Якщо така особа, що вчинила злочин, ухиляється від слідства або суду, то відповідно до ч.2 ст.49 перебіг давності зупиняється. У цих випадках перебіг давності зупиняється. У цих випадках перебіг давності відновлюється з дня з'явлення особи із зізнанням або її затримання. Але у будь-якому випадку особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо з часу вчинення нею злочину пройшло 15 років (недиференційований строк) і давність не була перервана вчиненням нового злочину.
Під переховуванням від слідства або суду розуміють вчинення особою дій, що свідчать про її прагнення ухилитись від кримінальної відповідальності (наприклад, зміна місця проживання, неявка без поважних причин до слідчого чи суду тощо).
Однак, особа повинна бути відома органам слідства або суду, які повинні вести розшук злочинця, який переховується. Як правило, це має місце після винесення постанови про притягнення конкретної особи як обвинуваченого та оголошення її розшуку або обрання запобіжного заходу.
Призупинення давності означає, що час, який сплинув з дня вчинення злочину, до дня, коли особа починає переховуватись від слідства або суду, не втрачає свого значення, він зберігається і зараховується в строк давності, що продовжує спливати ( а не починається спочатку) із дня з'явлення особи із зізнанням або її затримання. З'явлення із зізнанням — це добровільне особисте з’явлення особи, що переховується від слідства чи суду, до прокурора, слідчого, органу дізнання або суду з усною чи письмовою заявою про обставини вчинення злочину і переховування від слідства і суду. Затримання — це захід процесуального примусу, відповідно до якого особа на короткий строк поміщається до приміщення утримання затриманих і в такий спосіб позбавляється свободи.
3. Значення давності для звільнення від покарання
Кримінальне законодавство 2001 р., яке загалом уже характеризувалось як новий крок у напрямку демократизації, гуманізації, звуження меж кримінальної репресії, виділило інститут звільнення від кримінального покарання в окремий розділ Загальної частини Кримінального кодексу, розмістивши його перед розділами, які визначають поняття, систему, види покарання та порядок його призначення. Така структуризація не випадкова, а має глибокі теоретичні та практичні підвалини.
Одночасно в Особливій частині КК України розширено кількість спеціальних випадків звільнення від кримінальної відповідальності при вчиненні окремих злочинів. Серед них велике значення має інститут давності притягнення до кримінальної відповідальності.
Значення давності для звільнення від покарання досить схоже і фактично збігається з значенням інституту звільнення від кримінальної відповідальності взагалі.
Реалізація в життя положень Конституції України, зокрема статей, які закріплюють провідну роль суду, визначило і таку новацію кримінального законодавства, як віднесення вирішення питань про звільнення від кримінальної відповідальності виключно до компетенції судових органів. КК України (ч.2 ст.44) чітко зафіксував це положення, зазначивши: "Звільнення від кримінальної відповідальності у випадках, передбачених цим Кодексом, здійснюються виключно судом. Порядок звільнення від кримінальної відповідальності встановлюється законом".
Часові межі застосування цього інституту простягаються від моменту вчинення злочину до дня, коли закінчується строк давності притягнення до кримінальної відповідальності, визначеного ст. 49 КК. До моменту набрання вироком законної сили можливе прийняття рішення про звільнення від кримінальної відповідальності навіть після проголошення вироку. Так, наприклад, суд апеляційної або касаційної інстанції може відмінити постановлений місцевим судом вирок, після чого знову стає можливим застосування інституту звільнення від кримінальної відповідальності.
Застосування судом цього інституту визначає припинення існування кримінально-правових правовідносин, які виникли між особою, яка вчинила передбачене Особливою частиною КК України злочинне діяння, та компетентними органами держави, вповноваженими вирішувати питання кримінальної відповідальності.
З цього моменту в суб'єктів кримінально-правових правовідносин зникають права й обов'язки, якими вони наділені у зв'язку з їх виникненням.
Проте важливо не забувати, що застосування інституту звільнення від кримінальної відповідальності не є визнанням факту невинності особи у вчиненні злочину. Всі види звільнення від кримінальної відповідальності є проявом гуманності держави до особи, а не реабілітуючими обставинами, які свідчать про невинність особи.
