Вартісні показники - це виробництво валового внутрішнього продукту (ВВП) в цілому і в розрахунку на одну особу.
Валовий внутрішній продукт (ВВП) - це загальний обсяг виробництва продукції у грошовому виразі за певний період (місяць, квартал, півріччя і за рік). За допомогою цього показника можна порівнювати роботу будь-якої галузі виробництва і країни в цілому, оскільки вироблена продукція оцінюється в певній грошовій одиниці. Найбільш об’єктивним показником, який характеризує стан розвитку країни, вважається виробництво валового внутрішнього продукту в розрахунку на душу населення.
Так, з 1999 року постійно спостерігається реальне зростання ВВП на душу населення, темп якого склав 100,6%, у 2000 — 106,7, у 2001 році - 111,1, а у 2002 році - 106,3%. Зростання ВВП в цілому і на 1 особу у 2003 р. становили, за даними Держкомстату, відповідно на 9,6 та 10,5% відносно попереднього року. Ріст фізичного обсягу ВВП зумовлювався переважно підвищенням попиту на продукцію галузей, які виробляють товари. Темп приросту ВДВ цих галузей становив за цей період 15,3%. а реальне зростання ВДВ у галузях, що надають послуги, — 67,0%.
Головними чинниками, які сприяли зростанню обсягів виробництва майже в усіх галузях економіки, стали: підвищення завантаження обладнання й устаткування, що підтверджує динаміка фондовіддачі; збільшення обсягу інвестицій та оновлення матеріально-технічної бази підприємств; широке впровадження енергозберігаючих технологій. Під дією цих чинників знизився рівень витрат енергоносіїв на виробництво одиниці продукції, що зменшило залежність економіки України від коливань ринку енергоносіїв.
Стабілізація позитивних тенденцій у 1999-2003 роках привела до зміни загальної соціально-економічної ситуації, зокрема: реального зростання ВВП, промислового і сільськогосподарського виробництва; посилення соціальної орієнтації промислового комплексу. Так, найбільша активізація діяльності спостерігалась у галузях, які працюють на внутрішній ринок і задовольняють кінцевий споживчий попит населення; активізації зовнішньої торгівлі, яка сприяла приросту виробництва в експортних галузях (чорна і кольорова металургія, хімічна й нафтохімічна, машинобудування); зниження частки паливно-сировинних галузей у структурі промислового виробництва; посилення інноваційної активності на промислових підприємствах; подальшого розвитку у тенденції нарощування обсягів інвестицій в основний капітал; зростання обсягів роботи залізничного, автомобільного та річкового транспорту; зменшення темпів приросту дебіторської і кредиторської заборгованості по всіх суб’єктах господарювання; збільшення доходів зведеного бюджету; зниження рівня безробіття.
До негативних змін слід віднести: нижчі, ніж у попередні роки, темпи росту номінальної і, як наслідок цього та інфляційного процесу, реальної заробітної плати, що знизило рівень життя населення; зростання цін і тарифів на споживчому ринку; скорочення виробництва сільськогосподарської продукції на підприємствах усіх форм власності; погіршення демографічної ситуації — скорочення кількості населення за рахунок природного зменшення та міграційного відтоку.
Внаслідок цих чинників і прояви нових тенденцій у 1999-2003 рр. відбулись зміни в структурі ВВП, розрахованого за різними критеріями і різними методами. Так, за категоріями доходу зменшилась частка оплати праці найманих працівників — з 48,1 до 45,3%, а частка валового прибутку збільшилась з 32,7 до 42,6%. При цьому абсолютні обсяги фонду оплати найманої праці зросли на 37,4, а валового прибутку і змішаного доходу — на 50,7%.
Зрушення в структурі ВВП за категоріями кінцевого використання були дещо протилежними. Так, зменшилась питома вага кінцевих споживчих витрат — з 81,5 до 77,1% і частка валового нагромадження основного капіталу; динаміка запасів матеріальних оборотних коштів набула від’ємного характеру. У 1999р. вперше за останні сім років експорт товарів і послуг перевищив імпорт і частка сальдо експорту-імпорту зросла з -2,3 до 5,5, а у 2003р. становило 2,6% ВВП. В абсолютному виразі обсяги кінцевих споживчих витрат збільшилися на 34,1%, у тому числі: домогосподарств та сектора загального державного управління — на 33,4%; обсяги валового нагромадження основного капіталу збільшились на 33,3%.
Галузева структура валової доданої вартості зазнала перерозподілу економічних ресурсів на користь галузей, які виробляють товари, а в структурі останніх — на користь промисловості.
Зміни в секторній структурі валової доданої вартості відображують тенденцію до активізації діяльності в реальному секторі економіки, збільшення питомої ваги валової доданої вартості сектора не фінансових корпорацій і домашніх господарств.
