На території України вироблялось близько 60% продукції військово-промислового комплексу колишнього СРСР і понад 70% її підприємств було втягнуто у виробництво продукції для збройних сил.
Це, звичайно, було позитивним явищем, оскільки така спеціалізація потребувала висококваліфікованої робочої сили, досягалась висока зайнятість населення і його належний життєвий рівень.
З проголошенням незалежності України і розривом зв’язків з іншими країнами колишнього СРСР поряд з позитивними моментами, які виражаються в можливості створити таку державу за своїм ладом та формою, про яку бажав і мріяв її народ (97% наших громадян проголосувало в 1991 р. за незалежність), з’явились і негативні моменти - безробіття, зубожіння народу, понад 150 тисяч бездомних дітей та інше. Усунення цих явищ потребує значних матеріальних витрат по реформуванню всього народного господарства і, звичайно, часу. Дещо уже робиться в цьому напрямку, але темпи невтішні.
Згідно з Конституцією України основні напрямки державної економічної політики визначає вищий орган законодавчої влади - Верховна Рада України. Вона повинна затвердити концепцію розвитку і розміщення продуктивних сил всіх галузей народного господарства та окремих регіонів.
Процес розміщення галузей народного господарства завжди обґрунтовується ще до початку складання певних планових документів - річних та поточних планів. Такий процес був прийнятий у нашій країні, адже за основу при складанні планів приймається той стан розвитку промисловості і сільського господарства, який досягнуто в державі чи в окремому регіоні на певний час.
Процес економічного обґрунтування розміщення продуктивних сил складається з таких етапів:
· аналіз сучасного стану соціально-економічного розвитку та розміщення продуктивних сил і галузей виробництва;
· оцінка природних, економічних і соціальних передумов розвитку продуктивних сил;
· обґрунтування основних напрямків виробничої спеціалізації розвитку продуктивних сил;
· оцінка передбачуваних напрямів і пропозицій подальшого розвитку продуктивних сил.
Аналіз сучасного стани соціально-економічного розвитку та розміщення продуктивних сил і галузей виробництва.
Перш за все аналізують рівень розвитку окремих підприємств чи регіонів за останні 10-15 років, встановлюють відповідність досягнутого рівня розвитку продуктивних сил економічним і природним умовам та ресурсам, виявляють диспропорції і негативні процеси та явища.
У процесі цієї роботи аналізують такі показники:
· виробництво основних видів продукції в натуральних величинах (центнерах, тоннах, та інших одиницях виміру);
· фондоозброєність, фондовіддачу, продуктивність праці в окремих підприємствах, галузях і по регіону;
· собівартість продукції, рентабельність виробництва, капітальні вкладення та зменшення частки ручної праці;
· особливості і канали реалізації продукції та канали поповнення оборотних засобів;
· соціальний розвиток, зайнятість та рівень життя населення. Для цього використовують показники рівня зайнятості, реальні доходи, структуру споживання продовольчих та непродовольчих товарів, забезпечення житлом, об’єктами культурно-побутового призначення, охорони здоров’я, освіти, дошкільними закладами;
· вивчають науковий потенціал (розміщення наукових закладів, відповідність їх виробничої спеціальності. Визначають чисельність і характеристику наукових кадрів і їх можливий вклад у виробництво регіону);
· визначають диспропорції та недоліки в розміщенні продуктивних сил, виявляють резерви і можливості їх вдосконалення і розвитку.
Оцінка природних, економічних і соціальних передумов подальшого розвитку продуктивних сил.
При цьому вивчають:
· мінеральні й паливні ресурси оцінюють за даними про їх запаси, вивчають обсяги добування та використання сировини;
· стан земельних угідь, якість землі, структуру земельного фонду, розподіл землі за формами власності, використання земельного фонду;
· водні ресурси оцінюють з урахуванням потреб населення і виробництва у воді згідно із нормами використання та фактичного її забору всіма категоріями споживачів. Обґрунтовують заходи щодо раціонального використання і охорони водних ресурсів;
· вивчають стан лісового фонду, його розміщення, якісну структуру. Встановлюють можливу площу вирубок, використання деревини, перспективу розвитку та охорони лісових фондів;
· трудові ресурси оцінюють за даними демографічних показників (вікові категорії чоловіків і жінок, народжуваність та смертність). Потребу в трудових ресурсах для виробничої сфери визначають з урахуванням обсягів виробництва та змін у продуктивності праці, а для невиробничої сфери - за чисельністю населення, нормами його обслуговування. Передбачаються також витрати на підготовку і перепідготовку кадрів, можливу кількість безробітних або нестачу кадрів.
