Смекни!
smekni.com

Знаряддя монетарної політики та особливості їх застосування (стр. 2 из 8)

Тобто, вона захищає споживачів і виробників від негативних наслідків розбалансованості економіки. Це виникає в умовах переходу від командно – адміністративного до ринкового типу макроекономічного регулювання.

Монетарна політика “відповідає суспільним інтересам”. Але оскільки, наше життя завжди тісно пов’язано з історією, то її можна розглядати з точки зору різних економічних напрямків: кейнсіанців чи монетаристів, які склалися за різних історичних умов, але різниться не сама монетарна політика, а її механізм і межі впливу на обсяг національного виробництва, тобто на обсяг ВНП.

Кейнсіанці вважають, що зміна грошової пропозиції обумовлює зміну норми позикового відсотка, а, останнє впливає на граничну ефективність капіталовкладень і на обсяг інвестицій. Зміна інвестиційних витрат призводить до зміни сукупного попиту, а це впливає на обсяг національного виробництва.

Монетаристи вбачають між грошовою масою і динамікою національного виробництва тісніший зв’язок. Що представлено кількісним рівнянням обміму:

М*V = P*Q, (1.1.1)

М – пропозиція грошей,

V – швидкість їх обігу,

P – середня ціна реалізованої продукції,

Q – кількість товарів і послуг.

Основним чинником, що впливає на обсяг реалізованого продукту (PQ) є пропозиція грошей, бо швидкість їх обігу є відносно стабільна величина (таке припущення дає змогу отримати досить точні результати). Відповідно до теорії монетаристів, пропозиція грошей впливає на всі складові сукупного попиту, а не лише на інвестиційні витрати. Для того, щоб підтримати макроекономічну рівновагу, запобігти інфляції, регулювання грошової пропозиції має забезпечити таке зростання сукупного попиту, яке відповідає темпам зростання ВНП. Оскільки середні темпи економічного зростання в розвинених країнах – 3 – 4% на рік, такими самими темпами повинна зростати і щорічна грошова емісія.

Проте з позиції монетаристів зміна грошової маси впливає на економічні процеси з деяким запізненням. Через це короткострокова політика грошей є неефективною. Таку монетарну політику вводять і розглядають у довгостроковому періоді. [2,с.307]

Крім того, для аналізу впливу макроекономічного регулювання використовують модель ISLM. Ця модель створювалася як своєрідна інтерпретація суті кейнсіанського вчення. Але вона дозволяє знайти такі рівні ставки проценту та національного доходу, при яких одночасно досягається рівновага на товарному і грошовому ринках.

Крім того, оскільки інвестиції залежать від курсу національної валюти, адже переважно, інвесторами є іноземні юридичні особи. Тому відмова від фіксованого курсу національної валюти веде до того, що монетарна політика стає ефективним знаряддям макроекономічного регулювання. Ефективна монетарна політика є ідеальним засобом до досягнення економічної стабільності; бо нічого кращого людство ще не придумало.

На практиці все є значно складніше. Монетарна політика має свої особливі знаряддя і способи впливу на національну економіку, які мають доволі складний механізм дії.

Кредитно – грошова політика спрямована або на стимулювання грошової емісії (кредитна експансія), або на стримулювання (кредитна рестрикція). Сама ж монетарна політика здійснюється в кількох напрямках:

1) Регулювання ліквідності фінансово – кредитних інвестицій, тобто їхньої здатності своєчасно виконувати зобов’язання захисту перед вкладниками. Метою цього регулювання є забезпечення захисту вкладників від фінансових втрат і запобігання руйнівним для економіки наслідкам банкрутства.

2) Управління державним боргам, що впливає на розподіл позикового капіталу між приватним і державним секторами економіки. Найактивніше цей напрям застосовують в умовах хронічного бюджетного дефіциту і зростання державної заборгованості.

3) Регулювання обсягів кредитних операцій та грошової емісії, метою якого є вплив на економічну кон’єктуру.

Ці напрями діяльності монетарної політики взаємопов’язані. Так, наприклад, управління державним боргом впливає на банківську ліквідність, норму позикового відсотка. Що в свою чергу впливає на пропозицію грошей в економіці, тобто на кількість кредитних операцій.

В свою чергу ці напрямки монетарної політики перекликаються з методами (знаряддями) цієї політики.

1.2. Інструментарій монетарної політики

Можливість ефективної реалізації основних завдань монетарної політики визначається інструментарієм управління грошовим обігом та ступенем розвитку фінансової сфери, особливо банківської системи. В умовах сучасної ринкової економіки серед завдань монетарної політики, як частини макроекономічної політики держави, економісти виділяють наступні:

· висока зайнятість;

· економічне зростання;

· стабільність цін;

· стабільність процентних ставок;

· стабільність на фінансових ринках;

· стабільність на валютних ринках.

