6. розробити та внести на розгляд Верховної Ради України законопроекти про внесення змін до законів України «Про освіту» та «Про наукову та науково – технічну діяльність» з метою врегулювання питання надання національним вищим навчальним закладам статусу дослідницьких університетів;
7. упорядкувати умови оплати праці працівників закладів (установ), яким надано статус національних; визначити чіткі фіксовані розміри доплат за вчене звання та науковий ступінь працівникам установ та закладів бюджетної сфери.
III. Рекомендувати Міністерству праці та соціальної політики України спільно з Міністерством фінансів України затвердити Методику віднесення посад працівників бюджетної сфери до певних розрядів Єдиної тарифної сітки з метою оптимізації діючої Єдиної тарифної сітки з оплати праці працівників окремих галузей бюджетної сфери.
IV. Рекомендувати Міністерству освіти і науки України розробити і затвердити за погодженням з Міністерством праці та соціальної політики України кваліфікаційні характеристики професій (посад) працівників закладів освіти, науково-дослідних установ вищих навчальних закладів до кінця 2010 року.
Кабінету Міністрів України до 15 травня 2011 року проінформувати Комітет Верховної Ради України з питань соціальної політики та праці про стан виконання даного рішення.
3.2 Шляхи покращення системи оплати праці працівників бюджетної сфери
З метою упорядкування оплати праці працівників установ, закладів та організацій окремих галузей бюджетної сфери, а також створення механізму підтримання на постійному рівні оптимальних міжгалузевих та міжпосадових співвідношень в оплаті праці основними завданнями удосконалення системи заробітної плати є:
1) здійснення заходів, спрямованих на забезпечення зростання номінальної зарплати і формування джерел її подальшого підвищення на державному і регіональному рівнях та рівні підприємства;
2) забезпечення стабільного зростання реальної заробітної плати, виходячи з макроекономічної ситуації і фінансово-економічного стану підприємства;
3) удосконалення механізмів державного і колективно-договірного регулювання оплати праці;
4) відновлення функцій заробітної плати із врахуванням розширеного відтворення робочої сили і рівня її реальної вартості на ринку;
5) розробка додаткових заходів посилення захисту прав працівника на своєчасне отримання заробітної плати.
До основних напрямів удосконалення державного регулювання оплати праці, на мій погляд, слід віднести:
1) оптимізацію взаємозв'язку систем регулювання оплати праці, структурної політики, інвестицій і інновацій, оподаткування, ціноутворення, зайнятості, антимонопольної і антиінфляційної систем;
2) формування повноцінного ринку праці і активізацію політики держави щодо його регулювання в умовах соціально-економічних перетворень, то дозволить більш ефективно використовувати ринкові регулятори заробітної плати;
3) удосконалення діючих і розробка нових законодавчих і нормативно-правових актів зі становлення мінімальних державних гарантій в оплаті праці, прожиткового мінімуму, індексації заробітної плати;
4) удосконалення організації заробітної плати працівників бюджетної сфери, керівників підприємств, заснованих на державній і комунальній власності;
5) законодавче забезпечення системи соціального партнерства і дальший розвиток на цій основі договірного регулювання заробітної плати та її захисту;
6) забезпечення дієвого контролю за дотриманням діючого трудового законодавства, в тому числі стосовно оплати праці.
Важливим завданням держави є підтримка виконання заробітною платою своїх основних функцій, таких як мотиваційна, відтворювальна, регулююча, стимулююча і соціальна. В цьому зв'язку суттєвого значення набуває адаптація державою заробітної плати до зростання вартості житла і соціальних послуг (медичних, освітніх, культурних тощо). Для цього держава має здійснювати, перш за все, активне втручання в процес зниження купівельної спроможності заробітної плати. З моєї точки зору, держава повинна здійснювати необхідні заходи щодо запуску механізму формування ринкової ціни послуг робочої сили [13].
Висновки
Питання оплати праці є ключовим у системі соціально-економічних відносин, оскільки стосується інтересів основної частини населення країни та впливає на всі сфери суспільного життя.
У той же час вітчизняні стандарти оплати праці надто низькі.
Оплата праці, яка складає основу доходів населення, залишається надто низькою для виконання її основних функцій, її міжгалузева диференціація – надто високою, а міжкваліфікаційні розбіжності – надмірними в галузях з високою оплатою праці і такими, що межують із зрівнялівкою, у галузях з низькою заробітною платою, передусім у бюджетній сфері. Низькі стандарти оплати праці та відсутність безпосереднього зв’язку між заробітками та ефективністю праці впливають на зниження економічної та трудової активності.
23 вересня поточного року Верховною Радою України прийнято Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо строків виплати заробітної плати» (№2559-VI), яким внесено зміни до ст. 115 Кодексу законів про працю України та ст. 24 Закону України «Про оплату праці».
Серед новацій варто відмітити, що заробітна плата має бути виплачена не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.
Окрім того, визначено розмір заробітної плати за першу половину місяця, що не може бути менше оплати за фактично відпрацьований час з розрахунку тарифної ставки (посадового окладу) працівника.
