Смекни!
smekni.com

Договір як регулятор сімейних майнових відносин (стр. 6 из 13)

У той же час, відповідно до ч. 4 ст. 156 Житлового кодексу УРСР, припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє його дружину права користування займаним приміщенням. У разі відсутності угоди між власником будинку (квартири) і колишнім членом його сім'ї про безоплатне користування жилим приміщенням до цих відносин застосовуються правила, встановлені ст. 162 цього Кодексу. Нею визначено, що плата за користування жилим приміщенням в будинку (квартирі), що належить громадянинові на праві приватної власності, встановлюється угодою сторін. Плата за комунальні послуги береться, крім квартирної плати, за затвердженими в установленому порядку тарифами.

Укладаючи шлюбний договір, сторони можуть включити до нього: положення про порядок користування житлом, яке належить одному з подружжя на праві приватної власності; про звільнення після розчучення житлового приміщення тим з подружжя, хто вселився у нього в зв'язку з реєстрацією шлюбу; про проживання в житловому приміщенні родичів когось з подружжя тощо.

У шлюбному договорі особи на власний розсуд можуть визначити право на утримання незалежно від непрацездатності та потреби у матеріальній допомозі (ст.99 Сімейного кодексу України, ст.42 Сімейного кодексу Російської Федерації), умови, розмір та строки, у які будуть здійснюватись такі виплати. При цьому в разі невиконання одним з подружжя свого обов'язку за договором аліменти можуть стягуватися на підставі виконавчого напису нотаріуса. Шлюбним договором може бути встановлена й можливість припинення права на утримання одного з подружжя у зв'язку з одержанням ним майнової (грошової) компенсації.

Однак ті умови шлюбного контракту, які всупереч волі будь-кого з подружжя погіршують його становище порівняно із законодавством України (мають дискримінаційний характер, позбавляють права на частку в нажитому майні тощо), не можуть бути визнані дійсними, так само як і шлюбний контракт, укладений без додержання порядку, встановленого законодавством України.

По-перше, укладення шлюбного договору — не обов'язок, а взаємне рішення осіб вирішити питання життя сім'ї на власний розсуд.

Одним з нових положень Сімейного кодексу України є те, що шлюбний договір може бути укладено не тільки до одруження, а й під час шлюбу. Кодекс про шлюб та сім'ю України давав право на укладення шлюбного контракту лише особам, які ще неодружені.

Щодо зміни умов шлюбного договору (ст.100 Сімейного кодексу України, ст.43 Сімейного кодексу Російської Федерації), то особи можуть включити до його тексту положення, які будуть регулювати порядок внесення змін, а також загальний строк дії шлюбного договору в цілому або тривалість окремих прав та обов'язків. Можна також встановлювати умови чинності договору або окремих його положень і після припинення шлюбу.

Якщо шлюбний договір не містить положень про порядок внесення змін до нього, то подружжя може змінити положення договору за взаємною згодою шляхом укладання відповідного договору, який також підлягає нотаріальному посвідченню. У односторонньому порядку зміна умов шлюбного договору не допускається. Проте, якщо згоди не досягнуто, то шлюбний договір на вимогу одного з подружжя за рішенням суду може бути змінений, якщо цього вимагають його інтереси, інтереси дітей, у тому числі повнолітніх непрацездатних, що мають істотне значення.

Стаття 101 Сімейного кодексу України надає право подружжю за взаємною згодою відмовитися від шлюбного договору шляхом подання до нотаріуса заяви про це. Права та обов'язки, встановлені шлюбним договором, припиняються у день подання до нотаріуса такої заяви.

Крім того Сімейний кодекс передбачив ще таку підставу для розірвання шлюбного договору, як неможливість його виконання. У цьому випадку на вимогу одного з подружжя шлюбний договір розривається в судовому порядку.

Шлюбний договір може бути також визнано недійсним. Статтею 103 Сімейного кодексу України та статтею 44 Сімейного кодексу Російської Федерації встановлено, що шлюбний договір на вимогу одного з подружжя або іншої особи, права та інтереси якої цим договором порушені, може бути визнаний недійсним за рішенням суду з підстав, передбачених Цивільним кодексом України та Російської Федерації. Але, як справедливо відзначає М.В.Антокольська, наявність важких обставин не є необхідною умовою для визнання шлюбного договору недійсним [ ].

Але, як свідчать факти, в Україні укладалося дуже мало шлюбних контрактів [маломуж]. З багатьох причин, перш за все психологічних. Небажання укладати шлюбний договір можна пояснити ще й тим, що раніше це можна було зробити виключно до реєстрації шлюбу. Якщо ж, проживши разом декілька років, подружжя і шкодувало про те, що шлюбного контракту немає, то вже не було можливості його укласти. А зараз подружжя або особи, які бажають взяти шлюб, можуть заключити шлюбний договір, включивши туди будь-які умови щодо правового режиму майна, якщо вони не суперечать моральним засадам суспільства.

