів можуть бути названі контрольно-наглядовими. При цьому, якщо така діяльність є основною, то і ці органи влади є контрольно-наглядовими.

У цьому сенсі Конституційний Суд є контролюючим органом влади, але не наглядовим так, як у його функції входить рішення питань про відповідність Конституції України законів і інших нормативних актів держави, що розглядаються тільки по зверненнях: Президента України; не менше сорока п'яти народних депутатів України; Верховного Суду України; Уповноваженій Верховної Ради України по правах людини; Верховної Ради Автономної Республіки Крим[14] . При цьому, самий Конституційний Суд України по своїй ініціативі спостереженням за законодавством на предмет його відповідності Конституції України, не займається, тобто не має наглядових (спостережливих) функцій.

У демократичній державі роль контрольно-наглядових органів держави важко переоцінити. Важливість їх існування обумовлена участю у функціонуванні системи “стримувачів і противаг”, що підтримує реалізацію принципу “розподілу влад”[15] . При цьому, немає обмеження у кількості гілок влади. Так наприклад, по Конституції Алжиру 1976 року виділяються законодавча, виконавча, судова, заснувальна, контрольно-наглядова, виборча й інші гілки влади.

Основна мета такого поділу - це виключення можливості (захист від можливості) узурпації (тобто зосередження) влади. Проте якщо функції контролю і нагляду виконуються не достатньо ефективно, то може відбутися часткова узурпація влади. Наприклад, «перетягування» контрольно-наглядових функцій на себе законодавчою гілкою влади.

Як пише відомий український вчений М.Цвік: «хоча в умовах перехідного періоду за розхитаності державної дисципліни й ознаках паралічу влади об’єктивно необхідним є зміцнення виконавчої влади, це однак не можна робити за рахунок делегування їй законодавчих повноважень. Передача виконавчій владі функцій законотворення розхитує принцип розподілу влад, порушує баланс гілок влади, послаблює парламент, ставить його під президентом і урядом»[16] .

Здійснення контролю і нагляду за дотриманням закону принципово необхідно для формування правової держави. Така діяльність повинна здійснюватися в першу чергу стосовно самих гілок влади. Стосовно законодавчої гілки влади - у процесі створення й обнародування законів держави. Стосовно виконавчої гілки влади - у процесі виконання закону й інших нормативно-правових актів. Стосовно судової гілки влади - у процесі відправлення правосуддя. Це не виключає той факт, що кожна з гілок влади повинна мати визначений набір повноважень по стримуванню іншої гілки влади від спроб зосередження максимальної кількості повноважень, прав і функцій.

Реальність (дієвість) контролю і нагляду за виконанням закону одночасно є одним із базових принципів правової держави. Для його здійснення необхідно виконання таких умов:

-по-перше, формування структури спеціальних контрольно-наглядових органів у державі (така умова здійснена багатьма державами світу);

-по-друге, забезпечення цих органів такими повноваженнями і заходами впливу на підконтрольних фізичних і юридичних осіб, що можна було б назвати їх насправді впливовими (тобто примушуючими безумовно виконувати закон)

Дієвість контролю і нагляду за здійсненням закону, інших нормативно-правових актів повинно бути підставою довіри людей, громадян держави державним структурам, звернення саме до них, при необхідності вирішення юридичних проблем, суперечок, а не, наприклад, у газети на радіо і телебачення[17] .

Отже без існування контрольно-наглядових органів не мріється і правова держава. Це призводить до закономірного висновку про те, що наявність діючих контрольно-наглядових органів для України є неодмінною умовою становлення правової, демократичної, соціальної держави.

У чому ж сьогодні виражається особливість сфер впливу контрольно-наглядових органів в Україні. Контроль і нагляд необхідні в політичній, економічній, соціальних, екологічних, законотворчій і інших сферах.

СИСТЕМА КОНТРОЛЬНО-НАГЛЯДОВИХ ОРГАНІВ ДЕРЖАВИ

На даний момент в Україні існує цілий ряд контрольно-наглядових органів, що не знаходяться в прямої ієрархічної підпорядкованості і залежності і не сформувалися в єдину структуру, що могла б мати критерії подібними з іншими гілками влади.

Так, Конституційний Суд України контролює чи відповідають закони й акти Верховної Ради України, акти Президента України, акти Кабінету Міністрів України, правові акти Автономної Республіки Крим положенням Конституції України[18] .

Найбільш ефективним, для виконання контрольно-наглядових функцій, є процес формування Конституційного Суду України. Це проявляється у тому, що його формують усі три гілки влади: законодавча, виконавча та судова. Таким чином Конституційний Суд не може бути віднесений виключно до однієї з них[19] .

Прокуратура України виконує функцію нагляду за дотриманням законів органами здійснюючими оперативно-пошукову діяльність, дізнання, до судове слідство. Крім того, нагляд за дотриманням законів, при виконанні судових рішень по кримінальних справах, а так само застосуванні мір примусового характеру пов'язаних з обмеженням особистої свободи громадян (тобто перевірка законності утримання під вартою в ізоляторах тимчасового утримання, слідчих ізоляторах і законності обмеження осіб у свободі пересування при оформленні по кримінальних справах міри превентивного характеру - підписки про не виїзд)[20] .

З проголошенням України суверенною державою об’єктивно виникла необхідність у реформуванні державного апарату, зокрема прокуратури. Цей процес прискорився і набрав більш конкретних форм у зв’язку з вступом України до Ради Європи і прийняття Конституції України.

Але тут треба мати на увазі, що реформа – це не революція. Реформа – від латинської означає перетворення, зміну, нововведення, що не знищує основ існуючої структури. Конституція України, хоч і внесла деякі суттєві зміни в організацію і діяльність прокуратури, але не зачепила основ прокуратури як самостійної інституції з її специфічними функціями та повноваженнями. І такий підхід певною мірою відповідає історичному досвіду.

Науковий підхід до вирішення питання щодо місця прокуратури потребує серйозного аналізу функціонування правоохоронних органів, зокрема прокуратури, в більшості європейських країн. Наприклад, прокуратура Словацької Республіки та Угорщини – самостійні органи, непідпорядковані виконавчій владі. У Польщі та Австрії прокурори підпорядковані міністрові юстиції. В інших європейських країнах це питання вирішується по-різному. Від виконавчої влади, незалежні прокурори в Білорусі, Латвії, Росії, Португалії та Македонії. Навпаки, підпорядковані виконавчій владі прокурори Німеччини, Франції, Данії, Голландії. Поряд існують ще дві моделі.

В Іспанії, Албанії, Болгарії, Хорватії прокуратура входить до складу судової влади, а у Швеції прокуратура хоча і є частиною виконавчої влади – не підпорядкована міністру юстиції. Повне підпорядкування прокуратури законодавчій владі має свою перевагу у високому ступені незалежності прокурорів від будь-яких органів. Але поряд з цим має також і недоліки в надмірній юридичній владі прокурорів[21] .

За Конституцією України прокуратурі приділяється окремий розділ сьомий, а це означає, що прокуратура не входить у будь-яку гілку влади і становить систему державних органів, діяльність яких створює самостійну форму державних функцій.

Тому будь-які реформування прокуратури насамперед не повинні суперечити конституційному статусу прокуратури.

Генеральний прокурор України призначається на посаду Верховною Радою України за поданням Голови Верховної Ради України, а також він звітує перед Верховною Радою про свою діяльність і несе перед нею відповідальність. У цьому прокуратура є залежною від парламенту. Тобто парламент як орган законодавчої гілки влади перетягує на себе контрольно-наглядові функції.

Державні інспекції . Наприклад, податкова інспекція.

Податкова інспекція виконує функцію контролю за дотриманням податкового законодавства, слушністю нарахування, повнотою і своєчасністю сплати в бюджет податків, зборів і інших платежів і не обкладає податком прибутків і внесків у державні цільові фонди, установлених законодавством України[22] .

Головною задачею державної контрольно-ревізійної служби України є здійснення державного контролю за витратою засобів, матеріальних цінностей, їхнім заощадженням, станом і достовірністю бухгалтерського обліку і звітності в міністерствах, відомствах, державних комітетах, державних фондах, бюджетних заснуваннях, а також у підприємствах і організаціях, що дістають кошти з бюджетів усіх рівнів і державних валютних фондів, висування пропозицій по усуненню недоліків і порушень і попередження їх у наступному[23] .

Ми роздивилися найбільше значимі функції основних контрольно-наглядових органів України. Хотілося б зауважити, що були перераховані тільки контрольно-наглядові функції цих органів, хоча деякі з них володіють і деякими додатковими функціями. Так наприклад, ще одною функцією Конституційного Суду України є офіційне тлумачення положень Конституції України і законів України[24] .

Крім того, спостерігається часткове перетинання і накладення функцій деяких контрольно-наглядових органів. Так наприклад, відбувається переплетення функцій державної податкової інспекції і контрольно-ревізійної служби України в питаннях контролю за фінансово-господарською діяльністю підприємств, організацій, заснувань.

Важливої є і проблема розмежування сфер суспільних відносин, де могло б здійснюватися контрольно-наглядовий вплив і де такий вплив є неприпустимим, шкідливим і навіть протизаконним.

Насамперед актуальним у наш час є здійснення контрольно-наглядової діяльності в економічній сфері суспільних відносин. Контроль і нагляд у цій сфері повинний провадитися за оподатковуванням, збором податків, законністю торгової діяльності, законності діяльності підприємств, заснувань, організацій.

Що стосується соціальної сфери суспільних відносин, те тут контроль і нагляд повинні здійснюватися за виконанням закону, захистом прав, свобод і законних інтересів людини, що закріплені в Конституції України.

У екологічній сфері суспільних відносин контроль і нагляд необхідні в зв'язку з виконанням законів по захисті природного навколишнього середовища екологічними службами. У свою чергу самі екологічні служби (наприклад, екологічна інспекція, екологічна прокуратура) забезпечують контрольно-наглядову діяльність у сфері виконання екологічного законодавства громадянами, підприємствами, заснуваннями, організаціями.

Конституційне регулювання діяльності прокуратури

З проголошенням України суверенною державою об’єктивно виникла необхідність у реформуванні державного апарату, зокрема прокуратури. Цей процес прискорився і набрав більш конкретних форм у зв’язку з вступом України до Ради Європи і прийняття Конституції України.

Але тут треба мати на увазі, що реформа – це не революція. Реформа – від латинської означає перетворення, зміну, нововведення, що не знищує основ існуючої структури. КонституцІя України, хоч і внесла деякі суттєві зміни в організацію і діяльність прокуратури, але не зачепила основ прокуратури як самостійної інституції з ії специфічними функціями та повноваженнями. І такий підхід певною мірою відповідає історичному досвіду.

За Конституцією України прокуратурі приділяється окремий розділ сьомий, а це означає, що прокуратура не входить у будь-яку гілку влади і становить систему державних органів, діяльність яких створює самостійну форму державних функцій.

Тому будь-які реформування прокуратури насамперед не повинні суперечити конституційному статусу прокуратури.

У проекті Загальної концепсії правової реформи в Україні реформуванню прокуратури відведена глава 2 (яка так і називається “Реформа прокуратури”) зазначено, що метою реформування прокуратури є приведення організації і порядку діяльності органів прокуратури у відповідність до ії конституційних функцій, створення необхідних правових умов для вдосконалення діяльності по захисту інтересів громадян і держави, визначення гарантій правового статусу прокуратури як єдиної самостійної системи, а також принципів і механізмів взаємодії прокуратури з іншими органами державної влади.

Відомо, що місце та роль державного органу в системі державної влади визначається його цілями (завданнями), функціями та порвноваженнями. Головні функції прокуратури Украіни сформульовані в новій Конституції України сформульовані в новій Конституції Україні. В ст. 121 значиться, що прокуратура України становить єдину систему, на яку покладається :

1)підтримання державного обвинувачення в суді

2)представництво інтересів[25] громадянина або держави в суді у випадках, визначенних законом

3)нагляд за додержанням законів органами, які проводять оперативно-розшукову діяльність, дізнання, досудове слідство

4)нагляд за додерженням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах, а також при застосуванні інших заходів примусового характеру, пов’язаних з обмеженням особистої свободи громадян.

