Дещо меншим є обсяг консульських імунітетів і привілеїв. Імунітетом користуються також службовці міжнародних організацій на підставі статутів цих організацій або спеціальних угод.
В ч. 2 і 3 ст. 57 Конституції України містить чітке правило: «закони та інші нормативно-правові акти, що визначають права і обов'язки громадян, мають бути доведені до відома населення в порядку, встановленому законом.» І якщо це правило порушується, то вони не є чинними.
Більш детально це питання регулює Указ Президента України від 10 червня 1997 року №503/97 «Про порядок офіційного обнародування нормативно-правових актів і набрання ними чинності».
Ст. 1 Указу визнає офіційними друкованими виданнями«Офіційний вісник України», «Відомості Верховної Ради України», «Урядовий кур'єр», газета «Голос України», «Офіційний вісник Президента України». Акти Верховної Ради України, Президента України, Кабінету Міністрів України можуть бути в окремих випадках офіційно оприлюднені через телебачення і радіо.
Отже, на порядок дії НПА за колом осіб поширюється загальне правило: закон діє стосовно всіх осіб, які перебувають на території його дії і є суб’єктами відносин, на які він розрахований.
5. Принципи вступу закону в дію. Зворотна сила закону
Вступ закону в дію відбувається відповідно до трьох принципів (Конституційний суд України у своєму рішенні в справі про зворотну силу в часі законів та інших НПА від 09.02.1999 р. підтвердив, що перехід від однієї форми регулювання суспільних відносин до іншої може здійснюватися):
| Негайно – пряма дія(безпосередня дія) | Зворотна дія(зворотна вила)(ретроактивна форма) | Перехідний період – переживання(ультраактивна форма) |
Пряма дія – новий закон поширюється на відносини, які виникли після набуття, тобто на всі нові факти і на триваючі «старі» факти (лише з моменту набуття чинності) – діє лише «уперед».
Загальним є правило: закон зворотної сили не має. Це правило надає визначеності і стабільності суспільним відносинам. Громадянам у своїх вчинках орієнтується на чинні закони. Вони можуть розраховувати на майбутні закони в конкретних вчинках сьогоднішнього дня. Тому нові закони не повинні поширюватися на старі життєві ситуації: це викликало б хаос у суспільстві.
Зворотна сила закону – закон поширює дію на нові і старі відносини, що виникли до і після набуття чинності, тобто закон поширюється на усі факти не лише «уперед», але і «назад».
Зворотна сила закону допускається у рідкісних випадках:
1) при наявності вказівки в законі про надання йому (або окремим статтям) зворотної сили
2) у загальному правилі про неодмінне надання зворотної сили кримінальному закону, який скасовує злочинність діяння або пом’якшує кримінальну відповідальність, тобто новий закон поширюється на осіб, що вчинили відповідні діяння до набрання таким законом чинності, у тому числі на осіб, які відбувають покарання або відбули покарання, але мають судимість (зворотна дія закону про кримінальну відповідальність у часі)
3) у правилі про неодмінне надання зворотної сили адміністративному закону, який пом’якшує або скасовує адміністративну відповідальність(зворотна дія закону про адміністративну відповідальність у часі поширюється лише на матеріальні норми адміністративного права)
Правило про додання зворотної сили кримінальному закону має гуманістичну спрямованість. Воно зафіксовано в ст. 15 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права, ухвалено Генеральною Асамблею ООН 16.12.1966 р.: «…не може призначається важче покарання, ніж те, що підлягало застосуванню в момент вчинення кримінального злочину. Якщо після здійснення злочину законом установлюється легше покарання, дія цього закону поширюється на даного злочинця».
Відповідно до Міжнародного пакту 1966 р. у ч. ст. 58 Конституції України 1996 р. закріплено: «Закони та інші нормативно-правові акти акти не мають зворотної дії в часі, окрім випадків, коли вони пом’якшують або скасовують відповідальність особи. Ніхто не може відповідати за діяння, які на момент їх вчинення не визнавалися законом як правопорушення». Згідно з рішенням Конституційного Суду України від 9.02.1999 р. ч. 1 ст. 58 не поширюється на юридичних осіб. Докладніше про зворотну дію кримінального закону говориться в ст. 5 КК України: «Закон про кримінальну відповідальність, який скасовує злочинність діяння або пом’якшує кримінальну відповідальність, має зворотну дію в часі, тобто поширюється на осіб, що вчинили відповідні діяння до набування таким законом чинності, у тому числі на осіб, які відбувають покарання або відбули покарання, але мають судимість». Якщо закон частково пом’якшує відповідальність, а частково її підсилює, то він має зворотну дію в часі лише в тій частині, що пом’якшує відповідність. Зворотної дії в часі не має закон про кримінальну відповідальність, який встановлює злочинність діяння або підсилює кримінальну відповідальність.
