Припущення про те, що правило прецеденту сковує суддю багато в чому обманливе. Оскільки повний збіг обставин різних справ буває не так аж часто, те по розсуду судді, по-перше, вирішується чи визнати обставини подібними чи ні, від чого залежить і застосування тої або іншої прецедентної норми. Суддя може знайти аналогію обставин тоді. Коли на перший погляд вони не збігаються. По-друге, він навпроти взагалі може не знайти ніякої подібності обставин. У цьому випадку, якщо питання не регламентоване нормами статутного права, суддя сам створює правову норму, стає якби законодавцем.
Розглядаючи саму систему англосаксонського права ми знаходимо розподіл на загальне право і право справедливості. Структура цієї системи права була визначена історією, право цієї системи складалося в рамках судової процедури.[2;67]
Джерелом права англосаксонської родини є судова практика, Суди не тільки застосовують, але й створюють правові норми.
Однак останнім часом все більше значення стало мати й статутне право, тобто право, що втримується в нормативно-правових актах, видаваних законодавчим органом.
За багатовікову діяльність законодавчого органа Англії – парламенту – загальне число прийнятих актів займає близько 50 важливих томів, що становить біля трьох тисяч актів. Закон формується під впливом вимог судової практика. Що диктують певну структуру, характер викладу норм. Звідси випливає й казуїстичний стиль законодавчої техніки.
Ріст числа законів загострив проблему систематизації нормо творчості. Вона вирішується шляхом консолідації – з’єднання всіх законодавчих положень по тому самому питанню в єдиний акт.
РОЗДІЛ 2.2 Характеристика правової системи Великобританії як
основоположниці й представниці англосаксонської системи права
Основними джерелами англійського права є судові прецеденти, тобто рішення вищих судів, що мають обов’язкову чинність для них самих і вищестоящих судів, статути – законодавчі акти британського парламенту й , нарешті, видаваними виконавчими органами акти так званого делегованого законодавства. У свою чергу в системі судових прецедентів розрізняють норми загального права, що відіграє основну роль або доповнює законодавство у всіляких галузях правового регулювання, і норми, так званого права справедливості, що злилося із загальним правом у результаті судової реформи 1873-1875 років, однак і понині загальне право в істотній мірі продовжує регулювати інститути довірчої власності, відшкодування збитку, заподіяного порушенням зобов’язань, і інші інститути цивільного права. У ході багатовікового розвитку англійського прецеденту права зложилися численні, часто досить суперечливі, але в цілому досить ефективні правила, що регламентують чинність і обов’язковість судових рішень, способи їхнього тлумачення, застосування й т.п.
Важливу роль у розвитку системи загального права зіграли судові звіти, які почали збиратися з кінця XIII століття в «Щорічниках», а потім з 16 століття були змінені серіями приватних звітів, укладачами яких нерідко ставали найвизначніші англійські юристи. З 1870 року видаються «Судові звіти», де в напівофіційному порядку публікуються рішення вищих судів, на які звичайно посилаються як на прецеденти в наступних судових постановах.
Англійське законодавство ж виступало як додаткове джерело права, за своїм значенням уступаючого судовим прецедентам.
Однак буржуазна революція XVII століття внесло свій внесок у законодавчу базу Англії, хоча й не дозволила протиріч між статутним і прецидентним правом. Все таки серед законодавчих актів того часу можна назвати Хабеас корпус акт 1679 року й Біль про права 1689 року, у яких сформульовані окремі принципові положення, що ставляться до державного права, і до діяльності суду, проголошені права обвинувачуваного в карному процесі й ін, Потім у наступну епоху значний розвиток одержало також правове регулювання нових видів діяльності компаній, банків і т.п.
Лише починаючи з 30-х роківXIX століття англійське законодавство піддалося послідовним перетворенням у багатьох його найважливіших галузях. Протягом декількох десятиліть були видані законодавчі акти, що консолідують правові норми по найбільш значних інститутах цивільного й карного права, хоча, як уже було відзначено чіткого розмежування по галузях так і не існує.