Розглянемо всі ці функції прокуратури детальніше

ПІДТРИМАННЯ ДЕРЖАВНОГО ОБВИНУВАЧЕННЯ В СУДІ

Підтримання державного обвинувачення в суді є найважливішою функцією прокуратури на всіх етапах становлення і розвитку цього інституту не тільки в Україні, але і в інших державах. Ця функція одна із пріорітетних напрямів в Основному Законі. Вона є одним із основних принципів судочинства (п.5 с.3 стр. 121 Конституції України) Зазначені конституційні положення покладають на прокуратуру обов’язок керуватися у своїй діяльності не тільки нормами законів, які регулюють діяльність прокурора, але й нормами, які регламентують судочинство[26] .

Проблеми процесуального права останнім часом набувають особливої актуальності, що обумовлено завданням побудови правової держави, неухильного дотримання встановлених процесуальних гарантій прав і свобод громадян України. Розробляються питання щодо процесуальної регламентації діяльності органів державної влади, прокурорського нагляду тощо.

Згідно зі стратегією правової політики нашої держави її мета полягає в оновленні законодавства , його кардинальному погляді з тим, щоб воно якомога повніше відповідало завданням формування правової держави.

Статтєю 129 Конституції до основних засад судочинства віднесено підтримання в суді державного обвинувачення, що відповідно до ст. 121 Конституції покладається на прокуратуру

Таким чином, суди звільнено від протиприродної функції підтримання обвинувачення і доведення вини особи. Тому при віддані особи до суду слід у всіх справах, що надійшли до суду з обвинувальним висновком, визнавати обов’язковою на підставі п. 1 ст. 253 Кримінально-процесуального кодексу Украіни участь у судовому засіданні державного обвинувача-прокурора (1 листопада 1996р. Пленум Верховного суду України прийняв постанову “Про застосування Конституції України”.). Не ставлячи під сумнів правомірність данної вказівки вищого органу судової влади, поставимо запитання: чи можливо зробити це практично сьогодні?

За данними дослідження, до недавнього часу на підтримання державного обвинувачення в останній ланці прокурорської системи – міських та районих прокуратурах становили приблизно 25%. При цьому обвинувачення підтримувалося лише по 40% справ, переданих до суду з обвинувальним висновком. Підтримання державного обвинувачення по усіх справах потягне за собою збільшення затрат робочого часу в міських та районних прокуратурах на виконання цієї функції у 2,5 раза і становитиме при цьому близько 65%.

Упрактичному плані це означає, що штати міських і районих прокуратур повинні бути збільшені на 2–3 одиниці, і в цілому кількість прокурорських працівників у кожній районній, міській прокуратурі має бути не меньша від числа суддів відповідного суду. В іншому разі зриви судових процесів з причини відсутності прокурора стануть об’єктивно неминучими[27] .

Участь прокурорів у судах набуває якісно нового характеру. Нині її конституційним обов’язком є підтримання державного обвинувачення. Публічні виступи прокурорів у судах мають бути не тільки бездоганними з погляду права, а й відповідати вимогам ораторського мистецтва. Уже сьогодні є начальна потреба підготувати і видати найкращі промови наших державних обвинувачів, мати їх відеозаписи.

Останнім часом ускладнилась участь прокурорів у розгляді справ у судах. Значне зростання злочинності, демократизація судочинства поставили нові вимоги до підтримання державного обвинувачення. Публічне обвинувачення в суді – це нацгостріше реагування прокурора на злочинне порушення закону. За останнє п’ятеріччя прокурорами було підтримано обвинувачення у 285 тисячах кримінальних справ.

Отже, прокуратура як самостійний незалежний державно-правовий інститут своєю діяльністю має сприяти реалізації головної ідеї нової Конституції України – захисту прав та інтересів кожної особи нашої держави.

Чинне законодавство покладає на прокурора обов’язок підтримання в суді державного обвинувачення (чи відмовитись від нього, якщо воно не підтверджується данними судового слідства). Існуюче тепер формулювання суперечить суті прокурорського нагляду, хоча фактично він здійснюється і в кримінальному судочинстві.

Одним з дискусійних питань в теорії обвинувачення є питання про процессуальне становище прокурора в суді, про те, яку функцію він там виконує: чи є обвинувачем, чи лише наглядає за виконанням судом законодавства, чи виконує ту й другу функцію водночас. В умовах демократизації суспільства і реалізації ідей продокорінну судову та прокурорську реформу відповідь на це запитання має велике практичне значення .

У кримінально-процесуальній літературі трапляються різні точки зору з цього питання. Одна група вчених розглядає прокурора в процесі лише як обвинувача, сторону, вважаючи, що підтримання державного обвинувачення в суді є не що інше, як одна з функцій нагляду за законністю.На думку вчених, прокурор у стадії судового розгляду кримінальних справ займає подвійне становище: є не лише стороною, а й органом охорони законності. Двоєдиність процесуального становища прокурора вони вбачають у тому, що він реалізує нагляд у двох формах: підтримує обвинувачення і дає висновок, тобто виконує в судовому розгляді дві процесуальні функції обвинувачення і нагляду за законністю. Численна група вчених додержується погляду, що прокурор виступає в суді завжди як представник органу найвищого нагляду за точним виконанням законів, не зв’язаний односторонніми інтересами будб-кого з учасників і покликаний своєчасно вживати заходів до усунення будь-яких порушень закону, ким би вони не допускалися. Підтримання державного обвинувачення в суді, на їх думку, лише одна з форм здійснення цього нагляду.

Аналіз чинного законодавства, на жаль, не дає чіткого визначення правового статусу прокурора в судовому розгляді. За ст. 264 КПК України, де сказано, що прокурор підтримує перед судом державне обвинувачення, зміст його діяльності визначається так: участь у дослідженні доказів, дача висновків з питань, що виникають під час судового розгляду, подання судові своїх міркувань з приводу застосування кримінального закону і міри покарання щодо підсудного. Керуючись вимогами закону і своїм внутрішнім переконанням, заснованим на розгляді всіх обставин, прокурор може відмовитись від підтримання обвинувачення, предявленого підсудному, виклавши судові мотиви відмови. Прокурор не наділений у судовому розгляді владно-розпорядчими повноваженними, він не може самостійно усунути виявлені порушення, а робить це через суд.

Як бачимо, процесуальної переваги над судом нема.

Представництво прокуратурою інтересів громадянина або держави в суді.

Конституція України (п. 2 ст. 121) визначила одну з функцій прокуратури як представництво інтересів громадян або держави в суді у випадках, встановлених законом. Цю функцію не можна вважати принципово новою, оскільки і до прийняття Конституції прокурор мав право звертатися до суду (арбітражного суду) з заявами про захист прав та законних інтересів громадянина та держави і представляти їхні інтереси в суді (статті 20,35 Закону України “Про прокуратуру”) Більш того, відповідно до п. 9 перехідних положень Конституції дана функція зберігається за прокурором у повному обзязі до введення в дію законів, які регулюють діяльність державних органів щодо контролю за додержанням законів. Лише після цього вона повинна зазнати істотних змін шляхом перетворення двох функцій – загально-наглядової та участі прокурора в розгляді справ у судах. Якою ж повинна бути ця трансформона функція, щоб відповідати конституційним вимогам?

Відповідь на це непросте питання треба починати з аналізу правової природи прокурорського представництва, щоб з’ясувати, чим же воно є: новим правовим інструментом або різновидом представництва в праві, під яким розуміють правовідносини, за якими одна особа (представник) на підставі повноважень, які в нього є, виступає від імені іншої (яку представляє), беспосередньо створюючи (змінюючи, припиняючи) для неї права та обов’язки.

Очевидно, що під наведені ознаки підпадає і прокурорське представництво. Рядом з тим воно має ряд специфічних рис, які відрізняють його від представництв інших видів. Перша особливість полягає в тому, що представництво грунтується безпосередньо на Конституції, тоді як представництва інших видів випливають з інших підстав: доручення, адміністративного акту, закону.

Хоч прокурорське представництво подібне до представництва за законом, ця ознака не є вирішальною, оскільки Конституцію – закон найвищої юридичноі сили – не можна ставити в один рівень із звичайним законом. Крім того прокурорське представництво відрізняється й за іншими істотними ознаками: складом представників, колом тихчиї інтереси вони представляють, обсягом повноважень, формами їхньої реалізації.

Таким чином, треба конститувати, що Конституція поклала початок правовому представництву нового типу – прокурорському представництву.

Правова природа представництва прокуратурою інтересів громадянина або держави в суді характеризується тим, що правовідносини, які складаються між прокурором і особою, котру він представляє, не визначаються ні матеріально-правовим, ні процесуальним інтересам до вирішення справи[28] .

Інтерес прокурора до результату судочинства є процесуальним з чисто технічної точки зору. Отже, з урахуванням особливого правового статусу прокуратури як державного органу, покликанного здійснювати нагляд за законністю, для представництва інтересів громадянина або держави в суді прокурору не потрібні не довіреність, ні поручительство, ні письмове прохання від останніх. Навряд чи можна погодитись з тим, що без спеціального дозвілу, прохання, поручительства від особи, яку представляє прокурор, він не вправі порушити цивільну справу в суді. Не підтримується й такі погляди авторів коментарю АПК України, згідно з якими при поданні позовної заяви до арбітражного суду прокурор повинен мати письмове прохання осіб, в інтересах яких він звертається до суду. Вважають, що такі точки зору є помилковими.

Участь прокурора у цивільному та арбітражному процесах зумовлюється здійсненням ним конституційного завдання – представництва інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначенних законом. А для захисту їх інтересів чинне цивільне та арбітражне процесуальне законодавство передбачає достатню кількість процесуальних засобів, акумульованих в обов’язковій і факультативній участі прокурора в процесі (ст.13,18 ЦПК, ст.2, 29 АПК України). З урахуванням цього, більша частина вчених – процесуалістів, вважають, що незалежно від форм участі в процесі прокурор завжди посідає самостійне становище. Звідси випливає, що для представництва інтересів інших осіб у суді йому не потрібні ні довіренність, ні письмове прохання, ні поручительство. А визнання участі прокурора у цивільному та арбвтражному процесах представництвом є випадком формальної недосконалості.

У тому вигляді, в якому за Конституцією України склалась частково виконуванна раніше прокуратурою функція – участь у цивільному процесі, здійснюване нею нині представництво не є різновидом ні загальноцивільного (ст.62 ЦК України), ні процесуального (ст.110-117 ЦПК) представництва. Це представництво , запроваджене законодавцем з метою посилення гарантій захисту конституційних інтересів громадянина або держави у порядку цивільного та іншого судочинства. Інтерес до процесу у прокурора завжди має не особистий , а посадовий, державний характер, інший ніж у сторін і третіх осіб. Його заінтересованість у справі визначається особливим місцем прокуратури в системі органів влади.

Головною ознакою прокурорського представництва в суді є наявність у прокурора інтересу до розгляду справи, тобто загальним критерієм при цьому є наявність спору про цивільне право. Цей інтерес визначається інтересами тих осіб, які беруть участь у справі , від імені і на захист яких прокурор здійснює свою діяльність (громадянин – держава).

У юридичній літературі поняття “інтерес” розглядається як об’єктивна у праві воля, а у філософській – як причина дій людей, їх груп, громадської поведінки. Але є і такий погляд, під терміном “інтереси громадянина” треба розуміти сукупність прав, свобод і обов’язків людини і громадянина, передбачених другим розділом Конституції України, законами та іншими нормативно-правовими актами. А поняття “інтереси держави” охоплює її конституційний устрій, суверенітет, тереторіальну цілісність, недоторканість кордонів, економічну (майнову) та екологічну безпеку[29] .

