КУРСОВА РОБОТА
з господарського права на тему:
Ліквідація юридичної особи в зв’язку з банкрутством
План
Вступ
1. Порядок ліквідації юридичної особи у зв’язку з банкрутством
2. Провадження у справах про банкрутство
3. Ліквідаційна процедура
4. Припинення провадження у справі про банкрутство
5. Особливості визнання банкрутом окремих категорій СПД
Висновки
Література
Вступ
Термін “банкрутство” походить від латинського слова bancarotta – зламаний ослін або banca rotta – розбитий банк. Під ним розуміють неспроможність юридичної особи (СПД) задовольнити у встановлений для цього термін пред*явлені йому кредиторами вимоги й виконати зобов*язання перед бюджетом.
В римському праві неповернення боргу визначалося як небезпеччне для життя боржника та призводило до захоплення його майна кредиторами. В Київській Русі неплатник або злісний банкрут прирівнювався до злодія. Кредитори мали право продавати неплатоспроможного боржника разом з його майном. За часів Середньовіччя гарантом забезпечення боргу був сам боржник – його життя, особиста свобода та недоторканність.
В юридичній науці первісне розуміння банкрутства, або неспроможності, зводилося до ототожнення з неплатоспроможністю. Що до понять “неспроможність” і “банкрутство”, то вони в законодавстві переважної більшості держав вживаються як абсолютні синоніми. Аналогічною є ситуація з номінацією цього правового інституту і в Україні.[1]
1.Порядок ліквідації юридичної особи у зв”язку з банкрутством
В Украіні підстави й порядок визнання СПД банкрутом визнаяені в Законі України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” від 14.05.1992 р. в редакції від 30.06.1999 р., главою 23 ГК та ст. 53 ЦК.
Критеріями абсолютної неплатоспроможності Закон визнає:
- розмір заборгованності (встановлений у сумі трьохсот мінімальних розмірів зарабітної плати);
- термін несплати (3 місяці після настання терміну сплати).
За законодавством України суб*єктами банкрутства можуть бути лише юридичні особи, зареєстровані як СПД в органах державної статистики України, а також фізичні особи – СПД. Ними не можуть бути відокремлені структурні підрозділи юридичної особи (філії, представництва, відділення тощо). Не може порушуватися справа про банкрутство, якщо боржник не включений до Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України або до Реєстру суб*єктів підприємницької діяльності, а також стосовно боржника, щодо якого вже порушено справу про банкрутство, іноземних осіб та міжнародних організацій, розташованих за межами України.[2]
Неспроможність і банкрутство являють собою комплексний інститут права: з одного боку, це інститут матеріального права, а з іншого – процесуальний інститут.
Отже, за своєю суттю, банкрутство як цивільно-правова категорія є невід*ємною частиною і нормальним явищем ринкової економіки, природним процесов конкурентної боротьби, в ході якої слабкі підприємства вибувають із гри. Це нове для нащої держави поняття, яке щораз частіше нагадує про себе судовими процесами, в результаті яких підприємства, що не в змозі виконати зобов*язання перед кредиторами і бюджетом, оголошуються банкрутами.[3]
В Україні сьогодні діє спеціальний орган – Агенство з питань банкрутства Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України, покликаний контролювати процедуру банкрутства, однак і він часто виявляється нездатним ефективно впливати на її результати. Агенство з питань банкрутства надає послуги з процедури банкрутства, і це перш за все стосується державних підприємств із часткою державної власності понад 25 %. Але проблема в тому, що жорстких норм у законі немає, тому зазнечене Агенство не може відповідати за те, що відбувається на багатьох державних підприємствах, де воно залучається до процедури.[4]
2.Провадження у справах про банкрутство
Згідно зі ст. 4 Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” провадження у справах про банкрутство регулюється Господарським процесуальним кодексом України, з урахуванням особливостей, передбачених Законом.
Провадження у справах про банкрутство складається з процедур установлення факту неплатоспроможності боржника та без спірності вимог кредитора, що ініціює провадження (коли справа порушується за заявою кредитора), виявлення всіх можливих кредиторів і санаторів, санації (коли остання можлива) або визнання боржника банкрутом. Останнім етапом провадження є процедура задоволення вимог кредиторів за рахунок ліквідації майнових активів банкрута. Усі зазначені процедури становлять цілісне і відокремлене від позовного процесу провадження, метою якого є задоволення вимог кредиторів у випадку неплатоспроможності боржника.
Згідно зі ст. 15 ГПК справи про банкрутство розглядаються господарським судом за місцезнаходженням боржника, яке визначається місцезнаходженням його постійно діючого органу (ст. 30 ЦК).
