Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку намагається створити нормативно-правову базу діяльності правових учасників ринку цінних паперів, яка б забезпечила їхнє функціонування за правилами, сприйнятливими як самим суб’єктам фондового ринку, так і тим, кому вони надають відповідні послуги, з врахуванням захисту прав інвесторів, а також належний рівень відповідальності за порушення чинного законодавства України.
Торгівля цінними паперами в Україні, як і в інших країнах світу, здійснюється на біржовому (Донецька фондова біржа, Київська міжнародна фондова біржа, Українська міжбанківська валютна біржа, Кримська фондова біржа, Українська фондова біржа) та позабіржову (ПФТС, «телефонний ринок», міжбанківські операції з цінними паперами) фондових ринках, де відповідно до чинного законодавства обертаються пайові, боргові та похідні цінні папери.
Торгівля цінними паперами (зокрема акціями) незначних обсягів здійснюється на фондових біржах. Це пояснюється пропозиціями на фондових торгах акцій неліквідних підприємств, незадовільним станом самих цінних паперів, що виставляються на продаж, небажанням чи неспроможністю багатьох українських компаній дотримуватись правил відкритого звітування, необхідного для роботи на біржі тощо.
Широкого розвитку набув ринок державних боргових зобов’язань, що скорочує інвестиції у національне виробництво, і, відповідно, стримує розвиток вторинного ринку корпоративних цінних паперів. Вторинний ринок не функціонує через відсутність законодавчої бази щодо його розвитку.
У законодавчому порядку на українському фондовому ринку необхідно визначитись з моделлю корпоративної власності: англо-американська або континентальна західноєвропейська. На сьогоднішній день в Україні функціонує західноєвропейська модель, при якій перехід компаній із рук в руки здійснюється за бажанням власників, а біржовий оборот невеликий. Але ця модель склалася стихійно, і бажано було б закріпити її (або скасувати) в певних нормативних актах:
дати опис та узаконити види угод із цінними паперами;
правила укладання угод і розрахунків за ними;
увести довгострокове перспективне планування розвитку цінних паперів на мікро - і макрорівнях;
відповідальність сторін в угоді;
зацікавити населення брати участь у діяльності фондового ринку на правах дрібного інвестора;
роль посередників і торговців цінними паперами у проведенні угод;
вдосконалити інформаційну підтримку ринку;
запровадити видання біржами бюлетенів про свою діяльність.
Економічна система сучасної України знаходиться в умовах неорганізованих взаємодій з точки зору єдиного народногосподарського комплексу, а також із зовнішнім економічним світом. Про це свідчать ненаповненість системи фінансовими та інформаційними ресурсами, що призводить до подальшого зростання її невпорядкованості.
Протягом останніх двох років боргова політика уряду була спрямована на активізацію операцій із розміщення євробондів на зовнішньому та скорочення обсягів запозичень на внутрішньому ринках. За даними Державного казначейства України, у 2003 році обсяг урядових зовнішніх запозичень на ринку єврооблігацій перевищував внутрішні на 4,6 млрд. грн. У планах фінансування державного бюджету на 2004 рік зовнішні запозичення перевищували внутрішні майже на 2 млрд. грн. Випуск (на суму близько 1,9 млрд. грн.) облігацій для відшкодування податку на додану вартість (зауважимо, що на сьогодні він урядом уже здійснений) дещо пожвавив торги на фондовому ринку України. [7, с.4]
Переорієнтація уряду на відносно дешеві зовнішні джерела фінансування дефіциту бюджету, з одного боку, дає короткострокові переваги, пов’язані з можливим зменшенням витрат на обслуговування державного боргу, а з другого, стримує розвиток національного фондового ринку та зменшує можливості використання Національним банком України державних цінних паперів як інструменту рефінансування комерційних банків.
У сучасній світовій фінансовій системі фондовий ринок відіграє значну роль, оскільки він є одночасно сегментом грошового ринку та ринку капіталів. До того ж фондовий ринок може розглядатися як один з найефективніших механізмів регулювання переливу фінансових ресурсів за допомогою різних інструментів. Саме операції на відкритому ринку (купівля/продаж державних облігацій) є основним інструментом грошово-кредитної політики для будь-якого центрального банку, незалежно від того, який у нього цільовий орієнтир – рівень процента чи обсяг грошової пропозиції. Водночас існування ринку державних цінних паперів дає орієнтири для визначення рівня без ризикової процентної ставки. Залучення коштів на фінансових ринках (внутрішніх чи зовнішніх) за допомогою державних боргових зобов’язань є також загальновизнаним способом фінансування дефіциту державного бюджету. Тому дослідження розвитку фондового ринку слугують тією основою, яка сприяє визначенню певних напрямів у розбудові економіки, а відтак увага дослідників до тенденцій функціонування фондових ринків взагалі та фондових ринків країн, що перетворюють свої економіки, зокрема, є суттєвою.
