Серед головніших слід назвати посилення взаємозалежності економік різноманітних країн, зростання цілісності і єдності світового господарства, в основі яких – дедалі більша відкритість національних ринків, поглиблення міжнародного поділу і кооперації праці. Окремі нації й держави поступово передають свої функції суб’єктів міжнародних відносин і міжнародного права наднаціональним органам.
За рахунок упровадження новітніх технологій, систем електронного зв’язку, і насамперед Інтернету, зростають світові комунікаційні мережі, що виводить багато з них зі них зі сфери державного контролю. Завдяки науково – технічним досягненням скорочуються витрати на здійснення міждержавних і між фірмових господарських контактів.
Трансформація економічної системи України відповідно до соціально – економічних і науково – технологічних параметрів ХХІ століття має, на мій погляд, ґрунтуватися на:
- загально цивілізаційних умовах і чинниках, що формують систему
координат сучасного світового ринкового господарства;
- національних пріоритетах і особливостях, що мають глибокі,
невичерпні історико – генетичні й ментально – етичні джерела;
- реальному стані економіки і суспільства України, що є головним
вихідним матеріалом, першоосновою, фундаментом, на якому будується нова політико – економічна система.
Саме взаємодія цих трьох складових убезпечить Україну від різких
коливань і відхилень, сприятиме пом’якшенню ударів перехідного періоду, гармонізації нашого приєднання до загально цивілізаційних процесів і структур.
В Україні є достатні стартові умови для того, щоб поступово інтегруватися в загально цивілізаційні процеси.
По – перше, вона має потужний науково - технічний, інтелектуальний потенціал, висококваліфіковану робочу силу, що є визначальним у системі сучасного виробництва.
По – друге, адміністративно – командні механізми значною мірою підірвані, що створює можливість остаточного й швидкого демонтажу тоталітарної системи і побудови сучасних економічних форм та управлінських механізмів, не обтяжених минулим.
По – третє, маємо величезні невикористані запаси емоційної, психологічної енергії, що вивільнилася внаслідок розбудови власної незалежної самостійної держави – віковічної мрії багатьох поколінь нашого народу. Потужний вибух цієї енергії, критична маса якої нагромаджувалася сторіччями, спрямований на політичне, економічне, духовне відродження нації і є величезним додатковим чинником прискореного доручення України до загально цивілізаційних процесів і структур.
Національні джерела економічного розвитку ґрунтуються насамперед на історично – генетичному, ментально – етнічному потенціалі України, квантитативне явлення про який дає майже п’ятдесятимільйонна держава, що розташувалася в надзвичайно вигідному місці геополітичного простору. Якісний бік нашого духовного потенціалу складає ментальність народу: працьовитість, хазяйновитість, відкритість, взаємо підтримка, мудрість, дотепність, кмітливість, ґрунтовність. Якщо до цього додати практично – загальну освіченість народу, є всі підстави стверджувати, що в даному відношенні Україна має безперечні передумови для того, щоб опанувати досягнення цивілізації і зайняти вже на початку нового століття власну нішу в міжнародному поділі праці.
Сутність цього твердження випливає с того, що економіка ІІІ тисячоліття – це економіка “розуму”, економіка “думки”, що базується передусім на якості людського капіталу, котрий в Україні за багатьма параметрами не поступається аналогічним показникам розвинутих держав.
Варто назвати ще і такі складові українського економічного генофонду, як тривалий період існування приватної власності на землю, досвід ринкового господарювання у складі інших держав, широкий розвиток кооперативних економічних форм, кредитних спілок.
Економічна модель України формується на основі загально цивілізаційних детермінант, генетично – історичних джерел та внутрішніх онтологічних економічних чинників.
Головним напрямом реалізації такої моделі в умовах глобалізації є широкомасштабна, всеохопна модернізація економіки, всіх сфер суспільного життя. Україна не здійснила цей процес повною мірою на попередніх етапах, тому що частини її території тривалий час перебували у складі інших держав.
Серед численних дефініцій модернізації найзагальніше визначає її як комплекс економічних, політичних та культурних реформ, синхронна реалізація яких передбачає “осучаснення” суспільства. У вузькому розумінні цей процес зводиться до нагромадження капіталу (мобілізації ресурсів), розвитку виробництва та підвищення продуктивності праці.
Особливості сучасного етапу модернізації пов’язані з необхідністю, по – перше, забезпечити розвиток не самих по собі виробничих потужностей, а започаткувати технологічні перетворення сучасного рівня і масштабів.
