Так, наприклад, бюджет 2005 р. був найбільш соціально орієнтований із усіх відомих бюджетів, і водночас – “найбільш авантюрний”. У ньому майже 80 % пішло на споживання. Із самого початку цей бюджет мав непомірне соціальне навантаження. Водночас Закон 2005 р. “Про Державний бюджет України на 2005 рік”, внесений новим урядом, порушив положення 90 законодавчих актів, виключив так звані податкові пільги, а по суті стимулювання вітчизняного виробництва, вдарив по суднобудівній промисловості, авіа- і автомобілебудівничі галузі. Унаслідок цього зросла ціна вітчизняних автомобілів, кораблів, літаків, робочі місця скорочуються в Харкові, Миколаєві, Одесі, Херсоні, Запоріжжі, Кременчузі, Ужгороді, Луцьку, а проте цим задоволені імпортери, що перепродають у нас західну продукцію” – зазначив депутат Верховної Ради України Ю. Кармазін [1, с. 224].
Параметри бюджету 2005 р. загалом висвітлювали соціально-економічну спрямованість політики держави, закріплювали розпочату економічну та соціальну стабілізацію держави. Однак бюджет далекий від досконалого. До цього часу бюджет поки що не став тим головним економічним та юридичним документом, через який має цивілізованим шляхом реалізовуватись економічна і соціальна політика держави як демократичної, соціальної, правової держави.
Бюджет 2006 р. уряд намагався сформувати не як бюджет “проїдання”, а як бюджет економічного зростання держави, але це можливо лише за умови реформування бюджетної та податкової системи.
Головні вимоги до бюджету 2006 р. – не допустити зростання державного боргу й водночас продовжити його соціальну спрямованість, відтворення економічної і соціальної сфери.
Особливе місце в реалізації економічної функції української держави займає упорядкування міжбюджетних відносин, що регулюють фінансовий розвиток регіонів. Міжбюджетнимивідносинами є сукупність фінансових відносин, які виникають між місцевими бюджетами, а також між останніми і Державним бюджетом України. Нинішня система міжбюджетних відносин включає в себе такі головні елементи: власні, закріплені та регульовані доходи, нормативи відрахувань від регульованих доходів, дотації, субвенції та субсидії, бюджетні позички, внески до Державного бюджету України, між бюджетні взаєморозрахунки. Суть цієї діяльності полягає у тому, що адміністративно-територіальні одиниці в Україні мають різний фінансовий потенціал та ряд особливостей, що зумовлює необхідність участі держави у формуванні доходної частини місцевих грошових фондів з метою забезпечення збалансованості кожного бюджету та можливості безперебійного фінансування необхідних заходів, передбачених планами соціального та економічного розвитку відповідних адміністративно-територіальних одиниць.
Тому коли можливості збалансування доходів і видатків місцевих бюджетів та забезпечення покриття видатків, необхідних для здійснення органами місцевого самоврядування, наданих їм законом повноважень, вичерпуються, держава забезпечує збалансування місцевих бюджетів шляхом передачі необхідних коштів з централізованого бюджету до відповідних місцевих бюджетів у вигляді дотацій, субвенцій та субсидій.
Надання місцевим органам влади прямих бюджетних трансфертів є однією з найважливіших проблем внутрішньодержавної фінансової діяльності держави, оскільки в сучасних умовах тих доходних джерел, які формують та поповнюють місцеві бюджети, не завжди достатньо для забезпечення адекватного фінансування діяльності місцевої влади щодо виконання ними функцій, покладених на них законодавством.
Сьогодні потрібна чітка система зрівноважених нормативів розподілу бюджетів. Але не менш важливою є проблема вироблення єдиної методології збалансованості бюджетів, що ґрунтувались би на принципах соціальної справедливості.
Розв’язання цієї проблеми можливо за умови вдосконалення та реформування системи міжбюджетних відносин, яка сьогодні характеризується по-перше, наявністю тих елементів, що дістались Україні у спадок від Радянського Союзу, і застосування яких в тій формі, в якій вони існують сьогодні, не виправдовує себе; і, по-друге, відсутністю спеціального законодавства, що б регулювало правові відносини. Закріплені в законодавстві останніх років правові норми щодо існування власних доходів місцевих бюджетів, в контексті принципу самостійності місцевих бюджетів, більше схожі на норми декларативного характеру, які поки що не знаходять необхідного та бажаного нормативно-правового розвитку та деталізації.
Аналізуючи стан економічного забезпечення областей і міст в Україні потрібно звернути увагу на його незадовільний характер. Так, у 2001 р. розрив між областями з найбільшим і найменшим ВВП на душу населення становив 2,3 рази [7, с. 38].
