Смекни!
smekni.com

Закономірності формування перехідної економічної системи та її особливості в Україні (стр. 4 из 7)

Для покупця ціна також є індикатором щодо використання їх грошових доходів. Виробник намагається продати якнайбільше товару за якнайвищу ціну, а покупець — купити якнайбільше товару за якнайнижчу ціну. Узгоджена між ними ціна є підставою купівлі-продажу товару.

Товар Q переходить до покупця, а гроші Гм — до продавця:

Q=Ʋ

Закон товаровиробництва — закон, який виражає співвідношення вартості затрат праці, капіталу та вартості створеного продукту і частки в ньому валового (чистого) продукту.

Основними категоріями, за допомогою яких простежується дія цього закону, є: валовий випуск В, матеріальні витрати (проміжне споживання) О, кількість живої праці Т, валовий прибуток ВП. Суть товаровиробництва полягає в тому, щоб створити максимальну частку валового прибутку: чим більший ВП, тим вищий показник праці Т і нижчий показник матеріальних витрат О. Величина Т+ВП є валовим внутрішнім продуктом (ВВП), створеним протягом року.

Прагнення до створення ВВП перетворюється на самоціль і є явищем настільки позитивним, наскільки воно необхідне і неминуче. Адже ВВП — реально створене багатство нації, матеріальні цінності і послуги, які є основою відтворення життя і діяльності людей. Чим більший розмір новоствореного продукту Т+ВП, тим ефективніша національна економіка, тим багатше суспільство, тим більша ймовірність розв'язання суспільних проблем.

У постійній необхідності збільшення обсягу новоствореного продукту Т+ВП і полягає дія закону товаровиробництва. Зростання обсягів виробництва за дієвого механізму зменшення матеріальних витрат на виготовлення продукції забезпечує збільшення прибутків виробників і національного доходу суспільства.

Отже, закон товаровиробництва висуває до національної економіки загалом і виробників зокрема такі вимоги:

— остаточні результати виробництва продукції мають бути більші за загальні витрати;

— зменшення матеріальних витрат на виробництво продукції (якщо вони й зростають, то це зростання повинно відбуватися нижчими темпами, ніж зростання обсягу виробництва продукції);

— збільшення витрат та відшкодування втіленої праці за зростання обсягів новоствореної вартості, зокрема тієї її частини, що є додатковою вартістю;

— обсяг новоствореної вартості має задовольняти матеріальні потреби не лише працівників матеріальної сфери, а й тих, хто не працює (школярі, студенти, пенсіонери, інваліди), і зайнятих у сфері послуг.

Економічні закони є об'єктивними за своїм змістом, можуть виявлятися і діяти стихійно або через цілеспрямовану діяльність людей. Стихійність у дії законів пояснюється не лише незнанням їх вимог, а й тим, що за ідеологічної розрізненості людям бракує організованості, єдиної програми, яка б відповідала вимогам цих законів і, отже, уможливлювала послаблення чи нейтралізацію руйнівної сили певних законів або використання їхніх переваг.

1.3 Основні напрями формування нової економічної системи у постсоціалістичних країнах. Економічні закони

Основні моделі перехідної економіки в постсоціалістичних країнах.

У другій половині 80-х і початку 90-х років формувались кілька основних моделей трансформації економічних систем інших постсоціалістичних країн, зокрема неокласична, градуалістська, інституціональна.

Неокласична модель. Її розробили Д. Сакс, Я. Корнаї, Ф. Фрідмен, Дж. Стінглер та ін. Модель передбачає орієнтацію на абсолютне переважання приватної власності, механізму вільного ринкового саморегулювання економіки, опору на іноземні інвестиції, швидку лібералізацію цін та зовнішньої торгівлі (без раціонального поєднання з політикою протекціонізму), скорочення соціальних витрат держави, значну соціальну диференціацію суспільства, наголошує на досягненні фінансової стабілізації.

Неокласична модель пропонує комплекс загальних рекомендацій усім країнам, які перебувають на етапі перехідної економіки, незалежно від рівня їх соціально-економічного розвитку.

Ортодоксальний варіант моделі передбачає, що сутністю перехідного періоду є жорстка кредитно-грошова політика, мінімізація дефіциту державного бюджету та стабілізація валютного курсу. Прихильники іншого варіанта до цих заходів пропонують долучити проведення політики доходів.

Наголошується, що невиконання будь-якої з названих умов деформує процес трансформації, а з метою зменшення ризиків від поступових реформ необхідна «шокова терапія». За таким сценарієм здійснюються реформи в деяких латиноамериканських країнах, Україні, Росії. Цю модель розробляли спеціалісти МВФ та Світового банку.

Градуалістська модель. Автори градуалістської (від англ. gradual — поступовий) концепції трансформації провідну роль відводять стабілізації виробництва (Дж. Гелбрейт, В. Леонтьєв та ін.). Ці економісти усвідомлюють, що, зважаючи на тривалість перехідного етапу, ймовірність забезпечення народного господарства внутрішніми інвестиціями, зміни структури сукупної пропозиції та попиту і створення умов для соціальної адаптації населення можливі лише за умови стабільного випуску економічних благ. Градуалісти наполягають, що низький рівень рентабельності доречніший, ніж падіння обсягів виробництва.

