Справа ускладнюється тим, що, дотримуючись довгий час парадигми держави як машини класового панування, вітчизняна суспільна наука водночас фактично не досліджувала ЇЇ як велике надбання цивілізації, загальносоціальний інститут. Відкинувши теорію радянської держави - наступниці держави диктатури пролетаріату, наша країна досі не має концепції держави в сучасному ЇЇ розумінні. Крім того, ми не маємо теорії ЇЇ функцій, у тому числі й економічних.
Реалізація економічної функції держави сьогодні в Україні має свої особливості. Історичний шлях українського народу надто довгий час не увінчувався побудовою своєї суверенної держави, внаслідок чого він багато втратив в економічному розвитку. Сьогодні відкриваються унікальні можливості змінити становище.
Українська держава повинна стати носієм прогресивної системи господарювання, головним архітектором нової національної економіки. В переломні епохи зміни одного суспільного ладу іншим (а саме таку епоху ми нині переживаємо) ця економічна функція держави відіграє особливо важливу роль.
Функція архітектора національної економіки спрямована на трансформацію економіки колишньої УРСР як частки, уламка так званого народногосподарського комплексу СРСР у самостійну господарську систему, що функціонує на основі поділу праці в Європі та світі. Така трансформація має бути забезпечена структурною перебудовою економіки, соціальної сфери, освіти, науки та інших галузей, досягненням енергетичної незалежності держави, завершенням формування національної фінансової, грошово-кредитної, банківської, бюджетної, митної, валютної, податкової систем, національного законодавства. Перед державою стоїть завдання формування національної моделі держаного сектору економіки, ринку і ринкової інфраструктури, забезпечення ефективної зайнятості, подолання монополізму та недобросовісної конкуренції. Держава не може піти шляхом розвитку вільної конкуренції підприємницьких структур. Західні країни цей етап пройшли ще у XIX ст. Вільна, нічим не стримувана конкуренція має не тільки позитивні, а й негативні наслідки. У цій боротьбі виграє той, хто сильніший, проте не завжди той, хто кращий. Як наслідок фальсифікація результатів праці, обман покупців, погіршення якості послуг, продуктів, їх підробка, нова форма диктату виробника над покупцем. Це повною мірою властиве для нинішньої економіки України. В цих умовах важливою економічною функцією є регулювання конкурентної боротьби, забезпечення державних стандартів якості продукції та соціальних вимог.
Особливе значення для молодої держави у цьому зв'язку має створення нової системи соціального захисту. Українська держава є головним чинником трансформації усіх суспільних відносин у країні. На неї покладаються такі важливі функції, як забезпечення територіального верховенства в економічній і фінансовій системах, економічного суверенітету, реалізація права ефективного верховного власника національного надбання та ін.
Не менш важливою і складною є функція захисту інтересів національної економіки, національних підприємств як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринку, інтеграційна політика.
Інтернаціоналізація господарських зв'язків, інтеграційні процеси обмежують можливості реалізації державою свого права верховного власника. Разом з тим протекціонізм, заходи колективного, міждержавного регулювання економіки посилюють цю функцію держави. Та чи інша форма участі в об'єднаннях з іншими колишніми республіками СРСР, іншими міжнародними структурами послаблює можливості Української держави, що перебуває в процесі становлення, мати повне верховенство над своїм економічним потенціалом. Розрив цих зв'язків також завдає великої шкоди економіці. Потрібна гнучка формула розв'язання цього досить складного питання. Досвід інших країн свідчить, що національна економіка в умовах жорсткої міжнародної конкуренції, боротьби за ринки збуту продукції не може вижити без заходів державного протекціонізму стосовно вітчизняних виробників.
З урахуванням усіх цих обставин необхідно кардинально підвищити роль Української держави, зміцнити її інститути.
3.2 Cитуація в Україні під час кризи
Маховик кризи розкручується щоразу швидшими темпами, а її наслідки — катастрофічні для населення і більшості підприємців.
Українська економіка — це така собі «бананова» республіка в центрі Європи, де ми — дешева робоча сила, дешеві ресурси і транзитна зона. Тобто, при такому статусі національної економіки будь-які кризові явища в нас будуть проявлятися дуже болісно. Хоча причиною сучасної економічної кризи в Україні на 90% є внутрішні економічні проблеми. Зовнішній фінансовий кризовий лічильник лише поглибив цю кризу. Але 90% світової кризи — це українська криза. Чому? Тому що станом на середину року, ще коли світової фінансової кризи як такої не було, інфляція в Україні була на рівні 16% — а це в 6 разів більше, ніж в середньому у Європі. Вже на середину цього року в нас був негативний експортний-імпортний баланс в країні — майже 10 млрд. дол., негативний платіжний баланс країни — майже 10% ВВП, якого ще не було в нікого.
