Смекни!
smekni.com

Англо-саксонська правова система (стр. 3 из 5)

РОЗДІЛ 2 Поняття, сутність англосаксонської системи права, її

основні елементи й особливості

Пізнання сутності й ролі права в житті суспільства вимагає широкого підходу до правових явищ у всьому їхньому різноманітті й взаємодії між собою, а також обміну функціональних властивостей правових явищ стосовно людини, держави, суспільства. Разом із численними визначеннями поняття права, що відображають і розкривають його сутнісні риси, у науковому правознавстві було обґрунтовано й затвердилося поняття «правова система».

У юридичній науці треба розрізняти два різних поняття правової системи – вузьке і широке. Якщо під вузьким поняттям правової системи розуміється національне право, то під правовою системою в широкому змісті більш-менш широка сукупність національних правових систем, яких поєднує спільність походження джерел права, основних правових понять, методів, способів розвитку.

Для визначення поняття, сутності елементів англосаксонської правової системи визначимо ці всі категорії властивим всім правовим системам. Тобто з’ясуємо. Що характерно для всіх правових систем. Правова система – це поняття охоплює широке коло правових явищ, включаючинормативні, організаційні, соціально-культурні аспекти, сторони правового феномена.

В окремих авторів утримуються різні погляди на елементи правової системи, але в основних положеннях ці правові системи характеризуються трьома групами правових явищ:

· По-перше, це юридичні норми, принципи й інститути ( нормативна сторона);

· По-друге, сукупність правових установ (організаційна сторона);

· По-третє, сукупність правових поглядів, подань, ідей, властивих даному суспільству, правова культура.

Саме по цих елементах ми й повинні оцінювати, характеризувати кожну систему права, у тому числі й англосаксонську.

Цікаву характеристику елементів правової системи запропонував американський дослідник Л. Фрідмен у своїй книзі « Введення в американське право», де виділені правові явища, об’єднані в три групи . Перша група, названа автором «структура», включає принципи правової системи і правові установи; друга – «сутність» поєднує норми і зразки поводження людей усередині правової системи, рішення, «живий закон», норми, які приймаються; третя група – «правова культура» включає відносини людей до права й правової системи, ідеали й очікування в правовій сфері життя суспільства. Правова культура, на думку Фрідмен, це та частина загальної культури суспільства, що має відношення до правової системи.

Отже, визначивши схему, по якій необхідно розглядати і характеризувати будь-яку систему права перейдемо до безпосереднього аналізу англосаксонської системи права.[8;69]

Якщо взяти перший критерій, по якому оцінюється система права, тобто нормативну сторону, то коротко говорячи англосаксонська система права складається з норм звичаєвого права й статутного права й прецеденту. При чому саме останній довгий час займав саме значне місце. Та й зараз майже не уступає нормам статутного права. Визначивши нормативну базу законодавства англосаксонської системи права, необхідно відзначити не тільки своєрідність самих джерел права, тобто прецеденту, звичаю, але й необхідно підкреслити своєрідність цих джерел, точніше сказати їхню внутрішню структуру й способи побудови. Навіть якщо це норми статутного права, їхня структура, форма викладу однаково визначається правилами прецедентного права. По першому ж критерії оцінки англосаксонської системи права можна сказати, що крім своєрідності джерел, як по їхніх видах, так і по формах викладу норм у них, існує така особливість, як галузевий розподіл норм системи права, що практично не існує, границі цього галузевого розподілу дуже розмиті.

Подібна система національного законодавства країн англосаксонської системи права наклала певний відбиток і на організаційну сторону системи права (другий критерій оцінки системи права) або іншими словами на сукупність правив ох установ. Здавна основним законодавчим органом, як це не дивно для представників інших правових систем був судовий орган. Це пояснюється тим, що основним джерелом, як було відзначено вище на певному етапі розвитку англосаксонської системи права був прецедент, що створювався в процесі судового розгляду конкретних життєвих ситуацій. Рішення, що приймав суддя по розглянутій справі ставало прецедентом, тобто подібні справи повинні були вирішуватися виходячи з положень цієї норми.

Крім цього можна відзначити й своєрідність діяльності законодавчих органів країн англосаксонської системи права, що так само визначається під впливом інститутів прецеденту й звичаю. Взяти хоча б у приклад законодавчий орган Великобританії – парламент. Особливий порядок прийняття законів перебуває під сильним впливом давно сталих звичаїв.

Необхідно також відзначити, що органи виконавчої влади країн англосаксонської системи позбавлені права займатися нормо творчістю. Це можливо лише на певних умовах – делегуванні права нормо творчості парламентом.

