2. У вітчизняній правовій доктрині історично склався домінуючий погляд, у відповідності з яким вимоги щодо „всебічності, повноти та об’єктивності” значною мірою ототожнюються з поняттям „істини” у кримінальному судочинстві. На мою думку, ставити знак тотожності між цими поняттями в кримінальному процесі є недоречним. Істина – це принцип, мета і завдання кримінального судочинства. Всебічність, повнота та об’єктивність – це сукупність процесуальних засобів, методів, підходів, за допомогою яких повинна встановлюватись істина в кримінальній справі.
3. Категорія всебічності, повноти та об’єктивності визначає загальні вимоги до кримінально-процесуальної форми. Принцип всебічності, повноти та об’єктивності дослідження обставин справи – є основним принципом кримінального процесу, який пронизує всі його стадії й інститути.
4. Функції обвинувачення, захисту та здійснення правосуддя, відіграють важливе значення у процесі всебічного, повного та об’єктивного дослідження обставин справи з метою встановлення істини у кримінальній справі та визначення місця і ролі окремих учасників кримінального судочинства. Останні мають низку прав і обов’язків, а їх процесуальні функції у різний спосіб спрямовані на встановлення істини у кримінальній справі.
Умовно всіх учасників кримінального судочинства запропоновано розділити на декілька груп. З огляду на роль і характер, яку відіграє кожен учасник у процесі всебічного, повного та об’єктивного дослідження обставин справи з метою встановлення істини у кримінальній справі.
До першої групи, автор пропонує віднести учасників кримінального процесу, які здійснюють активну процесуальну роль, спрямовану на виявлення і закріплення, з дотриманням процесуального закону, необхідних для встановлення істини у справі доказів. До цієї групи відносимо: особу що здійснює дізнання, слідчого, прокурора, який бере участь у розслідуванні кримінальної справи.
Вітчизняне законодавство та наукова доктрина традиційно ставить завданням перед органами дізнання та досудового слідства встановлення істини у справі. Однак, з такою позицією не можна погодитись. Тому що дані органи зобов’язані лише повно, об’єктивно і всебічно, у строки визначені законом, дослідити всі обставини події злочину для подальшого їх розгляду у кримінальному суді.
Неприйнятною є дана постановка завдання і з огляду на необхідність дотримання вимог презумпції невинуватості (ст. 62 Конституції України).
Отже, метою діяльності органів дізнання і досудового слідства має бути збирання і процесуальне закріплення доказового матеріалу до суду і для суду. Висновки, які роблять ці органи на досудових етапах розслідування кримінальної справи мають бути достатніми для прийняття процесуальних рішень в тому числі і відносно того, що зібрано і закріплено достатньо доказів належної якості для направлення справи для розгляду у суді.
5. Провідну роль у забезпеченні всебічного, повного та об’єктивного дослідження обставин справи у судовому розгляді справи відіграє внутрішнє суддівське переконання.
Внутрішнє суддівське переконання – це свідома суб’єктивна впевненість конкретного індивідууму (судді) в існуванні чи не існуванні певних об’єктивних фактів, на підставі яких ним робиться висновок про винність чи не винуватість підсудного у скоєнні інкримінованого йому злочину та виникає рішучість у призначенні підсудному конкретного виду і міри покарання чи звільнення його від кримінальної відповідальності.
Істина у кримінальному судочинстві встановлюється шляхом пізнання суддею об’єктивних обставин конкретної кримінальної справи в процесі доказування своїх позицій її учасниками, оцінки зібраних у справі доказів за вільним внутрішнім переконанням і проголошення його результатів у обвинувальному чи виправдувальному вироку суду.
6. Найбільш вагомою гарантією неупередженості і прояву здорового суб’єктивізму судді під час формування його внутрішнього переконання у конкретній кримінальній справі є моральні та професійні якості самого судді. Вагомим спонуканням до прийняття законних і неупереджених рішень та вироків, стимулом всебічного, повного та об’єктивного встановлення обставин справи є удосконалення механізмів персональної відповідальності суддів за прийняті рішення.
7. Завданням кримінального судочинства має бути охорона прав та законних інтересів його учасників, а також швидке і повне розкриття злочинів у відповідності з дійсними обставинами справи, викриття винних та забезпечення правильного застосування закону з тим, щоб кожний, хто вчинив злочин, був притягнутий до відповідальності і жоден невинний не був покараний.
1. Конституція України від 28 червня 1996р. // Відомості Верховної Ради (ВВР), 1996, N 30.
2. Кримінально – процесуальний кодекс // Затверджений Законом від 28.12.60 ВВР, 1961, N 2 ст. 153. Альперт С.А. Принцип объективной истины в советском предварительном следствии // Вопросы уголовного права, уголовного процесса и криминалистики. Учёные записки. - Вып.16. - Х., 1962. - С.45-55.
4. Безлепкин Б.Т. Проблемы уголовно-процессуального доказывания// Сов. государство и право. - 1991. - №8. - С.98-105.
5. Большой юридический словарь /автр.-сост. В.Н.Додонов, В.Д.Ермаков, М.А.Крылова и др.; ред. А.Я.Сухарев, В.Д.Зорькин, В.Е.Крутских.- М.: ИНФРА-М, 1998.
6. Бринцев В. Нормативне і організаційне забезпечення участі представників народу у здійсненні правосуддя// Право України. - 2004. - №5. - С.28-31.
7. Брынцев В. Большие проблемы «малой судебной реформы»// Юрид. практика. - 2001. - 5 сентября. - № 36.
8. Бурданова В.С. Поиски истины в уголовном процессе. - СПб.: Юридический центр Пресс, 2003.
9. Варфоломеева Т.В. Защита в уголовном судопроизводстве. - К.: Институт адвокатуры при Киевском университете им. Тараса Шевченка, 1998.
10. Владимиров Л.Е. Учение об уголовных доказательствах. - Тула: Автограф, 2000.
11. Вопросы уголовного права и процесса в практике Верховных Судов СССР и РСФСР (1938-1969 гг.)/ под ред. С.В.Бородина.- М.: Юридическая литература, 1971.
12. Вышинский А.Я. Курс уголовного процесса. - М.: Сов. Законодательство, 1934.
13. Вышинский А.Я. Теория судебных доказательств в советском праве. - М.: Госюриздат, 1950.
14. Громов Н.А., Францифоров Ю.В., Макаров Л.В. Сущность уголовно-процессуального доказывания// Следователь.- 2001.- №1.- С.12-17.
15. Грошевий Ю.М., Мірошниченко Т.М., Хоматов Ю.В. Кримінальний процес України: Підручник. - Харків: Право, 2000.
16. Грошевой Ю.М. Профессиональное правосознание судьи и социалистическое правосудие. - Харьков: Вища школа, 1986.
17. Гуценко К.Ф., Головко Л.В., Филимонов Б.А. Уголовный процесс западных государств. - М.: Зерцало-М, 2001.
18. Даневский В.П. Наше предварительное следствие: его недостатки и реформа.- К.: Семенко Сергей, 2003.
19. Декарт Рене. Міркування про метод, щоб правильно спрямовувати свій розум і відшуковувати істину в науках/ Віктор Андрушко (пер.), Стела Гатальська (пер.). - К.: Тандем, 2001.
20. Егоров К. Оценка доказательств как завершающий этап доказывания// Российская юстиция.- 2000.- №1.- С.32.
21. Ендовицкая Е.П. Фактические данные как доказательства в юридическом процессе: содержательная характеристика/ Казан. гос. ун-т им. В.И.Ульянова-Ленина.- Казань: КГУ, 1986.
22. Еникеев З.Д. Задачи и принципы уголовного процесса в свете проблем борьбы с преступностью// Актуальные вопросы уголовного процесса современной России: Межвузовский сборник научных трудов. – Уфа: РИО БашГУ, 2003.- С.21-25.
23. Зайцев О.А. Борьба со лжесвидетельством в уголовном процессе// Проблемы предварительного следствия и дознания. - М., 1996. - С.17-27.
24. Зейкан Я.П. Захист у кримінальній справі: Наук.-практ. посіб. - К.: Вища школа, 2002.
25. Калиновский К.Б. Уголовный процесс современных зарубежных государств: Учебное пособие. - Петрозаводск: Изд-во ПетрГУ, 2000.
26. Карнеева Л.М. Доказательства и доказывание при производстве расследования. - Горький: ГВШ МВД СССР, 1977.
27. Кипнис Н.М. Допустимость доказательств в уголовном судопроизводстве. - М.: Юрист, 1995.
28. Ківалов С.В. Об’єднати зусилля в ім’я якісного проведення судової реформи// Слово. - 2003. - 28 лютого. - №9. - С.3.
29. Коваленко Є.Г. Кримінальний процес України: Навч. посіб. - К.: Юрінком Інтер, 2003.
30. Коваленко Є.Г. Теорія доказів у кримінальному процесі України: Підручник. – К.: Юрінком Інтер, 2006.
31. Коваленко Є.Г., Гончар М.М. Принцип всебічного, повного та об’єктивного дослідження обставин кримінальної справи: поняття та зміст// Науковий вісник НАВСУ. - 1996. - №1. - С.244-250.
32. Комлев Б. Нарушения закона, влекущие исключение показаний свидетеля и потерпевшего из процесса доказывания// Законность. - 1997. - №12. - С.16-19.
33. Кони А.Ф. За последние годы. Судебные речи (1888 - 1896). Воспоминания и сообщения. Юридические заметки - СПб.: Тип. А.С.Суворина, 1896.
34. Кони А.Ф. Нравственные начала в уголовном процессе. (Общие черты судебной этики)// Право и образование. - 2000. - №5. - С.75-89.
35. Кони А.Ф. Судебные речи (1868 - 1888). - СПб.: Тип. А.С. Суворина, 1897.
36. Кононенко В.І. Неупередженість судді// Вісник Верховного Суду України. - 2002. - №2(30). - С.56 -59.
37. Конституционные основы правосудия в СССР/ Под ред. д.ю.н. В.М.Савицкого. - М.: Наука, 1981.
38. Кореневский Ю. Нужна ли суду истина? // Российская юстиция. - 1994. - №5.- С.20-22.
39. Костін М. Поняття „доказування” у кримінальному процесі України// Право України. - 2004. - №1. - С.143-146.
40. Костін М. Щодо реалізації принципу зясування істини у кримінальному судочинстві// Право України.- 2004.-№7.-С.48-50.
41. Кримінальний процес України: Підручник / Є.Г. Коваленко, В.Т. Маляренко. – К.: Юрінком Інтер, 2006. – 704 с.
42. Круглов А. Словарь. Психология и характеристика понятий. Кн.1. - М.: Российское гуманистическое общество, 2000.
43. Лазарева В.А. Судебная власть и ее реализация в уголовном процессе. - Самара: Изд-во «Самарский университет», 1999.
44. Ларин А.М. Обязанность доказывания и проблема допустимости доказательств, в частности, показаний свидетелей// СССР-Англия: юстиция и сравнительное правоведение. - М.: Юстиция и сравнительное правоведение, 1986. - С.136 -141.