Також однією з основних причин кризи в Україні є бюджетні видатки, що супроводжувались циклічним ростом цін на сталь, коли слід було економити на важкий період, спрогнозувати який було неважко і про який точно знали. На думку експертів, якби хтось слухав економістів, зокрема з МФВ, і регулював економіку та ринок відповідно до циклів цін на сталь, було б все добре. Для цього потрібно, щоб уряд був більш відповідальним, а населення — більш освіченим у державних фінансах. Все-таки бюджет — це спільні гроші, бюджет не має містичних джерел наповнення, фактично, його доходи — це лише наше споживання. А як ми знаємо бюджет врегульовується за допомогою фіскальної політики. Щодо неї, то Україні доведеться скоротити витрати у зв’язку зі зниженням доходів у 2009 році. Інфляція зберігатиметься на рівні 17% до кінця 2009 року. Номінальна заробітна плата та соціальні виплати будуть збільшені лише для покриття інфляційного процесу. У 2010 році ВВП повернеться до свого потенційного росту на рівні 5-6 %, тоді як інфляція, ймовірно, не перевищить 10%..Також слід згадати про один з інструментів поповнення буджету, тобто про податки. У цілому Україна потрапляє до категорії країн, які надають перевагу посилювати податкову політику, незважаючи на фінансову кризу. У меморандумі, підписаному Україною та МВФ у зв'язку з очікуваним кредитуванням, сказано, що в 2008 році бюджетний дефіцит складе близько 1% ВВП. Але наступного року влада все-таки сподівається сформувати збалансований консолідований бюджет, для чого вона готова проводити більш тверду фіскальну політику в порівнянні з попередніми роками. Це відповідає й іншим цілям уряду та президента - забезпечити скорочення внутрішнього попиту та імпорту до рівнів, що відповідають встановленим лімітам за зовнішнім фінансуванням.
У дусі цієї заяви й останні ініціативи уряду в податковій сфері, прописані в пакеті "антикризових" законопроектів, які Верховна Рада затвердила 31 жовтня в трохи відкоректованій версії. Так, уряд спочатку запропонував ввести на рівні місцевих бюджетів податок на нерухоме майно, який Юлія Тимошенко назвала "податком на багатство". "Там де люди живуть розкішно, сьогодні є підстави вводити податок на таке майно і поповнити місцеві бюджети", - заявила прем'єр. Кабмін також хотів збільшити ставки акцизного збору на автомобілі, етиловий спирт, пиво та бензин.
"Коли увесь світ бореться з економічною кризою за допомогою зменшення оподатковування, у нас чомусь було запропоноване збільшення оподатковування.
У підсумку ж з пакету заходів щодо мінімізації впливу світової фінансової кризи на економіку України, запропонованого Кабінетом Міністрів, норми про підвищення податкових зборів були виключені. Однак тенденція в наявності.
Особисто на мою думку українськи політики роблять великі помилки, намагаючись підняти податки, адже вони , недооцінюють, яку користь економіка країни могла б отримати від зниження (а не підвищення!) податкового навантаження на бізнес.
ВИСНОВОК
Державне регулювання — це форма цілеспрямованого впливу держави на економіку з метою забезпечення і підтримки її функціонування в заданому режимі, зміни і розвитку економічних відносин і взаємозв'язків.
Державне регулювання має свої функції, інструменти й органи.
Основні функції державного регулювання полягають у наступному:
1. Підтримка пропорційності виробництва і споживання, антициклічне регулювання.
2. Підтримка і розвиток конкуренції, антимонопольні заходи.
3. Перерозподіл і вирівнювання доходів, соціальний захист малозабезпечених шарів суспільства.
До інструментів, чи методам, державного регулювання відносяться:
• податково-бюджетна система (фіскальна);
• цінове регулювання;
• кредитно-грошове регулювання;
• зовнішньоекономічне регулювання (мита, ліцензії, квоти).
Вплив держави на економіку складається в двох моментах. По-перше, держава координує економіку, дає рекомендації виробникам (в умовах соціалізму здійснювалася тверде командно-адміністративне планування). По-друге, держава є власником промислових, сільськогосподарських і торгових підприємств, частка яких дуже велика. Це так називаний державний сектор економіки. Здійснюючи безпосереднє керування цими підприємствами, держава робить тим самим вплив на всю економіку країни в цілому.