Як зазначено у ст. 59 ЄВП, адміністрація запроваджує організаційні форми та управлінські системи з метою полегшення спілкування між різними категоріями персоналу установи та забезпечення взаємодії між різними службами, зокрема, в галузі виправлення та соціальної реінтеграції в'язнів.
Всі співробітники завжди мають поводити себе та виконувати свої обов'язки таким чином, щоб своїм прикладом справляти на в'язнів позитивний вплив та здобувати їхню повагу (стаття 56), а начальник установи має бути достатньо кваліфікованим для цієї посади за характером, адміністративними здібностями, професійною підготовкою та досвідом (п. 2 ст. 58 ). Проаналізувавши всі положення ЄВП, можна зробити висновок, що вони являють собою соціальне логічно структурований документ (Правила складаються з преамбули і п'яти частин, кожна з яких регулює певну сторону пенітенціарної установи: управління пенітенціарними установами, персонал пенітенціарних установ, цілі і режим утримання засуджених, спеціальні категорії зв'язків, серед яких можуть бути ув'язнені , які перебувають під судом і слідством, ув'язнені за цивільні правопорушення , душевнохворі та психічно неврівноважені засуджені), легко доступний до застосування на практиці і для використання у процесі навчання . Вони набули широко міжнародного значення, уже довгий час у тій чи іншій формі мають безумовний вплив на принципи і норми моральної і практичної культури, прямо чи опосередковано сприяють встановленню більш високих стандартів поводження з в'язнями і створенню мінімальних необхідних умов у пенітенціарних установах відповідно до вимог гуманізму і справедливості. Нарешті, вони морально і політичне зобов'язують держави Ради Європи, повноправним членом якої недавно стала Україна. Ось чому всебічне і глибоке вивчення ЄВП має важливе загальнопізнавальне і практичне значення. Вивчення ЄВП нерозривно пов'язане з вивченням національного виправно-кримінального законодавства, аналізом його відповідності до міжнародних стандартів, застосування їх у практичній роботі пенітенціарних установ України, особливо у частині формування моделі персоналу національних пенітенціарних установ.
Використання алгоритмів, закладених у ЄВП, дозволило, наприклад, більшості країнам Європи знизити кількість засуджених у розрахунку на 100 тис. населення: у Швеції - 65 осіб, Швейцарії - 80, Словенії - 50, Нідерландах - 65. У той же час в Україні це співвідношення складає 410 ув'язнених на 1000 тис. населення [35].
Таким чином, ЄВП, як ефективний юридичний документ з питань формування персоналу в'язничних адміністрацій та квінтесенція інших аналогічних міжнародно-правових актів у цьому напрямку, дозволяє Україні вирішити такі завдання:
1) визначитись у правовому статусі персоналу УВП, тобто визнати його не військовослужбовцями, а державними службовцями [36];
2) забезпечити належне фінансове та соціальне положення персоналу, тобто основу його ефективної діяльності на благо суспільних та державних інтересів. Як влучно відмічають окремі автори, не можна поводитись з людиною, яка працює в тюрмі як з собакою. Людина, яка поважає сама себе, не буде відноситися до другої без поваги. А людина, яка сама себе не поважає, не поважає і других. Не є важливо, яку мету будемо ми ставити, починати потрібно з людей,, які працюютьв тюрмах. Потрібно надати їм можливість гордитися собою. Тоді неурядові організації зможуть прийти і працювати з засудженими, також добиваючись того, щоб вони могли себе поважати, щоб ці люди відчули себе людьми і, в кінці кінців, щоб ми на свободі були в більшій безпеці [37];
3) фундаментом реформування законодавчої бази України повинно стати міжнародне законодавство з вищезазначених питань — ця аксіома витікає не тільки із зобов'язань України, як члена Ради Європи, але й з перспектив розвитку національних правових систем, які консолідуються з міжнародним співтовариством.
РОЗДІЛ 2. ПІДГОТОВКА СПЕЦІАЛІСТІВ ДЛЯ ПЕНІТЕНЦІАРНОЇ СИСТЕМИ
2.1. Обгрунтування мети і змісту підготовки фахівців для пенітенціарної системи
Відомо, що методологічною основою розгляду діяльності будь-якої системи є визначення поняття осіб, які її забезпечують. Аналізуючи сучасний стан нормативного забезпечення, наукового висвітлення та практичної реалізації щодо поняття, яке повинно виступити узагальнюючим при розкритті діяльності працівників пенітенціарних установ, зустрічаються такі різноманітні назви:
"адміністрація", "кадри", "особовий склад", "персонал", "працівники", "службовці", "співробітники", "штат" та ін. Ми вважаємо, на офіційне затвердження узагальнюючим поняттям з усіх розглянутих претендують два терміни: "персонал" і "адміністрація", що логічно витікає з розділу IX ВТК України "Персонал установ і органів виконання покарань" та ст. 52 КК "Умовно-дострокове звільнення..". Інші ж поняття , на наш погляд, фактично є синонімами, які можна застосовувати для працівників будь-якої організації, в тому числі й установи виконання покарань. Тому ми погоджуємось з думкою тих вчених, які вважають, що персонал пенітенціарних установ - це постійний кадровий склад працівників пенітенціарних установ, що виконують конкретно поставлені функції з реалізації цілей діяльності пенітенціарних установ і користуються у зв'язку з цим державними гарантіями забезпечення нормальної діяльності [38].