Звільнення від кримінальної відповідальності не можна ототожнювати зі звільненням від покарання, зокрема у зв'язку зі змінами в законодавстві, що виключають кримінальну відповідальність за певні види злочину. Юридична природа звільнення від кримінальної відповідальності полягає в тому, що діяння було злочинним на момент вчинення та залишається таким під час вирішення питання про звільнення. Тож закон передбачає обов'язковий порядок роз'яснення обвинуваченому на досудовому слідстві сутності обвинувачення, підстави його звільнення від кримінальної відповідальності та права заперечувати проти закриття справи на цій підставі. У разі такого заперечення справа направляється з обвинувальним висновком до суду, який і вирішує питання щодо винності особи.
Звільнення від кримінальної відповідальності - це відмова держави від застосування обмежень, засудження та покарання до особи, що вчинила злочин, передбачений кримінальним законом, якщо така особа не становить значної суспільної небезпеки, виконала певні нормативні умови та спроможна виправитися без примусу держави через покарання.
Існують певні суперечності науковців стосовно цього питання. Чи можна називати інститут "прощення" особи за вчинення певного суспільно небезпечного діяння без постановлений судом обвинувального вироку "звільненням від кримінальної відповідальності"? На це питання можна наглядно відповісти за допомогою прикладу. За Рішенням Конституційного Суду України від 27 жовтня 1999 р. № 9-рп/99 у справі про депутатську недоторканність притягнення до кримінальної відповідальності починається з моменту пред'явлення особі обвинувачення у вчиненні злочину.
Кримінальна відповідальність настає з моменту набрання законної сили обвинувальним вироком суду. Тому сам факт порушення кримінальної справи щодо конкретної особи, затримання, взяття під варту, пред'явлення їй обвинувачення не можна визнати як кримінальну відповідальність. Тобто можна зробити висновок, що звільнити від кримінальної відповідальності можна лише після її встановлення єдиним способом — постановлянням обвинувального вироку, що набрав законної сили.
Не можна звільняти від того, що не встановлено. В такому разі інститут "звільнення від кримінальної відповідальності" збігається зі звільненням від покарання в той час, як в ідею "прощення" особи без винесення обвинувального вироку первісно закладений зовсім інший зміст.
У сучасній кримінально-правовій теорії з'являються нові підходи до місця норм, які передбачають звільнення від кримінальної відповідальності.
Не зважаючи на те, що статистика показує, що в Україні звільнення від кримінальної відповідальності має порівняно невеликі масштаби я вважаю, що цей інститут все ж має істотне значення. Його закріплення в Кримінальному кодексі на даному етапі є необхідним і оминати його було б не зовсім раціонально.
Висновки
Можливість "прощення" особи як альтернатива звичайній реакції держави на вчинення злочину у вигляді постановляння обвинувального вироку з визначенням міри покарання є цілком прийнятною, суспільно корисною і правильною в аспекті кримінальної політики, мета якої зрозуміла.
По-перше, надати можливість особам, які вчинили нетяжкий злочин, у певних випадках позбавитися кримінальної відповідальності, надати їм шанс переорієнтувати своє життя на краще. Тобто інститут слугує можливому запобіганню вчиненню особою злочину в майбутньому. Треба сказати, що чинний КК чітко і вичерпно визначає випадки звільнення від кримінальної відповідальності, їх види, розташовує їх у конкретних розділах.
По-друге, такий інститут у більшості норм відповідає інтересам потерпілих. Останні здебільшого не наполягають на кримінальній відповідальності кривдника, а бажають, перш за все, відшкодування завданих збитків.
По-третє, метою інституту звільнення від кримінальної відповідальності є падання можливості більш успішного розслідування небезпечних злочинів, які є латентними, завдяки допомозі осіб, причетних до їх вчинення, котрі добровільно допомагають слідчим органам у їх розкритті.
І, врешті, метою інституту звільнення від кримінальної відповідальності є розвантаження слідчих органів, суду від докладного розслідування і судового розгляду дріб'язкових справ, надання можливості сконцентрувати увагу на викритті і успішному розслідуванні більш тяжких злочинів. Але благородна і раціональна по суті ця мета на практиці фактично нівелюється, тому що поєднати кримінально-правове регулювання цього інституту з кримінально-процесуальним порядком його застосування не завжди можливо.
Труднощі правозастосування криються у збоченості основоположних витоків процедури цієї в цілому корисної для суспільства кримінальної політики.