Смекни!
smekni.com

Організація і фінансування інвестицій (стр. 3 из 8)

Під базисною розуміють ціну, що склалася на певний момент часу t0 і вважається незмінною протягом усього розрахункового періоду.

Прогнозна ціна Ц(t) продукції чи ресурсу на кінець t-го періоду (року) визначається за формулою

Ц(t) = Цб І(t, t0)

де Цб – базисна ціна продукції чи ресурсу;

І(t, t0) – коефіцієнт (індекс) зміни цін продукції чи ресурсів відповідної групи на кінець t-го року відносно до початкового моменту обчислень.

Розрахункові ціни застосовують при обчисленні інтегральних показників ефективності, якщо поточні значення витрат і доходів виражені прогнозними цінами. Це необхідна умова порівняння результатів, одержаних за різних рівнів інфляції. Розрахункові ціни визначаються за допомогою дефлятора, що відповідає індексу загальної інфляції. Остання має досить велике значення при вартісному визначенні доходів і витрат. Її вплив на ефективність інвестиційного проекту можна врахувати шляхом коригування майбутніх надходжень чи коефіцієнта дисконтування за допомогою індексу інфляції. Визначення інфляції здійснюється розрахунком зростання середніх цін у відсотках. Найпростішим методом визначення впливу цього фактора на ефективність інвестиційного проекту є коригування коефіцієнта дисконтування d за допомогою індекса інфляції. Такий коефіцієнт дисконтування, що містить інфляцію, називається номінальною ставкою і визначається формулою

dH = (l+dp) (l+I) – 1,

де dH – номінальний коефіцієнт дисконтування;

dp – реальний коефіцієнт дисконтування;

І – рівень інфляції.

Слід зазначити, що інфляція впливає на показники проекту не лише у вартісному, але й у натуральному виразі, тобто вона спричиняє не лише переоцінку фінансових результатів здійснення проекту, але й зміну самої програми реалізації проекту, передбачених запасів і заборгованостей, необхідних позичкових коштів і навіть обсягу виробництва і продажу.

Отже, перехід в обчисленнях до твердої валюти чи взагалі до натуральних показників не знімає вимог щодо врахування впливу інфляції при визначенні показників оцінки ефективності інвестиційних проектів.

Аналізуючи таку економічну ефективність, слід приділяти увагу показникам, які характеризують процес реалізації проекту, що складається з трьох видів діяльності: інвестиційної, операційної та фінансової. У межах кожного з них відбуваються як надходження Pi(t), так і витрати Bi(t) грошових потоків, різниця між якими внаслідок інвестиційної і оперативної діяльності у кожному періоді реалізації проекту ( на кожному кроці обчислень) являє собою потік реальних грошей f(t), що обчислюється за формулою


f(t) = [ Pl (t) – Bl (t)] + [P2 (t) – B2 (t)],

де Р1(t), В1 (t) – відповідно надходження і витрати грошових коштів у період здійснення інвестиційного проекту як результат інвестиційної діяльності;P2 (t) , B2 (t) – ті ж самі показники як результат оперативної діяльності.

Сальдо реальних грошей r(t) – це різниця між цими процесами від усіх трьох видів діяльності (також на кожному кроці обчислення)

Складання моделей визначення економічної ефективності інвестиційних проектів базується на дисконтуванні надходжень і витрат грошових коштів на певний момент часу. Це пов`язано із визначенням різних показників, до яких належать: чистий зведений доход, внутрішня норма доходності, термін окупності капіталовкладень та рентабельності проекту. Вказані показники є результатом порівняння розподілених у часі доходів з інвестиціями та витратами на виробництво продукції, а тому й визначають комерційну ефективність інвестиційного проекту. Як правило, усі вони в умовах ринкових відносин розраховуються із використанням показника чистого зведеного доходу (NРV). Головним фактором при визначенні NРV є саме грошові потоки, а не прибуток, оскільки лише вони можуть забезпечити реалізацію заходу.

Чистий потік платежів як доходів включає прибуток від виробничої діяльності і амортизаційні відрахування, а як витрат – інвестиції у капітальне будівництво, поновлення основних фондів унаслідок їх спрацювання в процесі виробництва, а також фондів для їх створення і накопичення оборотних коштів.