Таким чином , аксіома принципу, згідно з якими держава відповідає перед людиною за свою діяльність (ч.2 ст.3 Конституції України), а кожен зобов’язаний неухильно додержуватися Конституції і законів України, не посягати на права і свободи , честь і гідність інших людей (ч.1 ст.68 Конституції), стає головним елементом реалізації представницької функції прокуратури. Додержання балансу інтересів особи, суспільства і держави, їх взаємна відповідалність є необхідною передумовою інституту прокурорського редставництва. І якщо, наприклад, прокурор звернувся до суду на захист конкретного інтересу громадянина, відповідачем у справі повинні виступати держава або її органи. Якщо ж він звернувся до суду в інтересах держави або її органів, відповідаючим, як правило , має бути громадянин. Уявляється за недоцільне представництво прокурором у суді справ в інтересах одного громадянина рпоти іншого, а також порушення в арбітражному суді справ в інтересах одного державного підприємства проти іншого. Також прокуратура не повинна представляти в суді інтереси відповідача – держави. Для цього остання має розгалуджену мережу органів управління та контролю.

У п.2 ст.121 Конституції України, що регламентує представницьку функцію прокуратури, за своєю природоб є відсильним, хоч данна норма є нормою прямої дії. У цьому пункті зазначено, що прокуратура представляє інтереси громадянина або держави в суді у випадках, визначеним законом. Якщо акумулювати ці випадки, то не важно помітити, що правовідносини, які складаються між представником (прокуорром) і особою, яку він представляє (громадянином або державою), належать до різних галузей права і регулюються різними нормами законодавства[30]

Представництво інтересів громадянина або держави прокуратура здійснює, як правило, у судах загальної юрисдикції, система яких грунтується на принципах тереторіальності та спеціалізації. Згідно зі ст.20 закону “Про судоустрій України” систему загальних судів становлять : Верховний Суд України, Верховний Суд Автономної Республіки Крим, обласні суди, Київський і Севастопольський міські суди, міжобласний суд, міжрайонні (окружні) районні (міські) суди, військові суди регіонів, Військово-Морських Сил і гарнізонів.

Конституцією передбачено, що прокурор можездійснювати представництво лише у визначених законом випадках. При вирішені цього питання не можна допустити зниженя рівня правового захисту громадян,. Суспільства та держави порівняно з доконституційним, оскільки Україна стала на шлях будівництва держави демократичної, соціальної, правової (ст.1 конституції).

З урахуванням цього засобами прокурорського представництва щонайменьше повинні захищатися ті громадяни, які в наслідок віку, стану здорв’я, мвтеріального срановища та зінших поважних причин не спроможні самостійно захистити себе шляхом звернення до суду та до Уповноваженного Верховної Ради з прав людини або іншим способом.

Крім того, прокурорське представництво доцільно поширити на груповий (масовий) інтерес, який має місце у випадках одночасного порушення прав значних за кількістю груп (мас) громадян в наслідок будь-якої протиправної діяльності або застосування незаконного нормативно-правового акту[31] .

Захист засобами прокурорського представництва суспільних та державних інтересів можна обмежити випадками, коли вони не захищаються в загалі або захищаються неефективно, забов’язаними до цього органами державної влади, управління та контролю і є небезпека заподіяння цим інтересам істотної шкоди

Дальший розвиток представницької функції прокуратури вбачається у значному розширені практики подання прокурорами позовів про відшкодування шкоди, заподіяної державі незаконними діямив екологічній, соціальній, військовій та економічній сферах. Особливо важливе значення мають позови в інтересах невизначенного кола осіб – екологічні, позови, пов’язані з незаконною приватизацією об’єктів державної і комунальної власності, на захист прав споживачів тощо. Такі позови прокурора, що мають велике соціальне значення , потребують, як правило, серйозного обгрунтовання, проведення попередніх перевірок і досліджень. Необхідне й більш ефективне їх правове забезпечення в законодавстві. На підставі п.2 ст.121 Конституції України прокурор нині вправі звернуться з заявою до суду на захист прав і законних інтересів будь-якого громадянина. Тому обмеження у вигляді “інтересів громадян, які за станом здоров’я чи з інших поважних причин не можуть захистити свої права”(ст.13 УПК), не мають значення у справі.

Потребує значного розширення і друга форма інституту прокурорського представництва – підтримання позовної вимоги в суді, особливо у справах, де зачіпаються державні інтереси. Прокурор за законом належить до осіб, які беруть участь у справі, а тому наділяється усіма правами цієї групи учасників процесу (ст.99 УПК). Відмова прокурора від поданого їм позову (відмова підтримати його в суді) повинна тягнути за собою закриття справи і вибуття прокурора з процесу[32] .

НАГЛЯД ЗА ДОДЕРЖАННЯМ ЗАКОНІВ ОРГАНАМИ, ЯКІ ПРОВОДЯТЬ ОПЕРАТИВНО-РОЗШУКОВУ ДІЯЛЬНІСТЬ, ДОСУДОВЕ СЛІДСТВО

Згідно з Конституцією України прокурорський нагляд за додержанням законів органами, які проводять оперативно-розшукову діяльність (ОРД), дізнання і досудове слідство, є однією з основних функцій прокуратури, реалізується Генеральним прокурором України і підпорядкованим йому прокурорами.

Важливе теоретичне і практичне значення в цьому питанні має порівняльний аналіз особливостей прокурорського нагляду, з одного боку, за додержанням законів при здійсненні досудового слідства і дізнання та оперативно-розшуковою діяльністю – з іншого. Одна з відмінностей пов’язана з об’єктивною можливістю прокурорського нагляду фактично контролювати названі види діяльності у сфері боротьби зі злочинністю[33] .

Результати аналізу прокурорсько-наглядової діяльності на стадії досудового слідства і дізнання дозволяють відмітити, що прокурорський нагляд у цій сфері має тотальний характер у тому розумінні, що прокурор практично має можливість перевірити законність будь-якої дії, виконаної слідчим або дізнавачем. Обумовлено це тим, що слідчі дії повинні проводитися у суворій відповідності з вимогами КПК і обов’язково мати адекватне відображення у відповідних документах, що знаходяться у слідчій справі[34] .

Закон “Про оперативно-розшукову діяльність” таких умов до ОРД не ставить, оскільки ця діяльність має не тільки гласний але і негласний характер, внаслідок чого вона не піддається детальній правовій регламентації. І саме тому наявні в оперативно-розшукових матеріалах дані не містять у собі, в багатьох випадках, достатньої інформації, що дозволила б прокуророві зробити однозначний висновок про додержання законності, при проведенні того чи іншого заходу. Він може і повинен лише дати оцінку конкретному заходу з позиції правової обгрунтованності його здійснення, не торкаючись при цьому самої технології даної дії або заходу. В іншому випадку прокурор буде поставлений в умови, за яких він може нести персональну відповідальність без будь-якої з його боку провини[35] .

Іншою особливістю прокурорського нагляду за оперативно-розшуковою діяльністю є те, що в цій сфері він не може здійснювати процесуальне керівництво цією діяльністю. При проведенні нагляду за попереднім слідством і дізнанням прокурор таке керівництво здійснює. Висловлені в науковій літературі думки про те, що прокурор ніякого керівництва за слідством і дізнанням не здійснює і не може здійснювати, є наслідком змішування понять "“роцесуальне керівництво"”і "“дміністративне керівництво"[36] .

Відомо, що в основі адміністративного керівництва лежать відносини субординації, які існують між керівником і підлеглим. У таких відносинах прокурор перебуває лише зі слідчими прокуратури, для яких він не тільки є прокурором у процесуальному сенсі цього слова, але і й керівником. Для слідчих органів внутрішніх справ і Служби безпеки прокурор не є керівником, і тому ніякого адміністративного керівництв щодо них він не виконує.

Суть процесуального керівництва слідством і дізнанням полягає в тому, що прокурор тут не є пасивним спостерігачем за діяльністю слідчого і дізнавача, а активним учасником попереднього слідства. Він не тільки стежить за тим, щоб слідчій і дізнавач при слідчих заходах діяли у рамках дозволеного, хоч це і є його найважнішим обов’язком, а й одночасно притаманними йому засобами, сприяє розкриттю злочинів, виконанню вимог закону про всебічне, повне та об’єктивне дослідження всіх обставин справи, невідворотності, відповідальності за вчинений злочин. З цією метою він може брати участь у проведенні слідчих дій, давати слідчому і дізнавачеві обов’язкові для них вказівки, перевіряти їх виконання та ін., що фактично і є процесуальним керівництво слідством та дізнанням. Як доцільно зазначається у науковій літературі, прокуроський нагляд за слідством і дізнанням завдяки спеціфіці цієї галузі нагляду органічно включає в себе процесуальне керівництво слідством і дізнанням, виходячи з розуміння необхідності і неминучості такого керівництва. Більше того, керівництво слідством і дізнанням з боку прокурора – єдиний засіб забезпечити законність дій слідччих органів. Без нього не можливий повноцінний, ефективний нагляд за додержанням законів у стадії попереднього слідства.

Інше становлення прокурора у сфері оперативно-розшукової діяльності. Ніякої особистої участі у цій роботі прокурор не бере. На відміну від досудового слідства, де прокурор здійснює нагляд начебто зсередини, нагляд за додержанням законів, при проведенні ОРД, він здійснює з боку, що об’єктивно обмежує його можливості за своєчасним виявленням і усуненням порушень закону у даній сфері. Прокурорський нагляд за слідством і дізнанням має постійний характер. Даний тезіс розуміється у тому значенні, що кожній кримінальній справі у прокуратурі заводяться наглядові провадження, завдяки чому прокурор постійно володіє інформацією про хід попереднього слідства чи дізнання, а при необхідності має можливість достатньо швидко одержувати і додаткову інформацію про це.

При здійсненні нагляду за оперативно-розшуковою діяльністю прокурор такий обсяг інформації про розвиток її проведення не має, і отже, його можливості з позиції оперативного реагування на допущені порушення законів у цій сфері об’єктивно обмежені. Звідси, на мою думку, можливо зробити висновок, що прокурорський нагляд у даній сфері не має всеохоплюючого характеру (як це має місце у стадії попереднього слідства). Крім того він здійснюється у формі перевірок при надходженні до прокуратури скарг чи іншого сигналу (про конкретний факт порушення закону, що мав місце при здійсненні оперативно-розшукової діяльності) або проведених за власною ініціативою.

Викладене має значення як для визначення завдань і повноважень прокурора, що здійснює нагляд за додержанням законів при проведенні дізнання, досудового слідства і ОРД, так і для організації нагляду у цій сфері[37] .

НАГЛЯД ЗА ДОДЕРЖАННЯМ ЗАКОНІВ ПРИ ВИКОНАННІ СУДОВИХ РІШЕНЬ У КРИМІНАЛЬНИХ СПРАВАХ, А ТАКОЖ ПРИ ЗА ПРИ ЗАСТОСУВАННІ ІНШИХ ЗАХОДІВ ПРИМУСОВОГО ХАРАКТЕРУ, ПОВ ЯЗАНИХ З ОБМЕЖЕННЯМ ОСОБИСТОЇ СВОБОДИ ГРОМАДЯН

Важливим напрямом діяльності прокуратури є нагляд за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах, а також при застосуванні інших заходів примусового характеру, пов’язаних з обмеженням особистої свободи громадян. Головним завданням у цьому напрямі його діяльності – не припустити порушення прав і законних інтересів засудженних та інших осіб, тимчасово обмежених у свободі і, внаслідок цього, нездатних повною мірою самостійно захищати свої права. Чинне законодавство наділяє прокурора широкими повноваженнями у цій галузі нагляду, і вони мають дістати своє закріплення і в новому законі про прокуратуру[38] .

Предметом нагляду є додержання законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах. Прокурорський нагляд здійснюється систематично з тим, щоб: своєчасно і правильно звертались до виконання і виконувались відповідно до вимог закону судові рішення у кримінальних справах; на законних підставах перебували особи в місцях тримання затриманих, попереднього ув’язнення, виправно-трудових та інших органах та установах, що виконують кримінальні покарання; забезпечувалось дотримання встановлених законом прав осіб, взятих під варту, засудженни, виконання ними обов’язків, а також дотримання порядку, умов тримання та відбування кримінального покарання; виконувалося законодавство про звільнення засудженних від відбування покарання, відстрочку виконання вироку та з інших питань, пов’язаних з виконанням вироку[39] .

