Смекни!
smekni.com

Логіко історичний процес формоутворення вартості і ціни (стр. 5 из 10)

Однак, з’ясовано, що методологія Марксового аналізу не вичерпала себе для дослідження сутності інституту і відносин економічної цінності. Передбачивши в концепції перетворених економічних форм три складові інституту економічної цінності (вартість, граничну корисність, інститут ціни), у "Капіталі" Маркс розгортає винятково теорію вартості як буття економічного часу, використовуючи дві інші перетворені форми як інструментальну підмогу для свого аналізу. Ця методологічна особливість і обумовлює виникнення суперечності між вартістю і ціною виробництва при спробі дослідження і розв’язання тут проблеми трансформації.


Рис. 1. Методологія класичної інституціональної теорії, що відображає дослідження перетворених форм економічної цінності в єдності зв’язків та відносин граничної корисності, вартості і ціни


У той же час відзначено, що дзеркальним відображенням логічної апорії трансформації вартості в ціну виробництва в теорії трудової вартості є протиріччя між мікро- і макрорівнями аналізу в теорії неокласичного синтезу, а також протистояння між "старим", нео- і новим інституціональними методологічними підходами в економічній науці. Крім того, гранична корисність і вартість є властивостями більш розвиненої у порівнянні з товаром категорії – економічного блага, яке, крім двох названих форм, реалізує себе також в інституті ціни. У такому розумінні економічне благо в його троякій визначеності, як доводиться, у принципі не може бути досліджено тільки з позицій трудової теорії вартості, так само як і тільки з позицій маржинального або традиційних інституціональних підходів.

Показано, що розгортання поняття економічної цінності в контексті його взаємозв’язку з буттям економічного простору-часу, крім усього іншого, виявляє прихований потенціал зазначених вище теорій, а саме, те, що в логічній економічній конструкції Маркса гранична корисність (буття економічного простору) з’являється як перетворена форма (інобуття) вартості (буття економічного часу). У маржиналізмі, навпаки, відносини вартості виступають інобуттям граничної корисності; це можна спостерігати в ціннісних концепціях Л.Вальраса, А.Маршалла, Ф.Найта, Й.Шумпетера, Дж.Кейнса, П.Сраффи, Дж.Робінсон, Е.Чемберліна, інших авторів. Методологія перетворених економічних форм підтвердила і свій прогностичний потенціал: свого часу вона дозволила К.Марксу передбачити багато соціально-економічних явищ (постіндустріальне суспільство, феномен хибної соціальної вартості та ін.), які тільки мають бути дослідженими. Отже, за результатами дослідження, відмовлення від теорії Маркса означає сьогодні заперечення не методології причинно-наслідкового аналізу, а неспроможності логічного принципу відтворення ціннісних відносин у системі координат буття економічного часу, замкнутого "на себе", – тобто доктрини ортодоксального марксизму. Однак рівною мірою це стосується і традиційної теорії маржиналізму у формі неокласичного синтезу, і інституціональних концепцій в їх теперішній формі – зі "зміщеним" ціннісним ядром або без такого взагалі.

Розкрито, що в ХХ ст. теорія перетворених економічних форм одержала найбільш зримого розвитку у працях авторів теорії оптимального планування (СОФЕ) радянської економіко-математичної школи і наукової течії ліворікардианського посткейнсіанства (П.Сраффа, Дж.Робінсон та ін.). Теорія СОФЕ досліджувала закономірності модифікації ціннісних відносин при формуванні цін оптимального плану за умов державної монополії і надлишкового попиту. Проведений прихильниками цього підходу аналіз показав, що ціноутворення на основі граничних витрат є поодиноким випадком більш загального закону, який обумовлює зведення диференційних витрат до суспільно необхідних середніх, як це відображають класична політична економія і К.Маркс. П.Сраффа зосередив наукову увагу на модифікації відносин економічної цінності за умов надлишкової пропозиції. При цьому виявилося, що "єдина" ціна рівноваги попиту та пропозиції є поодиноким випадком сукупності диференційних галузевих рівноважних цін, а вихідні постулати маржинальної ціннісної конструкції з необхідністю доповнюють і конкретизують найважливіші методологічні принципи трудової теорії вартості.

Проведений аналіз показав, що офіційна радянська політична економія і традиційна система маржиналізму не сприйняли критичну складову зазначених теорій і застосували жорсткі санкції до їх авторів. Разом з тим методи і результати боротьби за ідеологічну "чистоту" економічної науки виявилися різними. Розвиваючи ціннісний підхід Сраффи, Дж.Робінсон провела блискучий аналіз ринків недосконалої конкуренції, що дозволив прояснити сутність механізмів економічної поведінки великих фірм і був сприйнятий згодом теорією і практикою менеджменту при формуванні систем корпоративного управління. Ідеї перетворених економічних форм Сраффи в концепції Е.Чемберліна послужили методологічною основою для дослідження інституту маркетингу. Як виявлено, затушовуючи критичний і глобальний аспекти теорій П.Сраффи, Дж.Робінсон, Е.Чемберліна, офіційна неокласична доктрина не відмовилася від використання практичної сторони їх напрацювань. Ідеологічна ворожість не стала для неї перешкодою і до сприйняття методології оптимізаційних моделей радянської економіко-математичної школи; адаптація цих моделей для практичної реалізації концепції ціни виробництва, що була виявлена класичною політичною економією, прояснена Марксом і формалізована Сраффою, як доводиться, сформувала організаційно-економічний каркас системи соціального ринкового господарства.

