Смекни!
smekni.com

Оцінка ефективності дивідендної політики підприємства в умовах розвитку (стр. 8 из 10)

2009 рік

ДО3R відображає ефективність використання основних коштів і інших внеоборотных активів, вимірювану величиною прибутку, що перебуває на одиницю вартості коштів.

4R) Рентабельність власного капіталу.

(2.4)

2008 рік

2009 рік

ДО4R показує ефективність використання власного капіталу.

5R) Рентабельність перманентного капіталу.

(2.5)

2008 рік

2009 рік

ДО5R відображає ефективність використання капіталу, вкладеного в діяльність підприємства на тривалий строк (як власного, так і позикового).

Відіб'ємо ці фінансові коефіцієнти рентабельності на діаграмі (малюнок 2.3)

Малюнок 2.3. Найбільш важливі фінансові коефіцієнти рентабельності

2.4 Аналіз керування в ЗАТ «Барошник»

ЗАТ «Барошник» було перетворено 11 травня 2004 року зі статутним фондом у розмірі 4817 тис. грн виключивши з оцінної вартості об'єкт соцкультпобуту й житла 100% акцій належало державі.

Відповідно до Концепції роздержавлення й приватизації держвласності на 2008-2009 року, передана безоплатно трудовому колективу «Барошник» 5% акцій статутного фонду.

Передбачено в програмі спеціалізованих купонних аукціонів на 2009-2010 роки, продаж 25% акції статутного фонду.

Частка держави становила 70% статутного фонду. Було доручено в органах керування ЗАТ «Барошник» розробити індивідуальні проекти приватизації 70% пакета акцій суспільства.

Розглянуто індивідуальний проект приватизації про викуп 70% акцій суспільства й затверджений постановою від 29 травня 2008р. № 07/2-99.

Установлено строки викупу акцій частки учасників. Згідно з постанові Фонду держмайна від 18 липня 2009р. № 123 минулого відкликані в держвласність 19,73% акцій у зв'язку із закінченням установлених строків оплати за викуп акцій суспільства.

На даний момент розподілений пакет акцій у наступному порядку:

- 70% - колектив, працівники суспільства.

- 19,73% - фонд держмайна.

- 10,27% - непрацюючі в суспільстві.

До викупу державної частки колективом акціонерного товариства система керування залишалася такий же.

У країні бурхливо проходила процес приватизації. Із за межі запрошені експерти по проведенню приватизації, системі керування й майнових прав акціонерів, їхньої ролі в участі керуванні в акціонерному товаристві. Міжнародний досвід показує, що роз'яснення є необхідною умовою ефективного функціонування підприємства, їхньої життєздатності й конкурентноздатності протягом тривалого часу. Досвід економічно розвинених країн показує, що діяльність і динаміка підприємств у значній мірі залежить від того, як акціонери здійснюють свої права й обов'язки по забезпеченню ефективності й прибутковості керування діяльністю підприємств, здійснюємість керуючими й іншими призначеними для цього посадовими особами на повсякденній основі.

Керування акціонерним товариством у різних країнах відрізняються друг від друга. Це пояснюється різними в культурі традиціях, правових базах, практиці здійснення господарської діяльності, різними політичними, економічними й інституціональними умовами. Наприклад, у США й Великобританії структура керування елітарна. У компанії діє тільки один орган - рада директорів, що в основному складається зі старших керуючих компанією. Щоб забезпечити дотримання інтересів акціонерів і здійснювати функції стримування й противаг (або функцію нагляду) за діяльністю керування, сучасна унітарна рада директорів буде, як правило складатися з невиконаних директорів, що працюють по сумісництву й інтереси, що представляє, акціонерів.

Неретельні директори призначаються для здійснення діяльності як безпосередніх представників акціонерів - аутсайдерів, які звичайно досить численні й у значній мірі розосереджені. Вони виконують роль у здійсненні об'єктивного спостереження за діяльністю керування в інтересах акціонерів. Вони не виконують функцій по безпосередньому керуванню, але в їхньому обов'язку ставиться здійснення спостережливих і наглядових функцій з метою забезпечення здійснення виконавчим керуванням своєї діяльності в країнах відповідності з уставом компанії й в інтересах власників. У чинність їхнього нейтралітету в таких питаннях і ступені їхньої незалежності на неретельних членів ради директорів часто покладають акціонерами повноваження за рішенням питань від оплаті виконавчих членів ради.

