Слід відмітити, що в законодавстві різних держав є ще такі види державного фінансування як цільове та нецільове. Нецільове — коли державні субсидії виділяються на діяльність політичних партій в основному організаційного характеру (проведення зборів, утримання апарата партії, оренда приміщень та ін.). В свою чергу зазначене фінансування поділяється на кілька підвидів:
1) фінансуються тільки політичні партії, представлені в парламенті, а субсидії розподіляються між ними пропорційно числу мандатів (Болгарія) чи у рівних сумах на кожен мандат (Данія, Фінляндія). 2) фінансуються теж політичні партії, представлені в парламенті, а субсидії розподіляються з урахуванням кількості отриманих на виборах голосів (Бельгія, Іспанія, Кіпр) 3)фінансуються всі політичні партії, що брали участь у виборах, незалежно від того, чи представлені вони в парламенті (Австрія, Греція, Франція, Чехія). Цільове ж фінансування — це субсидіювання окремих напрямів діяльності політичних партій: проведення виборчої кампанії, діяльності парламентських фракцій, субсидії партійній пресі, молодіжним організаціям, створеним партією. Цільове і нецільове фінансування політичних партій передбачається в держбюджеті окремим рядком.
Крім того існує також поділ державного фінансування політичних партій на загальне та спеціальне. Існує три основні системи загального державного фінансування. За першою з них фінансуються лише політичні партії, представлені в парламенті. Субсидії ж розподіляються між ними залежно від кількості отриманих мандатів (Болгарія, Данія, Фінляндія). Друга система відрізняється від першої тим, що розподіл субсидій залежить не від кількості отриманих мандатів, а від кількості голосів, поданих виборцями на підтримку партії (Бельгія, іспанія, Кіпр). Третя система загального державного фінансування - фінансуються всі політичні партії, які взяли участь у виборах і відповідають певним вимогам, незалежно від їх представленості у парламенті (Австрія, Греція, ФРН, Франція, Чехія, Швеція). Критерій представленості політичних партій у парламенті використовується і за спеціального фінансування. Одним з видів такого фінансування є часткове відшкодування витрат партій на виборчу кампанію. Важливим видом спеціального державного фінансування є надання субсидій парламентським фракціям. При цьому субсидії розподіляються знову ж таки відповідно до критерію представленості. Наприклад, у Бельгії - за кількістю мандатів, в іспанії, ФРН, Великобританії - за кількістю місць і голосів, отриманих на останніх виборах. Характерно, що невеликі і опозиційні фракції отримують більше фінансування на один мандат, ніж великі фракції, в тому числі ті, що сформували більшість. Поряд з розглянутими видами спеціального державного фінансування, в деяких країнах існують і інші його види: субсидії партійній пресі (Швеція), дослідницьким інститутам, що створюються партіями (Нідерланди), молодіжним організаціям, що примикають до партій (Австрія, Нідерланди, ФРН, Швеція). Формально такі субсидії не розглядаються як пряме фінансування партій, яке іноді вважається недоцільним з певних причин.
1.3 Правове регулювання державного фінансування політичних партій у зарубіжних країнах
Правовою основою державного фінансування політичних партій у зарубіжних державах стало конституційне визнання політичних партій найважливішим інструментом громадянського суспільства, яке грає зростаючу роль в організації і здійсненні державної влади. Таке визнання покладає на державу обов'язок сприяти політичним партіям у найбільш ефективному здійсненні їхніх функцій. Фінансова підтримка держави стає особливо необхідної в умовах, коли активна участь у політичному житті і, насамперед, у виборчому процесі, вимагає великих матеріальних витрат, на які не вистачає ані власних фінансових коштів партій, ані добровільних пожертвувань (або членських внесків). У Конституціях та спеціальних законах про політичні партії зарубіжних держав визначаються такі основні питання, пов’язані із фінансуванням політичних партій: види фінансових джерел шляхом диференціації їх за типами партійної діяльності. Так само визначаються умови отримання партіями грошей із конкретних джерел, порядок їх використання. Слід зазначити, що при цьому встановлюються різного роду обмеження, зокрема, ліміти пожертв та дотацій, витрат тощо. Невиконання партіями цих вимог є правопорушенням та тягне за собою застосування різного роду санкцій, аж до розпуску політичної партії. Відповідно до загальних правил сучасне законодавство визначає три групи фінансових джерел: власні фінанси політичних партій, приватне фінансування, державне фінансування. Співвідношення між цими групами в окремих країнах, як і конкретна регламентація тих або інших джерел, досить різні. Таким чином головною тенденцією розвитку сучасного законодавства про політичні партії є визнання пріорітетності державного фінансування політичних партій.
