Банківський - надається банками;
Споживчий - надається населенню на купівлю споживчих товарів;
Іпотечний - надається під заставу нерухомості;
Державний - в ролі позичальника виступає держава;
Міжнародний - кредит надаються між державами або міжнародними кредитними організаціями.
В залежності від строку, на який надають кредит, виділяють:
Короткостроковий кредит - до одного року. Береться на поповнення оборотних засобів;
Середньостроковий кредит - від 1-го до 5 років. Береться на поповнення основних засобів;
Довгостроковий - понад 5 років. Такі кредити як правило беруться для довгострокових інвестицій.
Плата за кредит - процент. Величина проценту залежить від строку кредиту, суми кредиту, умов кредиту, міри ризику, забезпечення, а також співвідношення між попитом і пропозицією на кредитному ринку.
Банки і банківська система.
Сукупність кредитно-розрахункових відносин, форм і методів кредитування і кредитно-фінансових інститутів (установ, організацій) утворюють кредитну систему. Основними кредиторами виступають банки, котрі в Україні утворюють дворівневу банківську систему. Перший рівень представлений Національним банком України (НБУ), другий - комерційними та іншими банками. Центральні банки здійснюють випуск державних цінних паперів, реєструють комерційні банки, регулюють грошову масу в обігу, зберігають золото-валютні запаси країни. Вони здійснюють також грошово-кредитне регулювання економіки, контроль за діяльністю кредитних установ.
Центральні банки використовують в основному три основних інструменти впливу на грошово-кредитну політику. Це облікова ставка відсотку, що регулює ставку надання кредитів комерційними банками своїм кредиторам; норма резервування, що впливає на кількість грошової маси в банках; операції з цінними паперами.
Комерційні банки поділяють на універсальні та спеціалізовані (іпотечні, інвестиційні, галузеві). Функції. що виконують комерційні банки різноманітні: розрахунково-касове обслуговування підприємств, кредитування фізичних та юридичних осіб, залучення коштів у вигляді депозитних вкладів, видача кредитів, валютні операції, лізингові тощо. Комерційні банки є головними „нервовими” центрами кредитної системи. Сучасний комерційний банк - це кредитно-фінансовий заклад універсального характеру. Він не тільки приймає вклади населення та підприємств, але й видає кредити, виконує фінансове обслуговування клієнтів.
операції комерційного банку поділяються на пасивні та активні. Пасивні пов’язані із залученням коштів, активні - з їх розміщенням. Крім того. Банки можуть виконувати посередницькі операції за дорученням клієнтів на комісійній основі і довірчими операціями (управління майном, цінними паперами).
Важливе місце в сучасній ринковій економіці займають спеціалізовані кредитно-фінансові інститути, такі як, пенсійні фонди, страхові компанії, взаємні фонди, інвестиційні банки, іпотечні банки, кредитні спілки. Акумулюючи тимчасово вільні кошти ці інститути активно приймають участь в нагромадженні та ефективному розміщенні капіталу.
Світове господарство - сукупність національних господарств, поєднаних в єдину систему на основі міжнародного поділу та кооперації праці. Світове господарство охоплює комплекс економічних відносин, що склалися між країнами. Воно поєднує усі міжнародні торгово-економічні, фінансові й науково-технічні зв’язки.
В основі розвитку світового господарства лежить міжнародний поділ праці. Міжнародний поділ праці - це спеціалізація окремих країн на виготовленні тих чи інших видів продуктів з метою обміну ними. Він зумовлений: нерівномірним розподілом ресурсів між країнами; відмінностями в природно-кліматичних умовах та географічному розташуванні; відмінностями в забезпеченості трудовими ресурсами та їх рівнем кваліфікації; відмінностями в науково-технічних досягненнях; історичними умовами
Міжнародне співробітництво зароджується ще в сиву давнину. Першою формою економічних відносин була міжнародна торгівля яка стала визначальним фактором розвитку світового господарства. В XVI ст. вона сягнула таких масштабів, що перетворилась на світову. Промисловий переворот та індустріалізація в ХІХ ст. прискорили розвиток не лише міжнародної торгівлі а й національних економік, посилили міжнародний поділ праці. В цей період великої ваги набувають нові форми економічного співробітництва: вивіз капіталу; міжнародна міграція робочої сили; міжнародні валютні відносини. Таким чином, в кінці ХІХ ст. сформувалось світове господарство.
Етапи розвитку світового господарства.