Причому по всіх видах ресурсів складають спеціальні баланси, в яких враховують наявні ресурси, потребу в них та напрямки використання.
Обґрунтування основних напрямків виробничої спеціалізації та комплексного розвитку господарства.
При цьому:
· розробляють основні напрямки розвитку підприємств, передбачаючи розміщення виробництва, вирішення соціальних та економічних проблем;
· визначають структуру та спеціалізацію розміщення виробництва. Спеціалізацію визначають з урахуванням особливостей і оцінки природно-ресурсного потенціалу та соціально-економічних умов регіону;
· розглядають питання взаємозв’язаного розміщення підприємств різних галузей з перспективою регулювання територіальних комплексів;
· встановлюють місця, де заборонено нове будівництво і розширення діючих підприємств;
· формують перелік найважливіших проблем, для розв’язання яких розробляються комплексні програми та інші методи регулювання.
Причому такі методи економічного обґрунтування розміщення виробництва розробляють лише на тих територіях, на яких є відповідні органи управління (підприємство, населений пункт, адміністративний район, область), а не регіональні.
Для того, щоб був позитивний результат від проведеної роботи, слід постійно давати оцінку ефективності передбачуваних напрямів і пропозицій щодо подальшого розвитку народного господарства.
Оцінка ефективності передбачуваних напрямів і пропозицій подальшого розвитку продуктивних сил.
Постійно аналізуються показники розвитку і розміщення продуктивних сил, вивчаються темпи зростання виробництва в промисловості, сільському господарстві, будівництві, транспорті. Оцінюють економічний ефект від удосконалення організацій продуктивних сил. Він визначається як натуральними показниками, так і зростанням національного доходу (прибутку). При цьому постійно слідкують за зростанням продуктивної праці, рентабельністю виробництва, окупністю капітальних вкладень, зниженням ресурсомісткості виробництва, рівнем зайнятості трудових ресурсів та рівнем життя населення.
Для більш ефективної роботи показники окремих підприємств і всього комплексу порівнюють з відповідними даними інших регіонів і країни в цілому.
В цій роботі основну роль повинні відігравати статистичні органи, які постійно вивчають відповідні питання та публікують результати досліджень у спеціальних бюлетенях забезпечуючи ними працівників адміністративних і господарських органів.
Процес економічного обґрунтування галузевого розміщення виробництва складається з таких етапів:
· аналіз сучасного стану розвитку і розміщення галузі;
· визначення основних умов і чинників розвитку галузі та окремих підприємств на перспективу;
· визначення оптимального варіанта розміщення галузі.
На першому етапі здійснюється аналіз сучасного стану розвитку і розміщення галузі.Розраховуються такі показники:
· забезпечення сировинними ресурсами (машинобудування - металом та комплектуючими деталями, видобувних галузей - запасами корисних копалин та необхідною технікою);
· обсяг виробництва продукції в натуральному виразі (тоннах, метрах, кубометрах і т. д.) і вартісному виразі (в гривнях);
· вартість сировини, матеріалів, палива та енергії, заробітної плати працівників;
· собівартість продукції і надходження від її реалізації;
· матеріаломісткості (витрати сировини і матеріалів на одиницю продукції);
· енергомісткості продукції (затрати енергії на одиницю продукції);
· капітальних вкладень (фінансові витрати на відтворення основних фондів - будівель, машин, устаткування, транспорту і т. ін.), з виділенням коштів на розширення, реконструкцію, технічне переоснащення і нове будівництво;
· обсяг незавершеного будівництва та вартість невстановленого устаткування;
· приріст продукції на 1 грн капітальних вкладень;
· рентабельність виробництва продукції;
· продуктивності праці (кількість продукції, виробленої за одиницю праці та одним працівником);
· вартість основних фондів;
· фондовіддачі (відношення кількості виробленої продукції до вартості основних фондів);
· фінансового становища галузі або окремих підприємств, кількості власних коштів або можливості фінансування за рахунок державного бюджету;
· співвідношення досягнутого рівня виробництва і потреб господарства в певних видах продукції;
· технічний рівень галузі (структура устаткування, вплив галузі на навколишнє середовище, виробництво нових видів продукції);
· забезпечення трудовими, паливно-енергетичними, мінерально-сировинними та іншими ресурсами;