Розділ ІІ. Особливості державного фінансування політичних партій в окремих зарубіжних країнах
2.1 Державне фінансування політичних партій в Італії
Фінансування політичних партій в Італії виділяється згідно з відсотковим співвідношенням місць, отриманих партіями, за які віддано більше 4 % дійсних голосів або які мали не менше 1 кандидата від одномандатного виборчого округу при мінімумі у 3 % на національному рівні. Частина дотацій розподіляється порівну між усіма партіями у парламенті. Виділяються спеціальні кошти для парламентських партійних фракцій. Фінансування здійснюється партіям, що надають список кандидатів більш, ніж у 2/3 виборчих округів й набрали не менш, ніж 300000 голосів або 2 % від загальної кількості голосів. Державне фінансування політичних партій в Італії застосовується як пряме, так і непряме. Що стосується непрямого фінансування, то це лише надання ефірного часу на радіо, телебаченні згідно вказівок парламентського комітету. В той же час не використовуються такі види непрямого фінансування як податкові пільги, а також публікації, поштові витрати, преса, плакати тощо.
2.2 Державне фінансування політичних партій у Франції
Умови надання державної підтримки: 1) отримання не менше 5% голосів виборців на виборах, 2) представленість партії у парламенті, 3) залучення новою партією протягом року не менше 1млн франків членських внесків від 10000 чоловік, 500 з яких повинні бути виборними представниками. Форма державної підтримки виражається у поверненні партії 50% максимального розміру витрат на виборчу кампанію (максимальний розмір витрат складає 250001 франків на кожного кандидата від партії), але не більше фактичної суми витрат. Застосовується також загальне нецільове фінансування. Обсяг державної підтримки залежить від кількості отриманих на виборах голосів і становить 2 млн. франків кожній партії. У Франції склалася досить налагоджена система державного контролю за фінансуванням виборчих кампаній. Цю систему очолює Національна комісія зі звітів про виборчу кампанію і політичне фінансування. Політичні партії зобов'язані представляти фінансові звіти в Національну комісію. Якщо цього не зроблено у зазначений термін, партія може позбавитися публічних субсидій. Фінансовий контроль на регіональному рівні здійснюється представниками Національної комісії, призначеними в різні департаменти. В їхні задачі входить здійснення моніторингу за фінансовими звітами і напрямок звітів, що не відповідають пропонованим вимогам, у відповідні суди.
2.3 Державне фінансування політичних партій в Німеччині
У Німеччині — країні з багатопартійною системою — державне фінансування політичних партій здійснюється через фінансування виборів, розміри якого залежать від результатів, отриманих партіями на земельних виборах, виборах до бундестагу, виборах до Європарламенту. У цій країні існує особлива система фінансування політичних партій за рахунок державних коштів: встановлено грошовий збір, що стягується з усіх громадян, які мають право голосу. Він стягується не лише при виборах до Бундестагу, але й при виборах до ландтагів і європейських організацій. Водночас закон зобов’язує політичні партії надавати звіти про походження їх фінансових ресурсів. Такі звіти публікуються, що дає можливість громадськості контролювати джерела фінансування партій.
Німецький закон про фінансування виборчих кампаній з 1950-х років був частиною широкого пакету фінансування політичних партій. Після об'єднання Німеччини 1990 року Східна Німеччина стала частиною ФРН, тож нині західнонімецький закон стосується всієї Німеччини. Чинну систему фінансування виборчих кампаній створено 1967 року водночас із вступом у силу Закону про політичні партії. Партійний закон забезпечує субсидування виборів до Бундестагу. Крім того, з 1979 року, - і до Європейського парламенту. На додачу, згідно принципів Федерації, федеральні землі компенсують витрати партій на вибори до земельних урядів.
Згідно порядку поточного федерального забезпечення відшкодування надається партіям, котрі проводять виборчу кампанію і вже набрали необхідні 0,5 відсотків голосів на другому етапі голосування, або здобули 10 відсотків голосів на першому етапі голосування на виборчому окрузі, якщо регіональний список партії не було підтримано в жодній Землі. Цей рівень занижено навмисно - аби заохотити малочисельні партії до участі у виборах.