Смекни!
smekni.com

Поняття і причини трудових спорів Строки звернення за вирішенням трудових спорів Поновлення н (стр. 2 из 3)

Змістом уголовно-правових відносин є права та обов'яз­ки його суб'єктів, передбачені законом.

Державний орган правосуддя має право і зобов'язаний:

1) притягнути злочинця до уголовної відповідальності — чини­ти допит, обшук, вимагати зізнання та викриття злочину;

2) застосувати до злочинця міри запобіжних заходів (підпис­ку про невиїзд, взяти під варту та ін.), застосувати захо­ди щодо забезпечення конфіскації майна злочинця та ін.

Особа, яка вчинила злочин, зобов'язана:

1) дати звіт про вчинення злочину,

2) отримати осудження,

3) стерпіти запобіжні міри і покарання. Ця ж особа має право вимагати:

1) щоб до неї був застосований той закон, який перед­бачає її відповідальність;

2) щоб до неї була застосована та міра покарання, яка передбачена порушеним нею законом.

Реалізуються уголовно-правові відносини в уголовному процесі за такою схемою.

1) вчинення злочину — виникнення уголовної відповідаль­ності;

2) порушення уголовної справи і притягнення до відпові­дальності в якості звинуваченого,

3) постанова звинувачувального вироку;

4) призначення та виконання покарання;

5) наслідки відповідальності та покарання — судимість;

6) погашення чи зняття судимості.

Після цього уголовно-правові відносини вважаються реа­лізованими і припиняються, закінчуються.

На цьому закінчується і уголовна відповідальність за певний злочин.

Згідно із ст.З КК уголовній відповідальності і покаран­ню підлягає лише особа, яка виннау вчиненні злочину. В цьому законодавчому визначенні підстав уголовної відпові­дальності вказані такі її найбільш істотні ознаки:

1. Уголовній відповідальності підлягає особа, яка:

а) вчинила передбачений законом злочин,

б) винна у вчиненні цього злочину,

в) особа підлягає відповідальності.

2. Лише при наявності таких ознак скоєного виникає підстава уголовної відповідальності.

3. Всі ознаки підстави уголовної відповідальності визна­чаються законом, лише ті з них можна вважати її ознаками, які прямо зазначені законом,

Таким чином, злочином визнається лише таке діяння, яке містить у собі всі ознаки, вказані в законі.

Сукупність усіх ознак, встановлених законом, які ви­значають певне діяння як злочин, називається складом злочину.

Склад злочину — єдина підстава уголовної відповідаль­ності .

Склад злочину має такі особливості:

1) Склад злочину містить всю сукупність ознак певного злочину — відсутність хоча б однієї з таких ознак озна­чає, що складу злочину немає.

2) Склад злочину — це сукупність юридичних ознак, тоб­то ознак, встановлених лише законом.

3) Склад злочину — це сукупність юридичних ознак, які характеризують діяння з об'єктивної та суб'єктивної сторін, тобто його

а) об'єктивні ознаки,

б) об'єкт,

в) суб'єкт,

г) суб'єктивні ознаки.

Законодавче та науково-теоретичне визначення складу злочину як єдиної підстави уголовної відповідальності має велике практичне значення, оскільки стає неможливим при­тягнути до такої відповідальності не лише за діяння, зако­ном не передбачене, але і за діяння, яке не містить всіх оз­нак складу злочину.

Склад злочину, як сукупність юридичних ознак злочину, є єдиною, необхідною і достатньою підставою уголовної від­повідальності, визначеною законом:

і) єдиною — тому, що законом визначено лише склад злочину підставою уголовної відповідальності, іншої підста­ви закон не визначає й іншої підстави немає;

2) необхідною — тому, що без складу злочину уголовна відповідальність згідно з законом неможлива, не може настати;

3) достатньою — тобто для настання уголовної відпові­дальності досить цієї однієї підстави, іншої не потрібно шу­кати.

Склад злочину — це законодавчапідстава, оскільки без­посередньо визначена законом.

Відповідно до ст.З КК уголовна відповідальність настає лише за умови, що в діях особи є склад певного злочину.

Тому важливе практичне завдання в разі притягнення певної особи до уголовної відповідальності — встановити в її діях всі ознаки складу злочину.

Для зручності виконання цього завдання, а також для зручності вивчення в навчальних закладах складу злочину всі ознаки складу злочину поєднують в окремі групи, які утворюють елементи складу злочину.

Таких елементів чотири:

1.Об'єкт злочину— це ті ознаки складу злочину, які характеризують об'єкт посягання.

2.Об'єктивна сторона злочинуце ті ознаки складу злочину, які характеризують злочин з боку його зовнішньо­го вчинення, зовнішньої прояви.

3. Суб'єкт злочину— це ознаки складу злочину, які ха­рактеризують його творця, автора — особу, що його скоїла.

4. Суб'єктивна сторона— це ті ознаки складу злочину, що характеризують злочин з боку його внутрішнього скоєння — інтелектуальну, вольову та емоційну його характеристику.

Таким чином, склад злочину утворюють його:

1. Об'єкт.

2. Об'єктивна сторона.

3. Суб'єкт.

4. Суб'єктивна сторона.

Ці чотири сторони (елементи) злочину і створюють склад злочину, як його формальне поняття, як підставу уго­ловної відповідальності.

Уголовне право як наукова дисципліна вивчає, головним чином, злочин і покарання. Злочин і покарання — це дві сторони всього уголовного права і законодавства. Саме ці дві уголовно-правові інституції визначають і утворюють зміст, характеристику, особливості, завдання та потребу уголовного законодавства, уголовно-правової охорони, уго­ловного правосуддя. Звідси видно, яке велике значення має визначення поняття злочину.

Злочин і злочинність — явища громадського життя лю­дей, продукт історичного розвитку суспільства.

Суспільне життя неможливе без його регулювання сус­пільно-громадськими нормами, без постійного контролю гро­мадської поведінки, без примусу до певної поведінки. Ні од­не суспільство не може існувати, не регулюючи взаємовідно­син між своїми членами, не спрямовуючи їх поведінки.

Виникнення перших суспільних норм — заборонень (табу) є в історії тією межею, яка відділяє людину від тварини.

Людина — істота суспільна, її життя можливе лише з суспільстві, розвиток її можливий тільки в суспільстві, тіль­ки разом з ним (мауглі).

Те, чим і якою людина є, залежить насамперед і, голов­ним чином, від того суспільства, членом якого вона є.

Головною ж особливістю суспільного життя є його пості­йна та всебічна регламентація певними суспільними норма­ми, ця властивість суспільного життя людей — є вічна і нез­мінна його умова.

Регламентація суспільного життя соціальними нормами (табу, звичаї, моральність) свідчить, що ці норми не тільки дотримуються, але і порушуються.

Оскільки соціальні норми спрямовані на охорону інтере­сів суспільства, то суспільство примушує своїх членів до їх виконання, а до їх порушників застосовує примусові заходи (засудження, громадський осуд, вигнання, покарання).

Встановлені державою норми, правила поведінки спітка­ла та ж доля — вони не тільки дотримуються, але і пору­шуються членами суспільства.

Отже, не було, немає і не буде суспільства без соціальних норм і примусу до їх дотримання, не було і не буде суспільства без правових норм і державного примусу до їх дотримання.

Кримінологи уже давно поділяють суспільство на три ка­тегорії (групи) людей:

1) законослухняних, які завжди дотримуються закону неза­лежно від умов їх життя (приблизно 25% населення);

2) нестійких, які можуть порушити закон за певних обста­вин (приблизно 65% населення);

3) порушників, які завжди будуть порушувати закон неза­лежно від обставин, умов життя і жорстокості кари (приблизно 6 — 7% населення).

Порушення правових норм називають правопорушення­ми, а найбільш тяжкі з них — порушення уголовно-правових норм — називають злочинами. Таким чином, відрізняються:

1) соціальні норми, які притаманні будь-якому людсь­кому суспільству ( мораль, звичаї, традиції) і правові норми, які встановлюються державою (закон);

2) примусова влада суспільства, притаманна будь-яко­му людському суспільству (громадський осуд, вигнання і державні примуси (стягнення, покарання).

Поняття злочину визначається його суспільною приро­дою, походженням, витоками, змістом, а також суспільним призначенням його законодавчого визначення.

Злочин — це порушення уголовно-правових норм — за­борон, встановлених державою, порушення правил, вста­новлених уголовним законом.

Поняття злочину в різні часи, різними законодавцями ви­значалось по-різному. Вперше спробу визначити поняття злочину зробив відомий римський юрист Ульпіан: злочин — це порушення закону, поєднане з насильством чи обманом.

Чинний Кримінальний кодекс України, визначаючи зло­чин (ст.7), виділяє в його понятті дві головні ознаки злочи­ну — суспільну небезпечність та протиправність.

Стаття З КК виділяє ще дві важливіші ознаки злочину — вчинення злочину винно (навмисно чи необережно), а та­кож караність злочину.

Із законодавчого визначення злочину витікають його го­ловні ознаки:

І) злочинне діяння,

2) суспільна небезпечність,

3) протиправність,

4) винність,

5) караність.

Практичне значення поняття злочину полягає в тому, що воно окреслює коло уголовно караних діянь, дає злочинові чітку суспільно-політичну характеристику, вказує на його соціальну спрямованість і суспільну небезпечність, викри­ває зміст тих суспільних благ (цінностей), які виступають його об'єктом, виконує роль міри (масштабу) для відмежу­вання злочину від інших правопорушень.

Законодавче визначене поняття злочину, по-перше, утво­рює в громадській свідомості образ і характер забороненого уголовним законом діяння і, таким чином, виконує інформаційну, запобіжну роль.

По-друге, воно дає правозастосовникам знання про злочин, уявлення про його головні ознаки, найсуттєвіші особливості, завдяки чому забезпечується можливість відмежування його від дій незлочинних. Розмежування злочину і дій не злочинних — дуже важливе практичне завдання, бо від того, як воно буде виконане, залежить доля громадянина, його волі, прав і законних інтересів, а також стан і рівень законності в суспільстві.