Ефективне функціонування ринку праці можливе за наявності ряду умов, до яких належать: по-перше, повна самостійність та незалежність продавця та покупця робочої сили в поєднанні з їх економічною відповідальністю; по-друге, відносини агентів на ринку праці — це відносини договорів та угод між рівноправними партнерами; по-третє, функціонування ринку праці тим ефективніше, чим активніша конкуренція між власниками робочої сили за право зайняття робочого місця та роботодавців за залучення кваліфікованої робочої сили; по-четверте, повинен існувати баланс між робочими місцями, сукупною пропозицією робочої сили та грошовою масою заробітної плати; по-п'яте, наймані працівники та роботодавці для захисту своїх інтересів можуть об'єднуватись у спілки.
Серед заходів щодо сприяння зайнятості та соціального захисту населення можна назвати такі:
надання допомоги громадянам у працевлаштуванні;
організація професійної перепідготовки кадрів;
професійна орієнтація працівників та учнівської молоді;
створення додаткових поточних місць;
сприяння підприємницькій діяльності.
Зайнятість населення — це чисельність осіб, які виконують будь-яку роботу за певну заробітну плату (чи дохід "працюючи на себе").
Зайнятість — це забезпеченість працездатного населення робочими місцями, його участь у суспільнокорисній діяльності по створенню суспільного продукту.
Зайнятість — це діяльність громадян, пов'язана з задоволенням особистих та суспільних потреб, що приносять їм дохід у грошовій чи іншій формі.
До зайнятого населення в Україні належать:
працюючі за наймом на підприємствах, в установах чи організаціях незалежно від форм власності;
громадяни, що самостійно забезпечують себе роботою (підприємці, фермери, люди творчої праці);
зайняті в органах влади, управління та громадських об'єднаннях;
громадяни, які проходять службу в армії, гвардії, військах, формуваннях;
особи, що проходять професійну підготовку і підвищення кваліфікації, навчаються в денних школах та вузах;
зайняті вихованням дітей, доглядом за хворими, інвалідами та громадянами похилого віку;
іноземні громадяни, що працюють в Україні.
охорона праці — це діюча система соціально-економічних, організаційно-технічних, санітарно-гігієнічних і лікувально-профілактичних заходів, що забезпечують безпеку, збереження здоров'я і працездатності людини в процесі праці.
Державна політика в галузі охорони праці базується на принципах:
пріоритету життя і здоров'я працівників по відношенню до результатів виробничої діяльності підприємства, повної відповідальності власника за створення безпечних і нешкідливих умов праці;
комплексного вирішення завдань охорони праці на базі національних програм з цих питань та з урахуванням інших напрямів економічної і соціальної політики, досягнень науково-технічного прогресу, діяльності в галузі охорони навколишнього середовища;
соціального захисту працівників, повної компенсації шкоди особам, які потерпіли від нещасних випадків на виробництві і професійних захворювань;
встановлення єдиних нормативів з охорони праці для всіх підприємств, незалежно від форм власності і видів діяльності;
використання економічних методів управління охороною праці, проведення політики пільгового оподаткування, що сприяє створенню безпечних і нешкідливих умов праці, участі держави у фінансуванні заходів щодо охорони праці;
здійснення навчання населення, професійної підготовки і підвищення кваліфікації працівників з питань охорони праці;
забезпечення координації діяльності державних органів, установ, організацій та громадських об'єднань, що вирішують різні аспекти охорони здоров'я, гігієни і безпеки праці, а також співробітництво і проведення консультацій між власниками та працівниками, між усіма соціальними групами при прийнятті рішень з охорони на місцевому та державному рівнях;
міжнародного співробітництва в галузі охорони праці, використання світового досвіду організації роботи щодо поліпшення умов і безпеки праці.
5. Економічна суть, функції та види цін
Ціна — це грошовий вираз вартості товару. Вона завжди коливається навколо ціни виробництва та відображає рівень суспільно необхідних витрат праці.
Обліково-вимірювальна функція ціни полягає в тім, що вона є засобом обліку й вимірювання витрат суспільної праці на виробництво окремих видів продукції або надання різноманітних послуг.
Розподільча функція зводиться до того, що за допомогою цін, які відхиляються від вартості, здійснюється перерозподіл частини доходів первинних суб’єктів господарювання та населення.
Стимулююча функція ціни використовується для мотивації підвищення ефективності господарювання, забезпечення необхідної прибутковості кожному нормально працюючому продуценту, посереднику і безпосередньому продавцю товарів виробничого та споживчого призначення.