Результати дослідження свідчать, що ідеологія ортодоксального марксизму виявилася більш войовничою, будь-які спроби економічного аналізу поза полем її жорсткого методологічного ядра суворо переривалися. Унаслідок цього широкомасштабна дискусія радянських економістів із проблем співвідношення монопольної ціни, прибутку і ціни виробництва в 1960–80-х рр. виявилася переважно формальною. Як визначається, замкнута в межах ортодоксальної теорії трудової вартості, вона не змогла відійти від аналізу економічної цінності-крапки, у кращому разі – відношення. У результаті накопичені знання не отримали вихід у реальну практику, що обумовило поширення духу "застою" як в економічній науці, так і в системі реального господарювання. Проте, виділяється головний об’єднуючий мотив досліджень перетворених економічних форм у ХХ ст. – усвідомлення феномену "суб’єктивізації" ринкової ціни, що зумовлений діяльністю підприємництва, великого бізнесу, держави. Інститут рівноважної ринкової ціни еволюціонував в інститут маркетингу; економічна теорія через методологію економічної цінності зафіксувала цю модифікацію і тим заклала необхідні передумови для дослідження сучасних перетворених економічних форм.

Однак сьогодні, як відзначається, ця спадщина є незатребуваною. Унаслідок відторгнення методології трудової теорії вартості і причинно-наслідкового аналізу, а також посилення традиційного характеру неокласики в економічній теорії продовжується деградація ціннісного знання. Проблеми перетворених економічних форм стихійно попадають у поле зору фахівців у сфері менеджменту і маркетингу, соціології, синергетики, історії, філософії, інших наук, які не володіють методологічними інструментами ціннісного економічного аналізу. За умов, коли розвиток суспільного господарства значно ускладнюється, багато в чому не піддається однозначному тлумаченню і прогнозуванню, коли дедалі розповсюджуються явища символічної цінності, процесуальності, невизначеності і дестабілізації, загострюється суспільна потреба в проясненні умов економічної рівноваги і сталого розвитку господарської системи. Такі умови можна виявити через методологію економічної цінності на основі позитивно релятивістського типу мислення.

Третій розділ "Ціннісні засади соціально-економічної збалансованості системи суспільного господарства" присвячений дослідженню ціннісних відносин у контексті формування засновків економічної рівноваги і сталого розвитку господарської системи, а також вивченню еволюції ринкових механізмів ціноутворення.

Обґрунтовано, що теорія загальної економічної рівноваги господарської системи оформилася в науці в 20-і – 30-і рр. XX ст., хоча її передумови визрівали, проходячи ті ж етапи, що й економічна теорія в цілому. Поняття економічної рівноваги зародилося в надрах математичного (економетричного) осмислення ринкового простору як певної замкнутої системи, що сформована силовими полями попиту та пропозиції і балансується параметром ціни як аргументом функцій цих сил і одночасно функцією їх взаємодії. Відзначено, що у теоріях трудової вартості ідея економічної рівноваги не одержала явного (формалізованого) відображення, але первісно вона також позначила себе як центральна в контексті прояснення причинно-наслідкових зв’язків між умовами простого і розширеного відтворення, відносинами вартості і ціни виробництва. До останнього часу логіка розгортання цих зв’язків зовні перебувала як би "у тіні" математичних концепцій економічної рівноваги.

Простежено, що в цілому в процесі розгортання теорій трудової вартості і маржиналізму пануючі тут підходи до дослідження передумов економічної рівноваги і розвитку постійно взаємодіяли, обумовлюючи один одного, хоча формально позиціонували себе незалежно: кожний у своїх межах. Однак за умов остаточного відходу економічного знання від логіки Серединного шляху такий стан справ перестав бути простою формальністю: абсолютизація "часових" і "просторових" уявлень про суб’єктно-об’єктні взаємозв’язки і відносини в економіці у формі ортодоксального марксизму і традиційної неокласики (моделі неокласичного синтезу) обумовила ціннісну деградацію не тільки відповідних економічних ідеологій, але і реальних господарських систем, що їх сповідають. У ході глобального змагання двох соціально-економічних систем, що розгорнулося протягом XX ст., ринкова організація суспільного господарства виявила більшу гнучкість і життєздатність, у тому числі і завдяки своєчасній асиміляції ідей соціальної справедливості, що продукувалися економічною думкою соціалізму (у першу чергу, СРСР), тому її економічна ідеологія в очах світового співтовариства набула статусу "більш правильної". Після розпаду системи традиційного соціалізму теорія неокласичного синтезу набула характер глобальної войовничої доктрини; водночас проведене дослідження показує, що зовні благополучний фасад цієї теорії сьогодні приховує глибокі протиріччя, що дозволяє говорити про методологічну неспроможність її ціннісного ядра, а отже, і концепції економічної рівноваги.