Смекни!
smekni.com

Знаряддя монетарної політики та особливості їх застосування (стр. 3 из 8)

Якщо ж центральний банк купує цінні папери у фірм чи насе­лення, вплив цієї операції на резерви комерційних банків аналогіч­ний. Річ у тім, що населення або фірми, продавши цінні папери, збільшують свої вклади у банках, а водночас і фактичні резерви ко­мерційних банків. Загалом, коли центральний банк купує цінні папери на відкритому ринку, резерви комерційних банків збільшуються. Якщо банки надаватимуть у позику більше грошей, то пропозиція грошей у національній економіці зросте.

Продаж центральним банком цінних паперів комерційним бан­кам зменшує їхні резерви. Купуючи цінні папери, комерційні банки виписують чеки на свої вклади, тобто на резерви у центральному банку. Центральний банк ураховує чеки і відповідно зменшує резер­ви комерційних банків. Можливості до створення комерцій­ними банками грошей звужуються. Продаж центральним банком державних цінних паперів населенню чи фірмам спричиняє анало­гічний результат.

Отже, коли центральний банк продає цінні папери на відкритому ринку, резерви комерційних банків зменшуються. Зменшен­ня резервів комерційних банків спричиняє зменшення пропозиції грошей у національній економіці.

Припустімо, що метою центрального банку є стимулювати зростання національного продукту і зменшити безробіття. Для цього потрібно збільшити надлишкові резерви банківської системи. Це сприятиме зростанню пропозиції грошей, зниженню процентних ставок і збільшенню інвестицій в економіку. Тому центральний банк купує державні цінні папери та інші богові зобов’язання у комерційних банків. Продаж центральним банком державних цінних паперів звужує надлишкові резерви та пропозицію грошей в економіці. За політики продажу цінних паперів на відкритому ринку процентні ставки зростають, а інвестиції й обсяг національного виробництва скорочуються. Цей варіант політики операцій на відкритому ринку є цілком логічним, якщо в національній економіці розвивається інфляція попиту і центральний банк прагне її приборкати.

Крім того, операції на відкритому ринку поділяють на два види: динамічні та захисні. Динамічні операції діють на зміну обсягу резервів і грошової бази. Захисні операції мають на меті нейтралізувати впли­ви інших чинників, що можуть змінити пропозицію грошей у націо­нальній економіці.

Прикладом захисних операцій є угоди про зворотний викуп (їх часто називають "репо"). Такі угоди передбачають, що центральний банк купує цінні папери за умови, що продавець викупить їх через короткий період часу, — як правило, менш ніж за тиждень. Операції "репо" чинять лише тимчасовий вплив на обсяг банківських резер­вів — після їх завершення цей обсяг встановлюється на попередньо­му рівні. Якщо центральний банк хоче здійснювати тимчасовий продаж цінних паперів на відкритому ринку, то він укладає угоди про їх продаж-купівлю ("зворотне репо"). За цих угод центральний банк продає цінні папери, а покупець погоджується продати їх назад центральному банкові у близькому майбутньому.

Прикладом динамічних операцій є угоди у формі "аутрайт", які означають остаточну купівлю чи продаж центральним банком цін­них паперів з негайною їх оплатою. Ці операції мають на меті оста­точно змінити пропозицію грошей у національній економіці [2].

Політика облікова ставка. Як нам уже відомо, процентну ставку, за якою центральний банк надає позики комерційним банкам, називають обліковою, або дисконтною. Позики центрального банку комерційним банкам називають дисконтними позиками. Ці позики надаються ко­мерційним банкам на короткий період часу: по-перше, для підтри­мання їхніх обов'язкових резервів на необхідному рівні, по-друге — для підтримання ліквідності комерційних банків в ситуації "навали на банк".

Отримуючи дисконтну позику, комерційний банк передає цент­ральному банкові виписане на себе зобов'язання, що гарантоване певною заставою — здебільшого державними цінними паперами, що належать позичальникові. Отримання комерційними банками позик у центрального банку збільшує їхні резерви та здатність до кредитування.

Центральний банк контролює обсяг позичених у нього комер­ційними банками коштів через облікову ставку.

Політика облікової ставки служить одним із важливих важелів монетарної політики. Зміст полягає в змінах процента за позиками, котрі центральний банк надає комерційним банкам, що позначається на можливостях комерційних банків надавати кредити. На сьогодні, вона включає купівлю векселів, позики під заставу цінних паперів, процес надання центральним банком усіх різновидів кредитів комерційним банкам.

Спрямування зміни облікової ставки в кінцевому підсумку залежить від типу монетарної політики [Додаток 1].