Зворотна дія адміністративного закону, відповідно до чинного в Україні Кодексу про адміністративні правопорушення, поширюється лише на матеріальні норми адміністративного права і не стосується процесуальних норм. Провадження в справах про адміністративні правопорушення проводиться на основі закону, що діє не під час вчинення правопорушення, а під час і за місцем розгляду справи. Тобто якщо особа вчинила адміністративний проступок, коли діяли одні норми, а справа розглядалядається пізніше, коли стали чинними нові процесуальні правила, провадження має відбутися відповідно до нових норм.
Переживання закону – старий закон, що втратив юридичну чинність, за спеціальною вказівкою нового акта (закону) продовжує поширювати свою дію на старі триваючі факти з окремих питань, тобто поширюється на факти, що виникли до вступу в дію і не припинили свого існування. Наприклад, після розпаду СРСР Верховною Радою України 12.09.1991 р. ухвалена постанова про порядок тимчасової дії на території України окремих актів законодавства Союзу РСР, якщо відповідні питання не врегульовані законодавством України, за умови, що ці загальносоюзні акти не суперечать Конституції і законам України.
Закони втрачають дію:
· після закінчення строку, на який вони були ухвалені;
· у разі зміни обставин, на які вони були розраховані;
· у разі прямого скасування (призупинення дії) даного закону іншим законом або спеціально призначеним актом (в Україні закон може бути скасований рішенням Конституційного Суду у разі визнання його невідповідності Конституції України);
· у разі фактичного скасування, коли ухвалений новий закон з того самого питання, а старий формально не скасований.
Так, наприклад, 13 травня 1997 рокуСуб'єкт права на конституційне подання – народні депутати України – просить дати офіційне тлумачення:статті 58 та пункту 2 Перехідних положень КонституціїУкраїни щодо можливості застосування статей 78 і 81 КонституціїУкраїни до народних депутатів України, обраних до набуття неючинності.
Стаття 58 Конституції України 1996 року закріплює один знайважливіших загальновизнаних принципів сучасного права – законита інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цеозначає, що вони поширюють свою дію тільки на ті відносини, яківиникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовимиактами чинності. Закріплення названого принципу на конституційному рівні є гарантією табільності суспільних відносин, у тому числі відносинміж державою і громадянами, породжуючи у громадян впевненість утому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більшпізнього закону чи іншого нормативно-правового акта.
Принцип незворотності дії в часі поширюється також наКонституцію, яка є Основним Законом держави (Преамбула КонституціїУкраїни).
Виняток з цього принципу допускається лише у випадках, колизакони та інші нормативно-правові акти пом'якшують або скасовуютьвідповідальність особи (частина перша статті 58 КонституціїУкраїни).
У тексті Конституції України немає застереження щодо наданнязворотної сили статті 78 Конституції України. Більше того, пункт 2Перехідних положень Конституції України, продовживши строкдіяльності нинішнього складу Верховної Ради України до черговихвиборів у березні 1998 року та визначивши, що «Верховна РадаУкраїни здійснює повноваження, передбачені цією Конституцією», непередбачає зміни умов здійснення повноважень народними депутатамиУкраїни відповідно до статті 78 Конституції України.У Перехідних положеннях Конституції України немає такожзастереження щодо складання присяги народними депутатами України,обраними до набуття нею чинності, як умови продовження строкуповноважень Верховної Ради України нинішнього скликання.
З викладеного випливає, що до закінчення строку повноваженьВерховної Ради України нинішнього скликання зазначені вище умовиздійснення повноважень народними депутатами України, які обиралисьу період від 27 березня 1994 року по 8 червня 1995 року, тобто до дня набуття чинності Конституційним Договором, і на цей деньпоєднували депутатський мандат з іншими видами діяльності, неможуть без їх згоди змінюватись. Не мають зворотної дії в часі також вимоги статті 79 Конституції України щодо народних депутатів України, обраних донабуття нею чинності.
На основі викладеного та керуючись статтею 150 КонституціїУкраїни, статтями 61, 63, 65, 67, 69 Закону України «Про Конституційний Суд України», Конституційний Суд України вирішив:1. Статтю 58 Конституції України та пункт 2 Перехідних положень Конституції України потрібно розуміти так, що дія частин другої і третьої статті 78 та частини четвертої статті 81 Конституції України щодо несумісності депутатського мандата з іншими видами діяльності не поширюється на народних депутатів України, обраних у період від 27 березня 1994 року по 8 червня 1995 року, якщо вони поєднали депутатський мандат з іншими видами діяльності до 8 червня 1995 року, коли на конституційному рівні було встановлено обмеження на таке поєднання.