1 етап - остання третина ХІХ століття - початок 20-х років ХХ ст. цей етап характеризується завершенням територіального поділу світу й початковими формуванням об’єднаної ринкової світової економіки на підприємницьких засадах. Світове господарство представлене двома типами країн: економічно розвиненими та колоніально залежними і слабко розвиненими країнами. Для цього етапу характерне переважання ринкових між розвиненими, неекономічних відносин між розвиненими та їх колоніями та практично відсутність відносин між слабко розвиненими країнами.
2 етап - початок 20-х рр. ХХ ст. - початок 90-х рр. ХХ ст.д.ля цього етапу характерний розпад світової підприємницької економіки, розкол світового господарства на два табори у відповідності до ідеологічних принципів: капіталістичний і соціалістичний. світове господарство представлене економічно розвиненими країнами з ринковою економікою, промислово розвиненими країнами з адміністративно командною економікою та країнами, що розвиваються. На цьому етапі відбувається розпад колоніальної системи, зростання економічних зв’язків між розвиненими і слабко розвиненими країнами, посилення економічної нерівності між країнами, виникнення міжнародних економічних інститутів та інтеграційних формувань.
3 етап - з початку 90-х рр. ХХ ст. Для нього характерна відмова від ідеологічних принципів поділу світу та перехід до становлення цілісної світової економіки на ринкових засадах. Світове господарство представлене: країнами з розвиненою ринковою економікою; країнами ринкової економіки, що розвиваються та країнами з перехідною економікою. Для даного етапу характерне посилення нерівномірності економічного розвитку, глобалізація економічних процесів, набуття продуктивними силами загальносвітового характеру.
Структура світового господарства.
Промислово розвинені країни: займають панівне положення в світовому господарстві. До них належать близько 30держав. Їх відрізняє інтенсивний тип розвитку економіки, високий рівень розвитку продуктивних сил. Ці країни зосереджують переважну частку економічного й науково-технічного потенціалу світу. Господарський розвиток країн Заходу, їх внутрішньоекономічна і зовнішньоекономічна політика визначають основні напрямки науково-технічних зрушень та структурної перебудови в світовому господарстві, стан світового ринку.
Країни, що розвиваються: Більшість держав цієї групи утворились в результаті національно-визвольної війни, розпаду колоніальної системи. Особливість полягає у тому, що, наряду з індустріальними, існують доіндустріальні типи продуктивних сил - багатоукладність соціально-економічної структури. Слабкий розвиток і відсталість країн обумовлює низький рівень розвитку продуктивних сил. Існує зовнішньоекономічна орієнтація на промислово розвинені країни - аграрно-сировинна спеціалізація продуктивних сил. На ринках цих країн панують транснаціональні компанії розвинених країн. Країни переживають часте загострення соціальної обстановки.
Країни перехідного типу: колишні країни соціалістичного табору, котрі здійснюють перехід до ринкової економіки. Це країни, котрі мають розвинений промисловий потенціал, кваліфіковану робочу силу. Характерне поєднання елементів командної економіки і ринку, диспропорцій економічного розвитку, загострення соціальних проблем, пов’язаних з проходженням первісного нагромадження капіталу. Багато країн Східної Європи вже зараз успішно інтегруються в світове господарство в якості повноцінних партнерів розвинених країн.
Міжнародний поділ праці.
Міжнародний поділ праці - спеціалізація деяких держав на виробництві певних видів продукції для задоволення потреб світового ринку.
Основа міжнародного поділу праці - природні, географічні та економічні виробничі відмінності між національними господарствами окремих країн.
На домашинній стадії виробництва провідними були природнокліматичні відмінності. Основна форма міжнародних економічних відносин - обмін продуктами.
На машинній - диференціація виробництва. Основна форма - міжгалузева, внутрішньогалузева спеціалізація й міжнародна кооперація праці. Світогосподарські зв’язки переміщуються з сфери обігу в сферу виробництва. Створюється основа для руху капіталів.
Сучасний етап характеризується наростанням залежності економік, пов’язаної з переходом на нову технологічну базу, пануванням інформаційних технологій.
Форми міжнародного поділу праці:
загальний: поділ праці за сферами виробництва (промисловість, сільське господарство й т.п.);
частковий: спеціалізація окремих галузей виробництва, видів готової продукції;
одиничний: спеціалізація різних країн на випуску окремих вузлів, деталей, на технологічних стадіях виробництва.
Інтернаціоналізація виробництва привела до виникнення світових ринків продукції, капіталів, робочої сили. Панівне положення на цих ринках займають транснаціональні корпорації (ТНК) - крупні компанії, які діють в міжнародному масштабі й контролюють суттєву частку світового промислового виробництва й торгівлі. Розрізняють два типи ТНК: