Смекни!
smekni.com

Закономірності формування перехідної економічної системи та її особливості в Україні (стр. 5 из 7)

IQ > Iг > Iц.

Нерівність показує, що за збалансованої економічної системи обсяг виробництва зростає вищими темпами, ніж обсяг грошових доходів, а ціна — нижчими темпами, ніж грошові доходи. Якщо обсяги і структура національного продукту задовольняють потреби споживачів, а грошові доходи забезпечують споживачам платоспроможність, то ціна не перевищує рівня, за якого ринок врівноважений, а економічна система збалансована.

Досягнення такого рівня збалансованості й стабільності має стати предметом створення української моделі ринкової економіки. Її сутність полягає в тому, щоб забезпечити збалансування параметрів національної виробничої функції, досягти необхідного рівня продуктивності та ефективності праці і капіталу. Національний капітал НК — це сумарна вартість праці Т, основного капіталу К і оборотного капіталу О:


НК = О + Т + К.

Національна виробнича функція описується рівнянням:

ОƲ = aF (Т.К).

Де Ʋ — коефіцієнт оборотності оборотного капіталу; а — параметр, який виражає стан технологій у конкретний час, є величиною постійною.

Сутність економічного суверенітету.

Суверенітет країни є складною і багатоаспектною категорією, найважливішими складовими якої є політичний і економічний суверенітети.

Державний суверенітет, суб'єктом якого є держава, містить дві найважливіші складові. Зміст першої розкривається у верховенстві держави па своїй території. Це означає, що влада держави є вищою верховною владою, правомочна встановлювати в суспільстві єдиний правопорядок, рішення влади обов'язкові для виконання всіма її органами, посадовими особами, організаціями та населенням (у тому числі іноземцями), а в руках держави зосереджуються всі засоби владного примусу (суд, армія, міліція тощо).

Зміст другої складової державного суверенітету розкривається в незалежності держави у сфері міжнародного спілкування, .можливості формувати і здійснювати зовнішню політику, бути суб'єктом міжнародних відносин, у непідкоренні держави владі інших держав.

Водночас у сфері зовнішніх відносин кожна держава повинна зважати на суверенітет інших держав. Тому міжнародне спілкування здійснюється у формі взаємних угод, узгоджених правил. З моменту укладання таких угод вони стають обов'язковими для цих держав і є нормами міжнародного права.

Народний суверенітет, суб'єктом якого є народ, означає повновладдя народу на своїй території.

Національний суверенітет, суб'єктом якого є нація, означає повновладдя нації на власній території, право і реальні можливості вирішувати свою долю. У разі проживання багатьох націй і народностей на території суверенної держави національний суверенітет передбачає їх право вирішувати свою долю разом з корінною нацією. Незважаючи на глибокі та всебічні процеси у межах світового господарства, вони не повинні заперечувати або обмежувати національну культуру, .мову, духовні традиції.

Водночас поняття «суверенітет» і «суверенний», як і похідні від них категорії «державний суверенітет» тощо, не слід розглядати як абсолютно незмінні. Це суперечило б законам діалектики. Вони постійно наповнюються елементами нового змісту. Внаслідок тривалого період інтернаціоналізації продуктивних сил, суспільного характеру виробництва, соціальних, правових, політичних, культурних відносин тощо відбувається боротьба двох суперечливих тенденцій, з одного боку, це утворення моноетнічних держав, які не бажають поступатися своїм суверенітетом (найбільше це стосується такої складової державного суверенітету). З іншого — це тенденція переростання світовими інтеграційними процесами меж державних, народних і національних суверенітетів. Переважає у межах світового господарства друга тенденція, що не суперечить домінуванню першої в певній країні.

З огляду на це слід зауважити, що абсолютного суверенітету нині не має жодна країна світу. Вступаючи у міжнародні організації, навіть США повинні делегувати їм частину своїх суверенних прав. Тому метафізичною є теза деяких науковців про те, що «суверенітет або є, або його немає». Таке «чорно-біле» бачення проблеми відповідає не реаліям сьогодення, а періоду становлення національних держав, відсутності інтеграційних процесів.

Сутність категорії «економічний суверенітет», в економічній літературі найважливішою ознакою категорії «економічній суверенітет» називали самостійне управління економікою; намагання визначити її через інтереси окремих країн тощо. Однак ці ознаки є другорядними або похідними від наявності у руках суверенної держави, нації або народу (залежно від існування відповідних форм суверенітету) власності на все національне багатство. При цьому економічний суверенітет органічно пов'язується з такою ознакою державного суверенітету, як верховенство держави на своїй території.

Економічний суверенітет — власність народу на своє національне багатство, на основі якої уповноважені ним органи влади самостійно здійснюють регулювання економіки та зовнішньоекономічної діяльності в інтересах переважної більшості населення.

Національне багатство, як відомо, — це сукупність створених і нагромаджених у державі працею всього суспільства матеріальних і нематеріальних (зокрема, духовних) благ, рівень освіти, виробничий досвід людей, майстерність й обдарування населення, а також природні ресурси. Тому при встановленні власності українського народу на національне багатство уповноважені ним органи влади повинні регулювати розвиток усієї системи продуктивних сил: засобів праці, робочої сили, науки, використовуваних людьми сил природи, інформації та ін. Крім того, виходячи зі змісту категорії «власність», зокрема враховуючи економічний аспект цієї категорії, вони повинні регулювати й відносини економічної власності між людьми з приводу привласнення названих елементів системи продуктивних сил в усіх сферах суспільного відтворення (безпосередньому виробництві, розподілі, обміні та споживанні).

Наведене визначення найбільш глибинної сутності економічного суверенітету України може бути конкретизоване при з'ясуванні основних його (суверенітету) цілей, структури та значення для майбутньої долі українського народу. Вирішальну роль у такій конкретизації відіграє аналіз структури економічного суверенітету.

Структура економічного суверенітету України і шляхи його досягнення.

З'ясування структури економічного суверенітету необхідно органічно пов'язувати зі структурою економічної системи (формується з системи продуктивних сил; системи техніко-економічних відносин; системи організаційно-економічних відносин; системи виробничих відносин, або відносин економічної власності; господарського механізму) і всього суспільного способу виробництва.

Незалежність у формуванні та розвитку технологічного способу виробництва. Перші два елементи в їх діалектичній єдності та взаємодії формують технологічний спосіб виробництва.

Структура суверенітету України також залежить від структури суспільно-економічної формації. Оскільки вона охоплює як зазначені складові базисних відносин, так і найважливіші складові надбудовних відносин (соціальні, правові, політичні, національні, культурні, ідеологічні), то перед Україною стоїть завдання домогтися суверенітету у кожній з підсистем і надбудовних відносин. Відсутність хоча б однієї складової суверенітету в усій суспільно-економічній формації залишає Україну залежною від інших країн та міжнародних економічних організацій.

Найважливіша складова економічного суверенітету України — незалежність у формуванні та розвитку технологічного способу виробництва, відносин економічної власності і господарського механізму. Матеріально-речовою основою економічного суверенітету є незалежність країни у створенні власного сучасного технологічного способу виробництва.

Незалежність при формуванні та розвитку технологічного способу виробництва передбачає суверенітет України у створенні сучасного рівня розвитку системи продуктивних сил і техніко-економічних відносин (тобто відносин спеціалізації, кооперування, комбінування виробництва, його концентрації та ін.). Оскільки основними складовими системи продуктивних сил є працівники, засоби праці, предмети праці, наука, інформація, використовувані людьми сили природи (найважливіше значення у наш час мас ядерна та термоядерна енергія), форми й методи організації виробництва, то економічний суверенітет України у цій сфері передбачає можливість самостійного формування та розвитку кожного з цих елементів.

Як суб'єкт СРСР з притаманною йому командно-адміністративною системою, всебічною залежністю від диктату центру Україна не мала змоги здійснювати власну політику щодо регулювання розвитку жодного елемента системи продуктивних сил. Наприклад, для формування працівника (як основної продуктивної сили) уряд України не міг самостійно розвивати освіту, охорону здоров'я, реалізувати відповідну соціальну політику та інші види соціально-економічної діяльності, які б сприяли гармонійному формуванню особи, її творчих здібностей, виробничого досвіду та майстерності як основної складової національного багатства українського народу. За таких умов Україна відставала у цій сфері від загальних союзних показників. Так, якщо зіставити інтелектуальний потенціал за таким показником, як підготовка докторів і кандидатів наук на 10 тис. населення, то наприкінці 80-х років в Україні він становив відповідно 1,3 і 14, а в СРСР — 1,8 і 18, у Російській Федерації - 2,3 і 21. Крім того, з України до центру забирали чимало видатних науковців, розподіляли підготовлені кадри по інших республіках колишнього Радянського Союзу. Відставання у підготовці працівників сучасного типу є однією з основних причин відставання розвитку економіки України від передових країн Заходу, найскладнішою перешкодою для встановлення економічного суверенітету.