Енергетична та сировинна кризи 70-80-х р. несли в собі також позитивні елементи. По-перше, спільні дії постачальників природних ресурсів із країн, що розвиваються, давали змогу країнам аутсайдерам щодо окремих угод країн-експортерів сировини проводити більш активну зовнішньоторговельну сировинну політику. Так, одним Із найбільших експортерів нафти та деяких інших видів енергетичної і мінеральної сировини став колишній Радянський Союз. По-друге, кризи дали імпульс розвитку енергозберігаючих і матеріалозберігаючих технологій, посиленню режиму економії сировини, прискоренню структурної перебудови економіки. Ці заходи, розпочаті насамперед розвинутими країнами, дали можливість значно зм'якшити наслідки енергосировинної кризи.
Під впливом кризи стали проводитись великомасштабні геологорозвідувальні роботи, що привели до відкриття нових нафтогазових родовищ, а також економічно рентабельних запасів інших видів природної сировини. Так, новими великими районами видобутку нафти стали Північне море й Аляска, мінеральної сировини -Австралія, Канада, ПАР. У результаті песимістичні прогнози забезпеченості світових потреб в енергоносіях і мінеральній сировині змінилися оптимістичними розрахунками, що базуються на нових даних. Якщо в 70-х - початку 80-х рр. забезпеченість основними видами енергоносіїв оцінювалася в 30-35 років, то у середині 90-х рр. вона збільшилася по нафті - до 42 років, природному газу - до 67 років, а по вугіллю - навіть до 440 років.
Таким чином, глобальної енергосировинної проблеми в її колишньому розумінні як небезпеки абсолютного браку ресурсів у світі зараз не існує. Але сама по собі проблема надійного забезпечення людства сировиною й енергією залишається.
В даний час енергосировинну проблему можна охарактеризувати так. По-перше, розширення масштабів видобутку та споживання корисних копалин спричинило різкі зміни в навколишньому середовищі. Металургійні, хімічні, нафтопереробні й інші підприємства, що працюють переважно з використанням традиційних технологій, згубно впливають на стан повітря, ґрунту, водних, лісових, біологічних ресурсів, призводять до кліматичних змін, різко змінюють умови існування людини. Зростання числа аварійних ситуацій в умовах розширення районів нафтовидобутку на морських шельфах, розширення морських перевезень нафти, збільшення довжини нафто- і газопроводів веде до забруднення поверхні Світового океану та суші.
По-друге, військово-політична нестабільність у багатьох регіонах світу, насамперед у країнах, що розвиваються (наприклад криза навколо Іраку), вносять корективи в, здавалося б, прогнозовані ситуації, впливають на динаміку світових цін на сировинні товари, в тому числі на енергоносії. Так, починаючи з 1977 р. ціни на нафту дуже знизились, завдаючи збитків насамперед країнам, які виступають її експортерами, в тому числі і Росії.
Серед експертів в останні роки все більше зміцнюється впевненість у тому, що в довгостроковому плані людство не буде відчувати у своєму розвитку обмежень з боку енергетичних і сировинних ресурсів.
У даний час вирішення проблеми ресурс й енергозабезпечення залежить, по-перше, від динаміки попиту, цінової еластичності на вже відомі запаси та ресурси; по-друге, від потреб, що змінюються під впливом науково-технічного прогресу, в енергетичних і мінеральних ресурсах; по-третє, від можливості їх заміни альтернативними джерелами сировини й енергії та рівня цін на замінники; по-четверте, від можливих нових технологічних підходів до розв'язання глобальної енергосировинної проблеми, забезпечити які може безупинний науково-технічний прогрес.
Друга половина XXст. - це час небачених раніше темпів економічного розвитку. Однак він в усе більшій мірі став здійснюватися без належного врахування можливостей навколишньої природного середовища, припустимих господарських навантажень на нього, потенційної ємності біосфери.
Характеризуючи загальний стан навколишнього природного середовища, вчені різних країн зазвичай вживають такі визначення, як "деградація глобальної екологічної системи", "руйнування природних систем життєзабезпечення" й ін. Багато з них пишуть про наростаючу глобальну екологічну кризу, що в окремих регіонах набрала вже достатньо виразних форм.
Умовно всю проблему деградації світової екологічної системи можна розділити на дві складові частини: деградація навколишньої природного середовища в результаті нераціонального природокористування та забруднення її відходами людської діяльності.
Як приклади деградації навколишньої природного середовища в результаті нераціонального природокористування можна навести збезлісення та виснаження земельних ресурсів. Процес збезлісення проявляється в скороченні площі під природною рослинністю, передовсім лісовою. За деякими оцінками, у період виникнення землеробства та скотарства лісами було покрито 62 млн кв. км суші, а з урахуванням чагарників і перелісків - 75 млн кв. км, або 56 % усієї її поверхні. В результаті триваючого вже 10 тис. років знищення лісів їх площа скоротилася до 40 млн кв. км, а середня лісистість - до 30 %.