Для досягнення цих завдань центральний банк використовує монетарні інструменти макроекономічного регулювання, або інакше кажучи, регулює пропозицію грошей у національній економіці. Можна сказати ще інакше, проводить монетарну політику за допомогою знарядь прямого та непрямого регулювання. За своєю суттю ці твердження не суперечать собі, а лиш ілюструють різні підходи.

За допомогою знарядь грошово-кредитної політики здійснюється вплив на обсяг грошової маси та процентні ставки. За своїм же способом впливу ці інструменти поділяються на прямі (адміністративні) і непрямі (ринкові).

Прямі монетарні інструменти використовують найчастіше у країнах з перехідною економікою та тих, що розвиваються, де механізм опосередкованого впливу на грошово – кредитну систему ще не набув достатньої зрілості. Ці знаряддя ефективно спрацьовують лише у короткостроко­вому періоді: вони дають змогу не допускати надмірного створення банками грошей. А тривале застосування прямих монетарних інструментів має негативний вплив на функціонування національної економіки. Основний недолік полягає в тому, що втрачаються ринкові цінові сигнали, непомірно зростають ціни на фінансові ресурси, починається неефективний розподіл цих ресурсів, загальна економіка розбалансується, і в кінцевому результаті призводить до посилення інфляційного процесу та спаду виробництва. Крім того виділяють ще такі недоліки, як зменшення рівень конкуренції між банка­ми, підривання посередницької функції банків, спотворення структури наданих банками кредитів тощо.

До прямих монетарних інструментів відносять:

· пряме кредитування економіки центральним банком;

· механізм готівкової емісії;

· встановлення максимального обсягу кредитування чи рівня процентних ставок за операціями банків;

· обмеження споживчого кредиту;

· встановлення агрегованих або індивідуальних кредитних стель.

А в країнах із розвинутою ринковою економікою здебільшого використовують непрямі інструменти.

Застосування непрямих знарядь монетарної політики передбачає наявність розвинутого грошового ринку, їхня перевага полягає в то­му, що вони дають банкам змогу розподіляти кредитні ресурси від­повідно до потреб ринку. Використовуючи знаряддя непрямого регулювання грошового обігу, центральний банк не має безпосеред­нього контролю над пропозицією грошей, оскільки вона містить депозити, які створюють комерційні банки. Непрямі знаряддя ко­ригують величину пропозиції грошей, впливаючи на надлишкові резерви або грошовий мультиплікатор.

До непрямих знарядь належать такі як:

· операції на відкритому ринку;

· зміна норми резервування;

· зміна облікової(дисконтної) процентної ставки.

У зв’язку з низкою суб’єктивних та об’єктивних чинників, Україна зустрілась з низкою проблем у застосуванні непрямих монетарних інструментів, закрема:

· ризики центрального банку, що виникають у результаті взаємодії з неплатоспроможними фінансовими інститутами;

· несприятливі умови для вибору, тобто неплатоспроможні позичальники беруть кредит без повернення його;

· моральний ризик, тобто кредитодавець не знає наскільки ризикованою справою займеться кредитор;

· колективна змова, це коли у кредитних аукціонах бере невелика кількість комерційних банків; у результаті кредити надаються за заниженою процентною ставкою, що може стимулювати кредитні інститути до неефективного використання фінансових ресурсів.

Операції на відкритому ринку. Вважається, що вони є найважливішим зна­ряддям, за допомогою якого центральний банк контролює пропози­цію грошей.

Операції на відкритому ринку — це купівля центральним банком державних цінних паперів (облігацій) у населення, фірм чи банків або продаж їм цих паперів, щоб змінити величину або структуру резервів комерційних банків і, отже, пропо­зицію грошей. Отже, купуючи чи продаючи державні цінні папери на відкритому ринку, центральний банк може відповідно збільшити або зменшити банківські надлишкові резерви, а водночас пропозицію банківських грошей та грошову масу загалом.

Припустімо, що центральний банк купує державні цінні папери. Їх можна купити у населення, фірм або комерційних банків, але в усіх випадках результат однаковий: резерви комерційних банків збільшуються. Якщо, наприклад, центральний банк купує державні цінні папери у комерційних банків, то він оплачує ці папери збіль­шенням резервів комерційних банків на суму купівлі. У результаті цієї операції цінні папери перемістяться від комер­ційних банків до центрального банку. Центральний банк оплачує купівлю цінних паперів у комерцій­них банків, збільшуючи їхні резерви. Це означає, що резерви комерційних банків збільшилися, а отже зросла їхня здатність давати позики.