Курсова робота: 52 сторінки, 2 малюнки, 10 таблиць, 20 джерел.
Тема курсової роботи: взаємозв'язок витрат, об’єму реалізації, прибутку та їх роль у фінансовому менеджменті.
Мета роботи: розглянути та засвоїти поняття витрат, прибутку та оцінки ефективності управління ними у фінансовому менеджменті.
Методи дослідження: аналітичний, індукції та дедукції, описовий, порівняльний.
Ключові слова: Виробництво, підприємство, Доходи, витрати, прибуток, об'єм реалізації, аналіз, динаміка, фактори, кошти, коефіцієнт, результати, показники, зв'язок, фінансовий менеджмент.
Актуальність теми обумовлена тим, що найбільш оптимальний підхід до керування витратами і прибутку – це організація планування, обліку й аналізу витрат по центрах витрат і центрам відповідальності. Виділення цих центрів на підприємстві відбувається відповідно до його організаційної структури. Багато в чому ефективність господарської діяльності підприємства визначається здатністю керівництва підприємства керувати витратами і прибутком.
Прибутком оцінюється ефективність господарювання, прибуток - головне джерело фінансування економічного й соціального розвитку; прибутковість служить основним критерієм вибору інвестиційних проектів і програм оптимізації поточних витрат, витрат, фінансових вкладень. Таким чином, прибуток знайшов найважливішу, провідну роль у новому господарському й фінансовому механізмі керування соціально-економічним розвитком.
Від того як організований виробничий процес на підприємстві, яка використовується технологія і техніка, як здійснюється адміністративне керування господарською діяльністю підприємства, багато в чому залежить величина собівартості виробничого продукту, і структура прямих і непрямих витрат.
Системи управлінського обліку задовольняють ці планово-контрольні задачі шляхом виділення окремих підрозділів як об'єкти обліку. Виділяються центри відповідальності підрозділу, по яких можна врахувати виконання їх менеджерами строго встановлених обов'язків. Так, витрати групуються по центрах витрат невеликим ділянкам чи діяльності сферам відповідальності. Типовим є виділення цехів як центри витрат. Роблячи висновок, можна сказати, що система повинна розподіляти витрати по двох головних групах об'єктів: підрозділу і продукції. Виконується звичайно в два кроки: збір витрат по центрах відповідальності і віднесення їх на конкретну продукцію, оброблювану в даному цеху (чи іншу калькуляційну одиницю).
Пропоновані підходи у формуванні собівартості дають можливість одержати реальні дані про показники рентабельності продукції і, тим самим, сформувати більш оптимальний портфель замовлень з погляду прибутковості підприємства. Крім того, дана методика дозволяє більш адресно і легко проводити аналіз прямих і накладних витрат як у кількісному, так і в якісному вираженні. І, нарешті, нові запропоновані методи розподілу витрат дають базу для аналізу ефективності кожних з підрозділів (центра витрат).
Метою роботи є узагальнення й систематизація знань по основних економічних дисциплінах, застосування отриманих навичок у практичній роботі економіста на підставі фактичних показників виробничо-господарської діяльності підприємства, всебічний аналіз взаємозв'язку витрат, об’єму реалізації, прибутку та їх роль у фінансовому менеджменті.
Об’єктом дослідження є ТОВ “Елеко ЛТД”.
Предмет дослідження – взаємозв'язок витрат, об’єму реалізації, прибутку та їх роль у фінансовому менеджменті
У зв'язку з поставленою метою в даній роботі вирішувалися наступні завдання:
1. Виявлення взаємозв'язку прибутковості з основними фінансовими показниками діяльності підприємства
2. Аналіз витрат та прибутку при виробництві продукції на підприємстві.
3. Виявлення за результатами аналізу резервів збільшення прибутковості виробництва продукції й удосконалювання керування витратами та формування прибутку.
Методи дослідження: аналітичний, індукції та дедукції, описовий, порівняльний.
Одним з основних техніко-економічних показників, що характеризують роботу підприємства є собівартість продукції, що випускається.
Облік витрат на виробництво і калькулювання собівартості продукції, робіт послуг регламентовано законом України про оподаткування прибутку підприємства типовим положенням по плануванню, обліку і калькулюванню собівартості робіт, послуг у промисловості затвердженою постановою КМУ від 26 квітня 1996 року № 473.
Зниження собівартості продукції є найважливішим чинником розвитку економіки підприємства.