Концепція не передбачає тотальної приватизації і необачної лібералізації зовнішньоекономічної діяльності, скорочення соціальних витрат, акцентує на перевазі колективних цінностей. «Градуалістів» поділяють на «еволюційних» (вважають доцільною еволюцію наявних структур) та «помірних» (схильні до державного втручання в економіку). Найпослідовніше градуалістська концепція реалізується в Китаї.

Інституціалістська модель. Інституціалісти наголошують на необхідності інституціональних змін у суспільстві, які передбачають еволюційні трансформаційні процеси не тільки у сфері базисних відносин (до яких вони відносять зміни прав власності), а й у законодавстві, діяльності держави та громадських організацій, звичаях тощо. Окремі теоретики неоінституціоналізму (Д. Норт) основою інституціональних змін вважають приватизацію.

Антигуманною була «шокова терапія» за неокласичною моделлю. її реалізація в латиноамериканських країнах призвела до стрімкого зубожіння більшості населення, поляризації суспільства, посилення сировинної орієнтації країн у зовнішньоекономічній діяльності. У Чилі, яку вважають еталоном неокласичного варіанта реформ, відбулися значні скорочення соціальних витрат, масове зубожіння населення. Яскравим прикладом запровадження цієї моделі є Росія, Україна.

У Конституції незалежної України в ст. 1 проголошувалось, що «Україна с суверенна і незалежна демократична, соціальна, правова держава», тобто підкреслювалась соціальна спрямованість розвитку країни. Пізніше у багатьох документах органів влади йшлося про необхідність побудови ринкової, соціально орієнтованої та змішаної економіки, що означало неузгодженість у формулюванні цілей. На практиці була втілена модель ринкової економіки взірця XIX ст. з мінімальним соціальним захистом населення. Окремі елементи такого захисту були вперше впроваджені ще в Німеччині урядом О. Бісмарка наприкінці XIX ст. Отже, продекларовані різноспрямовані цілі не мали нічого спільного з реаліями. Основними причинами цього були такі напрями трансформації економічної системи, як надмірна (шокова) лібералізація цін і зовнішньоекономічної діяльності, поспішна приватизація тощо, які призвели до тотального зубожіння населення.


Розділ 2.Розвиток перехідних економік в Україні

2.1 Національно-ментальні засади України. Суверенітет України та шляхи його досягнення

Національно-ментальні засади ринку в Україні.

Формування ринку в Україні потребує передусім національних системних перетворень, пов'язаних зі зміною національного мислення, ставлення до державності, до праці, до ще існуючих стереотипів так званого соціалістичного господарювання. Теорія і практика довели, що успішне функціонування ринків забезпечується дотриманням двох важливих особливостей, що випливають з рівняння ринку:

Qц= ƲГм

економічний перехід закон постсоціалістичний

де Q — фізична кількість товарів, робіт і послуг; ц — ціна одиниці товару, робіт і послуг; Гм — грошова маса; Ʋ — коефіцієнт оборотності грошової маси. Першою особливістю є те, що це рівняння відображає рівновагу ринку: Qц — пропозиція, ƲГм — попит. Знак рівності між ними означає, що пропозиція і попит врівноважені. Друга особливість полягає в тому, що воно характеризує збалансованість економічної системи, за якої спостерігається не лише рівновага на ринку, а й встановлення оптимальних пропорцій між працею і капіталом, між обсягом виробництва і обсягом споживання, між доходами і витратами, між сферою виробництва товарів і сферою соціальних послуг тощо.

На сучасному етапі переходу до ринку економіка України відносно врівноважена, що свідчить про певну економічну стабільність. Однак ця рівновага і стабільність настільки неміцні, що найменші невиважені дії в управлінні й регулюванні призведуть до їх порушення, яке матиме наслідком зростання цін, зниження реальних доходів і рівня життя населення.

Отже, завдання полягає в приведенні економічної системи України до збалансованого стану, за якого негативні тенденції, зокрема інфляція, зниження реальних доходів тощо практично будуть неможливі. Це досягається розв'язанням двоєдиного завдання:

1) конкурентоспроможності виробників, які виробляють таку кількість товарів і послуг Q , якої потребують споживачі;

2) платоспроможності споживачів, які отримують доходів Гм, стільки, щоб придбати потрібну кількість товарів і послуг у потрібний час за ціною ц.

Збалансована економічна система не є явищем постійним. Вона може змінювати свої параметри в той чи інший бік. Економічна система така ж динамічна, як і будь-яке суспільне явище. Отже, важливо утримувати її у збалансованому стані. Теорія збалансованої економіки стверджує, що між динамікою обсягу виробництва IQ, обсягу грошових доходів Iг, і цін Iц мають зберігатися певні співвідношення темпів їх зростання: