Встановлення лише потенційного правового статусу особи не завжди означає його гарантування. Держава у вигляді закону повинна прийняти на себе чітко визначені обов'язки щодо їх реального забезпечення. Так, за п. 2 ч. ст. 92 Конституції України статус іноземців та осіб без громадянства визначаються виключно законами України. Адже питання про правовий статус - це частина загальної проблеми прав і свобод особи у державі і суспільстві.
Різниця у правовому статусі осіб вимагає від держав законодавчої класифікації, зокрема, іноземців інших країн. Так, Імміграційною службою Японії прийнято таку класифікацію іноземців, які прибувають у країну:
1) співробітники дипломатичного, консульського корпусу і члени їх сімей;
2) особи, які виконують службові обов'язки за дорученням міжнародних організацій чи держав, з якими Японія підтримує дипломатичні відносини;
3) транзитні пасажири;
4) туристи;
5) особи, які перебувають в Японії у зовнішньоторговельних справах, а також особи, діяльність яких пов'язана з підприємництвом та інвестиціями;
6) особи, які навчаються у навчальних закладах і займаються науково-дослідною діяльністю в Японії;
7) викладачі й керівники науково-дослідних робіт;
8) особи, які займаються літературою, мистецтвом і наукою;
9) особи, діяльність яких пов'язана з видовищами (гастролі артистів, різні спортивні заходи тощо);
10) особи, які відряджені до Японії закордонними організаціями для здійснення релігійної діяльності;
11) кореспонденти зарубіжних засобів масової інформації;
12) особи, яких запрошують державні, громадські й приватні організації для подання технічної допомоги деяким галузям японського виробництва;
13) робітники високої кваліфікації, які направляються для роботи в Японію;
14) особи, які їдуть до Японії на постійне проживання;
15) чоловік або дружина та неодружені неповнолітні діти осіб, зазначених у пунктах 5-13;
16) деякі інші категорії осіб, окремо визначені Міністерством юстиції Японії.
Виходячи з понять, що містяться у національному законодавстві України, можна визначити такі групи іноземців та осіб без громадянства:
- іноземці та особи без громадянства, які в установленому порядку прибувають в Україну на постійне місце проживання (іммігранти);
- іноземці та особи без громадянства, які тимчасово перебувають на території України з метою: службової діяльності; ділової діяльності; наукової діяльності; представництва релігійних місій; навчання; представництва засобів масової інформації; культурного та спортивного обміну; туризму; лікування; у приватних справах; приватного відвідання України особами українського походження; тимчасового працевлаштування (трудові мігранти); обслуговування транспортних засобів міжнародного сполучення; транзитного проїзду через територію України до третьої держави; транзитного здійснення перевезення вантажним автотранспортом і пасажирським автобусним транспортом. При цьому візатипів: службова для представників промислових, торговельних, фінансових та політичних кіл; ділова; студентська; для науковців; для працівників засобів масової інформації; для представників релігійних місій; для представників гуманітарних місій; для в'їзду з метою культурного та спортивного обміну; для в'їзду з метою туризму; приватна, а також з метою лікування; імміграційна з метою працевлаштування; транзитна не дають іноземцеві або особі без громадянства права змінювати статус перебування на будь-який інший та звертатися за дозволом на постійне проживання в Україні;
- іноземців та осіб без громадянства, які відповідно до законодавства України і міжнародних договорів України захищені дипломатичними і консульськими імунітетами і привілеями;
- іноземці та особи без громадянства, яким може бути надано притулок у порядку, встановленому законом;
- іноземці та особи без громадянства, яким надано статус біженця в порядку, встановленому Законом України "Про біженців";
- іноземці та особи без громадянства, які мають невизначений статус і не відповідають вимогам в'їзду, перебування на території України (незаконні мігранти).
Правовий статус іноземця та особи без громадянства в будь-якій країні своєрідний. Він складається з правового статусу громадянина своєї
держави (або статусу особи без громадянства в країні її постійного проживання) і правового статусу власне іноземця в іншій державі. Щодо осіб без громадянства, то їхній правовий статус визначається державою, на території якої апатрид перебуває, а також міжнародними договорами. До них належать, зокрема, Конвенція про статус біженців від 28 липня 1951 р., Конвенція про правовий статус апатридів від 28 вересня 1954 р., міжнародні угоди щодо прав та обов'язків фізичних осіб у конкретних правовідносинах. Поняття "фізичні особи" вважається широким за змістом і включає вужчі за значенням поняття, зокрема: "іноземець", "особа без громадянства" (апатрид), "особа з подвійним громадянством" (біпатрид).
Іноземець, перебуваючи за межами своєї держави, зберігає з нею правовий зв'язок, має правовий статус громадянина своєї держави, підкоряється її законам, користується її захистом. Це випливає, зокрема, зі змісту ст. ст. 7,8 Загальної декларації прав людини від 10 грудня 1946 р., де йдеться про рівність осіб перед законом та право особи на ефективне поновлення її порушених прав, наданих їй конституцією чи законом. Положення статей 3, 6-9, 11-15 Міжнародного пакту про економічні, соціальні та культурні права 1966 р.детальніше визначають зміст права іноземців на захист. Водночас іноземець підпадає під юрисдикцію держави, на території якої він перебуває,
і повинен виконувати закони та підзаконні акти країни перебування. Якщо ж іноземець не підкоряється її юрисдикції, він може бути висланий за межі цієї держави відповідним рішенням суду або адміністративним органом, винесеним згідно із законом (ст. 13 Міжнародного пакту про громадянські й політичні права від 16 грудня 1966 р.)
Норми інших міжнародних актів, зокрема, ст. 2 Конвенції про статус біженців, зобов'язують іноземців підкорятися юрисдикції держави перебування. Відповідно до ст. 12 цієї Конвенції, особистий статус біженця визначається за законами країни їх доміцилію чи, за його відсутності, за законами країни їх проживання.
2. Загальні положення про правоздатність і дієздатність іноземних громадян в Україні.
Статті “Загальної декларації прав людини” від 10 грудня 1948 р., що стосуються цієї теми.
“Кожна людина, де б вона не перебувала, має право на визнання її правосуб’єктності” (ст. 6).
“Усі люди рівні перед законом і мають право без будь-якої різниці на рівний їх захист законом. Усі люди мають право на рівний захист від якої б то не було дискримінації, що порушує цю Декларацію, і від якого б то не було підбурювання до такої дискримінації” (ст. 7).
“Кожна людина як член суспільства має право на соціальне забезпечення і на здійснення необхідних для підтримки її гідності і для вільного розвитку її особи прав в економічній, соціальній і культурній галузях за допомогою національних зусиль і міжнародного співробітництва та відповідно до структури і ресурсів кожної держави” (ст. 22).
“Кожна людина має право на соціальний і міжнародний порядок, при якому права і свободи, викладені у цій Декларації, можуть бути повністю здійснені” (ст. 28).
Чинна Конституція України містить принаймні дві статті, що стосуються цієї теми, — 21 та 26. Їх було процитовано у підрозділі “Конституційні норми” розділу “Джерела міжнародного приватного права”.
Іноземні громадяни та особи без громадянства мають в Україні цивільну правоздатність нарівні з громадянами України. Окремі винятки можуть бути встановлені законодавством України, що зафіксовано у ст. 565 і 566 Цивільного кодексу України від 18 липня 1963 р.
Цивільній дієздатності іноземців в Україні присвячено ст. 5661 зазначеного Кодексу. Вона сформульована так: “Цивільна дієздатність іноземного громадянина визначається за законом країни, громадянином якої він є.
Цивільна дієздатність особи без громадянства визначається за законом країни, в якій вона має постійне місце проживання.
Цивільна дієздатність іноземних громадян і осіб без громадянства щодо угод, які укладаються в Україні, і зобов’язань, що виникають внаслідок заподіяння шкоди в Україні, визначається за українським законом...”
Дієздатність іноземців, рівна з дієздатністю українських громадян, фіксується майже в кожному законі України. Наведемо конкретні приклади.
“Іноземці та особи без громадянства мають такі ж прав, як і передбачені цим Законом права громадян України, за винятком тих, що встановлені міжнародними договорами України” (ч. 1 ст. 3 “Права іноземців та осіб без громадянства” Закону України “Про охорону прав на топографії інтегральних мікросхем” від 5 листопада 1997 р.).
“Іноземні громадяни та особи без громадянства мають рівні з особами України права, передбачені цим Законом, відповідно до міжнародних договорів України чи на основі принципу взаємності” (ч. 1 ст. 4 “Права іноземних та інших осіб” Закону України “Про охорону прав на винахо-и і корисні моделі” від 15 грудня 1993 р.).
“Іноземні громадяни та особи без громадянства, які проживають в Україні, мають право на державну допомогу нарівні з громадянами України на умовах, передбачених законодавством або міждержавними угодами.
У тих випадках, коли договорами (угодами) між Україною та іншими державами передбачено інші правила, ніж ті, що містяться у цьому Законі, застосовуються правила, встановлені цими договорами (угодами)” (витяг зі ст. 1 “Право сімей з дітьми на державну допомогу” Закону України “Про державну допомогу сім’ям з дітьми” від 21 листопада 1992 р. № 2811-ХІІ).