Однак з юридичної точки зору вони несуть таку ж відповідальність за прийняття рішень по керуванню компанією, як і виконавчі директори, і в багатьох випадках одночасно є виконавчими директорами інших компаній. До деякої міри це є ознакою подібності між виконавчими й неретельними директорами, що викликало в багатьох сумніви в їхній дійсній незалежності й ефективності їхньої ролі спостерігачів.


Розділ 3. Удосконалення дивідендної політики ЗАТ «Барошник»

Джерело виплати дивідендів - чистий прибуток суспільства за минулий рік, по привілейованих акціях дивіденди можуть виплачуватися за рахунок спеціально створених для цього фондів (останні використаються для виплати дивідендів у випадку недостатності прибутку або збитковості суспільства). Тому теоретично комерційна організація може виплатити загальну суму поточних дивідендів у розмірі, що перевищує прибуток звітного періоду. Однак базовим є варіант розподілу чистого прибутку поточного періоду. Оскільки законом не передбачається використання нерозподіленого прибутку минулих років для виплати дивідендів, істотно підвищується відповідальність ради директорів і акціонерів відносно напрямків розподілу чистого прибутку звітного року, тобто не можна рік по тому передумати й частина раніше реінвестованого прибутку пустити на виплату дивідендів. Це обмеження деякою мірою порушує права власників відносно можливості використання власних коштів.

Варто звернути увагу на деякі термінологічні особливості. У бухгалтерському обліку й у ряді нормативних документів явно або побічно розрізняють поняття «резервний капітал» і «резервний фонд». Резервний капітал створюється в акціонерних товариствах відкритого типу в обов'язковому порядку, причому напрямку його використання регламентовані законом; зокрема, він не призначений для виплати дивідендів. Проте, суспільство може створювати спеціальні фонди (у тому числі й з назвою «резервні») за рахунок чистого прибутку, які вже й можуть бути використані для виплати дивідендів по привілейованих акціях.

Величина чистого прибутку будь-якої компанії піддається коливанням, не виключена також ситуація, коли вона може відробити зі збитком. Ухвалення рішення про розмір дивідендів у кожному разі є непростим завданням. По-перше, в умовах ринку завжди є можливості для розширення виробничих потужностей або участі в нових інвестиційних проектах. По-друге, нестабільність виплати дивідендів або різка зміна їхньої величини чреваті зниженням курсової вартості акцій.

Додатковим аргументом на користь стабільності дивідендної політики є феномен так називаного «ефекту клієнтури». Під «клієнтурою» розуміється сукупність інвесторів, по тій або іншій причині зацікавлених саме в даній компанії. У кожної компанії складається своя «клієнтура», тобто інвестори, яких цілком улаштовує пропонована компанією політика в області доходів і дивідендів. Оскільки раціональні акціонери більшою мірою віддають перевагу стабільності й певній передбачуваності дивідендної політики, чим одержання якихось екстраординарних доходів, будь-які її зміни повинні вводитися вкрай обережно.

Не випадково багато компаній на Заході воліють виплачувати дивіденди навіть у відносно несприятливі у фінансовому відношенні періоди. Найбільше що часто зустрічається практикою є розподіл серед акціонерів частини прибутку поточного року. Маючи на увазі сигнальний ефект, що має місце при виплаті (невиплаті) дивідендів, компанії віддають перевагу стабільність у відносинах з акціонерами. Крім того, виплата дивідендів навіть при наявності збитків за звітний період має позитивний сигнальний ефект у тому розумінні, що цією акцією керівництво компанії вказує на тимчасовий характер труднощів, з якими зштовхнулася компанія й на правильність її стратегічного курсу.

Також при формуванні дивідендної політики варто звернути увагу на те, які можливості має компанія при формуванні фінансових ресурсів з альтернативних джерел ( крім чистого прибутку компанії ). Основними факторами є:

а) достатність резервів власного капіталу, сформованих у попередньому періоді;

б) вартість залучення додаткового акціонерного капіталу;

в) вартість залучення додаткового позикового капіталу;

г) доступність кредитів на фінансовому ринку;

д) рівень кредитоспроможності акціонерного товариства, обумовлений його поточним фінансовим станом.

При виплаті дивідендів акціями акціонери одержують замість грошей додатковий пакет акцій. Причини застосування даної методики можуть бути різними. Наприклад, компанія має проблеми з готівкою, її фінансове становище не дуже стійко. Щоб хоч якось уникнути невдоволення акціонерів, директорат компанії може запропонувати виплату дивідендів додатковими акціями. До речі, саме такий підхід був застосований багатьма чековими інвестиційними фондами в нашій країні в 1994 р.