При політиці „дешевих грошей” відбувається зниження облікової ставки, що заохочує комерційні банки до отримання додаткових резер­вів через позики у центрального банку. Кредити комерційних банків на основі цих позик збільшують пропозицію грошей. Що в свою чергу сприяє економічному зростанню.

У разі проведення політики „дорогих грошей” підвищують облікову ставку, що знеохочує дисконтні позики. Отже, стримує збіль­шення пропозиції грошей у національній економіці, а від так обмежуються інфляційні тенденції.[9, c.39]

Однак результати від зміни облікової ставки залежать не від цен­трального банку, а від комерційних банків. Якщо, наприклад, об­лікову ставку знижено, але небагато банків хочуть взяти дисконтні позики, то це може не вплинути на резерви банків і пропозицію гро­шей. Обсяг позик у центрального банку визначається не лише рів­нем облікової ставки, а й вартістю отримання позики з альтернатив­них джерел, зокрема рівнем процентної ставки на міжбанківському ринку. Якщо процентна ставка на цьому ринку нижча за облікову, то обсяг позик комерційних банків у центрального зменшується.

Наслідки зміни облікової ставки мають низький рівень прогнозованості щодо конкретних величин для націо­нальної економіки. Бо центральний банк не може точно передбачи­ти обсяг кредитів, які візьмуть у нього комерційні банки, адже вони мультиплыкуються. Облікова ставка показує загальну спрямованість диниміку попиту на банківські позики. А від так на тип монетарної політики. Підвищення облікової ставки вказує на реструкційний тип грошово – кредитної політики. Зниження – на експансивний тип.

Загалом, у розвинених країнах зміна облікової ставки здебільшого є «попереджувальним дзвінком» про наміри централь­ного банку щодо зміни майбутньої монетарної політики.

Норма резервування. Для швидкого збільшення пропозиції грошей центральний банк паралельно з обілковою ставкою може знизити і норму резервування. І навпаки, центральний банк може зробити гроші «дорожчими», підвищуючи норму резервування.

Центральний банк може впливати на здат­ність створювати гроші, змінюючи норму резервування. Підвищення норми резервування збільшує величину обов'язкових резервів, що їх повинні зберігати банки, а також призводить до зменшення обсягів кредиту та інвестицій в економіку. Інакше кажучи, надлишкові резерви переводяться в обов'язкові, що зменшує здатність комерційних бан­ків до створення грошей через надання позик. Водночас підви­щення норми резервування означає зменшення розміру грошового мультиплікатора, а це ще більшою мірою звужує пропозицію гро­шей.

Припустімо, що норма резервування зросла. Навіть якщо центральний банк не здійснює операцій на відкритому ринку або не вдається до дисконтної політики, банки змушені в цих умовах зменшити свої активні операції та інвестиції. Це пов’язано з тим, що банківські депозити зменшилися. Зменшення банківських депозитів обмежує кредит, підвищує процентні ставки, скорочує інвестиції і знижує рівні ВВП та зайнятості.

Зміна норми резервування є дуже сильним знаряддям впливу на пропозицію грошей. Тому центральний банк використовує цей засіб порівняно рідко. Річ у тім, що підвищення цієї норми може спричи­нити раптові труднощі банків з низькими наднормативними резер­вами. Часта зміна норми резервування вимагала б від комерційних банків підтримувати значний рівень резервів, щоб мати змогу у будь-який момент виконати підвищені резервні вимоги. Це зменшу­вало би прибутки банків, оскільки наднормативні та обов'язкові ре­зерви не приносять процента.

Вважається, що найбільш ефективним з непрямих інструментів є операції на відкритому ринку. Можливість їх проведення у країнах із розвинутими фінансовими системами практично нічим не обмежені.

Пропозиція грошей у національній економіці визначається головно політикою центрального банку країни. Як ми бачимо, зміни резервних вимог і облікової ставки, операції на відкритому ринку впливають на обсяг банківських резервів і пропозицію грошей в економіці. Що в свою чергу впливає на інфляційні процеси та зростання економіки держави [2,с.320].

1.3. Механізм впливу монетарної політики на ефективність

функціонування економічної системи

Зміни в пропозиції грошей спричинюють зміни в обсязі виробництва, рівнях зайнятості й цін. Як це відбувається? Припустімо, що центральний банк намагається знизити рівень інфляції. Для розв’язання цього завдання він має передовсім зменшити надлишкові резерви. Цього можна досягти, продавши державні цінні папери на відкритому ринку. Кожна гривня зменшення банківських надлишкових резервів багаторазово зменшить банківські гроші, а водночас пропозицію грошей у національній економіці.