Прокурор має право: відвідувати безперешкодно в будь-який час органи, установи, що виконують покарання, а також місце тримання затриманих та місце попереднього ув’язнення; опитувати затриманих, заарештованих і засуджених; знайомитися з документими, на підставі яких ці особи тримаються в місцях позбавлення волі або затримані чи взяті під варту; у встановлених законом випадках санкціонувати акти адміністрації виправно-трудових та інших установ, що виконують покарання; перевіряти законність наказів, розпоряджень, постанов, інструкцій, інших актів адміністрації виправно-трудових та інших установ, що виконують покарання; вимагати від посадових осіб органів, виправно-трудових та інших установ, що виконують покарання, пояснень з приводу допущених порушень, а також проведення перевірок; звільняти негайно своєю мотивованою постановою осіб які без законних підстав тримаються в місцях затримання, попереднього ув’язнення, виправно-трудових та інших установах, що виконують покарання, у штрафних, дисциплінарних ізоляторах, карцерах, приміщенях камерного типу та в інших місцях тримання під вартою; вимагати скасування незаконних і необгрунтованих наказів, розпоряджень, інструкцій, постанов та інших актів органів виправно-трудових та інших установ, що виконує покарання.

Постанови, вимоги і вказівки прокурора, щодо додержання встановлених законодавством порядку і умов тримання затриманих, заарештованих, засуджених до позбавлення волі та інших покарань підлягають обов’язковому покаранню адміністрацією місць позбавлення волі, а також органами, що виконують інші покарання.

Генеральний прокурор України та підпорядковані йому прокурори в межах своїх повноважень беруть участь у здійсненні помилування та амністії відповідно до закону.

Предметом нагляду є стан додержання законів при застосуванні примусових заходів медичного та виховного характеру, пов’язаних з обмеженням особистої свободи, при адміністративному затриманні, арешті та нагляді, а також при триманні громадян у приймальниках-розподільниках і застосуванні спеціальних заходів примусу.

Прокурорський нагляд здійснюється систематично з тим щоб: не допускалися незаконні і безпідставні будь-які обмеження особистої свободи громадян, гарантованною Конституцією України; поновлювалися порушені права громадян, усувалися допущені незаконні і безпідставні обмеження особистої свободи громадян; обмеження особистої свободи громадян застосовувалися тільки тоді, коли для невідкладного захисту інтересів громадян або держави інші заходи будуть визнані недостатніми або малоефективними; примусові заходи медичного і виховного характеру застосовувалися до осіб лише суспільно небезпечних за наявності достатніх медичних, психіатричних підстав.

“””””””””””””””””””””””””””””’

ПЕРСПЕКТИВИ І ПРОБЛЕМИ КОНТРОЛЬНО-НАГЛЯДОВОЇ

ГІЛКИ ВЛАДИ

Позначені сфери суспільних відносин є об'єктом правового, законодавчого впливу з боку парламенту держави. Так, Верховна Рада України в процесі створення нормативних актів по регулюванню в сфері економіки, екології, соціальній сфері також повинна бути підконтрольна. Є через, що утворювані в парламенті нормативні акти повинні відповідати положенням, принципам і вимогам Конституції. Контроль такого роду повинний здійснювати Конституційний Суд України.

Повинний також існувати контроль і нагляд за відповідністю діяльності органів виконавчої влади і судової системи Конституції України і чинного законодавства. Зокрема, реальний, діючий контроль за діяльністю органів виконавчої влади може сприяти викорінюванню корупції в державних структурах.

Крім того, контрольно-наглядова діяльність необхідна в таких сферах як освіта, медицина, спорт та ін.

1.Що стосується сфер суспільних відносин стосовно котрих контроль і нагляд не повинні бути застосовані і не застосовується як форма примусового впливу, то серед них можна виділити такі: особисте життя людини; мирна діяльність партій, і інших об'єднань громадян.

2.Мирні збори громадян; відношення з приводу листування, телефонних розмов, телеграфної або іншої кореспонденції; свободи пересування людини.

З приводу всіх перерахованих вище сфер установлюються захисні механізми юридичного характеру, відбиті в Конституції України. У випадку ж відсутності закріплення в законі держави подібних механізмів, що захищають право громадянина, така держава може вважатися тоталітарним.

У яких же сферах суспільних відносин функції контролю і нагляду є найбільше діючими ?

При ближчому розгляді діяльності Верховної Ради України можна встановити який контроль здійснюється за її діяльністю. З однієї сторони він дійсно існує. Конституційний Суд України контролює чи відповідає закон виданий Верховної Радою України положенням Конституції України. Але як уже відзначався вище процес контролю починається з ініціативи Президента України, Верховного Суду України, уповноваженого по правах людини у Верховної Раді України, сорока п'ятьох народних депутатів, Верховної Ради Автономної Республіки Крим. Тобто постійного контролю за діяльністю Верховної Ради України з ініціативи самого Конституційного Суду України не здійснюється.

Конституційний Суд України крім контролю за конституційністю нормативних актів, що видаються Верховною Радою України, здійснює і контроль за конституційністю нормативних актів що видаються Президентом України і Кабінетом Міністром України. При цьому ініціація цієї діяльності здійснюється від тих же вищевказаних суб’єктів.

Які ж підстави створюють умови недосконалості контрольних функцій?

Розглянемо це питання на наступному прикладі. За положенням Конституції України: «Матеріальна чи моральна шкода, завдана фізичним або юридичним особам актами і діями, що визнані неконституційними, відшкодовується державою у встановленому законом порядку»[40] . Тобто, приймається той чи інший нормативно-правовий акт (закон), що не відповідає положенням Конституції України та завдає матеріальної та моральної шкоди юридичним чи фізичним особам. У цьому випадку держава відшкодовує заподіяну шкоду за рішенням суду. Якщо б закон чи нормативно-правовий акт набував би чинності лише після того, як буде встановлено Конституційним Судом України, що він відповідає положенням Конституції України, то заподіяння шкоди могло б і не відбутися. У цьому випадку державі не прийшлося б компенсувати заподіяну неконституційним законом шкоду. Якщо взяти до уваги, що фінансовий тягар компенсації заподіяної державою шкоди зачасту лягає на платників податків, то й цього можна було б уникнути. До того ж компенсаційна функція не завжди виконує функцію повного відшкодування.

Крім того, неконституційна діяльність Президента України, Кабінету Міністрів України також може спричинити велику шкоду фізичним або юридичним особам і в цьому випадку відповідно за їх діями необхідний нагляд з боку контрольно-наглядової гілки влади.

Серед визначених контрольно-наглядових органів держави тільки Конституційний Суд України може бути визнаний повністю незалежним тому, що всі інші органи контрольно-наглядової діяльності залежні від органів законодавчої, виконавчої та судової гілок влади. Так наприклад, державна контрольно-ревізійна служба України діє при Міністерстві фінансів України і підпорядковується Міністерству фінансів України[41] . Антимонопольний комітет України утворюється Верховною Радою України і підзвітний їй. У своїй діяльності Антимонопольний комітет України підпорядковується Кабінету міністрів України[42] .

Такий стан підвладності деяких контрольно-наглядових органів держави виконавчій та законодавчій гілкам влади створює умови для узурпації державної влади в Україні.

З метою переборення такої ситуації можливо доцільними будуть такі заходи, що у перспективному плані бачаться як розвиток самостійної контрольно-наглядової гілки влади. Найбільш ефективним було б об’єднання усіх контрольно-наглядових органів влади в єдину структуру. Така гілка влади має бути незалежною від інших гілок влади, а якщо і залежною, то лише у питанні формування цієї структури. Контрольно-наглядова гілка влади повинна мати вищій орган у своїй ієрархічній структурі, який би регулював питання розмежування сфер контролю і нагляду між окремими ланками цієї структури.

Що стосується формування структури цих органів то можна запропонувати два варіанти.

По-перше, це варіант формування контрольно-наглядових органів через участь у цьому процесі усіх гілок влади з висуненням пропорційного їх представництва.

По-друге - формування контрольно-наглядових органів влади за допомогою всього населення України, тобто через референдум. Оскільки роль контролю і нагляду є дуже великою у державі, то висунення кандидатур на ключові посади у контрольно-наглядовій гілці влади можна було б здійснювати за допомогою всенародного голосування.

**********************************************************

Таким чином, прокурорськй нагляд охоплює всі без винятку місця позбавлення волі незалежно від того, які категоріі ув’язнених у них утримуються:засуджені чи ті, що перебувають під слідством. Нагляд за додержанням законності в місцях позбавлення волі є самостійною галуззю прокурорського нагляду, якій притаманні своі специфічні методи виявлення порушень закону і правові засоби реагування на виявлені порушення.

У завдання прокурорського нагляду входить не тільки своєчасне попередження і усунення порушень законності в самих місцях позбавлення волі, але й виявлення фактів незаконних і необгрунтованих арештів і засудження громодян.

Виявивши такі факти, прокурор ставить в установленому порядку питання про опротестування і зупинення виконання вироку суду, про звільнення ув’язненого, а в передбачених законом випадках безпосередньо звильняє його з-під варти[43] .

Кримінальне покарання у вигляді позбавлення волі становить одну з найбільш гострих форм державного примусу, впливає на правовой статус громадян. Проведення в Украіні судово-правовоі реформи, процес гуманізаціі та демократізаціі суспільного життя ставлять у порядок денний вдосканалення чинних та запровадження нових процедур захисту прав і свобод людини, в першу чергу –гарантій додержання прав та законних інтересів позбавлених волі осіб, що забеспечується прокурорським наглядом.

Відповідно до чинного законодавства питання, пов’язані з виконанням вироку, вирішується у судовому засіданні з участю прокурора ( ст.411 КПК Украіни). Разом зтим, його неявка в судове засідання не зупиняє розгляд судом певних питань та клопотань (4112 , 414 КПК Украіни). Але на практиці більшість прокурорів вважають, що при судочинстві, здійснюваному в порядку, визначеному в законі, повинна бути визначена обов’язкова участь прокурора. Його неявка має зупинити розгляд справи (а не навпаки як це записано в ч.2 ст.411 КПК Украіни)[44] .

Вступ Украіни до Ради Європи, інтеграція в систему основних міжнародних пактів і конвенцій з прав людини зобов’язує провести національнезаконодавство у відповідність з міжнародними стандартами в галузі прав людини.

Положення новоі Конституціі щодо забезпечення прав, свобод та обов’язків людини і громадянина, а також Указ Президента від 22 квітня 1998 року ,,Про утворення Державного департаменту Украіни з питань виконання покарань”обумовлюють важливість реформування системи виконня покарань.

Слід зазначити, що у перехідний період розвитку держави значимість прокурорського нагляду з цих питань не тільки не знижується, а навпаки підвищується. Крім інших причин, це пояснюється й тим, що засуджені в умовах позбавлення волі, при складності й тривалості судовоі процедури, у порівнянні з ,,вільними” громадянами мають обмежані можливості негайного судового захисту особистих, економічних, та інших прав у правовідносинах, що виникають у період виконання вироку[45] .

Важливим досягненням в питаннях скорочення обмежень щодо засуджених до позбавлення волі є законодавче закріплення і подальша реалізаціяможливості здійснювати ними деяки громадянських прав, наприклад, участь у виборах и т.п. Можливо доцільним буде у цьому напрямку здійснення і прграми участі засуджених у освітніх засадах та здійснення ними право на освіту, під час відбуття покарання.

У світлі підвищення ефективності прокурорського нагляду за додержанням прав та законних інтересів засуджених, становить науково-теоретичний та практичний інтерес питання про можливість реалізаціі особами, що відбувають покарання у вигляді позбавлення волі, право на відшкодування матеріальноі та моральноі шкоди, завданоі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльностю органів державноі влади, посадовими особами або службовами особами ( ст. 56 Конституціі Украіни)[46] .

