За чинним законодавством для особи замало просто перебігу строку давності, передбаченого ч. 1 ст. 49 КК України. Необхідна ще й обов'язкова судова процедура звільнення від кримінальної відповідальності, хоч ця норма закону має імперативний характер і передбачає обов'язковість звільнення. Логіка законодавця щодо обов'язкового звільнення від кримінальної відповідальності за законом про амністію (повторне, ще й судове "прощення" особи, з якої зняте кримінальне переслідування амністією) та обов'язкового судового розгляду справ щодо осіб, які вчинили суспільно небезпечне діяння, строк давності у яких закінчився, незрозуміла. Або це — недовіра до органів дізнання чи слідства, які "не вміють" обчислювати строк чи не розберуться у положеннях закону про амністію. Або це, швидше — намагання утиснути ці обставини у поняття "нереабілітуючі підстави", які є такими, що мають преюдиційне значення для подальшого вирішення питання про цивільно-правову відповідальність.
На мою думку, ідею, закладену в зазначений інститут, можна розуміти не як "звільнення від кримінальної відповідальності", а як "звільнення від притягнення до кримінальної відповідальності", а "особу, яка вчинила злочин", у визначенні поняття необхідно вважати "особою, яка вчинила діяння, що містить ознаки злочину". У контексті кримінально-процесуального права чинний інститут "звільнення від кримінальної відповідальності" може виглядати як припинення кримінального переслідування осіб органами дізнання, досудового слідства та прокуратури без пред’явлення обвинувачення і встановлення вини особи.
Звільнення від кримінальної відповідальності у справах, які надійшли до суду з обвинувальним висновком, за наявності вказаних у матеріальному праві підстав, має здійснюватися шляхом постановляння обвинувального вироку із звільненням від покарання. З кола випадків "звільнення від кримінальної відповідальності" необхідно виключити такі, що взагалі виключають кримінальну відповідальність, а саме: - у зв’язку із закінченням строку давності притягнення до кримінальної відповідальності (за винятком тих, що передбачені ч. 4 ст. 49 К України); - за законом про амністію у разі повного амністування; - за актом помилування. Запропоновані зміни сприятимуть розв’язанню проблемних питань у застосуванні вказаних норм, додержанню Конституції України та відповідатимуть меті зазначеного правового інституту.
Список використаних джерел
1. Конвенція ООН "Про незастосування строку давності до воєнних злочинів і злочинів проти людства" від 25.03 1969 року // http://nau.com.ua.
2. Кримінальний Кодекс № 1001-05 від 1960 року // http://nau.com.ua.
3. Кримінальний кодекс України № 2341-ІІІ від 05 квітня 2001 року // http://nau.com.ua.
4. Кримінально-процесуальний кодекс України вiд 28.12.1960 № 1001-05 // http://nau.com.ua
5. Рішення Конституційного Суду України від 27 жовтня 1999 р. № 9-рп/99 // http://nau.com.ua
6. Діденко В.П. "Кримінальний закон та його тлумачення", К., ІАВС, 1994
7. Копєйчиков В.В. "Правознавство : Підручник" – 6-е видання – Київ6 Юрінком Інтер, 2002. – 736с.
8. Кримінальне право України: Загальна частина - К., Юрінком Інтер.2001
9. Маляренко В.О. Про давність притягнення кримінальної відповідальності - Київ: ЮрінкомІнтер, 1999. – ст.. 236
10. Матишевський П.С. "Кримінальне право України. Загальна частина: Підручник". – Київ: ЮрінкомІнтер, 2000. – 272с.
11. Науково-практичний коментар до Кримінального кодексу України (2-е вид., перероб. та доп.) /За заг. ред. П.П. Андрушка, В.Г. Гончаренка, Є.В. Фесенка. – К., 2008. – 1428 с
12. Скибицький В. Звільнення від кримінальної відповідальності і відбуття покарання. -К., 1987 р.
13. Таганцев Н.С. Русское уголовное право. Лекции. Часть общая. В 2 т. Т. 1. - М.: Наука, 1994. - 380 с.
14. Тацій В., Сташис В. Новий Кримінальний кодекс України. Право України, 2001.
15. Фріс П.Л. "Кримінальне право України. Загальна частина: Навч. посібник". – Київ: "Центр навчальної літератури", 2004. – 362с.//