Смекни!
smekni.com

Ринок сутність, функціі, види (стр. 4 из 6)

Світовий досвід переконливо засвідчив, що можливості ринкового механізму небезмежні.

Для того щоб була побудована ринкова еко­номіка, функціонував реальний ринок, який виконував би притаманні йому функції, мають бути відтворені передумови, випробувані світовою практикою. До них належать:

· наявність суб'єктів ринкових відносин, які, будучи економічно та юри­дичне незалежними, можуть вступати у рівноправні партнерські відносини з приводу купівлі-продажу. Досягти цього можна створенням різноманіт­них власників — індивідуальних, приватних, акціонерних, державних, ко­оперативних, змішаних;

· еквівалентний обмін товарів. Ринок за своєю природою економічної допомоги, пільг не визнає;

· конкуренція, яка надає усім суб'єктам господарювання можливість віль­ної підприємницької діяльності: свободи вибору покупців, постачальни­ків, будь-яких контрагентів, примушує підприємців використовувати найпередовішу техніку і технологію, сприяючи цим зменшенню витрат вироб­ництва, підвищенню ефективності економіки;

· вільне ціноутворення, що як елемент конкуренції та головний меха­нізм контрольно-регулюючої функції ринку сприяє поєднанню інтересів суб'єктів економічного життя, стимулюючи їх раціонально використову­вати елементи виробництва;

· реальна інформація про ринок і його суб'єктів.

Якщо подібних умов не створено, то те, що називають ринком, є псевдоринком, де гроші не виконують своїх функцій.

Законами, декретами, указами будь-якої владної структури ввести ри­нок нікому і ніколи не вдавалося. Він є об'єктивною категорією. Проте суспільство, в тому числі держава, можуть створити сприятливі умови для його відтворення. Єдність економічних і юридичних передумов є середо­вищем, в якому відтворюються ринкові відносини.

1.3 Види ринків

Под современным рынком понимают любую систему, дающую возможностьпокупателям и продавцам совершать свободную куплю-продажу товаров. Рынок- это институт, или механизм, сводящий вместе покупателей (предъявителейспроса) и продавцов (поставщиков) отдельных товаров и услуг. Асовокупность разнообразных рынков по признаку их взаимоотношений, то
есть в зависимости от вида товаров и услуг, которые продаются и
покупаются, представляет рыночную структуру. Итак, рассмотрим, какие же
виды рынков составляют рыночную структуру.
Существуют множество видов рынков, главные из которых можно
сгруппироватьпо следующим признакам.
Основные виды рынковс точки зрения соответствия действующемузаконодательству.
по экономическому назначению объектов рыночных отношений.
по пространственному признаку.
-легальный рынок
- теневой рынок
- потребительский рынок
- рынок капиталов
- рынок рабочей силы
-рынок информации
-финансовый рынок
- валютный рынок и др.
- местный рынок
- национальный рынок
- международный региональный рынок
- мировой рынок
Каждый из этих рынков, в свою очередь, можно разделить на составляющие
элементы. Так рынок средств производства включает рынок земли, станков,
кормов, газа и т.д.; рынок информации - рынки научно-технических
разработок, ноу-хау, патентов и др.; финансовый рынок - рынки ценных
бумаг, банковских ссуд и других кредитных ресурсов.
Возникшие еще в эпоху классического капитализма различные виды рынков,
торговавших своими особыми товарами, ныне полностью развились в
целостную рыночную систему, которая складывается из рынков
потребительских (продовольственных и промышленных) товаров, услуг,
средств производства, рабочей силы, научных разработок, инвестиций,
рынка ценных бумаг, денег и валюты, рынка инноваций, рынка
духовного(интеллектуального продукта).

РОЗДІЛ 2. ОСОБЛИВОСТІ РИНКОВИХ ВІДНОСИН ТА ЇХ

ФУНКЦІЇ В УКРАЇНІ

2.1 Особливості становлення ринкових відносин та їх функції в Україні

Формування ринкової економіки в Україні розпочалося з відтворенням ринкових інституцій, які існували лише в зародковому стані. Це має відбуватися за схемою, яка враховує економічні, політичні, історичні та психологічні особливості, характерні для нашої країни.

Передусім зазначимо, що Україна ніколи не мала високорозвинених товарно-грошових відносин. Становлення їх, по суті, розпочалося після скасування кріпацтва у 1861 р. і відбувалося на фоні значних феодальних пережитків. Великим було втручання держави в економіку.

Після 1917р. впродовж майже 70 років країна йшла шляхом розвитку економіки, який ігнорував ринок, вважаючи його рудиментом, що має віджити у всьому світі. Результат відомий: створено суспільство з низь­кою ефективністю виробництва і відсталим рівнем життя людей, загаль­ним одержавленням і монополізованою, негнучкою економікою, підпо­рядкуванням особистих і колективних інтересів відомчим, відсутністю де­мократичних інституцій. Це сприяло проведенню політики автаркії, тоб­то економічного відособлення від світового ринку. Саме тому Україна не посідає відповідного місця у міжнародному поділі праці, в зовнішньоеко­номічних зв'язках.