По – друге, органічно включити економіку України у світогосподарські, глобальні процеси з метою повнішого використання зовнішніх ресурсів розвитку та розширення ринків збуту продукції власного виробництва.
По – третє, модернізація вимагає не стільки зростання випуску окремих товарів, скільки формування внутрішніх інституційних та економічних структур і механізмів для впровадження гнучких технологій,1 на сонові інформаційних і комп’ютерних систем.
Таким чином, економічна модернізація на зламі тисячоліть охоплює глобалізацію національних економік, трансформацію доекономічних суспільств в економічні суспільства, а також створення передумов для переходу останніх до пост економічної, постмодерної стадії розвитку.
Зупинимося докладніше на економічній модернізації в Україні, що полягає в докладному оновленні на сучасній основі матеріально –речових і організаційно – економічних структур, усієї системи суспільного виробництва. Вона передбачає повний демонтаж застарілих соціально економічних відносин, що обґрунтувалися на монопольному, безроздільному пануванні державної форми власності на умови і засоби виробництва.
3.1 Основні функції державного регулювання
Ефективність і раціональність функціонування національних економічних
систем визначальною мірою залежать від поділу функцій між суб’єктами господарської системи. Головна функція централізованого регулювання полягає в управлінні економічним розвитком країни в цілому, розвитком її продуктивних сил і науково – технічного прогресу. Вона реалізується через рад конкретних функцій, частина з яких може бути визначена як мікроекономічні, а саме: раціоналізація економічної суспільства і управління нею, фінансування і організація науково - дослідних і дослідно – конструкторських робіт, стимулювання розвитку нових галузей та тих, що вимагають особливо великих первинних вкладень і не гарантують найближчим часом значних прибутків, допомога проектам високого ризику.
Не менш важливим є функції перерозподілу національного доходу між сферами суспільного життя і галузями економіки, а також створення та розвитку соціально – економічної інфраструктури.
Функція перерозподілу національного доходу через одержавлення фінансів забезпечує процес відтворення в сучасних умовах. Він здійснюється завдяки цілеспрямованій податково – бюджетній політиці держави, за допомогою якої держава акумулює величезні кошти, що створюють можливість державного впливу на економіку.
Функція створення та розвитку соціально-економічної інфраструктуриполягає у забезпеченні життєдіяльності галузей, які створюють загальні умови для функціонування економіки (енергетика, транспорт, зв'язок), сприяють відтворенню робочої сили (охорона здоров'я, освіта, житлове будівництво). В них централізоване регулювання практично не конкурує з ринковим, а навпаки, підвищує ефективність останнього на макрорівні.
Важливу роль у процесі наближення до економічної рівноваги в системі ринкового господарства відіграє державний сектор. Завдяки йому держава бере безпосередню участь в економічних процесах як прямий суб'єкт виробничих відносин. Вона виконує також функцію регулювання зовнішньоекономічної діяльності всіх об'єктів господарювання та охорони навколишнього середовища.
Оскільки централізоване регулювання не є директивним для всіх секторів економіки, то необхідною умовою його ефективності є законодавче закріплення універсальних параметрів державної економічної політики, на які орієнтуються в своїй господарській діяльності всі економічні одиниці. Законодавчо закріплюються передусім такі показники: обсяг і структура кредитно-грошового забезпечення економіки; норми оподаткування доходів або вартості реалізованої продукції; обсяг і структура державних бюджетних витрат.
Виконуючи функції централізованого регулювання, держава надає своїм заходам загального характеру. Всі вони однаковою мірою стосуються кожного з об'єктів впливу, оскільки спрямовані чи на стимулювання господарської діяльності, чи на її гальмування. Відсутність селективного підходу надає державному регулюванню стабільності й сприяє підвищенню ступеня узгодженості дій на мікро- та макрорівнях. Вплив держави на мікрорівні відбувається як безпосереднім, прямим втручанням в діяльність господарських об'єктів, так і через опосередковане регулювання.
У першому випадку йдеться про так звану природну монополію, яка властива тим галузям економіки, де технологічні та економічні умови виключають можливість існування конкурентних ринків, уряд утворив державні комісії для регулювання цін, встановив стандарти на послуги, що надаються". До цієї природної монополії належать транспорт, зв'язок, енергопостачання тощо. Для них державна економічна політика є переважно директивою, тому тут можна говорити про планомірну організацію продуктивних сил і виробничих відносин усередині цих галузей. Така планомірність необхідна дляпідтримання процесу відтворення у загальнонаціональному масштабі та забезпечення самозростання вартості кожного з функціонуючих приватних капіталів.