Загалом період 1999-2003 років дає підстави для прогнозування стабільно позитивної динаміки макроекономічних показників у коротко-, середньо- і довгостроковій перспективі.
Власність - це врегульовані законом суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження майном, тобто це відношення людини до предметів.
Відношення людини до власності визначається основним законом держави - її конституцією.
В Україні до встановлення незалежності діяла Конституція СРСР.
Після встановлення незалежності постало питання відношення людей до майна. Верховна Рада України 7 липня 1992 року прийняла Закон України «Про власність», яким не встановлено граничну норму на власність, але вказано, що приватна власність мусить мати трудовий характер, тобто власність громадян являється і примножується за рахунок їх доходів від участі у виробництві, від підприємницької діяльності, ведення власного господарства, доходів від коштів, вкладених у кредитні заклади, акції і цінні папери та отримані іншим шляхом, що не суперечить Закону.
Згідно з цим Законом приватизувати можна було все, за виключенням, того, що не підлягало приватизації:
· майно органів державної влади і управління;
· майно Збройних Сил;
· золоті і валютні фонди;
· державні матеріальні резерви;
· комплекси з виготовлення цінних паперів і грошових знаків;
· засоби урядового і спеціального зв’язку;
· об’єкти державної метеорологічної служби;
· національні, культурні й історичні цінності;
· об’єкти освіти, науки і культури, що фінансуються з бюджету;
· майнові комплекси підприємств з виготовлення зброї, наркотиків та радіоактивних речовин;
· атомні електростанції.
Було передбачено, що покупцями державного майна можуть бути як громадяни України, так і іноземні громадяни та особи без громадянства:
Для того, щоб більш справедливо поділити майно між членами суспільства, урядом країни було прийнято рішення про безоплатну передачу мешканцям житла, в якому вони проживали, а також кожному громадянину України незалежно від його віку (за виключенням колгоспників) було видано приватизаційні майнові сертифікати на суму 1 млн 50 тис, українських карбованців, за офіційним курсом станом на 1 листопада 1993 р.
Ці приватизаційні сертифікати можна було використовувати при приватизації державного майна.
В результаті сертифікованої приватизації більшість державного майна змінила форму власності на приватну. Але значна кількість власників сертифікатів не знаючи у які підприємства їх можна вкласти продали їх на стихійних ринках за безцінь (в основному за 10 українських карбованців або гривень).
Покупці приватизаційних сертифікатів стали власниками отриманого за них майна у вигляді заводів, фабрик, морських і річкових суден, літаків, родовищ корисних копалин і іншого.
Отримана будь-яким шляхом власність була юридично закріплена Конституцією України.
Згідно зі ст. 41 Конституції України, прийнятої 28 червня 1996 р., «Кожен має право володіти , користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатом своєї інтелектуальної і творчої діяльності».Право приватної власності набувається в порядку, визначеному Законом.
Згідно з Законом ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Примусове відчуження об’єктів права приватної власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності, на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього і повного відшкодування їх вартості. Примусове відчуження таких об’єктів з наступним повним відшкодуванням їх вартості допускається лише в умовах воєнного чи надзвичайного стану.
Конфіскація майна може бути застосована виключно за рішенням суду у випадках, обсязі та порядку, встановлених законом.
Згідно з Конституцією України (стаття 41) громадяни для задоволення своїх потреб можуть користуватись об’єктами права державної та комунальної власності. Якщо у 1990 р. у власності держави знаходилось 100% власності промисловості, будівництва, транспорту, торгівлі, охорони здоров’я, науки, культури і мистецтва і 60% власності сільського господарства, то станом на 1 січня 2005 р. у державної власності залишилось всього 4,2% об’єктів, з них у промисловості 2%, у будівництві - 2,7%, торгівлі - 0,5%, транспорті і зв’язку - 7,2%. Навіть у освіті і охороні здоров’я частка підприємств з державною власністю становить відповідно 11,0 і 10,2%.
У результаті приватизації, скріпленої Конституцією України, станом на 1 січня 2005 року в приватній власності виявилось 88,2% промислових підприємств, 95,8% будівельних, 98,4% - оптової і роздрібної торгівлі, 91,1% - транспорту і зв’язку.
Таким чином, приватизація в країні майже завершена, не приватизованими залишились близько 10% підприємств, більшість з яких не підлягають приватизації.
Особливої уваги заслуговує приватизація в сільському господарстві. На період встановлення незалежності сільське господарство було представлено 7,7 тис. колгоспів, 2,1 тис. міжгоспів і 2,5 тис. радгоспів. У власності колгоспів і міжгоспів було сконцентровано 70% вартості виробничих основних фондів та матеріальних оборотних засобів. Це була колективна форма власності. Державна форма власності була представлена 2,5 тис. радгоспів та 30% вартості виробничих основних фондів і матеріальних оборотних засобів.