На сьогодні ринок цінних паперів в Україні розвивається з кожним днем і розширює сферу своїх інвестиційних можливостей.
Стан вітчизняного ринку цінних паперів характеризується постійним зростанням обсягів емісій та зміною їх структури на первинному ринку. Найбільш питому вагу серед цінних паперів, що емітуються, становлять акції та векселі. Темпи зростання векселів випереджують темпи зростання акцій.
Векселі – найпопулярніший фінансовий інструмент в умовах відсутності у підприємств обігових коштів. Емісія векселів не потребує попереднього погодження з державними органами та державної реєстрації. Емітувати вексель може будь-яка юридична особа. Таке зростання випуску векселів пояснюється збільшенням дебіторської та кредиторської заборгованості і зростанням значення векселів як засобу розрахунків.
В Україні, на відміну від країн із розвинутою економікою, переважає позабіржовий ринок, що стало наслідком приватизаційних процесів попередніх років. Використання цінних паперів як символ володіння капіталом є необхідною умовою реформування відносин влади у суспільстві. Розвиток фондового ринку в Україні та поглиблення приватизаційних процесів призвели до того, що в Україні функціонують кілька тисяч акціонерних товариств і налічуються тисячі власників акцій.
Фондовий ринок в Україні за часи його становлення пройшов декілька етапів розвитку. Зокрема, перший етап пов'язаний з прийняттям законодавчих нормативних документів – «Про господарські товариства», «Про цінні папери та фондову біржу», Закону «Про приватизаційні папери», Положення про Державну комісію з цінних паперів та фондового ринку, Положення про інвестиційні фонди та інвестиційні компанії, про застосування векселів у господарському обороті України. Але це був етап, коли ще не відбувалася масова приватизація, не було напрацьованих державних регуляторних механізмів. До того ж не було необхідних фахівців, які могли професійно вести менеджмент у створенні цього фінансового сектора інвестиційної діяльності. Не була до цього підготовлена юридична база та виконавчі структури. Утворювальні акціонерні товариства формувалися як закриті, акції яких не виходили на публічні торги. Цей етап проходив майже включно по 1995р. починаючи з 1995 – 1996рр. почався другий етап становлення фондового ринку.
У країні розпочалася масова сертифікатна приватизація. Вона продовжувалася до 2000р. За цей період практично були сформовані державні регулятори діяльності структур фондового ринку. Утворювалися суб’єкти господарської діяльності (ВАТ, ЗАТ), суб’єкти підприємницької діяльності тощо. У 1995р. Постановою ВР України була схвалена Концепція функціонування та розвитку фондового ринку України (1995р), Закон «Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні» (1996р), Указ Президента «Про державну комісію з цінних паперів та фондового ринку» (1997р), Програми приватизації тощо. Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку за цей період напрацювала регуляторні механізми своєї діяльності та діяльності різних підприємницьких структур на ринку цінних паперів та фондовому ринку.
Таким чином другий етап розвитку фондового ринку – це період активних утворюючих заходів законодавчого та організаційно-виконавчого спрямування.
Третій етап формування фондового ринку в Україні припадає на післяприватизаційний період, коли приватизація перейшла до грошової. Напрацьовані законодавчо-нормативні механізми та кадрове забезпечення, посилення регуляторного та організаційно-контролюючих важелів управління суб'єктами підприємницької діяльності на фондовому ринку і роботи з акціонерними товариствами.
За минулі роки (1996-2004) по даних на початок року загальна вартість цінних паперів зросла з 2 млрд. грн. до 67,5 млрд. грн. Вартість акцій за емісію зросла з 0.7 млрд. у 1996 р. до 42,1 млрд. грн. на початок 2004 року. Але в структурі вартості цінних паперів майже третина припадає на векселі Понад 55% угод на ринку цінних паперів укладається з векселями, що дає підстави до висновку про занадто низьку ліквідність ринку цінних паперів та недосконалість механізмів монетарної політики і зв'язку з фондовим ринком.
За роки ринкової трансформації економіки України фондовий ринок пройшов певні етапи свого становлення, отримав певне інституціональне забезпечення, проявилися його особливості, а також окреслились напрями його подальшої розбудови.