Тому вбачається внести необхідні зміни до чинного законодавства щодо забезпечення економічних прав засуджених до позбавлення волі, азабезпечення прокурорського нагляду за іх втіленнім в сучасних економічних умовах стане дієвою гарантією додержання прав та законних інтересів цієі категоріі громадян Украіни.

На порозі третього тисячоліття наші співідчизники відбувають покарення майже в умовах середньовіччя. Зрозуміло, нині у нас немає відповідних матеріальних можливостей для полібшення становища засуджених і заарештованих[47] .Але ж забезпечити додержання встановлених законів іхніх прав та інтересів ми забов’язані. Тому прокурори усіх рівнів орієнтовані на послідовнепосилення нагляду за виконанням криминально-виконавчого законодавства.

Спеціальне законодавство про прокуратуру.

Верховна Рада Украінськоі РСР 24серпня 1991року проголосила створення незалежноі самостійноі украінськоі держави-Украіни. Розпочалася активна боротьба за створення правові бази незалежноі держави. Верховна Рада Украіни 5листопада 1991року прийняла Закон Украіни ,,Про прокуратуру”.Цим законом визначені сьогоднішні завдання,функцціі та повноваження органів прокуратури.

Закон Украіни ,,Про прокуратуру”розроблен відповідно до Деклараціі о державном суверенітетіУкраіни, чинной Констітуціі, і визначає місце прокуратури всистемі розподілу влади: законодавчоі, виконавчоі і судовоі. Зміст Закона Украіни ,,Про прокуратуру”свідчить про те, що законодатель розглядає прокуратуру як орган, діяльність якого спрямована на охрану Констітуціі Украіни та забезпечення верховенства закону у всіх галузях державного,економічного, громадського життя створеного в Украіні громадського суспільства, а також захист прав людини та громадян[48] .

Тепер за Законом Украіни ,, Про прокуратуру”, виходячи із встановленоі системи органів прокуратури, всю систему і Генеральну прокуратуру очолює Генеральний прокурор Украіни.

З 1991 року одним з пріоритетних напрямів прокурорськоі діяльності є конституційних прав і свобод громодян. Органи прокуратури безкоштовно і оперативніше, ніж нинішні суди, реагують на порушення чинного законодавства. Тому громодяни надають прокуратурі у захисті від сваволі.

Як відомо, згідно з новою Конституцією Украіни, яку ухвалили 28 червня 1996 року, органи прокуратури Украіни позбавлені функцій проведення попереднього слідства і здійснення загальногонагляду.

Перехідними положеннями іх залишено у продовж п’яти років до створення спеціальних державних органів, що будуть ці функціі виконувати.

Змістом загального нагляду складає нагляд за виконанням законів міністерствами, державними комітетами і відомствами, підприємствами, установами,організаціями, місцевими Радами народних депутатів іх виконавчими та распорядчими органами, громадськими організаціями і посадовими особами.

Сутність та призначення загального надзору складається у тому, щоб забезпечити нагляд прокуратури за точним виконанням законів у всіх сферах держави, атакож посадовимиособами та громадянами[49] .

Закон ,,Про прокуратуру” (ст.4) визначає, що діяльність органів прокуратури спрямована на всемірне утвердження, верховенства закону, зміцнення правопорядку і ставить своім завданням захист неправомірних посягань:

1. на закріплені Конституцієй Украіни незалежність республіки, суспільний та державний лад, політичну та економічну системи, права національних груп та територіальних утворень;

2. гарантовані Конституцієй, іншими законами Украіни і міжнародними правовими актами соціально-економічні, політичні, особисті права та свободу людини і громадянина;

3. основи демократичноголаду державноі влади, правовий статус місцевих Рад народних депутатів, органів теріторіального суспільного самоврядування.

До предмету загального нагляду включені законність актів, виданних органами державного управління, місцевими Радами народних депутатів і іх виконавчими та разпорядчими органами, громадськими організаціями і посадовими особами. Дочисла таких правових актів відносяться накази, рішення, ухвали, роспорядження, інструкціі та інші нормативні документи як загального, так і індивідуального характеру.

Наглядом за додержанням законів в галузі економічних міжнаціональних відносин, охорони навколишньоі середи, митні та зовнішноекономічноі діяльності складає значну частину роботи прокуратури.

Прокурори забов’язані послідовно і наполегливо використовувати передбачені законом засоби у справі укріплення законісті в економіки, в тому числі у раціональному використовуванне іі ресурсів, митне ; застосувати весь спектр правових та економичних санкцій у відношенні осіб та громадян, порушевших закон. При цьому прокурор повинен приймати заходи до виявлення і припинення порушень, незважаючи ні на які місцеві розрізнення і всуперечь яким би то нибуло місцевим та відомственим впливом.

Виконуючи загальний нагляд, прокурор користується широкими повноваженнями, які регламентовані ст. 20 Закона ,,Про прокуратуру.”При цьому необхідно виходи із того, що прокурору ненадано право відміняти чи зміняти рішення, які є незаконними або необгрунтованними. Його повноваження складаються у тому, що він забов’язаний своєчасно виявляти порушення закону та прийняти заходи до усунення виявленних порушень, причин та умов, які сприяли ім, а також притягти порушника закону до відповідальності[50] .

Загальний нагляд прокуратури протягом усього періоду його існування був предметом наукових досліджень та суперечок.

Потреба в нагляді за додержанням законів нині не тільки не зменилася, а все більш зростає. Ця функція прокуратури повинна залишатися до створення справді прав. держави з високю політичною культурою народу, надійною державчою владою, відповідними державними традиціями.

Безперечно, шо з завершенням широкомасовой приватизаціі, коли держава буде не в мозі разпоряджатися більшою частиною власності, обсяг загального нагляду зменьшиться. Однак за державою завжди залишатимуться правові методи впливу, як свідчить досвід розвинутих країн, буде створювати для власника розумні і приятні правила гри. А тому нагляд за іх точним та суворим додержанням повинен бути.

Окремі автори стверджують, що нині є багато державних органів, які в межах своєі компетенціі здійснюють контроль. Це так. Різного роду державних інспекцій багато і кожній з них все частіше надається ше й право здійснювати юрисдикційноі діяльності. Та саме зазначена обставина і вимогає збереження прокурорського нагляду.

Неможливо ставити в один ряд провірку виконання якогось конкретного закону, яку здійснює прокурор в порядку загального нагляду, та скажимо, перевірку додержання ,, свого ” законодавства рибооранного, лісовою чи землевпорядною службою.Тут схожість чисто зовнішня. Принципова ж відмінність полягає в тому, що прокурор, здійснюючи будь-яку перевірку виконання закону, завжди виступає від імені держави в цілому, а не як представник відомства. Він діє як слуга закону у широкому розумінні цього слова і якщо під час перевірки, наприклад, додержання конституційного права громадян на працю, зустрічається з фактом крадіжки чи хибарництва, зобов’язаний негайно реагувати на це. Щодо рибінспектоа чи землевпорядника, то на них такий забов’язон не покладено.

Це не є іх беспосередньою справою.

Хто буде здійснювати контроль оперативно, професійно, коли у прокурора права на загальний нагляд не буде? Щодо суду, то його можливості у цій сфері через завантаженість основною роботою обмежені. До того ж, як показує прокурорська практика, є безліч випадків елементарноі бездіяльності контролюючих органів, яку можна виявити лише при перевірці прокурором за його ініціативою виконання законів беспосередньо на місці. А такого права суди не мають.

Прокурорська система-це саморегулюючий організм, і вона з точки зору виконання своіх повноважень увійде у своі береги.

У суспільній свідомості переважає і змінюється думка, що така модель розвитку Украіни є найбільш прийнятою. Поєднання саморегулюючих процесів, характерних для ринкових відносин, з активним державним втручанням у соціально-економічну сферу обьєктивно породжує необхідність налагодження такого контролю з боку держави, який гарантував би ефективністцього втручення. Для чого ж руйнувати механізм, притуманні сильній державі, зокрема прокурорський нагляд у сфері державного управління?

Позбавити прокуратуру права здійснення прокурорського нагляду за різними формами державного контролю означало б позбавити іі найефективнішого напряму діяльності, дуже потрібного для становлення та нормального функціонування нашоі держави.

Слід помітити, що у Російській Федераціі, де Концепція судово-правой реформи (1991р.) не передбачала загального нагляду, у листопаді 1995р. була прийнята друга редакція Закона ,,Про прокуратуру “,яка не тільки зберегла цю функцію, но й поширила іі. Таким же шляхом пішов белоруський законодатель[51] .

До того ж не можна вважати, що обмеження в новій Конституціі наглядовоі ролі прокуратури є остаточним і беззаперечним. Погіршення стана законності в Украіні може змусити законодателя поновити іі попередній статус.

Згідно з п.4 ст.46 Закону Украіни ,,Пропрокуратуру”,а також з першим розділом Положення про атестацію прокурорського-слідчих працівників прокуратури Украіни, затврдженого Генральним прокурором 19 травня 1992р., прокурори та слідчи підлягають атестаціі один раз у п’ять років.

Це процедура сприяє оптимальній розстановці кадрів і є важливим засобом оцінки ділових якостей останніх, а також усунення недоліків в іх роботі. Завдання атестаціі прокурорсько-слідчих працівників досить об’ємні. Основними з них є такі :встановлення відповідності працівників займаній посаді; формування високопрофесійного кадрового складу; використання кожного працівника відповідно до рівня його діловоі кваліфікаціі; виявлення перспектив використання потенційних здібностей і можливостей працівників, стимулювання іх прагнення до підвищення свого професіоналізму; встановлення можливостей переміщенняпрокурорсько-слідчих кадрів ,,по вертикалі” та ,,по горізонталі”; визначення необхідності підвищення іх діловоі кваліфікаціі та професійноі майстерності; виховання та розвиток у працівників творчоі активності; почуття відповідальності за бездоганневиконання службових обов’язків ; запобіганнякорупціі в органах прокуратури; формуваннякадрового резерву та оптимальне забезпечення функціонального призначення цих органів[52] .

Можна виділити дві групи вимог до атестаціі прокурорсько-слідчих працівників а саме:1) вимоги до атестаціі як до процесу ретельноі перевірки роботи останніх, оцінки іх якостей, здібностей та досвіду; 2)вимоги до складення атестаційного документа.

Правозастосовчу діяльність у сфері екологіі здійснюють багато суб’єктів, у тому числі й правоохронні органи нашоі держави, до яких, належить прокурори. Відповідно до ст. 37 Закону Украіни 25 червня 1991р. ,,Про охорону навколишнього природного середовища” органи прокуратури, здійснюючи нагляд за додержанням законодавства в сфері екологіі, застосовують форми і методи, притаманні прокуратурі в цілому: внесення протестів, порушення кримінальних справ, інформування компетентних органів про екологічні правопорушення з боку посадових та інших осіб з метою притягнення іх у встановленому порядку до дисциплінарноі або адмінестративноі відповідальності, звернення до судів або до арбітражних судів з позовами про відшкодування шкоди, заподіянояноі економічними правопорушеннями. Однак у цій статті головна увага приділена правозастосовчій діяльності органів прокуратури, пов’язаній з цівільно-правовими відносинами[53] .

На відміну від контролю, нагляд означає перевірку, а також спостереження з метою перевірки[54] .Отже, він має більш вузьку сферу застосування, ніж контроль.У класичному вигляді, як самостійний вид контрольноі діяльності нагляд в Украіні представлено як прокурорський нагляд, що є ділльностю прокуратури до додержанню і правильному достосуванню на іі територіі законів.

Завдання прокуратури у сфері еклогіі випливають з іі головноі функціі-здійснення нагляду за точним й однаковим виконанням усіма чинних законів. У межах цих завдань екологічну функцію прокуратури можна охарактеризувати як діяльність по здійсненню наглядуза додержанням і виконанням законів і підзаконних актів у галузі охорони навколишнього природного серидовища, природокористування та забезпечення екологічноі безпеки.

Характерним є те, що прокуратура, сигналізуючи про порушення екологічного законодавства для вжиття відповідних заходів, надсилає матеріали на остаточне вирішення органами державного управління або судом.