Світові ціни — це грошовий вираз міжнародної вартості товарів, що реалізуються на світовому ринку. Вони визначаються: для одних товарів — рівнем цін країни-експортера; для інших — цінами бірж та аукціонів; для багатьох готових виробів — цінами провідних фірм світу.
Оптові ціни на продукцію виробничо-технічного призначення, товари народного споживання та закупівельні ціни на сільськогосподарську продукцію.
Закупівельні ціни застосовуються постачально-збутовими, заготівельними організаціями, оптово-посередницькими фірмами, підприємствами оптової торгівлі та іншими юридичними особами, які здійснюють торговельну діяльність відповідно до свого статуту.
Роздрібні ціни визначаються самостійно торговельними підприємствами, підприємствами громадського харчування та іншими юридичними особами, які здійснюють продаж товарів чи надають послуги населенню, згідно з кон’юнктурою ринку, якістю товару , виходячи з вільної ціни закупівлі.
Тарифи вантажного та пасажирського транспорту — це плата за перевезення вантажів і пасажирів, яку беруть транспортні підприємства з відправників і населення.
Основні види ринкових цін, виокремлюваних без певної класифікаційної ознаки.
1. Ціна базисна — ціна товару з фіксованими в прейскурантах параметрами якості, розміру, хімічного складу
2. Ціна демпінгова — штучно занижена ціна продажу товарів, застосовувана як засіб витиснення конкурентів з ринку
3. Ціна диференційована —ціна, що диференціюється в межах певного району або за іншими ознаками
4. Ціна змінна — ціна, яка встановлюється на вироби з тривалим строком виготовлення
5. Ціна зовнішньоторгівельна —ціна на експортні та імпортні товари, рівень якої формується на світовому ринку
6. Ціна зональна — ціна, що відображає географічні умови виробництва чи реалізації продукції
7. Ціна комерційна — ціна на предмети споживання, що реалізуються в комерційних магазинах
8. Ціна лімітна — верхня межа рівня ціни, що встановлюється на проектовані вироби
9. Ціна номінальна — ціна товару, зазначена в прейскурантах; біржова котировочна ціна на товар
10. Ціна паритетна — ціна, яка регулює рівень цін на основні види сільськогосподарської продукції
11. Ціна початкова — ціна на пропоновану до продажу на аукціоні партію товару, яка встановлюється його власником
12. Ціна престижна — ціна на унікальний товар або товар, що користується підвищеним попитом
13. Ціна продажна — кінцева ціна, за якою продавець реалізує товар споживачу
14. Ціна разова — ціна на продукцію виробничо-технічного призначення, що її виготовлено за разовим замовленням
15. Ціна СІФ — ціна в зовнішньоторговельній діяльності, що включає вартість товару, транспортні витрати та страхування вантажу
16. Ціна тверда — ціна, яка встановлюється в момент підписання контракту і не змінюється протягом його дії
17. Ціна фактурна — ціна закупівлі та продажу товару; залежить від умов укладеної угоди між імпортером та експортером
18. Ціна ФОБ— контрактна ціна у зовнішній торгівлі, яка включає вартість товару та всі витрати експортера на доставку в порт відправлення
6. Економічна суть, склад, структура основних фондів та особливості забезпечення ними підприємств
Основні фонди — це засоби праці, які мають вартість і функціонують у виробництві тривалий часу своїй незмінній споживній формі, а їхня вартість переноситься конкретною працею на вартість продукції, що виробляється, частинами по мірі спрацювання.
У практиці господарювання з метою спрощення обліку основних фондів до оборотних фондів відносять інструменти та інвентар зі строком експлуатації до одного року і вартістю до 100 одиниць національних грошей, а також усі спеціальні інструменти та пристрої, спеціальний одяг та взуття незалежно від строку використання й вартості.
Для встановлення норм амортизаційних відрахувань і розрахунків щорічних амортизаційних сум застосовують укрупнену класифікацію, виокремлюючи три групи основних фондів:
— перша — будівлі, споруди, їхні структурні компоненти й передавальні пристрої;
— друга — автомобільний транспорт, меблі, побутові електронні, оптичні, електромеханічні прилади та інструменти, включаючи ЕОМ, інші машини для автоматичного оброблення інформації, телефони, інше офісне обладнання;
— третя — основні фонди, не включені до першої та другої груп.
Оскільки елементи основних фондів відіграють неоднакову роль у процесі виробництва, неабияке значення має поділ таких на дві частини: активну, яка безпосередньо бере участь у виробничому процесі і завдяки цьому забезпечує належний обсяг та якість продукції, і пасивну, що створює умови для здійснення процесу виробництва.