Під методом економічної теорії розуміють сукупність прийомів і способів, за допомогою яких здійснюється дослідження економічних явищ та процесів. Метод економічної теорії включає різні елементи й об’єднує як загальнонаукові принципи і методи так і специфічні.
Найбільш загальним науковим принципом є принцип діалектики. Він передбачає дослідження усіх економічних явищ і процесів у взаємозв’язку і взаємозалежності. Цей принцип реалізується через такі основні методи.
Метод наукової абстракції. Він означає відмежування від усього випадкового, несуттєвого, проникнення в сутність економічних явищ і процесів.
Метод системного аналізу. Полягає у виявленні координації і підпорядкування економічних категорій і законів, які б відображали об’єктивну структуру суспільного організму.
Метод аналізу і синтезу. У процесі аналізу йде розчленовування об’єкта на складові, дослідження окремих частин. Завдяки цьому здійснюється перехід від видимого, конкретного до абстрактного. У процесі синтезу знання про частини узагальнюються, зводяться в єдине ціле.
Методи індукції та дедукції. Індукція - метод пізнання від окремого до загального. Дедукція - від загального до одиничного.
Економіко-математичні і статистичні методи. Полягають у визначенні кількісних параметрів процесів, що досліджуються.
Метод економічного моделювання. Він полягає у формальному описі економічних процесів і явищ, який дозволяє абстрактно відображати реальне економічне життя.
Метод логічного й історичного аналізу. Суть його у тому, що економіка досліджується в конкретних історичних умовах, при цьому відкидаються випадкові явища й виявляється загальна логіка економічного розвитку.
Метод економічного експерименту. Він полягає у штучному відтворенні економічних явищ і процесів з метою їх дослідження і подальшого впровадження у практику.
Суспільна практика. Це завершальна ланка методу економічної теорії. Практика дозволяє виявити істинність або помилковість вироблених теоретичних абстракцій.
Досліджувані економічною теорією економічні процеси і явища дістають відображення в системі економічних категорій і законів.
Економічна категорія - узагальнене теоретичне поняття яке відображає суттєві характерні риси та властивості економічних явищ і процесів. Наприклад, товар, гроші, вартість, ринок, попит і пропозиція та ін.
Економічні закони - це об’єктивні, суттєві, стійкі, такі, що постійно повторюються причинно-наслідкові зв’язки та взаємозалежності між економічними явищами і процесами. Економічні закони є об’єктивними, тобто існують незалежно від усвідомлення їх людиною. Проте, на відміну від законів природи, реалізовуються вони лише через діяльність людей. Тому вони являються законами суспільних дій людей і є формою прояву економічних відносин. Людина не може змінити економічні закони, проте їх знання дозволяє більш ефективно здійснювати економічну діяльність, уникати небажаних її наслідків, покращувати її суспільні результати.
Економічні закони мають історичний характер, тобто розвиваються разом з історичним розвитком суспільства. В своїй сукупності вони утворюють систему економічних законів. Вона включає в себе всезагальні, загальні і специфічні економічні закони.
Всезагальні економічні закони властиві любому типу економічної системи й відображають загальні основи економічного розвитку. (закон економії робочого часу, закон зростання потреб). Ці закони діють на усьому періоді існування економічної діяльності.
Загальні - діють в межах кількох економічних систем, які характеризуються спільними економічними умовами. (Наприклад, закони товарного виробництва, закони грошового обігу).
Специфічні - діють лише в межах однієї економічної системи. Стосовно цих законів в економічній науці немає єдиної точки зору. Прикладом їх вважають основний економічний закон способу виробництва, наприклад, закон максимізації прибутку для капіталізму вільної конкуренції, або закон стабілізації фінансового положення для сучасного капіталізму.
Економічна теорія є фундаментальною економічною наукою, яка утворює базу для розвитку суспільної теорії та практики. Тому вона виконує ряд важливих функцій.
Пізнавальна функція. Економічна теорія досліджує сутність економічних явищ і процесів, відкриває закони, яким підпорядкована економічна діяльність. Завдяки цій функції економічна теорія озброює людство необхідними знаннями у сфері економіки.