Як свідчить досвіт, підхід до питання про відшкодування шкоди, заподіяноі навколишньому природнаму середовищу, має бути ретельним. Це пов’язано насамперед з тим, що приобчисленнізбитків, завданих екологічним об’єктом, органи прокуратури, які керуються при цьому встановленими компетентними органами таксаме, правилами, методикою тощо, що враховують чітко встановлювати ті випадки, коли необхідний висновок екологічноі експертизи, проведення якоі передбачено Законом Украіни від 9лютого 1995р. ,,Про екологічну експертизу”. Крім того, треба враовувати, що на відміну від еконмічноі шкоди, яку в принципі завжди можна відновити, екологічна шкода поділяється на відновну, невідновну, неповно або важковідновну. Сказане вище породжує труднощі при обчисленні збитків[55] .

Досвід переконливо доводить, що якщо за характером порушення екологічного законодавства немає потреби у порушенні кримінальноі справи, з’ясуванням обставин, які мають значення для справи, повинні займатися органи спеціальноі компетенціі. А прокуратура має подовати ім мітодичну допомогу у цьому питанні.

3) Роль та перспективи діяльностіпрокуратури у формуванні демакратичноі держави.

В Украіні здійснюються великомасштабні перетворення, спрямовані на зміцнення демократіі й створення правові держави. Проходить переоцінка цінностей в економічній, соціальній, управлінській, духовній та інших сферах життя суспільства. Однією з головних проблем громадського розвитку є зміцнення законності та правопорядку.

Це висуває на перший план завдання забезпечення законності, захиступрав і законих інтересів громадян, верховенство закону. Криміногенна ситуація в державі набирає загрозливого характеру і все далі погіршується. Зростає протидія силам правопорядку.

Майже повсюдно, особливо у великих центрах, збільшується кількість небезпечних злочинів, поєднаних з насильством, жорстокістю й цинізмом. Злочинність стає більш оргонізованою. Вона є одним з головних факторів, що негативно впливають на забезпечення правопорядку і внутрішньоі безпеки держави. Характерною ознакою суспільних відношен стала зневага до законів та іх ігнорування[56] .

Кримінальні структури проникли у сферу економіки, зовнішньоекономічну діяльність, кредитно-банківську систему. Рекет контролює діяльність суб’єктів бізнесу.

За такоі ситуаціі правоохороні, інші державні органи в окремих випадках проявляють терпимість до грубих порушень громадського порядку та інших фактів беззаконня. Все це загострює соціальну напругу, наносить моральну й матеріальну шкоду суспільству, спричиняє недовіру значноі частини населення чинності закону.

На стан законності та правопорядку негативно впливає також відсутність чіткого механізму виконання законів, що поряд з халатністю, безвідповідальністю та низкою дисципліною створює сприятливе середовище для пограбування держави, для корупціі, хабарництва, інших службових злочинів, формує негативну думку в суспільстві.

Елементи правовогонігилізму сприяли посбавленню виконавчоі влади та зниженню в окремих регіонах Украіни активності й результативності прокурорського нагляду за дотриманням законів.

З проголошенням Украіни суверенною державою об’єктивно виникла необхідність у реформуванні державного апарату, зокреиа прокуратури. Цей процес прискорився і набрав більш конкретних форм у зв’язку з вступом Украіни до Ради Європи і прийняттям Конституціі Укравни.

Але тут треба мати увагу, що реформа-це не революція. Реформа – відлатинськоі і означає перетворення,зміну, нововведення, що не знищує основ існуючоі структури. Конституція Украіни, хоч і внесла деякі суттєві зміни в організацію і діяльність прокуратури, але не зачепила основ прокуратури як самостійноі інструкціі з іі специфічними функціями та повноваженнями.

За Конституцією Украіни прокуратурі приділяється окремий розділ сьомий, а це означає, що прокуратура не входить у будь-яку гілку влади і становить систему державних органів, діяльність яких створює самостійну форму державних функцій. Тому будь-які реформування прокуратури насамперед не повинні суперечити конституційному статусу прокуратури[57] .

Конкретні напрями реформування прокуратури можуть бути різних рівнів. Найвищий рівень- міжнародно-правового значення, коли реформування організаціі і діяльності прокуратуринеобхідно провести з урахуванням рекомендацій Ради Європи і відповідних стандартів. Другий напрям реформування прокуратури пов’язаний суто з реалізацією вимог чинноі Конституціі Украіни і іі Перехідних положень. Третій напрям реформування прокуратури може бути в межах самоі системи прокуратури, що може бути здійснений Генеральним прокурором Украіни. Наприклад, Генеральний прокурор Украіни проводить суттєву реорганізацію структури самого апарату Генеральноі прокуратури України, системи органів прокуратури і всієі системи в цілому. Обгрунтованість проведення цих реформ доведе лише практика.

Організація і діяльність прокуратури Украіни відповідає усім демократичнимпринципам. Хоч з розпадом Радянського Союзу експерти Ради Європи, та й інші радикальні реформатори дуже прискіпливо шукали прокурорські інструменти, які сіперечили б демократичним принципам права, але, по суті іх так і не знайшли. Організація і діяльність прокуратури Украіни не суперечить таким фундаментальним демократичним принципам права; як: відповідність загальнолюдським цінностям і забезпечиннюзаконності; демократизму закону, на основі якого створена і функціонує прокуратура; гуманізм при застосуванні норм права; рівність усіх перед законом; відповідальність особи згідно з законом за наявності вини; відкритість діяльності прокуратури і іі доступність для простих людей; поєднання єдиноначальності і колегіальності в роботі-та інши демократичні засади організаціі і діяльності прокуратури. А якщо окремі працівники прокуратури й порушують іх, то це аж ніяк не означає, що вся прокурорська система є недемократичною.

Реформування прокуратури Украіни і наближення іі до високодемократичних державних зарубіжних інституцій має здійснюватися з урахуванням наших реалій. А способи, форми, методиреалізаціі Перехідних положень Конституціі мають бути закономірними і планомірними, а не мати випадковий, штучний характер. Перед тим як скасувати якусь структуру, яка діяла на користь людині і суспільству, потрібно створити нову більш ефективну.

На думку богатьох вченних, при реформуванні прокуратури, необхідно розробити і прийняти відповідну державну програму, щоб цей прцес не був пущений на самоплив і не мав схоластичного і випадкового характеру. При реформуванні прокуратури висловлюються думки проти того, щоб перевищувати роль прокурора в суді як державного обвинувача і сліпо переносити зарубіжні аналогіі на нашу дійсність. У даному випадку мається на увазі норму з проєкту КПК Украіни проте, що відмова обвинувача від обвинувачення тягне за собою закриття провадження у справі у випадках, коли проти цього не заперечуюють підсудний чи потерпілий.

За наявності корупціі, організованоі злочинності прийняття цієі норми означатиме кінець забезпеченню законності, захисту прав людини та інтересів держави у кримінальному судочинстві. Запропонована норма суперечить принципу публічності, оскільки в Украіні кримінальний процес не має позовного характеру, при якому долю справи вирішують сторони, а відмова прокурора від обвинувачення може бути помилковою, незаконною, мати суто суб’єктивну спрямованість і суперечити вимогам прокурора, який затвердив чи склав обвинувальний висновок з цієі справи.

Найбільш принциповами і значними в теоретичному та практичному плані є проблеми визначення з законі предмета, об’єкта, завдання з усіх функцій прокуратури. В основу предмета нагляду покладається стан додержання законів, прав і свобод громадян у суспільних відносинах, передбачених Конституцією Украіни. Завдання прокуратури поділяються на загальні і ті, що повинні виконуватися в окремих галузях прокурорського нагляду.

У будь-якому випадку органи прокуратури повинні залишатися самостійною, високопрофесійною, доступною для населення службою законності, важливим ланцюгом у багатоканальній системі забезпечення законності, зміцнення правопорядку і реального захисту конституційних прав та свобод громадян, а реформування прокуратури має бути виваженим, науково обгрунтованим, без ризикових експерементів на правах і свободах людей, без сліпого копіювання правових інститутів зарубіжних краін.

Становлення Украіни як самостійноі держави супроводжується складними і суперечливими проблемами, у тому числі загостренням успадкованих ,,хвороб” минулоі соціально-політичноі системи. Серед них, чи не найперше місце за своєю маштабністю і глибиною і глибиною проникнення в суспільний організм займає злочинність, насамперед організована, яку не без підстав характерізують як найвищу стадію криміналітету[58] .

Як відомо першв організовані злочинні угруповання створювалися в основному з метою рекету з числа деяких колишніх спортсменів. Згодом іх лідери користуючись економічною кризою та недосконалістю законодавства, перейшли з кримінально-бандитського напряму до бізнесу. Вони знов таки нечесним шляхом, примножують сьогодні своі капітали, відмиваючи ,,брудні” кошти, створюють розгалуджену мережу фірм та інтенсивного скуповують нерухомість. Для штучного підняття свого іміджу вдаються до благодійних акцій і через засоби мосовой інформаціі впливають на громадську думку. Деякі з ватажків ,,протягнули”своіх ставлеників або самі спромоглися стати депутатами Рад різних рівнів. Через підкуп, шантаж та погрози вони впливають на владні структури, лобують прийняття вигідних ім рішень. Тому не випадково міжнародною науково-практичною конференцією з питань бортьби з організованою злочинністю і нелегальним наркобізнесом рекомендовано виробити загальнодержавну стратегію і систему боротьби з організованою злочінністю в Украіні спрямувавши іх на вирішення невідкладних практичних завдань і відповідних проблем на перспективу[59] .

Соціально-економічні та політичні перетвори, які виникли в Украіні, вимогають теоретичного осмислення пов’язанних з цим проблем.

Це насамперед стосується питань реформування украінськоі економіки, перехіда іі від командно-адміністративних до риночних методів господарювання.

Необхідною умовою успішного завершення цих процесів є забеспечення режиму законності в краіні. В рішенні цієі задачі значна роль належить діяльності органів прокуратури, здійснюючих нагляд за дотримуванням та правильним застосуванням законів.

Розмовляючи про місце та призначення прокуратури у системі державних органів, слід підкреслити необхідність збереження наглядовоі функціі прокуратури, у тому числі, загального нагляду. Це можна пояснити пошрюванням порушинь законності, зокрема, з боку державних органів та посадових осіб; складностями пов’язанними з зверненням до судового захисту прав; непрофесіоналізму і низкою активністю контролюючих органів[60] .

Життя потребує кардинального наведення порядку у системі банківських та кредитно-фінансових відносин. Проведенні прокуратурою перевірки додержування банківського законодавства у ряді облостей Украіни виявили численні порушення при кредитуванні суб’єктів підприємства, халатного відношення посадових осіб банків до виконування службових обов’язкків.

У період перехіду до риночноі економики перед прокуратурою стоять задачі, пов’язанні з захистом прав та законних інтересів громадян, представляючих невід’ємну частину організаційно-правових гарантій прав та свобод людини.

Слід також підтримати позицію Генеральноі прокуратурипро необхідність повернення до нагляду за дотриманням законів у колективних сільхозпідприємствах ( КСП ) та організаціях споживчоі коопераціі з урахуванням соціальноі значимості іх діяльності.

Необхідно удосконалити практику прокурорського нагляду у сфері приватизаціі, тому що саме тут інтереси держави більш всього порушуються знижуванням оцінки об’єктів приватизаціі, недотриманням умов куплі-продажу невеликих державних підприємств.

Всебічний аналіз сформувавшогося у краіні стану законності і правопорядку свідчить про всезагальну безвідповідальність та розхлябанність, що обумовлено негативними процесами поітичного та економічного характеру[61] .

Поляризація суспільства торкнулась і кримінальних правовідносин. Злочинне середовище все більш чітко розподіляється-на ,,білокомірну”, яка ,, орудує ”у сфері економіки, кридитно-банківських та фінансових системах, зовнішних відносин. Ця ,,п’ята влада” все відчутніше впливає на суспільно-політичні процеси, заважає нормальному розвитку демократичних відносин, подальшому розвитку державності.