Виходячи з цього, поняття "персонал пенітенціарних установ" необхідно закріпити в законодавчому акті, що буде регламентувати роботу працівників місць позбавлення волі (це міг би бути Закон "Про пенітенціарну службу" та новий КВК України).
Розглядаючи питання кадрового забезпечення діяльності пенітенціарної системи, слід зазначити, що існуючий стан у цьому питанні має істотні недоліки. Так, лише незначна доля працюючого персоналу має освіту з пенітенціарного фаху [39]. Особи, які залучаються до роботи в пенітенціарних установах з народного господарства, не отримують спеціальної професійної перепідготовки у профільних навчальних закладах.
Обсяги підвищення кваліфікації персоналу останнім часом знизились до нуля. Внаслідок цього, незважаючи на те, що у Київському інституті внутрішніх справ щорічно випускалось більш 200 фахівців кримінально-виконавчого профілю, є підстави, на нашу думку, для серйозного занепокоєння щодо можливості побудови у найближчі роки надійного кадрового фундаменту пенітенціарної системи. Щоб реально змінити такий стан справ слід, як ми вважаємо, визначити концептуальні основи такої системи підготовки пенітенціарних кадрів, яка відповідала б вимогам пенітенціарної реформи в Україні. Відомо, що природа підготовки кадрів будь-якого соціального середовища чи галузі суспільної діяльності багатогранна і об'єднує сукупність як зовнішніх, так і внутрішніх умов та факторів, що спричинюють її позитивну або негативну результативність. Важко у зв'язку з цим не погодитись з думкою В. Синьова про те, що спроби вирішення окремих часткових питань та створення автономно діючих навчальних закладів не вирішують проблему в цілому. У той же час неможливо побудувати відомчу систему підготовки кадрів у відриві від загальнодержавної реформи освіти, яка також здійснюється протягом останніх трьох років [40].
Через це виникає проблема узгодження цілей і форм діяльності відомчої та загальнодержавної системи освіти, в контексті якої зокрема постає питання обґрунтування необхідності відомчої вищої освіти, діючої у взаємодії за галузевою професійною підготовкою кадрів.
Багатофакторна обумовленість й альтернативність шляхів підготовки фахівців пенітенціарного спрямування вимагають, згідно висновків вчених, застосування сучасної методології при обґрунтуванні її концепції та конкретної структури [39]. Поглиблений науковий аналіз існуючої сукупності умов, факторівта альтернатив, на думку ряду авторів, дає можливість розподілити їх на три такі основні групи:
потреби і вимоги робочих місць і посадових обов'язків персоналу УВП (соціальна системно-діяльнісна основа);
положення і засади Закону "Про освіту" та "Положення про ступеневу освіту" (організаційно-правова основа);
сукупність освітньо-кваліфікаційних рівнів, спеціальностей та професій, що застосовуються на практиці (нормативна основа).
В основному цей підхід вчених ми поділяємо.
Цікавими, на наш погляд, є дослідження, що проведені в Київському інституті внутрішніх справ з проблеми розробки доктрини підготовки кадрів для пенітенціарної системи [42]. Вони дозволяють запропонувати систему принципів професійного навчання пенітенціарного персоналу: принцип диференціації змісту, термінів, організаційних форм підготовки пенітенціарних кадрів та рівнів освітньо-професійної кваліфікації в залежності від вимог, що ставляться до якісного виконання службових функцій, принцип безперервності освіти із забезпеченням наступності у програмах навчання між різними ступенями освітньо-професійної підготовки та підвищення кваліфікації пенітенціарного персоналу, принцип гнучкості та прогностичності системи освітньо-професійної підготовки пенітенціарного персоналу, динамічності програм навчання, принцип інтеграції професійно-пенітенціарного навчання з державною системою освіти, принцип відповідності змісту відомчої освіти та якості оволодіння ним державним освітнім стандартам України при збереженні професійно-пенітенціарної спрямованості навчання, принцип системно-діяльнісного підходу [43].
Принцип диференціації змісту, термінів, організаційних форм підготовки пенітенціарних кадрів та рівнів освітньо-професійної кваліфікації в залежності від вимог, що ставляться до якісного виконання службових функцій, потребує, як ми вважаємо, чіткого визначення зазначених компонентів навчально-виховного процесу для кожної з категорій працівників системи, на підготовку яких у відповідності з Законом України "Про освіту" [44] дається обґрунтоване соціальне замовлення. Аналіз існуючої практики функціонування пенітенціарної системи України на різних управлінсько-виконавчих рівнях і прогнозу її розвитку засвідчує, на думку вчених, про її потребу в кадрах таких освітньо-кваліфікаційних рівнів: кваліфікований робітник, молодший спеціаліст (можливе поєднання з одночасним одержанням освітнього рівня бакалавра), спеціаліст, магістр [45]. Ця позиція нам імпонує.