4. Стабільний рівень цін. Потрібно уникати значного підвищення або зниження загального рівня цін.
5. Економічна свобода. Керівники підприємств, робітники і споживачі мають володіти високим ступенем свободи у своїй економічній діяльності.
6. Справедливий розподіл доходів. Жодна група громадян не повинна злидарювати, коли інші купаються в розкоші.
7. Економічна захищеність. Слід забезпечити гідне існування хронічно хворих, непрацездатних, недієздатних, літніх і всіх тих, хто не спроможний заробити собі на прожиття хоч би мінімальний дохід.
8. Торговельний баланс. Кожна країна має підтримувати розумний баланс міжнародної торгівлі та міжнародних фінансових операцій.
У кожний період часу важливо визначити конкретні напрями економічної політики, їхній зміст, політичну значимість. Вибір їх не може бути довільним. На кожному етапі розвитку суспільства він визначається рівнем розвитку продуктивних сил, конкретними історичними умовами, ситуацією у світі.
Після проголошення в серпні 1991 року державної незалежності Україна одержала можливість скористатися правом на реалізацію національних економічних інтересів, вироблення і здійснення власної економічної політики. Однак процес формування держави і переорієнтації економіки на власні національні інтереси виявився значно складнішим, ніж це очікувалось.
Економічна політика, яка здійснювалась у перші роки незалеяшості в Україні, характеризувалася відсутністю уявлень про зміст та напрями
формування нової економічної системи, місце та роль держави в здійсненні трансформаційних перетворень адміністративно-командної економіки і, як наслідок, прийняттям суперечливих рішень законодавчою і виконавчою владою, непослідовністю і нерішучістю у здійснені економічних реформ.
В умовах проведення радикальних економічних реформ в Україні відбувається:
• звільнення економіки від адміністративно-командних методів управління, утвердження ринкових відносин;
• формування багатоукладної ринкової економіки, в якій взаємодіють різноманітні форми власності, домінуючою з яких є приватна власність на засоби виробництва;
відродження класу реальних власників, формування середнього класу;
• економічне зростання (протягом 2000-2003 рр. ВВП зріс на 132,9%) тощо.
Перед українською державою сьогодні постало одне з ключових завдань - знайти розумне співвідношення між державним регулюванням економіки І її ринковим саморегулюванням.
Основною метою соціально-економічної політики на середньострокову перспективу є формування такої моделі розвитку економіки, яка б мала довгостроковий потенціал зростання, здатність забезпечувати послідовне підвищення добробуту населення, зміцнення конкурентоспроможності української продукції.
Перехід до ринку, економічні реформи, економічне зростання не можуть бути для України самоціллю. Це лише інструменти, які поряд з посиленням державного впливу на економіку мають забезпечити досягнення важливих економічних цілей. Такими цілями в Україні на сучасному етапі, безумовно, є не просто вихід економіки з кризового стану і забезпечення стабільного економічного зростання, а підвищення рівня життя широких верств населення, зміцнення здоров'я нації, досягнення соціального миру і стабільності, гармонії у взаєминах між самими людьми, людиною та природою, забезпечення українській державі економічної самостійності та гідного місця у світовому співтоваристві тощо.