Під собівартістю промислової продукції розуміється виражені в грошовій формі поточні витрати підприємства на її виробництво і збут. Витрати на виробництво утворять виробничу (заводську) собівартість, а витрати на виробництво і збут – повну собівартість промислової продукції.
Склад витрат, що включаються в собівартість продукції, їхня класифікація по статтях визначаються державним стандартом, а методи калькулювання – самими підприємствами.
Собівартість - один з найважливіших якісних показників, що характеризують усі сторони діяльності підприємства (об'єднання).Вона відбиває повноту й ефективність використання трудових і матеріальних ресурсів на випуск продукції, економію у витраті засобів, результати впровадження нової техніки і технології і т.д.
Витрати, що залежать від обсягу виробництва, підрозділяються на умовно-постійні (непропорційні) і умовно-перемінні пропорційні).
Умовно-перемінні витрати міняються в залежності від зміни обсягу виробництва тобто ті витрати, що на одиницю продукції постійні (затверджені норми витрати), а на весь обсяг змінюються прямопропорційно.
Умовно-постійні витрати - це витрати, величина яких чи не міняється змінюється в меншій мері, чим обсяг виготовленої продукції. Цих витрат при збільшенні обсягу виробництва на одиницю продукції відноситься менше, тому що загальна їхня величина залишається постійної чи збільшується (зменшується) непропорційно збільшенню (зменшенню) обсягу виробництва.
Класифікація витрат на відносно-постійні і відносно-перемінні має велике значення для планування собівартості, тому що дозволяє установити розміри зниження собівартості продукції зі збільшенням обсягу виробництва (навантаження) підприємства , цеху, агрегату.
У зв'язку з відносною сталістю абсолютної величини першої групи витрат по чи цеху агрегату зі збільшенням обсягу виробництва розмір цих витрат на одиницю продукції зменшується, що є серйозним чинником зниження собівартості. І, навпаки, при зменшенні обсягу виробництва за рахунок постійних витрат підвищується собівартість продукції.
Пропорційні витрати, абсолютна величина яких змінюється відповідно зміні обсягу виробництва, на одиницю продукції залишаються незмінними.
Вертикальний і горизонтальний поділ праці на підприємстві може по-різному впливати на собівартість виробленої продукції. І саме, про зниження накладних (умовно-постійних) витратах буде йти мова у випадку розгляду вертикального поділу праці, тобто при організації управлінського процесу. Саме тут можуть критися значні резерви по зниженню загальних витрат підприємства. У випадку ж розгляду питання про горизонтальний поділ, те тут важливо правильно сформувати собівартість продукції, що відноситься саме до даного підрозділу організації, що в першу чергу визначається наявністю причинно-наслідкового зв'язку при калькулюванні витрат. Таким чином, в останньому випадку загальний рівень витрат по підприємству може бути (за інших рівних умов) відносно незмінним, але тут важливо правильно розподілити ці витрати між різними виробничими й обслуговуючими підрозділами.
Найбільш оптимальний підхід до керування витратами і прибутку – це організація планування, обліку й аналізу витрат по центрах витрат і центрам відповідальності. Виділення цих центрів на підприємстві відбувається відповідно до його організаційної структури.
Від того як організований виробничий процес на підприємстві, яка використовується технологія і техніка, як здійснюється адміністративне керування господарською діяльністю підприємства, багато в чому залежить величина собівартості виробничого продукту, і структура прямих і непрямих витрат.
У залежності від масштабів виробництва на підприємстві будь-якої сфери діяльності організуються основні й обслуговуючі підрозділи, взаємозв'язок між який визначається рівнями їхньої підпорядкованості.
Калькулювання для керуючих представляється путівником при виборі виробничої стратегії і ціноутворення. Крім того, для оцінки виконавських якостей підлеглих і ефективності роботи підрозділів їм потрібна інформація про витрати по місцях їхнього виникнення.
Системи управлінського обліку задовольняють ці планово-контрольні задачі шляхом виділення окремих підрозділів як об'єкти обліку. Виділяються центри відповідальності підрозділу, по яких можна врахувати виконання їх менеджерами строго встановлених обов'язків. Так, витрати групуються по центрах витрат невеликим ділянкам чи діяльності сферам відповідальності. Типовим є виділення цехів як центри витрат. Роблячи висновок, можна сказати, що система повинна розподіляти витрати по двох головних групах об'єктів: підрозділу і продукції. Виконується звичайно в два кроки: збір витрат по центрах відповідальності і віднесення їх на конкретну продукцію, оброблювану в даному цеху (чи іншу калькуляційну одиницю).