Однак при порівнянні цих показників потрібно мати на увазі, що не торкнуті людиною ліси займають у наші дні лише 15 млн кв. км - у Росії, Канаді, Амазонії. В більшості інших районів усі чи майже всі первинні ліси були замінені вторинними. Тільки в 1850— 1980 рр. площі лісів на Землі скоротилося на 15 %. У закордонній Європі до VIIст. ліси займали 70-80 % усієї території, а в даний час - 30-35 %. На Російській рівнині на початку ХVIII ст. лісистість становила 55 %, тепер - лише 30 %. У великих масштабах знищення лісів відбулося також у СІЛА, Канаді, Індії, Китаї, Бразилії, зоні Сахеля в Африці.
Знищення лісів продовжується швидкими темпами - щорічно понад 20 тис. кв. км. Лісові масиви зникають в міру розширення розораності землі та пасовищ, зростання заготівлі деревини. Особливо загрозливе становище склалося в зоні тропічних лісів, де за даними Продовольчої і сільськогосподарської організації ООН (ФАО), в середині 80-х рр. щорічно знищувалося 11 млн га лісів, а на початку 90-х рр. - приблизно 17 млн га, особливо в таких країнах, як Бразилія, Філіппіни, Індонезія, Таїланд. У результаті за останні десятиліття площа тропічних лісів зменшилася на 20-30 %. Якщо ситуація не зміниться, то через піввіку можлива їх остаточна загибель. Тим більше, що тропічні ліси вирубуються зі швидкістю, що у 15 разів перевищує їх природне відновлення. Ці ліси називаються "легенями планети", оскільки з ними зв'язане надходження кисню в атмосферу. В них зосереджено понад половину всіх видів флори і фауни Землі. Деградація земельних ресурсів у результаті розширення землеробства та тваринництва відбувалася протягом всієї історії людства. За підрахунками вчених, у результаті нераціонального землекористування людство в ході неолітичної революції втратило 2 млрд га раніше продуктивних земель, що значно більше всієї сучасної площі ріллі. В результаті процесів деградації ґрунту щорічно зі світового сільськогосподарського обороту вибуває близько 7 млн га родючих земель, що втрачають свою родючість і перетворюються в пустища. Втрати ґрунту можна оцінити не тільки за площею, а й за вагою. Американські вчені підрахували, що тільки орні землі нашої планети щорічно втрачають 24 млрд т родючого шару, що рівнозначно знищенню усього пшеничного пояса на південно-сході Австралії. До того ж більше 1/2 усіх цих втрат наприкінці 80-х рр. припадало на чотири країни: Індію (6 млрд т), Китай (3,3 млрд т), США (3 млрд т) і СРСР (3 млрд т).
Найсильніше впливає на ґрунт водяна та вітрова ерозія, а також хімічна (засмічення важкими металами, хімічними сполуками) та фізична (руйнування ґрунтового покриву при гірничих, будівельних і інших роботах) деградації. До причин деградації перш за все відноситься надмірне пасовищне скотарство (перевипас худоби), найбільш характерне для багатьох країн, що розвиваються. Важливу роль відіграють тут також збідніння та вимирання лісових масивів і сільськогосподарська діяльність (засолення при зрошуваному землеробстві).
В міру взаємозв'язків людини з навколишнім світом можуть виникати й уже виникають нові глобальні проблеми. До таких варто віднести проблему вивчення й освоєння Світового океану та проблему освоєння космічного простору.
Ця проблема комплексна, тому що, по-перше, Світовий океан виступає одним з регуляторів умов життя на Землі; по-друге, він є "всесвітньою кухнею" погоди; по-третє, служить одним із джерел, які допомагають вирішити продовольчу проблему (риба, тварини, водорості); по-четверте, під дном океану зосереджені дотепер мало вивчені запаси корисних копалин, але, як передбачається, такі, що багаторазово перевищують за обсягами відомі, включаючи запаси нафти та газу; по-п'яте, у самій океанічній воді розчинені практично всі відомі елементи таблиці Менделєєва; по-шосте, велике транспортне значення Світового Океану (морське судноплавство забезпечує транспортними послугами переважну частину (до 4/5) світових зовнішньоекономічних зв'язків).
Ресурси океану, як вважають багато фахівців, використовуються ще дуже слабко: в основному ведуться пошук і видобуток нафти та газу в деяких районах (Північне море, шельф Мексиканської затоки й Японського моря); виловлюються, часом по-хижацькому, промислові породи риб і деяких тварин; використовуються деякі види водоростей (наприклад, морська капуста - ламінарія). В результаті серії міжнародних конференцій і переговорів був створений Міжнародний орган по морському дну, покликаний контролювати та координувати господарську діяльність у спеціально визначених районах Світового океану, наприклад, розробку і видобуток конкреції. Однак для ведення широкомасштабної діяльності в цьому напрямку поки не вистачає ні дешевих технологічних підходів, ні значних фінансових ресурсів, у яких є потреба для початку освоєння, причому навіть у передових країн.