Основною формою оплати праці в бюджетних установах є погодинна, яка має два різновиди – штатно-окладну й погодинну системи оплати.
Штатно-окладна система оплати праці передбачає встановлення кожному працівникові місячного окладу (ставки) відповідно до посади, яку він обіймає, та інших факторів
Почасова форма оплати праці в бюджетних установах має дві системи – просту почасову й почасово-преміальну. Ступінь поширення останньої в бюджетних установах визначається їхніми фінансовими можливостями.
Основна заробітна плата – це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норм часу, виробітку).
Додаткова заробітна плата являє собою винагороду за працю понад установлені норми, за трудові успіхи й винахідливість та за особливі умови праці.
До інших заохочувальних і компенсаційних виплат належать виплати у формі винагороди за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами й положеннями, компенсаційні та інші грошові й матеріальні виплати, які не передбачено актами чинного законодавства або такі, що здійснюються понад установлені зазначеними актами норми.
У бюджетній сфері України зайнято понад 18% усіх працюючих в економіці. Середній заробіток становить 70% від рівня заробітної плати в цілому по економіці і 53% – по промисловості. Подібного відставання бюджетних галузей за рівнем оплати в інших країнах немає. У КНР заробітна плата в освіті, культурі, мистецтві, майже дорівнює середній по економіці, у Чехії у зайнятих в охороні здоров’я, освіти -95%, Латвії -76–78%, Великій Британії -95–115;, Словенії -111–115; Мексиці -140–155%. У доларовому виразі заробітна плата працівників бюджетної сфери становить у Росії -75–150 дол., Великій Британії – 825–900, США - 2800-3000, Японії -3900–4100. В Україні -80 – 110 – доларів. Чисельність працівників бюджетної сфери (без врахування працівників органів державного управління) у вересні 2008 році становила 3,32 млн. осіб, у тому числі в освіті – 1,62 млн. осіб, сфері охорони здоров'я та надання соціальної допомоги – 1,26 млн. осіб, у сфері культури та спорту, відпочинку та розваг – 0,29 млн. осіб, досліджень та розробки – 0,15 млн. осіб.
Встановлені постановами Кабінету Міністрів України розміри посадового окладу (тарифної ставки) працівника першого тарифного розряду ЄТС відповідали розмірам мінімальної заробітної плати, затвердженим законами про державний бюджет на 2005 та 2006 роки, і становили: з 01.09.2005 – 332 грн., з 01.01.2006 -350 грн., з 01.07.2006 – 375 грн. та з 01.12.2006 – 400 гривень. Розмір мінімальної заробітної плати: з 01.04.2007 – 420 грн., з 01.07.2007 – 440 грн., з 01.10.2007 – 460 грн., з 01.01.2008 – 515 грн., з 01.04.2008 – 525 грн., з 01.10.2008 – 545 грн., з 01.12.2008 – 605 гривень.
Тобто, рівень мінімальної заробітної плати зростав на 18, 25, 25, 20, 20, 20, 55, 10, 20 та 60 гривень відповідно.
Зробивши розрахунки, можна сказати, що на кінець 2005 р. розмір мінімальної заробітної плати складав 73,3% прожиткового мінімуму для працездатної особи, на кінець 2006 р. – 79,2%, 2007 р. – 81%. Розмір мінімальної заробітної плати на кінець 2008 р. визначено 605 грн. або 90,4% прожиткового мінімуму.
У вересні 2008 року заробітну плату нижче середньої в економіці (1916 грн.) нараховано 73%. працівників освіти, 78%. працівників сфери культури і спорту і 87% працівників сфери охорони здоров'я та соціальної допомоги.
У 2007 році, при зростанні номінальної заробітної плати проти попереднього року на 29,7%, реальна заробітна плата збільшилась всього на 12,5%, в січні-вересні 2008 року, при збільшенні номінальної заробітної плати на 37,6%, зростання реальної заробітної плати склало всього 8,4%[
Незважаючи на зростання номінальної заробітної плати, рівень оплати праці в сфері освіти, охорони здоров'я, соціального захисту, культури та спорту залишається стабільно низьким. Середня заробітна плата в таких галузях як освіта у січні-вересні 2008 року склала 1393 гривні, охорона здоров'я та надання соціальної допомоги – 1123 гривні, культура та спорт – 1483 гривні, при цьому в промисловості вона становила 2011 гривні, а в середньому в економіці – 1773 гривні.
Рівень оплати праці спеціалістів бюджетної сфери вищої кваліфікаційної категорії не відповідає критеріям гідної оцінки їх рівня освіти та досвіду. Так, із запровадженням ЄТС в повному обсязі в жовтні поточного року заробітна плата учителя вищої кваліфікаційної категорії, який працює на ставку, зі стажем педагогічної роботи понад 20 років, становила (розрахунково) 1925 гривні, лікаря вищої категорії, з врахуванням підвищень у зв'язку зі шкідливими і важкими умовами праці, доплат і надбавок – 1563 гривні, лікаря-хірурга вищої категорії – 1730 гривень.