Нарешті, залишилася остання група ознак, по яких оцінюється система права. Це сукупність правових поглядів, подань, ідей, властивих даному суспільству, правова культура. І знову ж скажемо, що на групу цих ознак зробило вплив право прецеденту. Виходячи із цього правові погляди, властивому суспільству англосаксонської системи права формувалися під впливом особливого процесу нормо творчості. Тому що норми утворяться не законодавчим шляхом, а шляхом ухвалення конкретного рішення по конкретній справі однією людиною. Отже правова культура суспільства заснована не на повазі до закону, хоча це те ж є присутнім але не в такій мірі, як повага до людської справедливості, на якій засноване рішення справи. Всі ці міркування були побудовані на пріоритеті впливу права прецеденту, однак необхідно уточнити, що всі елементи правової системи, всі групи правових явищ тісно взаємозалежні й не можна ставити в основу приречення один єдиний фактор. Тільки взаємовплив всіх правових інститутів і явищ наклало відбиток на систему права в усіх її проявах.[6;109]

Англосаксонська система права, на думку юриста Е. Глассона, засновано насамперед і переважно на звичаях і варварському праві.

Англосаксонське загальне право, якщо розглядати його в чистому виді, - самобутня родина правових систем. Воно характеризується тим, що юридичне регулювання будується, узагальнено говорячи, на юридичній практиці, на «праві суддів», а точніше, на прецедентах – судових рішеннях, юридичну суть, логічно-юридичні принципи яких суди зобов’язані застосовувати при розгляді аналогічних життєвих проблем; підвищене значення додане процедурно-процесуальним правилам; правова система виражена не в абстрактно формульованих нормах – узагальненнях високого рівня, не в структурно-складному, логічно замкнутому побудові. Вона носить характер «відкритої» системи методів рішення юридично значимих проблем. Відповідно до цього правові системи даної групи мають вигляд нормативно-судових і в масовій правосвідомості сприймаються в якості таких, де в багатьох випадках на перше місце виступає « суб’єктивне право», що захищається судом.

В англосаксонському праві зложилася формула «судовий захист передує праву», що і дотепер визначає риси право розуміння, властиві цій системі права.

РОЗДІЛ 2.1 Характеристика основних рис і особливостей

англосаксонської системи права

В англосаксонському праві немає розподілу на публічне і приватне право, немає розподілу на цивільне, адміністративне право соціального забезпечення. Відсутність різко вираженого розподілу на галузі обумовлено переважно двома факторами. По-перше, всі суди мають загальну юрисдикцію, тобто можуть розбирати різні категорії справ: привселюдно правові і приватноправові, цивільні, торговельні, карні. Розділена юрисдикція веде до розмежування галузей права, а уніфікована юрисдикція діє, очевидно у зворотному напрямку. По-друге, оскільки в країнах англосаксонської системи, у тому числі в Англії немає галузевих кодексів європейського типу, англійському юристові право представляється однорідним.

Укажемо ще на деякі риси прецедентного права, насамперед існує правило, відповідно до якого суд, розглядаючи справу, з’ясовує, чи не була аналогічна справа розглянута раніше, і у випадку позитивної відповіді керується вже наявним рішенням. Інакше кажучи, один раз винесене рішення є обов’язковою нормою для всіх наступних розглядів аналогічних справ. Це загальне правило має право в деталізації, оскільки ступінь обов’язковості прецедентів залежить від місця в судовій ієрархії суду, що розглядає дану справу, і суду, чиє рішення може стати при цьому прецедентом. При нинішній організації судової системи ситуація виглядає в такий спосіб. Розглянемо це на прикладі Великобританії, тому що саме вона є фундаторкою англосаксонської системи права.

Рішення вищої інстанції – палата лордів – обов’язкові для всіх інших судів. Апеляційний суд, що складається із двох відділень ( цивільного й карного), зобов’язаний дотримувати прецедентів палати лордів і свої власні, а його рішення обов’язкові для всіх вищестоящих судів.

Високий суд ( всього його відділення) зв’язаний прецедентами обох вищих інстанцій, його рішення обов’язкові для всіх вищестоящих інстанцій, а також не будучи строго обов’язкові, впливають на розгляд справ у відділеннях Високого суду.

Окружні й магістратські суди зобов’язані додержуватися прецедентів всіх вищих інстанцій, а їхні власні рішення прецедентів не створюють. Не вважаються прецедентами й рішення Суду корони, створеного в 1971 році для розгляду особливо тяжких карних злочинів.