Сьогодні, за умови збереження регульованих доходів, потрібно з врахуванням прийнятного зарубіжного досвіду організації і побудови міжбюджетних відносин, переглянути політику взаємовідносин із центром і регіонами [6, с. 148].
Одним із головних недоліків Державного бюджету за попередні роки була концентрація коштів на центральному рівні на шкоду регіонам, що порушувало основні принципи формування бюджетної політики. Слід виробити єдину систему граничного фінансування витрат на потреби міста і, передусім, на управління. В Україні потрібно підвищити роль регіонів, що можна досягти шляхом впорядкування бюджетної сфери на справедливій основі: надати регіональним владам більших повноважень.
Незважаючи на прийняття Конституції України, яка лише в загальних рисах, регулює взаємовідносини між різними рівнями бюджетної системи, потрібна більш детальна регламентація цих правових відносин у спеціальному законодавстві, що законодавчо закріпить бажану ефективність функціонування вищезазначених інструментів організації міжбюджетних відносин, а, відповідно, і реальну здатність органів місцевого самоврядування самостійно розв’язувати питання місцевого значення в межах Конституції та законів України.
Сьогодні розробляється проект Концепції державної регіональної політики, прийняття якої дозволить визначити політику регіонів та центру, коло пріоритетів на соціально справедливих принципах. Також готується проект Закону “Про засади стимулювання розвитку регіонів” в якому передбачається створити принципово нові сучасні правові механізми надання державою підтримки територіям; розробити шляхи децентралізації, деконцентрації та розмежування владних повноважень центральних і місцевих органів. Пропонується внесення змін до законів України “Про місцеві державні адміністрації”, та “Про місцеве самоврядування в Україні”.
Для вдосконалення міжбюджетних відносин державою передбачена низка заходів:
– потрібно законодавчо забезпечити зниження податкового тиску на основі розширення податкової бази з одночасним скасуванням податкових пільг, посилити захист платників податків, знизити податковий тиск на регіони, закріпити за регіонами самодостатні джерела податкових надходжень, установити п’ятирічний мораторій на внесення змін до податкового законодавства; максимально спростити процедуру податкового адміністрування;
– всі бюджетні та позабюджетні кошти бюджетних установ зробити підзвітними громадськості, тобто громадськість повинна знати, на що витрачаються бюджетні кошти;
– змінити політику бюджетних видатків. Намагання збільшити видатки бюджету призводять тільки до зростання боргів держави. Тому в процесі реформування бюджетних видатків слід передбачити й законодавчо закріпити істотне зменшення всіх видів бюджетної підтримки збиткових підприємств і концентрацію бюджетних асигнувань переважно на функціях соціального захисту населення та розвитку соціальної сфери – медицини, освіти, незахищених верств населення, зміцнення оборони держави, правопорядку тощо [4, с. 92-93].
З метою вдосконалення міжбюджетних відносин пропонуємо:
– вирішити питання справедливого розмежування доходів та видатків між ланками бюджетної системи, розмежування функцій та завдань центральних та місцевих органів влади;
– закріпити у спеціальному законодавстві детальний перелік власних доходів місцевих бюджетів, які мають стати основою їх доходної частини; прийняти закон про місцеві фінанси, розширити сферу місцевого оподаткування;
– збільшити частку закріплених доходів, перейти до довгострокових і стабільних відрахувань від регульованих доходів місцевих бюджетів;
– розробити форми та методи фінансового вирівнювання регулювання, прийняти спеціальний закон про основи надання та використання трансфертів, де слід визначити їх види, в яких випадках і які види трансфертів можуть отримувати відповідні територіальні громади, процедуру їх надання, регламентувати відповідальність за порушення умов використання трансфертів, контроль за дотриманням умов їх надання.
Економічна функція демократичної, соціальної, правової держави передусім, реалізується через законодавчу базу, що обслуговує ринкові перетворення, зокрема, законодавчо забезпечує реформування відносин власності, розвиток підприємництва, вдосконалення принципів бюджетних відносин, зміцнення інститути державної влади. Фактично саме реформування відносин власності може забезпечити створення багатоукладної економіки, в якій кожна з форм власності та відповідних їй типів господарювання, секторів економіки, посідає своє місце у задоволенні потреб.
Право власності є природним правом і може суб’єктивно належати будь-якій фізичній, юридичній особі, у будь-яких співвідношеннях і частках. Але для здійснення ефективної підприємницької діяльності пріоритетним правом власності на засоби виробництва є право, яке належить одній особі чи невеликій кількості осіб. Держава повинна виступати як рівний партнер підприємництва опосередковано через власні господарюючі суб’єкти, не роблячи переваг в установлених правилах гри для будь-яких форм підприємницької діяльності незалежно від майнової приналежності.