Заява кредитора про порушення справи про банкрутство повинна містити:
· Найменування госуподарського суду, до якого вона подається;
· Найменування боржника, його місцезнаходження;
· Зазначення банків, що здійснюють розрахунково-касове обслуговування боржника, та їх місцезнаходження;
· Зазначення розміру боргу, документ про сплату державного мита, а також перелік документів, що додаються до заяви.
У разі надходження кількох заяв про визнання одного і того ж боржника банкрутом до порушення провадження у справі отстаннє порушується за наявності підстав для цього за заявою, що надійшоа першою. Іншим кредиторам згідно зі ст. 7 Закону надсилаються копії ухвали про порушення справи про банкрутство, а їх заяви з доданими до них документами приєднуються до матеріалів справи. Заяви кредиторів про визнання боржника банкрутом, що надійшли після порушення провадження у справі і до публікації оголошення про це в установленному Законом порядку, приєднуються до матеріалів справи. В усіх випадках про приєднання заяви кредитора з доданими документами виноситься ухвала. Господарський суд розглядає вимоги кредиторів відовідно до ст. 10 Закону після публікації оголошення про порушення справи про банкрутство.
Згідно з п. 3 ст. 5 Закону боржник може звернутись до госпоодарського суду з власної ініціативи у разі його фінансової неспроможності. Ініціювання боржником порушення справи про банкрутство однозначно свідчить про відсутність між боржником та його кредиторами спору про наявність і неоплатність боргу, оскільки сам боржник визнає ці обставини.
Заява боржника про порушення справи про банкрутство повинна містити:
· Найменування господарського суду, до якого вона подається;
· Найменування боржника, його місцезнаходження;
· Зазначення банків, що здійснюють розрахунково-касове обслуговування, їх місцезнаходження;
· Перелік його кредиторів і боргів;
· Перелік документів, що додаються до заяви.
До заяви боржника додаються:
· Список його кредиторів і боржників;
· Бухгалтерський баланс;
· Аудиторський висновок, а також довідка обслуговуючого банку про наявність коштів на його рахунку та платіжні документи, які неоплачені за браком коштів і вмішені до картотеки.
До заяви боржника обов*язково мають бути додані його установчі документи, а також документи, що свідчать про його фінансове і майнове становище.
Господарський суд відмовляє у прийнятті заяви про порушення справи про банкрутство, якщо:
· Боржник не є юридичною особою або не включений до Реєстру СПД;
· Подано заяву про визнання банкрутом юридичної особи, яка ліквідована або реорганізована (крім реорганізації у формі перетворення).
· Вимоги кредитора повністю забезпечені заставою.
Відповідно до ст. 6 Закону заява кредитора чи боржника може бути відкликана заявниками до прийняття господарським судом постанови про визнання боржника банкрутом.
Суддя ВГСУ Б.Поляков зазначає, що обов*язковою умовою порушення справи про банкрутство є наявність виконавчого провадження, внаслідок якого грошові вимоги ініціюючого кредитора не було задоволено.[5] В монографії вченого, зокрема, зазначено: “… процедура банкрутства слідує за виконавчим провадженням. Саме незадоволеність результатами виконавчого провадження є передумовою виникнення процедури банкрутства. Реальність неплатоспроможності має бути апробована виконавчим провадженням. Це означає, що боржник не може виконати грошове зобов*язання . …Не можна встановлювати альтернативу для кредитора: або звертатися до суду з позовом і вимагати сплати боргу шлязом позовного провадження, або ініціювати процедуру банкрутства. Неплатоспроможність має бути дійсно, реальною, об*єктивною. Тільки виконавче провадження може всідчити про реальну неплатоспроможність госуподарюючого суб*єкта”.[6]
Порядок ведення попереднього і наступних засідань у справі про банкрутство визначається суддею.
У попередньому засідання, яке проводиться у строк, установлений ст. 8 Закону, суд має остаточно з*ясувати обгрунтованість заяви кредитора про наявність і безспірність боргу та неплатоспроможність боржника. У разі звернення до суду самого боржника у попередньому засідання з*ясовуються ознаки його реальної чи потенційної неплатоспроможності.
Установивши ознаки неплатоспроможності боржника, господарський суд своєю ухвалою зобов*язує заявника подати за його рахунок до офіційного друкованого органу ВРУ ми КМУ оголошення про порушення справи про банкрутство. Заявник повинен подати до господарського суду примірник газети з надрукованим оголошенням.
За результатами попереднього засідання господарський суд у разі необхідності ухвалою призначає розпорядкника майна боржника.