Якщо розглядається проміжок часу n років і певний інвестиційний проект, то теперішня вартість його потоку платежів (NPV — Net Present Value) дорівнює:

Для прийняття рішення про вкладення коштів у проект керуються таким правилом: якщо МРV > 0, проект може виконуватися;якщо МРV < 0, від проекту відмовляються. Тут слід зазначити, що замість річного інтервалу у формулах можуть використовуватися і менші часові інтервали ( місяць, квартал, півріччя). Рік початку виробництва продукції tn може співпадати з роком завершення будівництва tc . Випадок, коли tn>tc, означає тимчасову затримку виробництва продукції після завершення будівництва, а коли tn<tc – початок виробництва до завершення будівництва. Якщо обчислення величини NPV інвестиційного проекту дає відповідь на запитання про його ефективність за певної загальної норми дисконту d, то IRR проекту визначається в процесі обчислень і потім прирівнюється до необхідної для інвестора норми доходу на капітал, що вкладається. За ставки позичкового відсотка, що дорівнює внутрішній нормі доходності, інвестовані у проект фінансові кошти забезпечують зрештою той самий сумарний доход, що і їх вкладання у банк на депозитний рахунок. Таким чином, за однакових значень позичкового відсотка і внутрішньої норми доходності ці альтернативні вкладення економічно еквівалентні. Якщо ж реальна ставка позичкового процента менша від величини IRR, то інвестування у нього коштів є невигідним, і навпаки. Отже, внутрішня норма доходності проекту є граничною ставкою позичкового процента, за допомогою якого можна визначити ефективність інвестиційного проекту. Таким чином зрозуміло, що рівень IRR повністю визначається внутрішніми параметрами, які характеризують інвестиційний проект. Жодні інші можливості використання чистого доходу поза межами проекту не розглядаються, оскільки це не має сенсу. У світовій практиці розрахунок внутрішньої норми доходності у більшості випадків застосовується як перший крок на шляху фінансового аналізу інвестиційного проекту. Для подальшої оцінки добирають такі проекти, що мають показник IRR не нижче від певного граничного значення (15 – 20% річних).

Методика визначення внутрішньої норми доходності залежить від конкретних особливостей розподілу доходів, виду інвестицій та їх розміру. У загальному випадку, коли інвестиції і віддача від них задаються у вигляді потоку платежів, IRR визначається розв`язком рівняння по відношенню до невідомої величини d*

Термін окупності (payback period) – це один з найпоширеніших показників, що застосовуються для оцінки ефективності інвестицій (особливо попередньої). Поширений він і в нашій країні. Термін окупності визначається як період часу, упродовж якого інвестиції будуть повернені за рахунок доходів, одержаних від реалізації інвестиційного проекту. Точніше, під терміном окупності розуміють тривалий період, протягом якого сума чистих доходів, дисконтованих на момент завершення інвестицій, дорівнює сумі використаних інвестицій. Рівняння можна записати у вигляді. Слід зазначити, що в цьому рівнянні t=0 відповідає моменту завершення будівництва. Величина h визначається послідовним додаванням членів ряду дисконтованих доходів доти, доки не буде одержана сума, що дорівнює обсягу інвестицій чи перевищує його. Очевидно, на величину терміну окупності окрім інтенсивності надходження доходів великий вплив має застосована норма доходів.

Таким чином, існує ще й кінцевий термін окупності інвестицій за умови коли n=(P/KV)>n*, який при порушенні нерівності відсутній. Цей період може перевищувати період ефективного функціонування виробництва, коли доходи від виробничої діяльності позитивні.

1.2Методиоцінкиінвестиційу фінансовіактиви

В умовах глибоких економічних змін, зумовлених реформуванням адміністративно-командної економіки України в ринкову, особливо актуальною є задача ефективного розміщення інвестиційних ресурсів та грамотного управління інвестиційною діяльністю підприємств, оскільки саме інвестиції виступають найважливішим засобом забезпечення умов виходу з економічної кризи та надійним механізмом соціально-економічних перетворень, формують виробничій потенціал на новій науково-технічній основі, що неодмінно призводить до підвищення якісних показників господарської діяльності.

Узагальнення підходів до трактування поняття "інвестиції" дозволяє визначити їх як цілеспрямовані вкладення капіталу у будь-які матеріальні та нематеріальні активи (інструменти) на певний строк з метою одержання доходу або досягнення іншого корисного ефекту.

Найчастіше інвестор для досягнення своїх цілей працює не з окремим активом (окремим проектом, фінансовим інструментом тощо), а з деяким їх набором – інвестиційним портфелем, сенс формування якого полягає в поліпшенні умов інвестування завдяки досягненню нової інвестиційної якості шляхом надання сукупності активів таких інвестиційних характеристик, які є недосяжними з позиції окремо взятого активу і можливі лише при їх комбінації. При визначенні доцільності та виборі напряму інвестування основною задачею є визначення економічної ефективності вкладення коштів в ту чи іншу інвестиційну цінність як елемент портфеля. Звичайно прийняття рішень з інвестування у той чи інший актив, тобто процес вибору і формування інвестиційного портфеля, містить наступні етапи: вибір інвестиційної політики, пошук привабливих об’єктів інвестування, формування інвестиційного портфеля та управління інвестиційним портфелем.