Отже, у Сімейному Кодексі України міститься чимало новел щодо шлюбного договору, які потребують в майбутньому спеціальних глибоких досліджень. Але шлюбний контракт має певне право на існування. Він є конче необхідним під час переходу суспільства до ринкових відносин. Але життєздатним повною мірою цей інститут сімейного права буде тільки тоді, коли він стане основою вільного вибору подружжям принципів врегулювання певних відносин сімейного життя.

2.1.3 Аліментні зобов'язання подружжя

Стабільність у сім'ї обумовлена рівнем взаємної турботи обох із подружжя, які мають підтримувати одне одного: сприяти тому, щоб один з подружжя отримав відповідну освіту, набув кваліфікацію, успішно просувався по роботі тощо.

Сімейне законодавство передбачає обов'язок подружжя матеріально підтримувати один одного у шлюбі. Цей обов'язок не залежить від віку, стану здоров'я, матеріального благополуччя. Майнові права та обов'язки щодо надання взаємної підтримки виникають у подружжя з моменту реєстрації шлюбу та існують протягом усього часу перебування в шлюбі. За нормальних сімейних стосунків подружжя добровільно піклується один про одного, і проблем щодо утримання не існує. Як справедливо зазначалося в літературі, обов'язок щодо надання матеріальної допомоги одним із подружжя виникає як моральний - з часу укладання шлюбу, і одночасно як юридичний - з моменту, коли з'являються необхідні для цього підстави.

Відносини подружжя із приводу взаємного надання утримання в капіталістичних країнах урегульовані подвійно. У більшості країн законодавством передбачений обов'язок чоловіка утримувати дружину (Англія, США, Франції, Швейцарія). Чоловік може зажадати від дружини надання утримання тільки у випадках, встановлених у законі, — хвороба, нещасний випадок у побуті чи на виробництві, досягнення визначеного віку. В інших країнах, наприклад у Федеративній Республіці Німеччини, подружжя зобов'язане взаємно утримувати один одного.

Право на аліменти було надано подружжю ще першим Кодексом про шлюб та сім'ю Української РСР, який передбачав, що один з подружжя має право на утримання іншого.

Чинне законодавство також передбачає, що чоловік, дружина повинні підтримувати один одного матеріально (ст. 75 Сімейного кодексу України та ст.89 Сімейного кодексу Російської Федерації). Ця правова норма є глибоко моральною, ґрунтується на таких засадах побудови сім'ї, як добровільність, рівність, взаємоповага, захист інтересів непрацездатних членів сім'ї. У разі, якщо один із подружжя відмовляється або ухиляється від свого обов'язку щодо утримання іншого з подружжя, який потребує матеріальної допомоги, останній має право звернутися з вимогою про стягнення аліментів у судовому порядку (п.2 ст.89 Сімейного кодексу Російської Федерації)

Право на утримання (аліменти) має той із подружжя, який є непрацездатним, потребує матеріальної допомоги, за умови, що другий із подружжя може надавати матеріальну допомогу (п.2 ст.75 Сімейного кодексу України, п.2 ст.89 Сімейного кодексу Російської Федерації).

Непрацездатним вважається той із подружжя, який досяг пенсійного віку, встановленого законом, або є інвалідом I, II чи III групи.

Один із подружжя є таким, що потребує матеріальної допомоги, якщо заробітна плата, пенсія, доходи від використання його майна, інші доходи не забезпечують йому прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Права на утримання не має той із подружжя, хто негідно поводився у шлюбних відносинах, а також той, хто став непрацездатним у зв’язку із вчиненням ним умисного злочину, якщо це встановлено судом.

Той із подружжя, хто став непрацездатним у зв’язку з протиправною поведінкою другого з подружжя, має право на утримання незалежно від права на відшкодування шкоди відповідно до Цивільного кодексу України.

Аліменти, присуджуються одному із подружжя у частці від заробітку (доходу) другого з подружжя або у твердій грошовій сумі (ст.77 Сімейного кодексу України, ст.91 Сімейного кодексу Російської Федерації)

Утримання може надаватися у натуральній або грошовій формах за згодою другого з подружжя. За рішенням суду аліменти присуджуються одному із подружжя, як правило, у грошовій формі, починаючи від дня подання позовної заяви. Перелік видів доходів, які враховуються при визначенні розміру аліментів на одного з подружжя (дітей, батьків, інших осіб), затверджується Кабінетом Міністрів України.

Якщо утримання надається у вигляді грошової суми, вона повинна сплачуватися щомісячно. Водночас за взаємною згодою аліменти можуть бути сплачені наперед (п.3 ст.77). Це стосується, перш за все, тих випадків, коли платник аліментів виїжджає на постійне місце проживання в державу, з якою Україна не має договору про надання правової допомоги. Розмір аліментів у такому разі визначається за домовленістю, а при виникненні спору - за рішенням суду (п.4 ст.77).