У нас була відсутня визначальна ринкова інституція — економічна са­мостійність господарюючих суб'єктів. Саме вона гарантує незалежність суб'єктів ринкової економіки, їхню економічну відповідальність, без чого ринку бути не може. Більшість підприємств України належали державі, управлялись її органами, що зумовлювало високий ступінь монополізму.

Відтворення інституцій багатосуб'єктних власників відбувається че­рез роздержавлення власності, її трансформацію у різні форми — колек­тивну, приватну. Це сприяє розвитку різноманітних форм господарюван­ня та відтворенню конкурентного середовища.

За чисельністю працюючих, часткою вартості основних фондів та об­сягами виробленої продукції на недержавних промислових підприємст­вах України в 2000 р. досягнуто тієї «критичної маси» (понад 85 відсотків основних фондів і матеріально-технічних ресурсів, виробляється більше 50 відсотків продукції), яка тепер стає визначальною з точки зору впливу на загальний стан економіки країни.

Невіддільною інституцією ринку є вільні ціни, за допомогою яких в умовах конкурентного середовища здійснюється еквівалентний обмін, а отже, реалізуються інтереси продавця і покупця, відтворюється рівновага в економіці. Проте це класичне положення економічної теорії діє лише за наявності відповідних інших ринкових умов: демонополізації сфер роз­поділу, обміну і виробництва, наявності різних форм господарювання, ве­ликих, середніх, малих підприємств, які управляються не з єдиного центру, а самостійними товаровиробниками. В Україні усіх цих передумов поки що в розвиненому вигляді немає.

Лібералізація цін за високого рівня монополізму призводить до обов'яз­кового зростання їх і не створює стимулів до виробництва. Навіщо вироб­ляти додаткову продукцію, якщо прибуток залежить від зменшення її кіль­кості в умовах монополії? Отже, те, що є правильним теоретично і діє за умов, які відтворюють ринкове середовище у будь-якій країні, не може бу­ти правильним для економіки, де не створені відповідні ринкові інституції.

Конкуренція, вільне ціноутворення як необхідні інституції ринку мо­жуть функціонувати лише за умов наявності ринкової інфраструктури (бірж, інформаційно-комерційних, оптових та постачальницьких органі­зацій, пунктів прокату), культури ведення ринкової економіки.

Для того щоб суб'єкти національного ринку не тільки мали ринкову інфраструктуру, право власності на засоби виробництва і продукцію, а й могли реалізувати це право, крім економічних потрібні ще й правові перед­умови. Ось чому в країні йде процес відпрацювання і прийняття юридичних законів, які сприяють формуванню ринкового середовища. Проте він іде по­вільно, часто у прийняті закони вносяться істотні зміни, відсутня узгодже­ність законодавчих актів. Усе це гальмує ринкові перетворення. Юридич­ні закони мають відбивати реалії економічного життя, бути націленими на відтворення конкурентного середовища. Слід відпрацювати механізм реалізації цих законів.

Відтворюючи ринкові інституції, не можна забувати, що ринок буду­ють люди, від їхніх свідомості, бажання, розуміння залежить дуже бага­то. Якщо суспільна свідомість не буде настроєна на ринкову хвилю, ринок не формуватиметься. Цей процес може затягтися, а то й піти у якомусь іншому напрямі. Слід урахувати, що психологічний стан наших людей нині досить складний і суперечливий. Вони не тільки мало знають про ринок, а й вважають, що держава кинула їх напризволяще. У такій обстановці ви­бір моделі й шляху побудови ринку має надзвичайно важливе значення.

2.2. Тіньова економіка в Україні та її вплив на ринкові відносини

За підрахунками світового банку, в 1994 р. доля тіньової економіки в Україні становила 48,1% сукупного обсягу ВВП. За деякими оцінками, в корумпованих взаємовідно­синах знаходяться близько 40% підприємців і майже 90% комерційних стру­ктур. Більше 60% доходу середнього службовця, що займає важливу посаду, складають хабарі .

За останні роки обсяги тіньової економіки в Україні значно зросли. Тут називають різні дані. Але всі згодні з тим, що в Україні не менше половини економіки слід віднести до неформального сектору. Він мас загальні ознаки, притаманні будь-якій тіньовій економіці:

- прихований, таємний характер (діяльність господарських суб'єктів не реєструється державою і не знаходить відображення в офіційній статистиці);

- незаконне збагачення шляхом приховування доходів від державного оподаткування, безкоштовне привласнення чужого майна і перерозподіл сус­пільного багатства;

- фіктивна господарська діяльність, створення різних фіктивних фірм, товариств, за допомогою яких створюються шахрайські засоби збагачення;

- підпільна ("чорна") економіка - заборонені законом види діяльності (наркобізнес, контрабанда, фальшивомонетництво та інші кримінальні види діяльності).