Необхідною умовою продовження ціх процесів є забеспечення режиму законності в краіні. У рішенні цієі задачі значна роль належить органам прокуратури, здійснюючим нагляд за дотриманням та правильним застосуванням законів, та органам відомчого ( підвідомчого) контролю у сфері господарювання та підприємства.

Зважаючи, що порушення прав та свобод громадян носить, можна сказати поголовний характер, органи прокуратури особливу увагу приділяють відновлюванню цих прав.

Погіршення стану законності в Украіні повинно примусити законодателя поновити іі попередний статус.

В час підготовки нового Закона ,,Про прокуратуру” слід розглянути такі пріорітетні напрямки:

-захист права властністі, насамперед державноі;

-усунути порушення державноі дисципліни (в податковій, фінансово-банківській, зовнішньоекономічній, антимоній сферах, ціноутворенні);

-дотримання законодавства про працю (забеспечення трудовоі дисципліни в державному секторі, розглядання колективних трудових конфліктів). Ці пріорітетні напрямки змогли б бути реалізовані у рамках представництвах прокуротурою у суді інтересів громадянина чи держави (п.2 ст.121Конституціі Украіни)[62] .

В полі зору пильноі прокурорської уваги знаходиться закони про зовнішньоекономічну діяльність. Не секрет, що в краіні поширені випадки, незаконного вивезення за кордон дефіцитних матеріалів та будівельноі сировини, незаконного сбереження та використування валютних коштів за міжами краіни та інші протизаконні діі.

В краіни числиться більш 40 різних контролюючих органів. Але багаточисленні подоткові адмініотраціі, цінові інструкціі, регіональні управління Національного банку і Фонду державного майна, Контрольно-ревізійноі служби та інши, покладений на них погляд за дотриманням закону, м’яко кажучі не відповідає Конституціі.

Тут доречно торкнутись питання про взаємовідносини прокуратури контролюючими органами, які покликані по закону надавати важку роль у борьбі з правопорушеннями. Цілковито очевидно, що критеріі відгороження функцій прокурорського нагляду від відомственного контролю, поступово за останній час у нас стали розмиті.

У наслідок більшість прокурорських функцій стали підмінятися контролюючими органами.

Головне ж містять в тому, що самі контролюючи органи довгий час залишались не в полі зору прокурорського нагляду, деякі із них, і, насамперед, податкові, санітарні, цінові, органи держспоживзахисту та інши, частіш за все ухиляються від покладених на них обов’язків у борьбі з окремими правопорушниками.

Органи прокуратури стали більш звертати увагу за датриманням заборони займатися підприємніцькою діяльністю робітникам органів державноі влади та управління, війсковослужбовцям та посадовим особам, які по вироку суду позбавленні таких прав, чи мають непогашену чи незняту судимість за корисні злочини.

Уявляється доцільним закріпити положення про те, що всі матеріали про кримінальні правопорушення виявлені державними органами повинні направлятися тільки у прокуратуру. Сьогодні такі вимоги містяться лише у відношенні контролюючих органів.

Слід не лише піднести активність прокурорів, а й усіх правоохоронних органів щодо організаціі прти діі злочинносиі та порушенням законністі. Маючи унікальний досвід практичного застосування законів, органи прокуратури повинні більш грунтовно та поглиблено аналізувати спільно з іншими фахівцями практику не лише з позиціі виявлених недоліків, а й встановлення причин, чому не працює той чи інший закон, чому немає тих результатів, які очикувалися і заради яких і приймаються відповідні закони.

Прокуратура-це орган нагляду за додержанням законів у боротьбі зі злочинністю, яку повинні вести професіонали міліціі, служби безпеки, Державного митнього комітету і охорони кордону, органів податковоі та контрольно-ревізійноі служб тощо, що прямо приписується ім законом.

Ще одним недоліком чинного законодавства про прокурорський нагляд є відсутність в законі інституту чітких підстав прокурорсько- наглядськоі діяльності. Прокурорський нагляд- різновид прокурорськоі діяльності, тому він потребує точного визначення свого вихідного моменту, юридичного факту, який породжує обов’язок прокурора вживати необхідні заходи[63] .

Нині обгрунтовується доцільність створення в системі органів прокуратури нових підсистем, зокрема організаціі спеціалізованих природоохранних прокуратур та прийняття положень про них. В Украіні вже створено кілько десятків природоохоронних прокуратур на правах міжрайонних, а у найбільш несприятливих з екологічноі точки зору регіонах – на правах областних прокуратур. У деяких прокуратурах утворені підрозділи по нагляду за виконанням природоохоронного законодавства або ці функціі покладено на конкретних осіб.

Практика створення природоохоронних прокуратур заслуговує на увагу, оскільки іх працівники найбільш кваліфіковано здійснюють нагляд за додержанням екологічного законодавства, яке є багатогранним. Однак при цьому виникає потреба у чіткому розмежуванні загальноі і спеціальноі компетенціі цих прокуратур. Доцільно розробити Положення про природоохоронну прокуротуру, яке має бути затверджене наказом Генерального прокурора Украіни.

Це сприяло б усунню дублювання під час здійснення цими прокурорами іх правомочності, більш оперативному виявленню порушень у різних сферах суспільних відносин.

Отже потрібний чи не потрібний буде прокурорський нагляд у правовій державі – покаже життя. Поки ж очевидно, що будівництво правововоі держави – це досить тривалий процес. Правова держава характеризується тим, що в ній править Закон.

**********************************************************

Висновки

1.Контрольно-наглядові органи державної влади у Конституції України, законах України та у більшості науково-правової літератури не розглядається як система органів, що утворюють самостійну гілку державної влади

2. Особливості формування і функціонування цих державних органів не дозволяють їх віднести повною мірою до будь-якої з конституційно визначених гілок державної влади.

До контрольно-наглядових органів влади України можна віднести:

Конституційний Суд України

Прокуратуру України

Державні інспекції (податкова, пожежна, екологічна і т.ін.)

3.Крім цього, контрольно-наглядові функції властиві таким державним органам як Антимонопольний комітет України, Національний Рада по телебаченню і радіомовленню і деякі інші органи державної влади.

4.Значимість даних органів надзвичайно велика. Вони сприяють процесу формування і функціонування системи “стримувачів і противаг”, як елемента принципу “розподілу влад”. У такий спосіб ця структура державних органів сприяє усуненню узурпації влади.

5. Визначення контрольно-наглядових функцій держави не тільки як самостійної гілки влади, але і встановлення місця і ролі цієї гілки влади в структурі функціонування законодавчої, виконавчої і судової влади.

6.Характерною рисою даних понять є подібність змісту цих визначень. Так, поняття “нагляд” визначається як спостереження або спостереження з метою перевірки , а поняття “контроль” - як перевірка , спостереження з метою перевірки .

7.Що стосується сфер суспільних відносин стосовно котрих контроль і нагляд не повинні бути застосовані і не застосовується як форма примусового впливу, то серед них можна виділити такі: особисте життя людини; мирна діяльність партій, і інших об'єднань громадян; мирні збори громадян; відношення з приводу листування, телефонних розмов, телеграфної або іншої кореспонденції; свободи пересування людини.

8. Конституційний Суд є контролюючим органом влади, але не наглядовим так, як у його функції входить рішення питань про відповідність Конституції України законів і інших нормативних актів держави, що розглядаються тільки по зверненнях суб’єктів означених Конституцією України.

9.За Конституцією України прокуратурі приділяється окремий розділ сьомий, а це означає, що прокуратура не входить у будь-яку гілку влади і становить систему державних органів, діяльність яких створює самостійну форму державних функцій.

10. Найбільш ефективним було б об’єднання усіх контрольно-наглядових органів влади в єдину структуру. Така гілка влади має бути незалежною від інших гілок влади, а якщо і залежною, то лише у питанні формування цієї структури.

11. Необхідним вбачається внести нові зміни до чинного законодавства щодо забезпечення економічних прав засуджених до позбавлення волі, а забізпечення прокурорського нпгляду за іх втіленням в сучасних економічних умовах стане дієвою гарантією додержання прав та законних інтересів цієі категоріі громадян Украіни.

12. Важливим досягненням в питанні скорочення обмежань, щодо засуджених до позбавлення волі є законодавче закріплення і подальше реалізація можливості здійснювати ними деяких громадянських прав, наприклад, участь у виборах.

13. Розмовляючи про місце та призначення прокуратури у системі державних органів, слід підкреслити необхідність збереження наглядовоі функціі прокуратури, у тому числі, загального нагляду.

14. В краіні числяться більше 40 різних контролюючих органів. Але багаточисленні податкові адміністраціі, цінові інспекціі, регіональні управління Національного банку і Фонду державного майна, Контрольно-ревізійноі сліжби та інші, покладенний на них нагляд за дотриманням закону, м’яко кажучи невідповідає Конституціі.

Навряд чи можна досягти цього,відмовившись від прокурорського нагляду, мета якого – забезпечення верховенства Закону, зміцнення законності, захист прав і свобод громадян1 .

1.Котелець А. Особливості правозастосовчоі діяльності органів прокуратури у сфері екологіі.//Право Украіни.-1998.-С.67.


Список

використаних першоджерел та літератури

І

Документальні та оповідальні джерела

Виступ Президента України Л.Кучми на розширеній колегії Генеральної прокуратури України 9 липня 1996 року “Роль і завдання органів прокуратури в реалізації положень нової Конституції України”. // Урядовий кур'єр.- 1996.- №129.- 130.- 13 липня.

Закон України «Про Антимонопольний комітет України». // Відомості Верховної Ради України.- 1993.- №50.- С.472

Закон України «Про державну контрольно-ревізійну службу в Україні». // Відомості Верховної Ради України.- 1993.- №13.- С.111.

Закон України «Про державну податкову службу». // Відомості Верховної Ради України.- 1994.- №5- С.84.

Закони України.- К,1996.- Т.1-3.

Конституція України. // Відомості Верховної Ради України.- 1996.- №30.- С.141.

Концепція (основи державної політики) національної безпеки України. Схвалена постановою Верховної Ради України від 16 січня 1997р. // Відомості Верховної Ради України.- К,1997.- №10.- С.85.

Стратегія і досвід боротьби з організованою злочинністю і нелегальним наркобізнесом. // Матеріали міжнародної наукової конференції.- К,1995.- С.43-47.

ІІ

Література

Абрамов Н. О прокуратуре : общий надзор и предъявление исков в судах.// Предпринимательство, хозяйство и право.- 1998.- №4.- С.3-5.

Вернидубов І. Підтримання прокуратурою державного обвинувачення в суді і здійснення правосуддя за Конституцією України. // Право України.- 1998.

Вернидубов І. Функції прокуратури на перехідний період. //Право України.- 1998.- №2.- С.7.

Грошевой Ю.М. Прокурорский надзор в Украине. Учеб.пособие.- К., 1993.- С.96.

Давиденко Л. Функції прокуратури України згідно з новою Конституцією України: пропозиції до законодавства. // Право України.- 1997.- №6.- С.43-46.

Жогин Н.В., Фактулин Ф.Н. Предварительное следствие в советском уголовном процессе. М.,- 1965.- С.30-77.

Копейчиков В.В. Загальна теорія держави і права. К.:Юрінком,- 1997.- С.482.

Корж В. Актуальні питання подальшого реформування органів прокуратури. // Право України.- 1998.- №5.- С.37-38.

Корж В. Незалежність прокурора: деякі проблеми законодавства та практики. // Право України.- 1998.- №11.- С.74.

Корж В. Проблеми вдосконалення повноважень прокурора, судді у кримінальному судочинстві. // Право України.- 1997.- №10.- С.93-95.

Корнієнко М. Стан та деякі проблеми боротьби з організованою злочинністю в столиці України. // Право України.- 1998.- №11.- С.17-18.

Котелевець А. Особливості правозастосовчої діяльності органів прокуратури у сфері екології. // Право України.- 1998.- №11.- С.65-67.

