Смекни!
smekni.com

Розробка концептуальних основ структурної політики України (стр. 1 из 2)

Вступ

Структурна перебудова економіки в розвинутих країнах світу передбачала перехід до енергозаощаджуючих, матеріалозаощаджуючих і працезаощаджуючих технологій. Так, у США матеріалоємкість виробництва в нових галузях у 80-х роках була на 27% нижчою, ніж у традиційних.

Така перебудова супроводжувалася переходом до нового технологічного способу виробництва, яким є автоматизоване виробництво (в основі його лежать електронно-обчислювана техніка існуючі виробничі системи, формування працівника нового типу, модифікація пріоритетних цілей розвитку суспільства та ін.).

Говорячи про необхідність структурної перебудови економіки України та шляхи виходу її з кризи, слід врахувати позитивний досвід розвинутих країн, які здійснили раніше структурні перетворення, зокрема - Японії. Не маючи власних запасів сировинних та енергетичних цінностей, японська промисловість у період другої половини 50-х - початку 70-х років розвивалася по шляху використання переважно екстенсивних факторів зростання, створення наукомісткої структури виробництва виявився вкрай болючим, особливо для енерго- і матеріаломістких галузей, рентабельність і конкурентноспроможність яких у результаті підвищення витрат виробництва було підірвано. У результаті проведених заходів через 10 років після "нафтового шоку" матеріаломісткість промисловості скоротилася на 40%, питома нафтомісткість валового національного продукту знизилася у 2,6 раза, а витрати на НДДКР відносно ВНП досягли рівня 2,47%, вперше перевершивши рівень США (2.7%).

Теоретичним та прикладним проблемам здійснення структурної перебудови економіки, ролі держави в цьому процесі приділяється велика увага. Особливої актуальності вони набули протягом останнього десятиліття під впливом інтенсивних структурних змін як в розвинених країнах, так і в перехідних економіках. Методологічні основи аналізу економічної структури та структурних змін в економіці закладені в роботах таких видатних економістів, як К. Маркс, Л. Вальрас, Дж.Б. Кларк, В. Парето, Є. Домар, Р. Харрод, Л. Канторович, В. Немчинов, В. Леонтьєв, Р. Солоу, Е. Денісон, Дж. Кендрік, Л. Пазінетті, К. Фрімен.

Метою роботи є розробка теоретичних положень щодо структурної перебудови економіки України, необхідних для подолання технологічної відсталості та досягнення рівноправних економічних зв`язків з постіндустріальним світом.

У відповідності до поставленої мети були визначені наступні завдання:

- визначити суть та завдання структурної перебудови економіки;

- проаналізувати структурні зміни в економіці України;

- запропонувати напрямки подолання структурної кризи в економіці України та пріоритети її структурної перебудови.

Об`єктом дослідження є структурні зміни в економіці та роль держави в цих процесах.

Предметом дослідження є особливості структурної перебудови перехідних економік під впливом нових вимог до міжнародної конкурентноздатності, зумовлених постіндустріальними змінами в економіці провідних країн світу.

Розділ 1. Економіка України в докризовий період

перебудова економіка постіндустріальний

Так, якщо на початку 90-х років ХХ ст. приріст світового виробництва становив 2,9 %, а в 2007 р. – 4,9 % [17], то обсяги операцій на світовому фінансовому ринку зростали щороку на 15-20%[15]. Разом із тим, частка угод на валютному ринку, пов'язаних із зовнішньоторговельними операціями та довгостроковим оборотом капіталу, скоротилася з 15%[16] до 5-7%[3] за відповідного зростання спекулятивних трансакцій. Посиленню зазначених диспропорцій значною мірою сприяли лібералізація валютно-фінансових відносин; активне впровадження на фінансових ринках великої кількості нових фінансових інструментів, спрямованих на прискорення обороту й отримання швидких прибутків; зміни в цільових орієнтаціях банківських установ – зниження частки кредитів, наданих промисловим підприємствам, на користь кредитування споживчих витрат домогосподарств і потреб комерційних структур, що зумовило послаблення залежності банків від функціонування промислового сектора економіки.

Розвиток фінансового сектора економіки України в докризовий період характеризувався:

- зростанням кількісних показників (збільшення кількості учасників фінансового ринку та обсягів їх капіталу, зобов'язань і активів, зростання обсягів фінансових операцій та поява великої кількості новихфінансових послуг, приплив значних обсягів іноземного капіталу тощо);

- якісними змінами (послаблення бар'єрів входження на ринок для іноземних компаній, лібералізація валютних відносин та посилення залежності функціонування різних сегментів фінансового ринку від валютно-курсового чинника, розбудова необхідної інфраструктури та удосконалення відповідної законодавчої бази тощо);

- нерівномірністю кількісного і якісного розвитку певних сегментів вітчизняного фінансового ринку (домінування й динамічний розвиток банківського сегмента, прискорений розвиток фондового ринку, значні коливання у показниках розвитку сегментів страхових послуг і небанківських кредитних установ, а також нерівномірність розподілу послуг у регіонах країни).