Методологічна функція. Суть цієї функції зводиться до того, що економічна теорія є теоретико-методологічною базою для усіх економічних наук. Саме вона здійснює опрацювання методів та засобів наукового дослідження, розробляє понятійний та теоретичний апарат, необхідний усім економічним наукам.
Світоглядна функція полягає у тому, що економічна теорія формує певний стиль мислення, впливає на сприйняття, розуміння, оцінку економічних процесів, а отже, визначає світогляд людей.
Практична функція полягає в розробці рекомендацій щодо підвищення ефективності економічної діяльності, застосування принципів раціонального господарювання і управління виробництвом, обґрунтуванні економічної політики держави.
Прогностична функція. Ця функція в економічній літературі виділяється відносно недавно й пов’язана з особливостями функціонування сучасної економіки й зростанням важливості прогнозування економічного розвитку. Суть ї полягає у тому, що економічна теорії розробляє наукові та методологічні основи передбачення перспектив соціально-економічного розвитку у майбутньому.
З огляду на те, що економічна теорія, з одного боку, вивчає об’єктивну економічну дійсність, а з іншого - впливає на економічну поведінку людей, прийнято виділяти позитивну і нормативну економічну теорію.
Позитивна економічна теорія - відображає економічні явища такими, якими вони є в дійсності, не вдаючись до етичних оцінок. До позитивної теорії відноситься пізнання об’єктивних економічних законів.
Нормативна економічна теорія - вивчає, як можна змінити економіку відповідно вимогам суспільства, існуючим моральним критеріям, поняттям соціальної справедливості До сфери нормативної теорії відноситься економічна політика.
Економічна теорія є теоретичною і методологічною базою для системи економічних наук, а також і для ряду суспільно-політичних наук. до наук, з якими тісно пов’язана економічна теорія можна віднести:
галузеві економічні науки (економіка промисловості, сільського господарства, промисловості, будівництва та ін);
міжгалузеві економічні науки (економічна географія, демографія, економіка природокористування та ін);
функціональні економічні науки (фінанси, кредит, маркетинг, менеджмент та ін);
інформаційно-аналітичні (статистика, аналіз господарської діяльності);
історико-економічні науки (історія, економічна історія, історія економічної думки);
соціально-політичні науки (філософія, соціологія, психологія, право);
природничі науки (математика).
Ці науки використовують теоретичний апарат, категорії, закони відкриті економічною теорією. Водночас, економічна теорія в, свою чергу, опирається на розробки та практичний досвід накопичений цими науками. Таким чином для економічної теорії характерним є широкий та міждисциплінарний підхід як у методологічному апараті так і у виборі об’єктів дослідження.
Потреба - це стан незадоволеності життєвих запитів людини, який стимулює її до діяльності по задоволенню цих запитів. Таким чином, потреби відображають внутрішні спонукальні мотиви людської діяльності. Різні види потреб задовольняються через різні види діяльності. Ті, задоволення яких потребує виробничої діяльності, називають економічними потребами.
Економічні потреби класифікують за різними критеріями.
За характером виникнення потреби поділяють на:
первинні (базові). Вони виникають з виникненням людини і пов’язані з самим її існуванням (потреба у їжі, житлі, одязі);
вторинні (похідні). Вони є набутком суспільно-історичного розвитку людства (потреба у корисній смачній їжі, комфортному житлі, тощо).
За способами задоволення потреби поділяють на:
матеріальні (потреби в матеріальних благах);
нематеріальні (потреби в духовних благах).
За важливістю для споживача потреби поділяють на:
першочергові. Це найбільш нагальні потреби, які є головним мотивом людської діяльності;
другорядні. Це потреби, задоволення яких можна відкласти або на певний період знехтувати ними.
За участю у відтворювальному процесі потреби поділяють на:
виробничі. Це потреби пов’язані з організацією і здійсненням виробництва (потреби у засобах виробництва);
невиробничі. Це потреби пов’язані з особистим споживанням.
За суб’єктами прояву і рівнем реалізації потереби поділяють на:
особисті (виникають, розвиваються і реалізуються на рівні окремого індивіда);