При виданні такого роду консолідованих актів не ставилося завдання кодифікації цілих галузей права: вони вбирали в себе в упорядкованому виді, стосовно лише до окремих правових інститутів, норми, колись розсипані в численних раніше виданих законодавчих актах, а нерідко також найбільш важливі положення, сформульовані в нормах прецедентного права. У такий спосіб згодом була консолідована велика кількість актів, наприклад, закони про сімейні відносини 1857 року, про партнерство 1809 року. Про продаж товарів 1893 року й інші.[3;32]
У результаті законодавство стало в багатьох відносинах більше важливим джерелом права, ніж норми, сформульовані в прецедентах, тим більше за допомогою змін у законодавстві право при необхідності може бути піддане набагато більше рішучим і швидким перетворенням, чим шляхом змін у прецедентному праві. Однак зростання ролі законодавства аж ніяк не означає, що судовий прецедент втратив своє значення в якості важливого й повноцінного джерела англійського права. Насамперед зберігається відоме число інститутів, безпосередньо регульованих нормами загального права справедливості (наприклад, деякі види договорів, питання відповідальності за порушення зобов’язань і інші цивільні правопорушення). А головне, у чинність історично сформованих і незмінних особливостей англійської правової системи всі знову прийняті законодавчі акти неминуче обростають величезною кількістю судових прецедентів, без яких вони попросту не можуть функціонувати, оскільки ті витлумачують, уточнюють і розвивають лаконічні законодавчі формулювання.
Протягом XX століття серед джерел англійського права істотно зростає роль і делегованого законодавства, особливо в таких областях, як охорона здоров’я, утворення, соціальне страхування, а також щодо деяких правил судочинства. Вищою формою делегованого законодавства вважається «наказ у Раді», видаваний урядом від імені королеви й Таємної ради. Багато актів делегованого законодавства видаються міністерствами й іншими виконавчими органами за уповноваженням парламенту.
За останні роки англійське законодавство здобуває усе більше систематизований характер. У результаті здійснення ряду досить послідовних реформ великими консолідованими актами нині регулюються переважна більшість правових інститутів, хоча дотепер жодна галузь англійського права не кодифікована повністю.
В області, умовно називаною сферою цивільного й торговельного права (в англійському праві) у відмінності від багатьох інших країн, відсутній розподіл на ці галузі, багато інститутів нині регулюються в законодавчому порядку окремими актами, прийнятими в XIX-XX століттях.
РОЗДІЛ 3 Порівняльний аналіз англосаксонської системи права на
сучасному етапі
Знаменно, що економічне, соціально-політичне джерело національних правових систем англо-американської групи в принципі той же. Що в країнах континентальної Європи: це необхідність посилення цонтрально-політичної влади, державно правове об’єднання країни.
У цей час англійське право, як одне із права, що представляють англосаксонську систему, знайшло як би потрійну структуру: загальне право – основне джерело, право справедливості. Що доповнює й коректує це основне джерело й статутне право – писане право парламентського походження. Зрозуміло, це трохи спрощене схематизоване зображення.
У той час, як юристи континентальної Європи розглядають право як сукупність встановлених правил, для тих. Хто належить до англосаксонської системи права – це в основному те, до чого прийде судовий розгляд. На континенті юристи насамперед цікавляться тим, як регламентована дана ситуація; в англосаксонській системі права увага зосереджується на тім, у якому порядку вона повинна бути розглянута, щоб прийти до правильного судового рішення.
У франції, Німеччині, Італії й інших країнах романо-німецької правової родини правосуддя завжди здійснювалося суддями, що мають університетський диплом юриста. В Англії ж, наприклад, навіть судді у вищих судах до XIX століття необов’язково повинні були мати юридичне університетське утворення: вони опановували професію, працюючи тривалий час адвокатами. Однак і понині головне в очах англійця, щоб справи розвивались в суді добросовісними людьми; дотримання основних принципів судочинства, що становлять частину загальної етики, на їхню думку, досить для того, щоб «добре судити».
Англосаксонське право продовжує залишатися основному судовим правом, розроблюваних суддями в процесі розгляду конкретних випадків. Суддя у відмінності від законодавця не створює рішень загального характеру в передбаченні серії випадків, які зможуть відбутися в майбутньому; він займається тим, що вимагає правосуддя саме в цьому випадку: його роль судова суперечка. З обліком правила прецеденту такий підхід робить норми загального права більше гнучкими й менш абстрактними, чим норми права романонімецьких систем, але одночасно робить право більш казуїстичним і менш певним.
У досліджуваній системі права завдяки загальному праву й правилу прецеденту розрізнення права закону носить трохи інший і одночасно більш яскраво виражений характер. Чим розрізнення права і закону не континентні.
Галузі права в державах англосаксонської родини виражені не настільки чітко, як у континентальних правових системах, і проблемам їхньої класифікації приділялося набагато менше уваги.[14;190]