Розширення експансії транснаціонального капіталу фінансового ринку України супроводжувалося зростанням заборгованості споживчого, корпоративного й державного секторів. Уливання у вітчизняну економіку короткострокових кредитних коштів із-за кордону дозволяло тривалий час утримувати високі темпи її зростання. Проте, історія фінансових криз у різних країнах на межі ХХ-ХХІ ст. показує, що домінування короткострокових фінансових операцій зумовлює посилення спекулятивного характеру руху капіталу та вразливості національної економіки до зовнішніх втручань, а рух і накопичення віртуальної вартості є передумовами кризових явищ, за яких відбувається корекція вартості фінансових активів і приведення цінових пропорцій у відповідність із реальними. До того ж, як зазначають автори [3] (і ми поділяємо їх думку), капітал, який надходив в Україну у формі іноземних короткострокових кредитів комерційним банкам в умовах штучного створення сприятливого клімату для імпортного виробника, використовувався неефективно.

Ринок країни переповнився дешевими товарами ажіотажного попиту, фінансуючись за рахунок надзвичайно дорогих споживчих кредитів. У результаті відбулося зростання корпоративного зовнішнього боргу; значно прискорилися темпи інфляції; знецінення національної валюти; подорожчання фінансових ресурсів для корпоративних клієнтів на внутрішньому і зовнішньому ринках [3]. Отже, реалії функціонування вітчизняної економіки переконливо свідчать про необхідність застосування більш виважених підходів при розробці механізмів фінансового забезпечення процесів модернізації вітчизняної економіки, зокрема в частині стимулювання банківських установ до спрямування капіталу на задоволення попиту на інвестиційні товари.

Розвиток реального сектора економіки України, у свою чергу, відбувався в умовах загострення суперечностей між національними й інтернаціональними структурами в процесі реалізації стратегічних державних інтересів і можливостей отримання надприбутків великими транснаціональними корпораціями; посилення глобальної конкуренції, яка спонукала компанії до розширення масштабів їх діяльності темпами, що відповідають або випереджають темпи зростання ринку; зростаючого дефіциту енергетичних і матеріально-сировинних ресурсів і посилення диспропорцій у їх розподіліміж країнами; погіршення економічних (зростання цін, збільшення в структурі витрат виробництва частки трансакційних й авансованих витрат, зниження норми прибутку тощо) та інституційних (вплив політичних пріоритетів, штучні обмеження конкуренції з боку інтегрованих виробничих структур тощо) умов промислового використання основних виробничих ресурсів; нарощування панівних позицій розвинутих країн на глобальних ринках товарів, послуг, на яких усе більшого значення набували не стандартні матеріальні блага, а послуги, науково-технічні розробки, а також складні технічні комплекси на індивідуальні замовлення [1, 5, 7].

Посилення диспропорцій у розподілі капіталу між фінансовим та реальним сектором економіки України обумовило асинхронність їх розвитку та загострення низки суперечностей, що привело до рецесії промислового виробництва.

Аналізуючи перебіг подій фінансової кризи, слід відзначити надзвичайну роль іноземного спекулятивного капіталу в дестабілізації вітчизняних фондового і валютного ринків. Так, на першому етапі кризи, який розпочався в 2007 р., коли на світових фондових ринках відбулося перше падіння фондових індексів провідних банків та фінансових компаній, приватний капітал, що завжди чуттєвий до загроз економічної стабільності, перейшов із ринків розвинених країн, які демонстрували уповільнення зростання, до країн з економіками, що розвиваються. Як наслідок, фондовий ринок України продемонстрував стрімке зростання, відбулося суттєве зростання надходжень іноземної валюти до країни, що сприяло збільшенню обсягу операцій на міжбанківському валютному ринку, зростанню на міжбанківському валютному ринку курсу гривні до долара США, збільшенню міжнародних резервів. Разом із тим, на готівковому сегменті ринку попит на іноземну готівку перевищив пропозицію, а гривня подешевшала.

Погіршення ситуації на світових ринках внаслідок розгортання світової фінансово-економічної кризи значно погіршило динаміку економічного зростання в Україні. Пік негативних змін припав на останній квартал 2008 р. Починаючи з жовтня, в Україні спостерігався негативний показник помісячного зростання ВВП. Найбільш глибоке падіння ВВП було зафіксовано у листопаді – 14,4 % в порівнянні з аналогічним місяцем 2007 р. В грудні спад виявився дещо меншим (-9,9 %), що пов’язано в основному з уповільненням темпів зниження виробництва у промисловості. Як наслідок, приріст ВВП знизився до 2,1 % на рік, у порівнянні з 2007 р. динаміка зростання зменшилася майже в 3,5 разу і виявилася найнижчим показником після 1999 року (рис. 1).