Красноокий О. Ще раз про співвідношення державного контролю і прокурорського нагляду. // Право України.- 1998.- №3.- С.88-89.

Кривенко Л. Тріада влади. Перша серед рівних. // Віче.- 1994.- №7.- С.32.

Курило М. Вдосконалити прокурорський нагляд за додержанням прав та законних інтересів засуджених до позбавлення волі. // Право України.- 1998.- №11.- С.59-60.

Курило М. Прокурорський нагляд за додержанням економічних прав засудженних до позбавлення волі. // Право України.- 1997.- №7.- С.10-11.

Кулаков В. Проблеми вдосконалення організаційних структур апарату обласної прокуратури, що здійснюють нагляд за досудовим слідством, дізнанням та ОРД. // Вісник Академії Правових наук.- 1998.- №1.- С.126.

Лошовский В.Д. Прокурорско-надзорные правоотношения. Ростов-на-Дону. 1987.- С.120.

Медведчук В. Державна влада в Україні: сучасний стан та перспективи розвитку. // Право України.- 1998.- №4.- С.5-9

Мінюков П., Мінюков А. Співвідношення прокурорського нагляду і відомчого контролю при розслідуванні кримінальних справ слідчими. // Право України.- 1999.- №1.- С.111-115.

Михайлов А.И. Прокурорский надзор на стадии предварительного следствия. // Вопросы совершенствования предварительного следствия.- М.- 1983.- С.113.

Основы государства и права. /Под ред. П.И.Орлова. Харьков.: Основа.- 1997. –С.248.

Руденко М. Методика здійснення прокурорського нагляду за додержанням законів у сфері повадження з відіодами. // Право України.- 1999.- №1.- С.54-57.

Руденко Н. Становление прокуратуры в Украине. Аспекты прошлого и настоящего. // Віче.- 1998.- №4.- С.56-61.

Руденко М., Глаговський В. Представництво прокуратурою інтересів громадянина або держави в суді. // Право України.- 1997.- №11.- С.59-63.

Савицкий В.М. Прокурорский надзор за дознанием и предварительным следствием. М., 1959.- С.180.

Середа Г. Прокурорский надзор и ведомственный контроль в сфере хозяйствования и предпринимательства; законность и обоснованность заявлений и сообщений о преступлениях. // Підприємство, господарювання та право.- 1998.- №3.- С.11-14.

Суботін С., Черв’якова О. Представницька функція прокурора. // Право України.- 1997.- №11.- С.63-64.

Сухонос В. Проблеми атестації прокурорських працівників. // Право України.- 1998.- №1.- С.62-63.

Трубин Н.С. Прокурорский надзор за соблюдением законов органами дознания. М.,- 1982.- С.129.

Фурса С. Теоритичні аспекти правового та процесуального становища прокурора в цивільному судочинстві. // Право України.- 1998.- №2.- С.67.

Черв’якова О. Прокурорський нагляд за додержанням законодавства про звернення громадян в органах місцевого самоврядування. // Право України.- 1999.- №1.- С.50-54.

Цвік М. Взаємодія законодавчої і виконавчої гілок влади та референдуму в системі народовладдя. // Вісник Академії Правових наук України.- 1995.- №3.- С.27-35.

Шаповал В. Росподіл влади: міфи і реальність. // Урядовий кур’єр.- 1996.- 16 травня.

Шумський П.В. Прокуратура України. К.: Вентурі.- 1997.- С.334.

Шумський П.В. Прокуратура. Гарантія свободи – гарантія проти сваволі. // Віче.- 1997.- №2.- С.48.

Шумський П.В. Прокуратура – її місце та роль в державі. // Право України.- 1997.- №8.- С.40-43.

Ясинский Г. Прокурорский надзор в сфере экономики. // Юридический вестник.- 1997.- №3.- С.81.

ІІІ

Енциклопедичні видання та довідники

Ожогов С.И. Словарь русского языка. М.: Русский язык. 1986.- С.386.

Словарь Русского языка. Академия Наук СССР Институт Русского языка. М.:Русский язык. 1986. Т.2.

Юридичний енциклопедичний словник.- М.,1987.- С.365.


[1] Копейчиков В.В. Загальна теорія права та держави. К.: Юрінком, 1997. С. 3-4

[2] Ст. 6 Конституції України.

[3] Медведчук В. Державна влада в Україні: сучасний стан та перспиктиви розвитку. //Право України, 1998, № 4. С. 5-6.

[4] В.Медведчук, Державна влада в Україні: сучасний стан та перспиктиви розвитку. Право України, 1998, 4, ст.5-9.

[5] Шумський П.В.Прокуратура України. Київ, «Вентурі», 1998, стр.21

[6] В.В.Колейчиков Киев Юрінком 1997, с 91-92

[7] Копейчиков В.В. Загальна теория гос-ва и права. К.: Юринком, 1997. С.90.

[8] Шумський П.В.Прокуратура України, Київ, «Вентурі», 1998, с.9-10.

[9] Цвік М.В. Взаємодія законодавчої і виконавчої гілок влади та референдуму в системі народовладдя. //Вісник Академії Правових наук України, 1995, № 3. С 27-35

[10] Кривенко Л. Тріада влади. Перша серед рівних. К.: Віче, 1994, № 7. С. 17-32.

[11] Тут треба ураховувати, що контрольно-наглядові функції в Україні притаманні фактично усім трьом гілкам влади і саме від того така влада не оговорюється у Конституції України, як самостійна контрольно-наглядова гілка влади(від автора).

[12] Ожегов С.И. Словарь Русского языка. М.: Русский язык. 1986. С. 344.

[13] Словарь Русского языка. Академии Наук СССР Институт Русского языка. М.: Русский язык. 1986. Т. 2. С. 94.

[14] Див. Ст. 150 Конституції України.

[15] Найменування принципу береться у лапки від того, що на справді поділяється не влада, а функції влади.

[16] Медведчук В. Державна влада в Україні: сучасний стан та перспективи розвитку. //Право України, 1998, № 4. С. 5-9.

[17] Основы государства и права. /Под. ред. П.И. Орлова. Харьков: Основа 1997. С. 54.

[18] Ст. 150 Конституції України.

[19] Ст. 148 Конституції України

[20] Ст.121 Конституції України.

[21] Руденко М., Глоговський В. Представництво прокуратурою інтересів громадянина або держави в суді. //Право України, 1997, N11. С.63.

[22] Закон України “Про державну податкову службу” //Відомості Верховної Ради України, 1994, №5, ст. 84.

[23] Ст. 2 Закону України «Про державну контрольно-ревізійну службу в Україні» //Відомості Верховної Ради України. 1993, № 13, ст. 111.

[24] Ст. 150 Конституції України.

[25] Михайленко О. Проблеми реформування прокуратури України. //Право України, 1998. № 1. С. 78..

[26] Стефанюк В. Напрями реалізації Конституції судами. //Право України, 1997. № С. 50-52.

[27] Давиденко Л. Функції прокуратури України згідно з повною Конституцією України. // Право України 1997, N4 , С.43.

[28] С.Субботін, О.Черв якова. Представницька функція прокурора. // Право України 1997р. № 11 стр. 63-64

[29] Концепція (основи державної політики) національної безпеки України. Схвалена постановою Верховної Ради України від 16 січня 1997р. // Відомості Верховної Ради України.-1997, N 10. Ст. 85.

[30] .Руденко М, Глоговський В. Представництво прокуратурою інтересів громадянина або держави в суді // Право України.1997, N 11, С. 59 – 63.

[31] Суботін С., Черв якова О. Представницька функція прокурора. ПравоУкраїни, 1997, N 11. С. 63-65.

[32] Руденко М., Глоговський В. Представництво прокуратурою інтересів громадянина або держави в суді //ПравоУкраїни, 1997, N 11. С. 63.

[33] Жогин Н.В., Фаткулин Ф.Н. Предварительное следствие в советском уголовном процессе. – М., 1965 – С. 30-47.

[34] Савицкий В.М. Прокурорский надзор за дознанием и предварительным следствием. – М., 1959 – С. 8-22.

[35] Трубин Н.С. Прокурорский надзор за исполнением законов органами дознания.- М., 1982. – С. 22.

[36] Михайлов А.И. Прокурорский надзор на стадии предварительного следствия. Вопросы совершенствования предварительного следствия. – М., 1983. – С. 113.

[37] Кулаков В. Особливості прокурорського нагляду за додержанням законів органами, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність. //Право України, 1997. № 6. С. 10-11.

[38] Давиденко Л. Функції прокуратури України згідно з новою Конституцією України. //Право України, 1997. № 6. С. 45.

[39] Шумський П. В. Прокуратура України. К.: Вентурі, 1998. С. 294.

[40] Ч.3 Ст. 152 Конституції України

[41] Ст. 4 Закону України «Про державну контрольно-ревізійну службу в Україні» //Відомості Верховної Ради України. 1993, № 13, ст. 111.

[42] Ст. 2 Закону України «Про Антимонопольний комітет України» //Відомості Верховної Ради України 1993, № 50, ст. 472.

[43] Шумський П. В. Прокуратура Украіни – “Вентурі”.-1998.-С. 298-299.

[44] Курило М. Вдосканалити прокурорський нагляд за додержанням прав та законних інтересів засуджених до позбавлення волі. // ПравоУкраіни.-1998.-№11.-С.59-60.

[45] Курило М. Прокурорський нагляд за додержанням економічних прав засуджених до позбавлення волі // Право Украіни.-1998.-№12-С.70.

[46] Вернидубав І. Функціі прокуратури на перехідний період. // ПравоУкраіни.-1998-№2.С.9.

[47] Курило М. Прокурорський нагляд за додержанням економічних прав засуджених до позбавлення волі // Право Украіни.-1998.-№12.-С.71-72.

[48] Прокурорський нагляд в Украіні : Навч.посібник / Керівник кол авторів Грошевой Ю.М.К.,ІСДО.-1993.-С.3.

[49] Грошевой Ю.М. Прокурорський нагляд в Украіні. Уч. Посібник.-К.-1993.-С.26-28.

[50] Грошевой Ю.М. Прокурорський нагляд в Украіні. Уч. посібник.К.-1993.-С.26-28.

[51] Ясинський Г.Прокурорський нагляд у ефері економіки.//Юридичний вістник.-1997.-№3.-С.81

[52] Сухонос.В. Проблеми атестаціі прокурорських працівників. // Право Украіни.-1998,-№1-С.62-63.

[53] Відомості Верховноі Ради Украіни.К.-1991.-№41.-ст.546.

[54] Грошевой Ю.Прокурорський нагляд в Украіні.Уч.посібник-К.,-1993.-С.5.

[55] Котелевець А. Особливості правозастосовчоі діяльності органів прокуратури у сфері екологіі.//Право Украіни.-1998.-№11.-С.65-67.

[56] Шумський П.В. Прокуратура Ураіни.-К., “Вентурі”.-1998.-С.6-7.

[57] Михайленко О. Проблеми реформування прокуратури України.// Право України.-1998.-№1-С.78-79.

[58] Стратегія і досвід бортьби з організованою злочинністю і нелегальним наркобізнесом//Матеріали міжнародноі науковоі конференціі.-К.,-1995.- С.43-47.

[59] Корнієнко М.Стан та деякі проблеми боротьби з організованою злочинністю в столиці Украіни.// Право Украіни.-1998.-№11.-С.17-18.

[60] Ясинський Г. Прокурорський нагляд в сфері економіки.//Юридичний вісник.-1997.-.№3.-С.78-81.

[61] Голос Украіни.-1996.-13 листопада.

[62] Середа Г.Прокурорський нагляд і відомственний контроль у сфері господарювання та підприємства, законність і обгрунтованність заяв і повідомлень про злочин.//Підприємство, господарювання та право.-1998.-№3.-С.11-14

[63] Лошовський В.Д. Прокурорсько-наглядові правовідносиниб-Ростов-на-Дону.-1987.-С.12

ОТКРЫТЬ САМ ДОКУМЕНТ В НОВОМ ОКНЕ

ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ [можно без регистрации]

Ваше имя:

Комментарий